ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Київ
12 травня 2015 року 08:48 справа №826/6105/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Оріент Електро" доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оріент Електро" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Оріент Електро") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 грудня 2013 року №0007492208, №0007502208 та від 11 березня 2014 року №0004232213.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2015 року №К/800/52029/14 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Кузьменку В.А.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2015 року адміністративну справу №826/6105/14 прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні 06 квітня 2015 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив; сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи викладене, суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В С Т А Н О В И В:
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 11 грудня 2013 року №0007492208 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України ТОВ "Оріент Електро" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 146 062,00 грн., в тому числі за основним платежем - 136 671,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9 391,00 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 11 грудня 2013 року №0007502208 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзацом "б" пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України за порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ "Оріент Електро" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 144 977,00 грн., в тому числі за основним платежем - 139 706,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 271,00 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 11 березня 2014 року №0004232213 згідно з пунктом 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України на підставі рішення Головного управління Міндоходів у місті Києві №2329/7/26-15-10-04-04 від 14 лютого 2014 року про результати розгляду первинної скарги за порушення пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ "Оріент Електро" зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 596 354,00 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 25 листопада 2013 року №1997/26-59-22-08/32856719 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріент Електро" (податковий номер 32856719) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "Ратуш" (податковий номер 37293136), ПП "Альфа-Ком" (податковий номер 33598927), ТОВ "Харс" (податковий номер 37501323) за період з 01.08.2010 року по 31.08.2013 року" (далі по тексту - акт перевірки).
У висновках акта перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2010 та 2013 роки на суму 139 706,00 грн., у тому числі: за 1 квартал 2011 року на суму 58 125,00 грн.; за 2 квартал 2011 року на суму 60 502,00 грн.; за 2012 рік всього на суму 21 079,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 596 354,00 грн., а саме: у 2-3 кварталах 2011 року на суму 386 854,00 грн.; у 1 кварталі 2012 року на суму 209 500,00 грн. та пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 136 670,83 грн., у тому числі ТОВ "Ратуш" за березень 2011 року на суму 46 500,00 грн., травень 2011 року на суму 36 277,50 грн., червень 2011 року 16 333,33 грн., ПП "Альфа-Ком" за липень 2011 року на суму 24 760,00 грн., березень 2012 року на суму 12 800,00 грн..
Встановлені в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним віднесенням до складу витрат та податкового кредиту відповідних сум по взаємовідносинах із ТОВ "Ратуш" (податковий номер 37293136), ПП "Альфа-Ком", уз в'язку з відсутністю у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та відсутністю наміру створення правових наслідків, встановлено нікчемність укладених правочинів; крім того, Дніпровським районним судом міста Києва у справі №755/10669/13-а 1кп/755/335/13 ухвалено вирок суду стосовно директора ТОВ "Ратуш" за звинуваченням у фіктивному підприємництві.
Наведена інформація, на думку відповідача, вказує на відсутність факту реального здійснення господарських операцій та виключає можливість ТОВ "Оріент Електро" формувати витрати та податковий кредит з податку на додану вартість по спірним господарським операціям.
При цьому порушень в частині ведення податкового обліку по відносним із ТОВ "Харс" в акті перевірки не встановлено.
Позивач вважає протиправними спірні податкові повідомлення-рішення, виходячи з наступного: господарські операції з ТОВ "Ратуш" та ПП "Альфа-Ком" підтверджені первинними документами та податковими накладними, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ "Оріент Електро" дотримано передбачені умови для формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, позивач не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни постачальниками; контрагенти-постачальники на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.
Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками акта перевірки.
Вищий адміністративний суд України, направляючи справу на новий розгляд, в ухвалі від 24 лютого 2015 року №К/800/52029/14, зазначив наступне: "…Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.
…Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із наявності вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 28 травня 2013 року по справі №755/10669/13-к, прийнятого відносно керівника ТОВ "Ратуш", якого визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 КК України.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутнє посилання на причетність ТОВ "Оріент Електро" до незаконної діяльності його контрагентів.
Колегія суддів звертає увагу на те, що обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.
Судами попередніх інстанцій не враховано приписи ч. 4 ст. 72 КАС України при оцінці вказаного вироку як доказу правомірності чи неправомірності дій позивача, чим порушено норми процесуального права".
Як встановлює частина п'ята статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог та висновків і мотивів Вищого адміністративного суду України, звертає увагу на наступне.
Вищий адміністративний суд України неодноразово наголошував, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ "Оріент Електро" та його контрагентами - ТОВ "Ратуш", ПП "Альфа-Ком", мету придбання та обставини використання придбаних товарів, послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).
Матеріали справи підтверджують, що між ТОВ "Оріент Електро" (замовник) та ТОВ "Ратуш" (підрядник) укладено договір підряду від 31 березня 2011 року №0331/04, за умовами якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання на свій ризик, власними силами і засобами, з використанням власних матеріалів та обладнання, виконати роботи по встановленню дизель-генератора (ДГУ) на шасі та настроювання матеріалів ДГУ.
