Ухвала

від 23.04.2015 по справі 812/10044/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2015 року м. Київ К/800/18752/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 по справі № 812/10044/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрконтракт"

до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2013 року Товариством до суду заявлений позов, з урахуванням уточнень, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 24.10.2013 № 0000722201, яким позивачеві донараховано суму основного грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 238 126,00 грн. та фінансових санкцій у сумі 6 898,75 грн.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 16.01.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що контрагенти позивача (ТОВ "Лидеринвестстрой", ПП "СУ-ЧАН" і ТОВ "БМК "Укренергосервіс"), перед якими у останнього внаслідок господарських операцій виникла непогашена кредиторська заборгованість та на суму якої позивачем було видано прості векселя, ліквідовані, а отже наявна кредиторська заборгованість перед ними мала бути включена позивачем до складу валового доходу у 4 кварталі 2010 року, у 2 та у4 кварталах 2011 року, а тому висновок відповідача про заниження позивачем податку на прибуток є обґрунтованим, а видані позивачем прості векселі не підлягають прийняттю до уваги як такі, що не мають юридичної сили.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Товариства задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення скасовано.

Рішення обґрунтовано висновком про те, що кредиторська заборгованість позивача перед контрагентами була погашена за рахунок векселів до спливу строку позовної давності та до їх ліквідації, а отже у Товариства відсутні підстави для включення до валового доходу сум зазначеної заборгованості.

Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань повноти обчислення та сплати податку на прибуток при врегулюванні безнадійної кредиторської заборгованості за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 за підсумками якої складено акт від 12.08.2013 №303/22-20185941.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР), пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 238 126,00 грн.

Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що позивачем не включено до валового доходу суми безповоротної фінансової допомоги у вигляді заборгованості платника податку перед іншими особами, що залишається нестягнутою після закінчення строку позовної давності, що у свою чергу призвело до заниження валового доходу на суму кредиторської заборгованості по виданих векселях. Зазначений висновок контролюючого органу, щодо спливу терміну позовної давності по виданих векселях, ґрунтується на тому, що державну реєстрацію юридичних осіб, яким позивач видав прості векселя припинено, у зв'язку із визнанням їх банкрутами. Крім того, контролюючий орган зазначає про відсутність законної сили операцій по векселях на першій ланці їх проходження, оскільки векселя неналежно оформлені (відсутність печатки та підпису директора), у зв'язку з чим питання передачі або продажу простих векселів підприємствами-кредиторами третім особам не розглядалось.

На підставі акта перевірки від 12.08.2013, зазначених висновків та результатів адміністративного оскарження Державна податкова інспекція прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Так, відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Згідно із пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 цього Закону безповоротна фінансова допомога - це, зокрема: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Пункт 1.25 ст. 1 Закону № 334/94-ВР заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності відносить до безнадійної заборгованості.

Отже, для віднесення сум грошових зобов'язань за переданими постачальникові товару векселями до "безповоротної фінансової допомоги" мають бути наявні виключні правові підстави, визначені у п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, однією з яких є нестягнення заборгованості після закінчення строку позовної давності.

Згідно зі ст. 21 Закону України від 18.06.1991 № 1201-ХІІ "Про цінні папери та фондову біржу" вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Статтею 4 Закону № 2374-III передбачено, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Таким чином, у покупця не виникатиме валових доходів у періоді трансформації заборгованості з "товарної" у "вексельну". Чинне законодавство не встановлює жодних обмежень щодо строку, на який видається вексель. При цьому, оскільки зобов'язання за договором вважаються виконаними, з дати видачі векселя почнуть рахуватися нові строки позовної давності - вексельної позовної давності.

В свою чергу строки вексельної позовної давності не мають нічого спільного зі строками позовної давності відповідно до норм Цивільного законодавства, оскільки відносини учасників вексельного обігу регулюються нормами вексельного законодавства.

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону про переказний та простий векселі, ратифікованого Верховною Радою України згідно Закону України від 06.07.1999 № 826-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" (дата набуття чинності Україною 06.01.2000) до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Частина 1 ст. 70 глави XI "Позовна давність" Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі встановлює: "Позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу". Ця норма стосується не тільки векселедержателя, а всіх осіб, що мають право вимагати за векселем.

Наведене дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов'язань за простим векселем пов'язується з настанням строку платежу за таким векселем. І тільки після закінчення такого строку позовної давності непогашена заборгованість відноситься до безповоротної фінансової допомоги, а у платника податку виникає обов'язок збільшити валовий доход на суму такої допомоги згідно із вимогами пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР.

Проте слід зазначити, що вексель як платіжний засіб може використовуватись для погашення заборгованості між ринковими суб'єктами, запобігаючи платіжній кризі. Водночас вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.

Відповідно до статей 43, 77 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язань осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений, а також до настання строку платежу за таких умов: якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; у разі банкрутства трасата (незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні), або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту. Вказані норми закріплюють право векселедержателя на дострокову реалізацію права вимоги за векселем за рахунок солідарно зобов'язаних осіб у разі, якщо до настання строку платежу відбудуться визначені Уніфікованим законом події, що унеможливлюють погашення такого векселя прямим боржником. При цьому векселедержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами, при цьому переводячи власну заборгованість на векселедателя. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора. Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним.

Таким чином, вексель як актив не втрачає своєї правової сили внаслідок ліквідації держателя та може і надалі використовуватися в обігу.

Отже, припинення державної реєстрації контрагентів жодним чином не свідчить про сплив терміну позовної давності за виданими векселями. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що видані контрагентам (ТОВ "Лидеринвестстрой", ПП "СУ-ЧАН" і ТОВ "БМК "Укренергосервіс") векселя, строк сплати за якими настає у 2013 році , були передані останніми (03.12.2010, 06.12.2010 та 09.12.2010) до моменту їх ліквідації третій особі - ОСОБА_1, про що на кожному з векселів було зроблено відповідний запис.

Також суд зазначає, що даних про припинення чи анулювання вказаних векселів представниками відповідача не надано, а посилання податкового органу на їх неналежне оформлення (відсутність печатки та підпису директора) судом апеляційної інстанції в ході розгляду справи та дослідження оригіналів векселів спростовано та встановлено, що векселя відповідають вимогам чинного законодавства та містять всі необхідні реквізити.

Враховуючи вищезазначене колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про безпідставність твердження контролюючого органу про отримання позивачем безповоротної фінансової допомоги та порушення останнім Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідає приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області відхилити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 по справі № 812/10044/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко