Рішення

від 25.11.2015 по справі 307/3908/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/3908/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 листопада 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Закарпатської області у складі:

головуючої - Боднар О.В.

суддів - Кеміня М.П., Джуги С.Д.

при секретарі - Маринець Д.М.

з участю - представника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2, що діє від імені ОСОБА_3, на рішення Тячівського районного суду від 07 травня 2015 року справу

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійснені права власності та визнання частково недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, та

за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Глибокопотіцької сільської ради, Тячівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету ради, розпорядження Представника Президента України у Тячівському районі та свідоцтва про право власності на жилий будинок, -

у с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року представник ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т.1, а.с. 81-83), зазначаючи, що житловий будинок, розташований в с. Глибокий Потік по вул. Зарічна, 52 (63), був побудований особисто позивачем у 1983 році на належній його батькам земельній ділянці та згідно свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року належить позивачу, на підставі ст.ст.319, 321, 346-347, 349, З91 ЦК України просила:

- усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права власності на житловий будинок № 63 по вул. Зарічна у с. Глибокий Потік, шляхом прибрання з приміщення житлового будинку майна, що належить відповідачу, та знесення бетонної огорожі, яка не дає йому можливості користуватися житлом та обслуговувати житловий будинок;

- визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25 жовтня 2007 року № 233, видане ОСОБА_5 на частину належного позивачу житлового будинку № 63 по вул. Зарічна у с.Глибокий Потік.

У грудні 2014 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом до Глибокопотіцької сільської ради, Тячівської РДА, ОСОБА_3, в якому просили визнати незаконними та скасувати:

- рішення виконавчого комітету Глибокопотіцької сільської ради № 3 від 11 листопада 1992 року про оформлення права власності на житловий будинок по вул.Зарічна, 54 у с. Глибокий Потік Тячівського району за ОСОБА_3;

- розпорядження Представника Президента України у Тячіському районі № 362 від 17 грудня 1992 року «Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам в селах Тячівського району» в частині оформлення права власності на житловий будинок по вул. Зарічна, 54 у с. Глибокий Потік за ОСОБА_3 в цілому;

- свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року, видане Тячівською РДА на ім'я ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по вул.Зарічна,52 у с. Глибокий Потік Тячівського району.

У задоволенні первісного позову відмовити.

Зазначали, що при оформленні за ОСОБА_3 права власності на житловий будинок по вул. Зарічна, 52 у с. Глибокий Потік були порушені норми чинного на той час законодавства, оскільки, зазначений будинок ним не будувався, земельна ділянка для будівництва не відводилася, будинок в експлуатацію не приймався, виконкомом місцевої ради не реєструвався.

Дії щодо оформлення за ОСОБА_6 права власності на спірний будинок були вчинені Тячівською РДА та Представником Президента України у Тячівському районі з перевищенням повноважень, наданих чинним на той час законодавством.

Ухвалою судді Тячівського районного суду від 04 грудня 2014 року первісний та зустрічний позов були об'єднані в одне провадження (т.1, а.с. 63).

У судовому засіданні 16 лютого 2015 року в якості співвідповідача за первісним позовом було залучено Глибокопотіцьку сільську раду (т.1 а.с. 90).

Рішенням Тячівського районного суду від 07 травня 2015 року (т.1, а.с. 168-175) в позовних вимогах ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Глибокопотіцької сільської ради Тячівського району Закарпатської області, третя особа - реєстраційна служба Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області, про усунення перешкод у здійсненні права власності частиною житлового будинку та визнання частково недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 року - відмовлено.

Зустрічний позов - задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Глибокопотіцької сільської ради № 3 від 11 листопада 1992 року про оформлення права власності на житловий будинок № 54 по вул. Зарічна в с.Глибокий Потік Тячівського району за ОСОБА_3

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Представника Президента України у Тячівському районі № 362 від 07 грудня 1992 року "Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам в селах Тячівського району" в частині оформлення права власності на житловий будинок по вул. Зарічна, №54 у с. Глибокий Потік за ОСОБА_3 в цілому.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року, видане Тячівською районною державною адміністрацією на ім'я відповідача ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по вул. Зарічна, №52 у с. Глибокий Потік Тячівського району.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 243,60 грн. сплаченого судового збору.