Вартість договору підряду від 31 березня 2011 року №0331/04 відповідно до договірної ціни становить 81 000,00 грн.
Відповідно до акта здачі-приймання виконаних послуг протягом березня 2011 року виконавець надав обумовлені договором послуги та виписав позивачу податкову накладну на загальну суму 81 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 13 500,00 грн.
Між ТОВ "Оріент Електро" (замовник) та ТОВ "Ратуш" (підрядник) укладено договір підряду від 30 червня 2011 року №063007, за умовами якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання на свій ризик, власними силами і засобами, з використанням власних матеріалів та обладнання, виконати роботи по встановленню дизель-генератора (ДГУ) на шасі та настроювання матеріалів ДГУ, а замовник зобов'язаний своєчасно прийняти та оплатити роботу.
Вартість договору підряду від 30 червня 2011 року №063007 відповідно до договірної ціни становить 98 000,00 грн.
Відповідно до акта здачі-приймання виконаних послуг протягом червня 2011 року виконавець надав обумовлені договором послуги та виписав позивачу податкову накладну на загальну суму 98 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 16 333,33 грн.
Згідно з видатковою накладною від 04 квітня 2011 року №82-03 та рахунком-фактурою №031409 від 14 березня 2011 року ТОВ "Ратуш" поставило ТОВ "Оріент Електро" пристрій автоматичного введення резерву в кількості 11 шт. на загальну суму 198 000,00 грн.
ТОВ "Ратуш" виписало позивачу податкову накладну на загальну суму 198 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 33 000,00 грн.
Згідно з видатковою накладною від 07 червня 2011 року №78-05 та рахунком-фактурою №053107 від 31 травня 2011 року ТОВ "Ратуш" поставило ТОВ "Оріент Електро" пристрій автоматичного введення резерву в кількості 9 шт. на загальну суму 217 665,00 грн., шафа електромонтажна 300х300х100 в кількості 20 шт., шафа електромонтажна 1800х600х400 в кількості 5 шт., генератор ЕР6000 в кількості 1 шт.
ТОВ "Ратуш" виписало позивачу податкову накладну на загальну суму 217 665,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 36 277,50 грн.
Згідно з видатковими накладними від 01 серпня 2011 року №28-07, від 16 березня 2012 року №03-28 та рахунками-фактурами №071108 11 липня 2011 року та №031508 від 15 березня 2012 року ПП "Альфа-Ком" поставило позивачу пристрій автоматичного введення резерву в кількості 1 шт. на загальну суму 76 800,00 грн. та у кількості 2 шт. на загальну суму 148 560,00 грн.
ПП "Альфа-Ком" виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 225 360,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 37 560,00 грн.
Як зазначено в акті перевірки та визнається сторонами, оплата за поставлений товар та послуги здійснювалась позивачем в порядку безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
За правилами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Аналогічні норми стосовно порядку формування валових витрат містить і Податковий кодекс України.
Так, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.
Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Зміст акта перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; не встановлено таких обставин і в акті перевірки.
Суд не приймає до уваги доводи відповідач про те, що первинні документи у межах спірних правовідносин не підтверджують понесених витрат, у зв'язку із нікчемністю правочинів, укладених позивачем із ТОВ "Ратуш" та ПП "Альфа-Ком", оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження нікчемності укладених правочинів.
Так, стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно частини першої статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Наведені норми вказують, що питання недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, тобто нікчемних, вирішується виключно судом.
Відповідного рішення суду про визнання недійсними правочинів, укладених позивачем із ТОВ "Ратуш" та ПП "Альфа-Ком", матеріали справи не містять.
У свою чергу контролюючі органи не наділені повноваженнями визнавати нікчемними правочини, укладені між суб'єктами господарювання та роботи відповідні висновки в актах перевірок.
Крім того, для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.
Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав для визнання нікчемними правочинів, укладених в межах спірних правовідносин між позивачем та контрагентами-постачальниками, а матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
ТОВ "Оріент Електро" здійснює діяльність у сфері ремонту і технічне обслуговування електричного устаткування, оптової торгівлі іншими машинами та устаткуванням; основними напрямками діяльності позивач є системи резервного електропостачання, дизель-генератори, та бензо-генератори (електростанції), системи автоматичного введення резерву (автоматичний пуск/зупинка електростанцій), безперебійне живлення, стабілізатори мережевої напруги тощо, про що можна довідатись за посиланням http://orient-elektro.uaprom.net/.
Судом встановлено, що товари і роботи, придбані у ТОВ "Ратуш", ПП "Альфа-Ком", замовлялись ТОВ "Оріент Електро" з метою провадження господарської діяльності, зокрема з метою подальшого виробництва власної продукції та її реалізації ТОВ "НВП "Аеротехніка-МЛТ", ТОВ "Голден Телеком" та ТОВ "Оптіма-Фарм, ЛТД".
