Рішення

від 07.05.2015 по справі 307/3908/14-ц

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/3908/14-ц

Провадження № 2/307/184/15

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07 травня 2015 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого - судді Ніточко В.В., при секретарі Фера В.В., з участю представника позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника відповідачів-позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5, розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Глибокопотіцької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - реєстраційна служба Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області, про усунення перешкод у здійсненні права власності частиною житлового будинку та визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 року та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Глибокопотіцької сільської ради, Тячівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Глибокопотіцької сільської ради № 3 від 11 листопада 1992 року, розпорядження представника президента в Тячівському районі № 362 від 07 грудня 1992 року та свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок № 22 від 17 грудня 1992 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Глибокопотіцької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - реєстраційна служба Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області, про усунення перешкод у здійсненні права власності частиною житлового будинку та визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 року.

Позовні вимоги (збільшені) мотивує тим, що йому згідно свідоцтва про право власності, що було видане на підставі розпорядження Представника Президента в Тячівському районі № 362 від 07 грудня 1992 року, належить житловий будинок, що розташований в с. Глибокий Потік по вул. Зарічна, 63 (52). Цей житловий будинок він побудував у 1983 році на земельній ділянці його батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 В одній частині житлового будинку проживав він з своєю сім'єю, а в іншій частині будинку проживала його матір ОСОБА_6. Після повернення з військової служби, його брат ОСОБА_3, разом із своєю сім'єю, теж став проживати в тій частині будинку, де проживала його матір. Збудувавши по сусідству свій житловий будинок, ОСОБА_3 перейшов проживати в нього та скориставшись його тривалою відсутністю, добудував до передньої частини його житлового будинку № 63 (52) відкриту мансарду, загородив даний будинок і його привласнив. На даний час, ОСОБА_3 використовує лише частину його житлового будинку в якості літньої кухні, чим позбавив його можливості користуватися своєю власністю. Крім цього зазначив, що частина його житлового будинку № 63 (52) по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік, у свідоцтві про право власності № 233 від 25 жовтня 2007 року, виданому Глибокопотіцькою сільською радою на ім'я ОСОБА_4, зазначена в якості господарської споруди будинку № 61 по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік.

Просить усунути перешкоди у здійсненні ним права власності житловим будинком, що знаходиться в с. Глибокий Потік по вул. Зарічна, 63, шляхом прибрання майна з приміщення житлового будинку, що належить ОСОБА_3 та знесення бетонної огорожі, яка не дає йому можливості користуватися та обслуговувати житловий будинок та визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 року, видане ОСОБА_4 на частину житлового будинку № 63 по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік, що належить йому відповідно до свідоцтва про право власності № 362 від 07 грудня 1992 року.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до Глибокопотіцької сільської ради, Тячівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1, про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Глибокопотіцької сільської ради № 3 від 11 листопада 1992 року, розпорядження представника президента в Тячівському районі № 362 від 07 грудня 1992 року та свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок № 22 від 17 грудня 1992 року.