В апеляційній скарзі (т.1, а.с.184-187) представник первісного позивача ОСОБА_2 просить скасувати рішення Тячівського районного суду від 07 травня 2015 року як незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та постановити нове рішення, яким первісні позовні вимоги задовольнити, у зустрічному позові відмовити.

Доводи апеляційної скарги аналогічні наведеному у позовній заяві. Крім того, зазначає, що нотаріально завіреними поясненнями сестри позивача за первісним позовом ОСОБА_7 та брата ОСОБА_3 підтверджується факт побудови ним спірного житлового будинку, частину якого привласнив відповідач ОСОБА_4 та яка зараз рахується як надвірна споруда - басейн та сауна.

Розглянувши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд визнав, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 листопада 1992 р. виконкомом Глибокопотіцької сільської ради у відповідності з пп.7-20 Інструкції про порядок реєстрації домоволодінь в сільській місцевості Української РСР, затв. МКГ УРСР 31 січня 1966 р. було прийнято рішення № 3 про реєстрацію права власності на домоволодіння в с. Глибокий Потік по вул. Зарічна № 54 за ОСОБА_3 (т.1, а.с.42).

07 грудня 1992 року Представником Президента України на підставі рішень виконкомів сільських Рад народних депутатів про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам та колгоспним дворам, у відповідності з наказом МКГ УРСР від 31.01.1966 р. № 166 було прийнято розпорядження № 362 «Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам на колгоспним дворам Тячівського району», п.1 якого оформлено право власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам району в селах, в т.ч. ОСОБА_3 на будинок № 54 по вул. Заріка (Зарічна) у с. Гл.Потік в цілому (т.1, а.с.43-44, 129).

17 грудня 1992 року Тячівською районною державною адміністрацією за підписом Представника Президента України в Тячівському районі на підставі вищевказаного розпорядження від 07.12.1992 р. за № 362 було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, яким засвідчено, що жилий будинок з приналежними до нього будівлями і спорудами, який розташований в с. Глибокий поток по вулиці Зарічна за № 52 в цілому належить ОСОБА_3 (т.1, а.с.5).

В цей же день 17 грудня 1992 р. зазначений у свідоцтві жилий будинок (домоволодіння) в цілому було зареєстровано в бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 1 за реєстровим №22 на праві особистої власності за ОСОБА_3 (т.1, а.с.5 на звороті).

Відповідно до довідки Глибокопотіцької сільської ради № 1843 від 18.11.2013 р. номер будинку 52 по вул. Зарічна у с. Глибокий Потік змінений на номер 63 у зв'язку із зміною нумерації будинків (т.1, а.с.105).

Судом також встановлено, що 25 жовтня 2007 р. виконавчим комітетом Глибокопотіцької сільської ради на підставі рішення виконкому Глибокопотіцької сільської ради № 61 від 23 липня 2007 року було видано свідоцтво про право приватної власності на нерухоме майно № 233, яким посвідчено, що житловий будинок з надвірними спорудами, розташований в с.Глибокий Потік вул.Зарічна № 61 в цілому належить на праві приватної власності ОСОБА_5 (т.1, а.с.31).

Згідно з реєстраційною карткою на документ про право приватної власності вказане в даному документі нерухоме майно зареєстроване в Тячівському районному підприємстві технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_5 в цілому 25 жовтня 2007 р. і записане в реєстрову книгу № 02 під реєстровим № 231 (т.1, а.с.31 на звороті).

Згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно індексний номер 25730696 від 18.08.2014 р., виданого реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області, земельна ділянка кадастровий № 2124481600:05:003:0023, площею 0,2244 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою с. Глибокий Потік, вул.Зарічна, 61 на праві приватної власності в 1/1 частці належить ОСОБА_5 (т.1, а.с.39).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно індексний номер 25730897 державна реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_5 в 1/1 частці здійснена Реєстраційною службою Тячівського районного управління юстиції Закарпатської області 18.08.2014 р. (т.1, а.с. 40).

