Ухвала

від 18.05.2016 по справі 307/3908/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоДьоміної О.О., суддів:Дем’яносова М.В., Маляренка А.В.,Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод у здійсненні права власності та визнання частково недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно; за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Глибокопотіцької сільської ради, Тячівської районної державної адміністрації, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Глибокопотіцької сільської ради, розпорядження представника Президента України у Тячівському районі та свідоцтва про право власності на жилий будинок, за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8, в інтересах яких діє ОСОБА_9, на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 25 листопада 2015 року,

вс т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із указаним позовом, у якому зазначив, що житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1, був побудований особисто ним у 1983 році на належній його батькам земельній ділянці та згідно зі свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року належить позивачу, з урахуванням наведеного та заяви про збільшення позовних вимог просив:

в€’ усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_6 права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 шляхом прибрання з приміщення житлового будинку майна, що належить відповідачу, та знесення бетонної огорожі, яка не дає йому можливості користуватися житлом та обслуговувати житловий будинок;

в€’ визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25 жовтня 2007 року № 233, видане ОСОБА_8 на частину належного позивачу житлового будинку АДРЕСА_1.

У грудні 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду із зустрічним позовом до Глибокопотіцької сільської ради, Тячівської РДА, ОСОБА_6, в якому просили визнати незаконними та скасувати:

в€’ рішення виконавчого комітету Глибокопотіцької сільської ради від 11 листопада 1992 року № 3 про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 за ОСОБА_6;

в€’ розпорядження Представника Президента України у Тячівському районі від 17 грудня 1992 року № 362 «Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам в селах Тячівського району» в частині оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 в цілому;

в€’ свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року, видане Тячівською РДА на ім'я ОСОБА_6 на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_3

У задоволенні первинного позову відмовити.

Зазначали, що при оформленні за ОСОБА_6 права власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 були порушені норми чинного на той час законодавства, оскільки зазначений будинок ним не будувався, земельна ділянка для будівництва не відводилася, будинок в експлуатацію не приймався, виконкомом місцевої ради не реєструвався.

Дії щодо оформлення за ЗмерегоюЮ.В. права власності на спірний будинок були вчинені Тячівською РДА та представником Президента України у Тячівському районі з перевищенням повноважень, наданих чинним на той час законодавством.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2015 року у позові ОСОБА_6 відмовлено.

Зустрічний позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Глибокопотіцької сільської ради від 11 листопада 1992 року № 3 про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_6

Визнано незаконним та скасовано розпорядження представника Президента України у Тячівському районі від 07 грудня 1992 року № 362 «Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам в селах Тячівського району» в частині оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 в цілому.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року, видане Тячівською районною державною адміністрацією на ім'я ОСОБА_6 на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по АДРЕСА_3

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 25 листопада 2015 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2015 року скасовано.

У первинному позові ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод у здійснені права власності та визнання частково недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зустрічному позові ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до Глибокопотіцької сільської ради, Тячівської районної державної адміністрації, ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету ради, розпорядження представника Президента України у Тячівському районі та свідоцтва про право власності на жилий будинок відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 та ОСОБА_8, в інтересах яких діє ОСОБА_9, просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволеннючастково.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цілому зазначеним нормам процесуального права не відповідають.