Зустрічні позовні вимоги мотивують тим, що у відповідності до свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно №233 від 25 жовтня 2007 року, виданого виконавчим комітетом Глибокопотіцької сільської ради, ОСОБА_4 є власником житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого по вул. Зарічна, №61 у с. Глибокий Потік Тячівського району. До складу будівель і споруд, належних ОСОБА_4, розташованих за адресою: с. Глибокий Потік, вул. Зарічна, №61, згідно технічного паспорта, виготовленого Тячівським РПТІ, станом на 03 червня 2014 року, входять: житловий будинок, підвал під житловим будинком, господарські будівлі зблоковані, гараж, убиральня, літня кухня, навіс, ворота, огорожа, вимощення. Крім цього, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 серпня 2014 року ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,2244 га, розташованої по вул. Зарічна, №61, у с. Глибокий Потік Тячівського району, для будівництва і обслуговування житлового будинку. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є подружжям. Житловий будинок з надвірними спорудами по вул. Зарічна, №61, у с. Глибокий Потік та присадибна земельна ділянка площею 0,2244 га за вказаною адресою постійно використовуються позивачами та членами їх сім'ї для проживання. Разом з цим, у серпні 2014 року їм стало відомо про те, що у відповідності до свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року, виданого Тячівської районною державною адміністрацією на ім'я відповідача ОСОБА_1, останньому належить на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по вул. Зарічна, №52 у с. Глибокий Потік Тячівського району. Зазначене свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок було видано на підставі розпорядження представника Президента України в Тячівському районі від 07 грудня 1992 року №362 та рішення виконавчого комітету Глибокопотіцької сільської ради №3 від 11 листопада 1992 року. ОСОБА_1, з посиланням на вказане свідоцтво про право власності, стверджує, що йому належить на праві власності будівля, яка розташована на території дворогосподарства позивачів, на належній їм земельній ділянці, та є надвірною спорудою, приналежною до житлового будинку по вул. Зарічна, №61, у с. Глибокий Потік. Вважають, що розпорядження представника Президента України в Тячівському районі від 07 грудня 1992 року №362, видане на його підставі Свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року, а також рішення виконавчого комітету Глибокопотіцької сільської ради №3 від 11 листопада 1992 року щодо оформлення права власності відповідача ОСОБА_1 на житловий будинок з надвірними спорудами №52 по вул. Зарічна у с. Глибокий Потік, прийняті всупереч вимогам законодавства, що діяло на час їх видання, та з порушенням їх прав та законних інтересів, а тому підлягає визнанню незаконними та скасуванню.

Просять визнати незаконними та скасувати рішення виконавчого комітету Глибокопотіцької сільської ради №3 від 11 листопада 1992 року про оформлення права власності на житловий будинок по вул. Зарічна, №54, у с. Глибокий Потік Тячівського району за ОСОБА_1; розпорядження Представника Президента України у Тячівському районі №362 від 07 грудня 1992 року "Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам в селах Тячівського району", в частині оформлення права власності на житловий будинок по вул. Зарічна, №54 у с. Глибокий Потік за ОСОБА_1 в цілому та свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року, видане Тячівської районною державною адміністрацією на ім'я відповідача ОСОБА_1 на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по вул. Зарічна, №52 у с. Глибокий Потік Тячівського району.

Представник позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, дала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, в зустрічному позові просила відмовити.

Представник відповідачів-позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 зустрічні позовні вимоги підтримав, дав пояснення аналогічні викладеним в зустрічній позовній заяві, в первісному позові просив відмовити. Крім цього зазначив, що нерухоме майно, на яке було оформлено право власності за відповідачем ОСОБА_1, ним не будувалося, не створювалося, не придбавалося чи будь-яким іншим способом не набувалося.

Представник відповідача - Глибокопотіцької сільської ради в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був належно повідомлений.

Представник відповідача - Тячівської районної державної адміністрації в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був належно повідомлений.

Представник третьої особи - реєстраційної служби Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був належно повідомлений.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно рішення виконкому Глибокопотіцької сільської ради № 3 від 11 листопада 1992 року за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок № 54 по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік Тячівського району (а.с.42).

Із розпорядження Представника Президента України у Тячівському районі №362 від 07 грудня 1992 року "Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам в селах Тячівського району" вбачається, що за ОСОБА_1 оформлено право власності на житловий будинок № 54 по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік Тячівського району, в цілому (а.с.44).

Згідно свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року, виданого на підставі розпорядження Представника Президента України у Тячівському районі №362 від 07 грудня 1992 року, ОСОБА_1 є власником житлового будинку № 52 по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік Тячівського району, в цілому (а.с.5).

Із довідки Тячівського РПТІ № 07/102 від 03 липня 2014 року вбачається, що домоволодіння по вул. Зарічна, 63 (52) в с. Глибокий Потік в цілому зареєстроване за ОСОБА_1 (а.с.6).

Згідно свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 року, виданого на підставі рішення виконкому Глибокопотіцької сільської ради № 61 від 23 липня 2007 року, ОСОБА_4 є власником житлового будинку № 61 по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік Тячівського району, в цілому (а.с.31).

Із технічного паспорту на житловий будинок № 61 по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік Тячівського району вбачається, що до господарських будівель даного будинку відноситься господарська будівля зблокована (а.с. 38).

Згідно свідоцтва про право власності від 18 серпня 2014 року, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки № 61 по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік, кадастровий номер 2124481600:05:003:0023 (а.с.39).

Із довідки Глибокопотіцької сільської ради № 1843 від 18 листопада 2013 року вбачається, що по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік будинок № 52 був перенумерований на № 63 (а.с.105).

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до ст.ст. 10, 11 цього ж Кодексу суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст.60 цього ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

А згідно до ст. ст. 58, 59 цього Кодексу докази повинні бути належними і допустимими. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", в редакції станом на 23 липня 2007 року, виконавчий комітет сільської ради здійснює свої повноваження, зокрема в частині реєстрації об'єктів нерухомого майна шляхом прийняття відповідного рішення про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна та на його підставі проводить видачу свідоцтва про право власності, а тому, суд приходить до висновку, що Законодавством про місцеве самоврядування виконавчому комітету надано право розгляду питань, пов'язаних з реєстрацією закінчених будівництвом об'єктів.

Згідно ч.1 ст. 59 Закону, Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Частиною 1 ст. 73 зазначеного Закону передбачено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ст. ст. 16, 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він не тільки суперечить актам цивільного законодавства, але і порушує цивільні права або інтереси.

За змістом ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_8 України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно позовної заяви, позивач ОСОБА_1 просить визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 року, видане ОСОБА_4 на частину житлового будинку № 63 по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік, що належить йому відповідно до свідоцтва про право власності № 362 від 07 грудня 1992 року.

Однак, як встановлено в судовому засіданні, підставою для виникнення права власності у ОСОБА_4 на житловий будинок № 61 по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік, стало свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 року, яке було видане ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Глибокопотіцької сільської ради № 61 від 23 липня 2007 року.

На час розгляду справи, рішення виконкому Глибокопотіцької сільської ради № 61 від 23 липня 2007 року, яке стало підставою для видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 року є чинним та ніким не скасованим, а тому суд вважає, що відсутні будь-які правові підстави для скасування (в тому числі і в частині)свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 року, виданого ОСОБА_4, виконкомом Глибокопотіцької сільської ради.

Оскільки судом задовольняються зустрічні позовні вимоги, відповідно відсутні будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні ним права власності житловим будинком, що знаходиться в с. Глибокий Потік по вул. Зарічна, 63, шляхом прибрання майна з приміщення житлового будинку, що належить ОСОБА_3 та знесення бетонної огорожі, яка не дає йому можливості користуватися та обслуговувати житловий будинок.

Щодо зустрічного позову, суд зазначає наступне.

Згідно ст.12 Закону України "Про власність" у редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних актів, праця громадян є основою створення i примноження їх власності.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про Представника Президента України" у редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних актів, Представник Президента України є найвищою посадовою особою державної виконавчої влади - главою місцевої державної адміністрації відповідно в області, містах Києві, Севастополі, районі, районі міст Києва і Севастополя. У ст.6 даного Закону були визначені повноваження Представника Президента України, однак до останніх не відносилося прийняття розпоряджень про оформлення права власності на житлові будинки та видання свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.7 цього ж Закону, Представник Президента України немає права вирішувати питання, що належать до відання органів місцевого і регіонального самоврядування.

Згідно п. 1 Положення про місцеву державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 14 квітня 1992 року № 252, у редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних актів, передбачено, що відповідно до Закону України "Про Представника Президента України" державна виконавча влада в областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах міста Києва здійснюється місцевою державною адміністрацією-обласною, Київською та Севастопольською міською, районною, районною в місті Києві державною адміністрацією. Повноваження місцевих державних адміністрацій визначалися п.15 даного Положення, до числа яких не відносилося прийняття розпоряджень про оформлення права власності на житлові будинки та видання свідоцтв про право власності на нерухоме майно. Згідно п. 18 цього ж положення, місцева державна адміністрація не має права вирішувати питання, що належать до відання органів місцевого і регіонального самоврядування.