Відмовляючи у первісному позові та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, як зазначено у рішенні, виходив з того, що на час розгляду справи рішення виконкому Глибокопотіцької сільської ради № 61 від 23 липня 2007 року, яке стало підставою для видачі ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 року є чинним та ніким не скасованим, а тому відсутні будь-які правові підстави для скасування (в тому числі і в частині) вказаного свідоцтва. Оскільки судом задовольняються зустрічні позовні вимоги, відсутні і будь-які правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні ним права власності житловим будинком, що знаходиться в с.Глибокий Потік по вул.Зарічна, 63, шляхом прибрання з приміщення житлового будинку майна, що належить ОСОБА_4, та знесення бетонної огорожі, яка не дає йому можливості користуватися та обслуговувати житловий будинок. Суд також прийшов до висновку, що виконавчим комітетом Глибокопотіцької сільської ради при прийнятті рішення № 3 від 11 листопада 1992 р. про оформлення права власності на житловий будинок № 54 по вул.Зарічна в с.Глибокий Потік за ОСОБА_8 Юрієвичем порушені вимоги чинного на той час законодавства та права і інтереси позивачів щодо володіння, користування і розпорядження належним їм нерухомим майном (господарською будівлею), а тому його слід визнати незаконним та скасувати, Розпорядження Представника Президента України у Тячівському районі № 362 від 17 грудня 1992 року «Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать окремим громадянам в селах Тячівського району» в частині оформлення права власності на житловий будинок по вул.Зарічна,54 у с. Глибокий Потік за ОСОБА_3 в цілому прийняте з перевищенням повноважень, встановлених чинним на час його прийняття законодавством. Свідоцтво ж про право особистої власності на жилий будинок від 17 грудня 1992 року, видане Тячівською РДА на ім'я ОСОБА_3 на житловий будинок з надвірними спорудами, розташований по вул.Зарічна,52 у с. Глибокий Потік Тячівського району, підлягає скасуванню, оскільки видане на підставі вищезазначених рішення виконкому та розпорядження (т.1, а.с.171-175).

Проте до такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У зустрічному позові були заявлені матеріально-правові вимоги про скасування рішення виконкому сільської ради, розпорядження Представника Президента України у Тячівському районі та свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого Тячівською районною державною адміністрацією, тобто органу місцевого самоврядування та органу державної влади, які за характером та обсягом відносин, що врегульовані ними, є актами індивідуальної дії, що породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта, якому вони адресовані, а саме: ОСОБА_3.

Підставами для визнання таких актів недійсними є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти. Обов'язковою умовою визнання таких актів недійсними є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Вищенаведене узгоджується з положеннями ч.1 ст.15 ЦК України, якою закріплено право кожної особи на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорення, ч.1 ст.16 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового інтересу, та ч.1 ст.55 Конституції України, якою закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч.1 ст.55).

Між тим, при розгляді даного спору суд першої інстанції зосередив увагу на з'ясуванні відповідності актів щодо оформлення права власності на житловий будинок,63 (52) за ОСОБА_3 вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти, і в цій частині належним чином обгрунтував свій висновок.

В той же час питання щодо порушення у зв'язку з прийняттям вищевказаних актів прав та охоронюваних законом інтересів позивачів за зустрічним позовом залишилося поза увагою суду і у своєму рішенні, яке викладено на 8-ми аркушах, суд всупереч вимог п.3 ч.1 ст.215 ЦПК України не встановив факт такого порушення, вважаючи, що наявність у ОСОБА_5 свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно сама по собі підтверджує такий факт.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, в первісному і зустрічному позовах об'єкт спору, щодо якого сторонами заявлені вимоги, ідентифікований по різному, зокрема, в первісному позові - як житловий будинок № 63 (52), побудований в 1983 р., а у зустрічному позові - як зблокована господарська будівля житлового будинку № 61 по вул.Зарічна у с.Глибокий Потік (т.1, а.с.2-3, 26-30).

Під час розгляду справи сторони надали інвентаризаційні справи на будинки №№ 63(52) і 61, складені на підставі матеріалів технічної інвентаризації.

Згідно з матеріалами технічної інвентаризації станом на 10.11.1992 р., проведеної Тячівським РПТІ, що містяться в інвентарній справі на будинок № 63 (52), який належить ОСОБА_3, вказаний житловий будинок побудований в 1983 році, складається з 2-х житлових кімнат та допоміжних (нежитлових) приміщень: 2-х коридорів, 2-х кладових, 2-х ванних кімнат, 2-х кухонь, загальною площею 133,4 кв.м., житловою 43,8 кв.м., та господарських будівель - сараю, вбиральні, гаража і господарських споруд - огорожі, колодязя (т.1, а.с.9-12).

