Постанова

від 02.07.2015 по справі 826/2597/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2597/15 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М.

Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Бужак Н.П.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 08 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2015 року, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення. Свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідачем помилково за наслідками перевірки договірних відносин з контрагентами позивача виніс податкове повідомлення - рішення про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість, чим неправомірно переклав відповідальність за утримання та внесення податку до бюджету під час виконання договорів на сторону договору, на яку такі обов'язки, а отже, і відповідальність зазначеними договорами покладені не були. Просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві №0000452202 від 06 лютого 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 08 квітня 2015 року у задоволені позову відмовленно повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача , розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Проте, Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, у період з 26 грудня 2014 року по 05 січня 2015 року (із продовженням з 06 січня 2015 року по 12 січня 2015 року) на підставі наказів ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві №284 від 26 грудня 2014 року та №5 від 05 січня 2015 року, направлення від 26 грудня 2014 року №1504, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, працівником відповідача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «СПЕКЛ» з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Омега Люкс» (код ЄДРПОУ 38569822) та ТОВ «Стиль Медіа» (код ЄДРПОУ 36858290) за період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 17 січня 2015 року № 90/26-56-22-01-03/25397547.

Під час проведення контрольного заходу працівником податкового органу встановлено порушення позивачем вимог пункту пунктів 198.2, 198.3, 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 806500 грн.

Виявлення зазначених вище порушень стало підставою для винесення відповідачем 06 лютого 2015 року податкового повідомлення - рішення №0000452202, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 806500,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 403250,00 грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, необхідно зазначити наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин.

У розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року №10, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за №185/24926, який набрав чинності 01 березня 2014 року та діяв до 01 грудня 2014 року (далі - Порядок №10), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу пункту 1 Порядку №10, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункту 8 Порядку №10).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Позивачем у період, що перевірявся, було укладено договір №2/14-3-ПГ від 29.07.2014 року з одним зі своїх постачальників - TOB «Стиль Медіа».

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору, позивач, як замовник за договором, доручав виконавцеві - TOB «Стиль Медіа» - виготовляти поліграфічну продукцію відповідно до умов замовлень-специфікацій, в яких встановлюються технічні характеристики такої продукції.

Згідно п. 3.1.3 цього Договору, Виконавець зобов'язувався за власний рахунок та своїми силами поставляти продукцію замовнику, проте, це положення не суперечить передбаченому в договорі праву виконавця залучати до виконання обов'язків за договором субпідрядників, про що прямо згадується в п. 3.1.9 договору: «Виконавець має право залучати до виготовлення поліграфічної продукції третіх осіб, субпідрядні організації, без погодження з Замовником, залишаючись при цьому відповідальним за якість виконання».

Пункт 1.3 Договору передбачав можливість виготовлення поліграфічної продукції як з матеріалів виконавця, так і з матеріалів Замовника (позивача). На виконання цього договору TOB «Стиль Медіа», відповідно до підписаних обома сторонами замовлень-специфікацій, протягом серпня 2014 року здійснювало друк брошур та буклетів та друк на давальницькому картоні, що був наданий позивачем. Передача давальницького картону та звіт про його використання булошформлено сторонами належним чином. Поставка виготовленої продукції відбувалася на підставі видаткових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано до суду першої інстанції належним чином засвідчені докази укладання та виконання вказаного договору: копії договору, замовлень-специфікацій, видаткових накладних. На підтвердження оплати за договором були надані копії банківських виписок. Також були надані копії оформлених та відповідним чином зареєстрованих податкових накладних.

Іншим договором, що був предметом дослідження в судовому процесі, був договір підряду, укладений позивачем з TOB «Компанія «Омега Люкс» №6/14-3-СП від 05.08.2014 року.

Відповідно до цього договору (п.п. 1.1, 1.2 договору), позивач, як замовник за договором, доручав TOB «Компанія «Омега Люкс» виконувати роботи, визначені в замовленнях-специфікаціях.

Цей договір передбачав (п. 2.1) можливість виконання робіт як з власних матеріалів виконавця, так і з матеріалів замовника (позивача).

Відповідно до пункту 4.1 Договору, приймання-передача результатів робіт оформлювалася актом про виконання робіт. Пункт 11.1 надавав право виконавцю залучати до виконання робіт, передбачених Договором, третіх осіб (фізичних, юридичних), без погодження з замовником, залишаючись при цьому відповідальним за дії/бездіяльність таких осіб як за свої особисті.

На виконання зазначеного договору, TOB «Компанія «Омега Люкс», відповідно до замовлень-специфікацій виконувало роботи по формуванню коробок стартових пакетів мобільного зв'язку з наданих позивачем давальницьких матеріалів (складових частин таких пакетів). Передача давальницьких матеріалів відбувалася за актом приймання-передачі. Приймання робіт оформлювалося актами про виконання робіт. Всі докази щодо укладання договору та належного виконання робіт були надані суду: копії замовлень-специфікацій, актів приймання-передачі давальницьких матеріалів, актів про виконання робіт. На підтвердження оплати за договором були надані банківські виписки. Також були надані копії оформлених та відповідним чином зареєстрованих податкових накладних.

Позивачем також було додатково надано договори, замовлення, акти здачі-прийняття робіт зі своїми замовниками, а також податкові накладні, - в якості доказів використання позивачем у власній господарський діяльності продукції та результатів робіт, одержаних ним від своїх контрагентів - TOB «Стиль Медіа» та TOB «Компанія «Омега Люкс».

Суд першої інстанції у своїй постанові вказав про те, що не приймаються до уваги копії актів здачі приймання робіт та видаткових накладних як доказ виконання саме контрагентами позивача - виконавцями послуг, оскільки такі не підтверджують факту надання таких послуг саме працівниками виконавців.

Позивач, натомість, не мав доказувати факт виконання робіт та виготовлення поліграфічної продукції особами, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами-контрагентами. Договір не передбачав обов'язковості виконання робіт працівниками контрагента.

Судом першої інстанції не було узято до уваги, що договори, укладені позивачем зі своїми контрагентами, не містять заборон на залучення до виконання завдань позивача третіх осіб, напроти, містять норму, що прямо дозволяє залучати до виконання робіт інших осіб, субпідрядників без додаткового погодження з позивачем (замовником за договором), про що зазначалося вище.

Щодо аргументу суду відносно того, що позивачем не надано документів, які підлягали складанню відповідно до умов договорів, на підтвердження їх виконання у сумах, на які надані податкові накладні, необхідно зауважити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано суду документи на підтвердження виконання договорів, а саме, видаткові накладні за договором №2/14-3-ПГ від 29.07.2014 року з TOB «Стиль Медіа» та акти про виконання робіт за договором №6/14-3-СП від 05.08.2014 року. Зазначені в них дані абсолютно точно відповідають по сумам із сумами податкових накладних, виданий у цей період, та наданих до суду.

Товариство у своїй апеляційній скарзі зазначило про те, що як виявилося вже після одержання оскаржуваної постанови суду першої інстанції, позивачем в результаті допущеної технічної помилки під час формування матеріалів, що додавалися до позову, не було додано копій двох документів, а саме, акту приймання-передачі давальницької продукції (картону) від 27.08.2014 року та звіту про використання матеріалів замовника (давальницької продукції) від 09.09.2014, що були складені згідно з договором №2/14-3-ПГ від 29.07.2014 року з TOB «Стиль Медіа» і тому вони відсутні в матеріалах справи.

На ці документи (які оформлювали передачу та використання давальницької сировини в процесі виконання договору) позивач посилався у позові, і на виконання ухвали суду першої інстанції від 20.02.2015 року про надання оригіналів усіх доказів, вони були надані для огляду суду в складі всіх інших доданих до позову документів. В процесі розгляду справи, при дослідженні доказів судом питання щодо відсутності будь-яких документів про передачу давальницької продукції не ставилося, факт наявності цих згаданих в позові документів, ніким не заперечувався, питання щодо правомірності оформлення передачі давальницької сировини не підіймалося.

Позивач просив апеляційну інстанцію прийняти до уваги копії зазначених документів в якості доказів складання позивачем та його контрагентом у повному обсязі всіх документів, передбачених договором. Що стосується другого договору, що був предметом дослідження, всі документи щодо надання виконавцю давальницьких матеріалів та їх використання були надані у повному обсязі і є в матеріалах справи.

Ненадання копії одного первинного документу не може вважатися достатньою підставою для висновку, зробленого судом першої інстанції про відсутність самого факту здійснення господарської операції, коли такий факт підтверджується багатьма іншими доказами по справі, які, натомість, залишилися поза увагою суду, і яким не було надано належної правової оцінки.