Підставою для видачі рішення виконкому Глибокопотіцької сільської ради № 3 від 11 листопада 1992 року та розпорядження Представника Президента України у Тячівському районі №362 від 07 грудня 1992 року "Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам в селах Тячівського району" був наказ Міністерства комунального господарства УРСР від 31січня 1966 року.

Згідно п.1,2 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року, реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР провадять бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих ОСОБА_8 депутатів трудящих. Об'єктами реєстрації є будинки та домоволодіння з окремим порядковим номером по вулиці, провулку, площі. Під будинком, як об'єктом правової реєстрації, розуміється один будинок з приналежними до нього службовими будівлями та спорудами (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці, під самостійним порядковим номером по вулиці, провулку, площі. Відповідно до п. 4 зазначеної Інструкції реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим ОСОБА_8 депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої ОСОБА_8 депутатів трудящих. Згідно п.10-14 зазначеної Інструкції, питання оформлення права власності на нерухоме майно належить до компетенції виконавчих комітетів місцевих рад депутатів трудящих.

Відповідно до п.1 постанови ОСОБА_8 Міністрів УРСР від 11 березня 1985 р. N 105 "Про порядок державного обліку житлового фонду", норми якої були чинними на момент прийняття оскаржуваних актів, державний облік житлового фонду, незалежно від його належності, здійснюється за єдиною для Союзу РСР системою на основі реєстрації і технічної інвентаризації. Згідно п. 3 даної постанови, державному обліку підлягають житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях, призначені для постійного проживання громадян, а також для використання в установленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Житлові будинки та жилі приміщення в інших будівлях включаються до складу житлового фонду після прийняття їх в експлуатацію державною приймальною комісією, реєстрації і технічної інвентаризації.

ОСОБА_8 міністрів СРСР від 23 січня 1981 року № 105 "О приемке в эксплуатацию законченных строительством объектов" було передбачено прийняття в експлуатацію "…объектов жилищно-гражданского назначения, кроме объектов, указанных в подпунктах "и" и "к" настоящего пункта".

Відповідно до п.10 ОСОБА_8 Пленуму Верховного суду СРСР № 4 від 31 липня 1981 року "О судебной практике по разрешению споров, связанных с правом собственности на жилой дом" право собственности на жилой дом, построенный лицом на отведенном ему в установленном порядке земельном участке и принятый в эксплуатацию, возникает с момента его регистрации в исполкоме местного Совета.

Пунктом 48 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом міністерства юстиції УРСР від 31 жовтня 1975 р. № 45/5, яка втратила чинність на підставі Наказу Мін'юсту № 18/5 від 14 червня 1994 року, було передбачено перелік правовстановлюючих документів, що підтверджують право особистої власності громадян на жилий будинок (частину будинку), якими були: нотаріально посвідчений договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку на праві особистої власності (договір про право забудови, укладений до 26 серпня 1948 року), договір (виписка з нього) про надання житлово-будівельному колективу індивідуальних забудовників земельної ділянки для будівництва жилого будинку; нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, зміни; свідоцтво про придбання жилого будинку (частини будинку) або квартири з прилюдних торгів; свідоцтво про право особистої власності на будинок (частину будинку); акт про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будинку; свідоцтво про право на спадщину; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя; рішення народного суду, що вступило в законну силу, яке підтверджує право власності на будинок; договір про поділ майна; рішення товариського суду про поділ будинку між подружжям.

На підтвердження права особистої власності на жилий будинок (частину будинку), квартиру в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників можуть бути подані інші документи, які ввійшли до "Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР", доданого до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженої з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року.

Перелічені документи приймаються державним нотаріусом при наявності відмітки про реєстрацію їх в бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету відповідної ОСОБА_8 депутатів трудящих або реєстраційного посвідчення, яке є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа.

Тобто, системний аналіз актів законодавства УРСР та СРСР, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що виникнення права власності на житловий будинок пов'язувалося з будівництвом будинку на відведеній для цього земельній ділянці, прийняттям будинку в експлуатацію та реєстрацією у виконкомі місцевої ради.