Згідно з матеріалами технічної інвентаризації станом на 03.10.2007 р. (на момент отримання ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на нерухоме майно), проведеної Тячівським РПТІ, що містяться в інвентаризаційній справі на будинок № 61, вказаний житловий будинок двоповерховий, складається з 7-ми житлових кімнат, загальною площею 262,30 кв.м., житловою - 147,0 кв.м., допоміжною - 115,3 кв.м., самочинно добудована або переобладнана площа - 88,90 кв.м., та господарської будівлі розміром 9,90х11,25, площею 111,38 кв.м., гаража розміром 6,70х3,20, площею 21,44 кв.м., вбиральні розміром 1,0х1,0, площею1 кв.м., літньої кухні розміром 14,75х5,10, площею 75, 23 кв.м. та господарських споруд навісу, воріт, огорожі, вимощення (т.2, документи надані в судовому засіданні).

Матеріали технічної інвентаризації житлового будинку №61 та господарських будівель і споруд, проведеної станом на 03.10.2007 р., тобто на момент отримання ОСОБА_5 свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 р., відрізняються від матеріалів технічної інвентаризації, які були додані позивачами за зустрічним позовом до зустрічної позовної заяви, і містяться в технічному паспорті на садибний житловий будинок, виготовлений станом на 03 червня 2014 р. (т.1, а.с.32-38).

Зокрема, з журналу внутрішніх обмірів та розрахунків площ приміщень будинку № 61, вбачається, що станом на 03.06.2014 р. загальна площа будинку становить 321,5 кв.м., а не 262,30 кв.м., житлова - 147,0 кв.м., допоміжних приміщень - 115,3 к.в.м, додаткових - 59,2 кв.м., самовільно побудована або переобладнана площа - 29,7 кв.м., а не 88,90 кв.м. (т.1, а.с.36). З характеристики будинку, господарських будівель та споруд вбачається, що і житловий будинок № 61 і всі господарські будівлі та споруди, в т.ч. і господарська будівля зблокована площею 111,38 кв.м. побудовані у 1990 році (т.1, а.с.38).

Таким чином, матеріали технічної інвентаризації, на підставі яких складені інвентаризаційна справа на будинок № 63 (52) та технічний паспорт на будинок № 61, свідчать про те, що господарська будівля зблокована житлового будинку № 61 загальною площею 111,38 кв.м., побудована у 1990 р., а житловий будинок № 63 (52) загальною площею 133,4 кв.м., побудований у 1983 р., в будь-якому разі не є одним і тим же об'єктом нерухомого майна, а є різними за площами, роками побудови та цільовим призначенням об'єктами нерухомого майна, що підтверджується також тим, що ці об'єкти мають різні поштові адреси.

Про це свідчить також той факт, що рішенням XV сесії VI скликання від 16.10.2013 року № 44 Глибокопотіцької сільської ради «Про надання дозволу на розроблення проекту відводу земельної ділянки у власність» ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту відводу земельної ділянки із землеустрою щодо передачі йому у власність земельної ділянки площею 0,0462 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Глибокий Потік, вул. Зарічна, 63 (т.1, а.с.16).

Вказані обставини спростовують твердження позивачів за зустрічним позовом про те, що будинок № 63 (52), побудований у 1983 р., загальною площею 133,4 кв.м., житловою - 43,8 кв.м., є господарською будівлею зблокованою, побудованою у 1990 р., площею 111,38 кв.м., яка належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 р., а отже і твердження про те, що прийняттям відповідних актів щодо оформлення права власності на вказаний житловий будинок № 63 (52) за ОСОБА_3 порушені їх права та охоронювані законом інтереси.