В матеріалах справи міститься лист позивача від 09 січня 2015 року №7 про те, що 29.10.2014 року Товариству було вручено копію Наказу Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві №284 від 26.12.2014 року про проведення стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» документальної позапланової виїзної перевірки в період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року. Товариство інформувало, що на виконання зобов'язань, передбачених договором, укладеним товариством та TOB «Аудиторська фірма «Марінченко і партнери» на здійснення аудиторських послуг №34 від 23.10.2014 року, документи первинного обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» за затребуваний період передані підприємством в аудиторську компанію для аналізу та аудиту, тому на сьогоднішній день вони відсутні у Товариства. У зв»язку з викладеним, товариство просило перенести позапланову виїзну перевірку до моменту закінчення аудиторських робіт. (А.с.31, том І).

На думку відповідача, позивач не надав підтверджень передачі первинних документів Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» в аудиторську компанію.

Колегія суддів критично ставиться до тверджень відповідача, оскільки, представник позивача надав суду апеляційної інстанції копії: - актів прийому передачі документів відповідно до договору від 23.10.2014 року №34 для здійснення аудиторських послуг «Тестування системи внутрішнього контролю» від 27.10.2014 року та від 17.12.2014 року; - акт прийому передачі (повернення) документів відповідно до договору від 23.10.2014 року №34 «Тестування системи внутрішнього контролю» від 19.02.2015 року; - витяг з аудиторського звіту від 20.01.2015 року про фактичні результати виконання погоджених процедур стосовно фінансової інформації ТОВ «Спекл» за період з 01.07.2012 року по 30.09.2014 року. (оригінали вказаних документів оглядались судом апеляційної інстанції у судовому засіданні).

З огляду на вищезазначене, у товариства дійсно була відсутня реальна можливість надати відповідачу документи первинного обліку для проведення документальної позапланової виїзної перевірки в період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року.

Відповідно до статей 17 та 22і Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" та у зв'язку із розглядом справи №826/2597/15 від 03.06.2015 за електронним запитом від 01.07.2015 за №20804990 станом на 01.07.2015 надано Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "АУДИТОРСЬКА ФІРМА МАРІНЧЕНКО І ПАРТНЕРИ", TOB "АФ "МАРІНЧЕНКО І ПАРТНЕРИ", яке має державну реєстрацію юридичної особи з 15.03.2001 року з видом діяльності у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування, що не ставить під сумнів реальність здійснення аудиторських послуг щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ».

Крім того, на адресу Київського апеляційного адміністративного суду, 01 липня 2015 року, позивач звернувся із клопотанням про долучення до матеріалів справи документів в якості підтвердження використання позивачем у власній господарський діяльності продукції та результатів робіт, одержаних позивачем від своїх контрагентів - TOB «Стиль Медіа» та TOB «Компанія «Омега Люкс», а саме, копії договорів та замовлень-специфікацій, що оформлювалися ним із своїм замовником TOB «Компанія «СПЕКЛ», а також копії документів (видаткові накладні та акти про виконання робіт), що свідчать про виконання договорів, укладених позивачем зі своїм замовником, копії оригінал-макетів, що були одержані ним від замовника для виконання підписаних з ним замовлень-специфікацій, і які надалі надавалися підряднику TOB «СТИЛЬ МЕДІЯ» для виробництва поліграфічної продукції.

Позивач надав суду апеляційної інстанції копії технологічних інструкцій по виконанню робіт, що надавалися ним підряднику TOB «Компанія «Омега Люкс» для виконання замовлень по формуванню коробки стартових пакетів.

А також, позивач надав докази передачі ним первинних документів аудиторської фірмі для проведення аудиторської перевірки, а також докази надання останньому аудиторських послуг і копії документів про повернення документів від аудиторської фірми.

Таким чином, позивачем наведено переконливі доводи правомірного ведення останнім своєї діяльності з контрагентами, відносини з якими перевірялися, а також надані всі необхідні докази належного оформлення як правовідносин з контрагентами, так і податкових накладних, що безперечно доводить правомірність дій позивача по оформленню податкового кредиту, що було визнано відповідачем незаконним і потягло видачу спірного податкового повідомлення-рішення.

Отже, суд першої інстанції дійшов не правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про перерахунок пенсії було допущено помилкове застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» - задоволити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 08 квітня 2015 року - скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕКЛ» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення - задоволити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві №0000452202 від 06 лютого 2015 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї постанови у повному обсязі, тобто з 07 липня 2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено - 07 липня 2015 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.