Відмовляючи у первинному позові та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що на час розгляду справи рішення виконкому Глибокопотіцької сільської ради від 23 липня 2007 року НОМЕР_2, яке стало підставою для видачі ОСОБА_8 свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 жовтня 2007 року № 233, є чинним та ніким не скасованим, а тому відсутні будь-які правові підстави для скасування вказаного свідоцтва. Оскільки судом задовольняються зустрічні позовні вимоги, відсутні і будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні ним права власності житловим будинком, що знаходиться в АДРЕСА_1, шляхом прибрання з приміщення житлового будинку майна, що належить ОСОБА_7, та знесення бетонної огорожі. Суд також дійшов висновку, що Виконавчим комітетом Глибокопотіцької сільської ради при прийнятті рішення від 11 листопада 1992 року № 3 про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 порушені вимоги чинного на той час законодавства та права і інтереси позивачів щодо володіння, користування і розпорядження належним їм нерухомим майном (господарською будівлею), а тому його слід визнати незаконним та скасувати, розпорядження представника Президента України у Тячівському районі від 17 грудня 1992 року № 362 «Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам в селах Тячівського району» в частині оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 в цілому прийняте з перевищенням повноважень, встановлених чинним на час його прийняття законодавством. Свідоцтво ж про право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року, видане Тячівською РДА на ім'я ОСОБА_6 на житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований по АДРЕСА_3 Тячівського району, підлягає скасуванню, оскільки видане на підставі вищезазначених рішення виконкому та розпорядження.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у первинному та зустрічному позовах, суд апеляційної інстанції виходив із того, що в первинному і зустрічному позовах об'єкти спору, щодо яких сторонами заявлені вимоги, ідентифіковані по-різному, зокрема, в первинному позові як житловий будинок НОМЕР_1, побудований в 1983 році, а у зустрічному позові як зблокована господарська будівля житлового будинку АДРЕСА_4. Згідно з наданими інвентаризаційними справами на будинки № НОМЕР_1 і 61 господарська будівля зблокована житлового будинку НОМЕР_2, загальною площею 111,38 кв. м, побудована у 1990 році, а житловий будинок НОМЕР_1, загальною площею 133,4 кв. м побудований у 1983 році, в будь-якому разі не є одним і тим же об'єктом нерухомого майна, а є різними за площами, роками побудови та цільовим призначенням об'єктами нерухомого майна, що підтверджується також тим, що ці об'єкти мають різні поштові адреси.

Оскільки за результатами розгляду справи факту порушення прав свобод чи інтересів позивачів за зустрічним позовом у зв'язку з прийняттям органом місцевого самоврядування та органом державної влади актів щодо оформлення права власності на житловий будинок НОМЕР_1 за ОСОБА_6 не встановлено, правові підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Крім того, при ухваленні судового рішення суд першої інстанції не врахував, що оспорені рішення виконкому сільської ради, розпорядження представника Президента України у Тячівському районі та свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок були прийняті у 1992 році, тобто за 22 роки до пред'явлення зустрічного позову та за 15 років до отримання ОСОБА_8 свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно, що в силу ст. 75 ЦК УРСР 1963 року, яка передбачала обов'язковість застосування судом строку позовної давності незалежно від заяви сторін, повинен був з'ясувати також питання про застосування позовної давності.

Проте колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 11 листопада 1992 року виконкомом Глибокопотіцької сільської ради відповідно до п.п.7-20 Інструкції про порядок реєстрації домоволодінь в сільській місцевості Української РСР, затвердженої МКГ УРСР 31 січня 1966 року, було прийнято рішення № 3 про реєстрацію права власності на домоволодіння в АДРЕСА_2 за ОСОБА_6 (а. с. 42, т. 1).

07 грудня 1992 року представником Президента України на підставі рішень виконкомів сільських Рад народних депутатів про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам та колгоспним дворам, відповідно до наказу МКГ УРСР від 31 січня 1966 року № 166 було прийнято розпорядження № 362 «Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам на колгоспним дворам Тячівського району», п. 1 якого оформлено право власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам району в селах, в тому числі ОСОБА_6 на будинок АДРЕСА_2 (а. с. 43в€’44, т. 1).

17 грудня 1992 року Тячівською районною державною адміністрацією за підписом представника Президента України в Тячівському районі на підставі вищевказаного розпорядження від 07 грудня 1992 року № 362 було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, яким засвідчено, що жилий будинок з приналежними до нього будівлями і спорудами, який розташований в АДРЕСА_3 в цілому належить ОСОБА_6 (а. с. 5, т. 1).

17 грудня 1992 року зазначений у свідоцтві жилий будинок (домоволодіння) в цілому було зареєстровано в бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 1 за реєстровим № 22 на праві особистої власності за ОСОБА_6 (а. с. 5, т. 1).

Відповідно до довідки Глибокопотіцької сільської ради від 18 листопада 2013 року № 1843 номер будинку АДРЕСА_3 у зв'язку із зміною нумерації будинків (а. с. 105, т. 1).

25 жовтня 2007 року виконавчим комітетом Глибокопотіцької сільської ради на підставі рішення виконкому Глибокопотіцької сільської ради від 23 липня 2007 року НОМЕР_2 було видано свідоцтво про право приватної власності на нерухоме майно № 233, яким посвідчено, що житловий будинок з надвірними спорудами, розташований в АДРЕСА_4, в цілому належить на праві приватної власності ОСОБА_8 (а. с. 31, т. 1).

Згідно з реєстраційною карткою на документ про право приватної власності вказане в даному документі нерухоме майно зареєстроване в Тячівському районному підприємстві технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_8 в цілому 25 жовтня 2007 року і записане в реєстрову книгу № 02 під реєстровим № 231 (а. с. 31, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, індексний номер 25730696, від 18 серпня 2014 року, виданим Реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області, земельна ділянка кадастровий № 2124481600:05:003:0023, площею 0,2244 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_4, на праві приватної власності в 1/1 частки належить ОСОБА_8 (а. с. 39, т. 1).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 25730897, державна реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_8 в 1/1 частки проведена Реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області 18 серпня 2014 року (а. с. 40, т. 1).

Рішенням XV сесії VI скликання Глибокопотіцької сільської ради від 16 жовтня 2013 року № 44 «Про надання дозволу на розроблення проекту відводу земельної ділянки у власність» ОСОБА_6 надано дозвіл на розроблення проекту відводу земельної ділянки із землеустрою щодо передачі йому у власність земельної ділянки площею 0,0462 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1

Згідно з журналом внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень будинку НОМЕР_2 вбачається, що станом на 03 червня 2014 року загальна площа будинку становить 321,5 кв. м, а не 262,30 кв. м, житлова в€’ 147 кв. м, допоміжних приміщень в€’ 115,3 кв. м, додаткових в€’ 59,2 кв. м, самовільно побудована або переобладнана площа в€’ 29,7 кв. м, а не 88,90 кв. м (а. с. 36, т. 1). З характеристики будинку, господарських будівель та споруд вбачається, що і житловий будинок НОМЕР_2, і всі господарські будівлі та споруди, в т.ч. і господарська будівля зблокована площею 111,38 кв. м, побудовані у 1990 році (а. с. 38, т. 1).

Таким чином, матеріали технічної інвентаризації, на підставі яких складені інвентаризаційна справа на будинок НОМЕР_1 та технічний паспорт на будинок НОМЕР_2, свідчать про те, що господарська будівля зблокована житлового будинку НОМЕР_2, загальною площею 111,38 кв. м побудована у 1990 році, а житловий будинок НОМЕР_1, загальною площею 133,4 кв. м побудований у 1983 році, в будь-якому разі не є одним і тим же об'єктом нерухомого майна, а є різними за площами, роками побудови та цільовим призначенням об'єктами нерухомого майна, що підтверджується також тим, що ці об'єкти мають різні поштові адреси.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60, ст. ст. 57, 212 ЦПК України рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, а всі докази оцінюються у сукупності і жоден з них не має для суду наперед встановленого значення. При цьому, відхиляючи одні докази і беручи за основу інші, суд має дати оцінку підстав для цього. Фактичні дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Суди попередніх інстанцій у порушення вимог ст. ст. 212в€’214, 303, 304, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; не встановили всіх дійсних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема чи надавалась земельна ділянка ОСОБА_6 для будівництва житлового будинку, не перевірили за яких обставин зведено таке будівництво, належним чином не з'ясували чи порушує таке будівництво права ОСОБА_8, ОСОБА_7, з урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_6, з посиланням на вказане Свідоцтво про право власності, стверджує, що йому належить на праві власності будівля, яка розташована на території дворогосподарства ОСОБА_8, ОСОБА_7, належній їм земельній ділянці, та є надвірною спорудою, приналежною до житлового будинку по АДРЕСА_1 та не перевірили доводів ОСОБА_8, ОСОБА_7 щодо того, що спірне нерухоме майно ОСОБА_6 не будувалося, земельна ділянка для будівництва житлового будинку йому не відводилася, житловий будинок у експлуатацію не приймався та виконкомом місцевої ради не реєструвався, не витребували та не дослідили технічний паспорт на домоволодіння по АДРЕСА_1 та унаслідок чого не встановили наявність перешкод для ОСОБА_6 у користуванні будь-яким майном та у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин й правовою нормою, що їх регулює.

За таких обставин, оскаржувані рішення судів, які не відповідають вимогам ст. ст. 213в€’214 ЦПК України не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8, в інтересах яких діє ОСОБА_9, задовольнити частково.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 07 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 25 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Дем’яносов А.В. Маляренко І.К. Парінова О.В. Ступак