Таким чином, оскільки за результатами розгляду справи, факту порушення прав свобод чи інтересів позивачів за зустрічним позовом прийняттям органом місцевого самоврядування та органом державної влади актів щодо оформлення права власності на житловий будинок № 63 (52) за ОСОБА_3 не встановлено, правові підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

Крім того, при ухваленні судового рішення суд першої інстанції не врахував, що оспорені рішення виконкому сільської ради, розпорядження Представника Президента України у Тячівському районі та свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, були прийняті (свідоцтво видано) у 1992 році, тобто за 22 роки до пред'явлення зустрічного позову та за 15 років до отримання ОСОБА_5 свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно, в т.ч. і на господарську будівлю зблоковану.

На момент виникнення спірних правовідносин діяла ст.75 ЦК УРСР 1963 р., яка передбачала обов'язковість застосування судом строку позовної давності незалежно від заяви сторін. Згідно ж з ст.71 цього Кодексу загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлювався в три роки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголосив, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства».

Тому суд першої інстанції, встановивши обґрунтованість заявлених позивачами за зустрічним позовом вимог, повинен був з'ясувати також питання щодо застосування позовної давності і відобразити відповідний висновок в мотивувальній частині рішення, що ним зроблено не було.

Оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, а судом апеляційної інстанції встановлено, що право чи інтерес позивачів за зустрічним позовом не порушені, суд відмовляє у зустрічному позові з підстав його необґрунтованості.

Що стосується первісного позову, то у задоволенні такого також слід відмовити, однак з інших, ніж наведені у рішенні суду, мотивів.

Зокрема, як уже зазначалося, оспорене в частині первісним позивачем свідоцтво про право приватної власності на нерухоме майно № 233 від 25 жовтня 2007 року було видано ОСОБА_5 виконавчим комітетом Глибокопотіцької сільської ради на підставі рішення виконкому цієї ради № 61 від 23 липня 2007 р. і, відмовляючи у задоволенні заявленої щодо цього свідоцтва вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що без установлення незаконності рішення органу, на підставі якого воно видане, вказане свідоцтво не може бути визнано частково недійсним, тобто заявлена матеріально-правова вимога не є належним та окремим способом захисту порушених прав.

Однак, оскільки свідоцтво про право приватної власності на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, хоча і виданим на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування в межах його повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності, недійсним може визнаватися як зазначене рішення, на підставі якого видано відповідний акт - свідоцтво, так і саме свідоцтво.

Визнання недійсним свідоцтва про право приватної власності на нерухоме майно вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Така правова позиція щодо застосування ст.ст.15, 16 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 р. у справі № 6-319цс15, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК є обов'язковою для всіх судів.

Разом з тим, відповідно до положень ст.ст.186, 381 ЦК України господарські будівлі і споруди: сараї, гаражі, літні кухні, тощо є приналежністю головної речі - будинку, а тому свідоцтво про право власності на нерухоме майно не може бути визнано недійсним в частині господарської будівлі, а саме так була заявлена первісна позовна вимога, і саме з цих підстав у задоволенні первісної вимоги про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25 жовтня 2007 року № 233, виданого ОСОБА_5 на частину належного позивачу житлового будинку № 63 по вул.Зарічна у с.Глибокий Потік слід відмовити.

У вимозі ж за первісним позовом про усунення перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права власності на житловий будинок № 63 по вул.Зарічна у с.Глибокий Потік шляхом прибрання з приміщення житлового будинку майна, що належить відповідачу, та знесення бетонної огорожі, яка не дає йому можливості користуватися житлом та обслуговувати житловий будинок, слід відмовити за недоведеністю, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, яке саме рухоме майно, належне ОСОБА_4 або ОСОБА_5, знаходиться в приміщенні житлового будинку № 63, де встановлена бетонна огорожа та докази того, що встановлення цієї бетонної огорожі перешкоджає первісному позивачу користуватися належним йому будинком та обслуговувати його.

З урахуванням наведеного відповідно до вимог пп.3 і 4 ч.1 ст.309 ЦПК України у зв'язку з невідповідністю висновків суду та порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні первісного і зустрічного позовів у повному обсязі.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, ст.ст.15, 16 ЦК України, колегія суддів ,-

р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, що діє від імені ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Тячівського районного суду від 07 травня 2015 року скасувати.

У первісному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійснені права власності та визнання частково недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зустрічному позові ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Глибокопотіцької сільської ради, Тячівської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету ради, розпорядження Представника Президента України у Тячівському районі та свідоцтва про право власності на жилий будинок відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

с у д д і :

ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11