Із ст. 20 ЗК УРСР 1970 року вбачається, що відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються ОСОБА_8 Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється ОСОБА_8 Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських ОСОБА_8, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних ОСОБА_8 народних депутатів.

Згідно ст.22 ЗК УРСР 1970 року приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Частинами 1, 5-7 ст. 17 ЗК України 1990 року визначено, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Із ст.22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Згідно зі ст. 23 ЗК України 1990 року право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною ОСОБА_8 України.

У матеріалах справи відсутні передбачені ст.ст. 20, 22 ЗК УРСР 1970 року, ст.ст. 22, 23 ЗК України 1990 року докази, які б давали підстави вважати, що відповідачу виділялася земельна ділянка для будівництва житлового будинку.

Тобто, при оформленні права власності на житловий будинок по вул. Зарічна, 52, у с. Глибокий Потік на ім'я ОСОБА_1 вищезазначені норми були порушені, оскільки земельна ділянка для будівництва житлового будинку йому не відводилася, житловий будинок у експлуатацію не приймався та виконкомом місцевої ради не реєструвався.

Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що виконавчим комітетом Глибокопотіцької сільської ради при прийнятті рішення № 3 від 11 листопада 1992 року про оформлення права власності на житловий будинок № 54 по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік Тячівського району за ОСОБА_1 були порушені вимоги чинного на той час законодавства та права і інтереси позивачів щодо володіння, користування і розпорядження належним їм нерухомим майном (господарською спорудою), а тому останнє слід визнати незаконним та скасувати.

Також, суд вважає, що розпорядження Представника Президента України у Тячівському районі № 362 від 07 грудня 1992 року "Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам в селах Тячівського району", в частині оформлення права власності на житловий будинок по вул. Зарічна, №54 у с. Глибокий Потік за ОСОБА_1 в цілому, прийняте з перевищенням повноважень, встановлених чинним на час його прийняття законодавством.

Крім цього, підлягає скасуванню свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року, видане Тячівської районною державною адміністрацією на ім'я відповідача ОСОБА_1 на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по вул. Зарічна, №52, у с. Глибокий Потік Тячівського району, оскільки останнє видане на підставі вищенаведеного рішення виконкому та розпорядження.

Що ж стосується питання розподілу судових витрат по справі, то це питання суд вирішує відповідно до приписів ст. 88 ЦПК України.

Керуючись статтями 1, 3, 4, 10, 11, 60, 88, 154, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 16, 21, 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст.12 Закону України "Про власність" (в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваних рішень), ст.ст. 1, 6, 7 Закону України "Про Представника Президента України"(в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваних рішень), п.15,18 Положення про місцеву державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 14 квітня 1992 року № 252, п.1, 2, 4, 10-14 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року, п.1 постанови ОСОБА_8 Міністрів УРСР від 11 березня 1985 р. N 105 "Про порядок державного обліку житлового фонду", п. 48 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом міністерства юстиції УРСР від 31 жовтня 1975 р. № 45/5, ст.ст. 20, 22 ЗК УРСР 1970 року, ст.ст. 17, 22, 23 ЗК України 1990 року, суд, -

В И РІШИВ:

В позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Глибокопотіцької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - реєстраційна служба Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області, про усунення перешкод у здійсненні права власності частиною житлового будинку та визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 року - відмовити.

Зустрічний позов - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Глибокопотіцької сільської ради №3 від 11 листопада 1992 року про оформлення права власності на житловий будинок № 54 по вул. Зарічна в с. Глибокий Потік Тячівського району за ОСОБА_1.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Представника Президента України у Тячівському районі №362 від 07 грудня 1992 року "Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам в селах Тячівського району", в частині оформлення права власності на житловий будинок по вул. Зарічна, №54 у с. Глибокий Потік за ОСОБА_1 в цілому.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року, видане Тячівської районною державною адміністрацією на ім'я відповідача ОСОБА_1 на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по вул. Зарічна, №52, у с. Глибокий Потік Тячівського району.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення, а особами, які беруть участь у справі але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя В.В. Ніточко