Наприклад, поставлені ТОВ "Ратуш" та ПП "Альфа-Ком" товари (пристрої для автоматичного введення резерву) використано для виробництва продукції на замовлення ТОВ "НВП "Аеротехніка-МЛТ", зокрема АВР для дизельно-генераторної установки, комплекту ЗІП, дизельно-генераторної установки; роботи по установці дизель-генератора, виконані ТОВ "Ратуш", замовлені з метою виконання зобов'язань перед ТОВ "Голден Телеком" щодо надання послуг з технічного обслуговування обладнання.
На підтвердження реальності господарських операцій, мети та фактичного використання придбаних товару та робіт у господарській діяльності позивач надав суду наступні докази: копії господарських договорів, укладених з ТОВ "Ратуш", ПП "Альфа-Ком", рахунків-фактур, видаткових накладних, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), податкових накладних, карток по рахунках щодо оприбуткування товару на складі, попередніх калькуляцій вартості виробництва продукції, протоколів узгодження договірної ціни, довіреностей на отримання товару, договору оренди складських приміщень.
Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження фактичного виконання робіт та поставки товару вказує, що ТОВ "Оріент Електро" здійснювало витрати на придбання у ТОВ "Ратуш" та ПП "Альфа-Ком" товару та послуг для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.
Так само відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ "Ратуш" та ПП "Альфа-Ком" не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та не вчиняли фактичних дій, спрямованих на виконання таких зобов'язань.
За таких підстав, суд вважає, що позивач правомірно формував валові витрати (витрати) за перевірений період по взаємовідносинам з ТОВ "Ратуш" та ПП "Альфа-Ком", у зв'язку з придбанням у них товарів та робіт.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на наявність вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2013 року №755/10669/13-к та звертає увагу на наступне.
Відповідно до вироку Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2013 року №755/10669/13-к у кримінальному провадженні №12012000030000036 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором прокуратури Деснянського району міста Києва та підозрюваним ОСОБА_1, визнано винним ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.
У вироку встановлено, що ОСОБА_1, не мав наміру здійснювати господарську діяльність від імені ТОВ "Ратуш"; придбавши ТОВ "Ратуш", ОСОБА_1 в період з січня 2010 року по січень 2011 року фактично не здійснював господарської діяльності від імені товариства, а сприяв ОСОБА_3 надавати з використанням реквізитів ТОВ "Ратуш" іншим суб'єктам підприємницької діяльності послуги з переводу безготівкових коштів у готівку шляхом здійснення незаконних фінансово-господарських операцій.
Проте, оцінюючи вказаний вирок як доказ, суд керується приписами частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
В межах спірних правовідносин Окружним адміністративним судом міста Києва не розглядається справа про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок суду, тобто ОСОБА_1.
Згідно з частиною першою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Враховуючи вимоги процесуального закону, суд приходить до висновку, що вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 28 травня 2013 року №755/10669/13-к у кримінальному провадженні №12012000030000036 за обвинуваченням ОСОБА_1 не стосується предмету доказування даної адміністративної справи, а тому не береться судом до уваги.
Крім того, у згаданому вироку встановлено лише обставини щодо придбання обвинуваченим ТОВ "Ратуш"; інших обставин, зокрема, щодо господарської діяльності ТОВ "Ратуш" по взаємовідносинам з ТОВ "Оріент Електро" Дніпровським районним судом міста Києва не встановлено та не досліджено доказів на підтвердження таких обставин.
Суд також вважає, що визнання винним ОСОБА_1 за частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, не виключає можливості здійснення ТОВ "Ратуш" реальних господарських операцій.
Крім того, суд враховує, що в ухвалі від 24 лютого 2015 року №К/800/52029/14 Вищим адміністративним судом України вказано про відсутність матеріалах справи посилання на причетність ТОВ "Оріент Електро" до незаконної діяльності його контрагентів.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ "Ратуш" та ПП "Альфа-Ком" були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих документів, а також придбання товарів і послуг з метою провадження господарської діяльності, висновки акта перевірки про порушення норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування - протиправним.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ "Ратуш" та ПП "Альфа-Ком" товарів і робіт безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України для виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ "Ратуш" та ПП "Альфа-Ком", були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановлених пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене, на думку суду, ТОВ "Оріент Електро" правомірно формувало податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ "Ратуш" та ПП "Альфа-Ком", тому висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість - протиправним.
Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 11 грудня 2013 року №0007492208, №0007502208 та від 11 березня 2014 року №0004232213 є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Шевченківському районі не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Оріент Електро" підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріент Електро" задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 11 грудня 2013 року №0007492208, №0007502208 та від 11 березня 2014 року №0004232213.
3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріент Електро" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Кузьменко
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 12.05.2015 |
Оприлюднено | 18.05.2015 |
Номер документу | 44122664 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Кузьменко В.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні