Ухвала

від 23.04.2015 по справі 2а-7629/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2015 р. м. Київ К/800/30653/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року

у справі № 2а-7629/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-2»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансбуд-2» (далі - ТОВ «Трансбуд-2»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС; відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005412307/0 від 22 грудня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю платником реального характеру розглядуваних господарських операцій. Зокрема, суд виходив з ненадання ТОВ «Трансбуд-2» транспортної документації, розрахункових документів, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, незазначення осіб, які безпосередньо отримували товарно-матеріальні цінності. Крім того, Окружний адміністративний суд м. Києва врахував пояснення директора та засновника контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Лілея» ОСОБА_3 щодо його непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного ним товариства та, у зв'язку з цим, дійшов висновку про фіктивність постачальника позивача.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ТОВ «Трансбуд-2» оскаржило її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року апеляційну скаргу позивача задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2012 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0005412307/0 від 22 грудня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Трансбуд-2» 3 219,00 грн. витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року та прийняття нового рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог.

Крім того, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС на Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві у зв'язку з реорганізацією, яке згідно із статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Трансбуд-2» з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТОВ «Фірма Лілея» за період: серпень 2011 року, вересень 2011 року, за результатами якої складено акт № 13857/23-07/32373468 від 08 грудня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005412307/0 від 22 грудня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 329 584,00 грн. (1 063 667,00 грн. - основний платіж, 265 917,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, названий акт індивідуальної дії залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ТОВ «Фірма Лілея» за нікчемним правочином (договір № 02-06/11 від 02 червня 2011 року на поставку піску річкового).

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на акт № 2439/23-04/35895588 від 24 листопада 2011 року про результати позапланової невиїзної перевірки контрагента позивача з питань достовірності, повноти формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01 червня 2011 року по 31 жовтня 2011 року, в якому викладено думку про те, що укладені зазначеною юридичною особою з контрагентами правочини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Також, відповідач наголошував на недекларуванні ТОВ «Фірма Лілея» податкових зобов'язань з податку на додану вартість за проведеними з позивачем господарськими операціями, а також на внесенні до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про відсутність постачальника ТОВ «Трансбуд-2» за місцезнаходженням.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог та задовольняючи їх, суд апеляційної інстанції врахував подані позивачем під час апеляційного розгляду справи документи, які підтверджують транспортування піску річкового ТОВ «Фірма Лілея» (товарно-транспортні накладні), його передачу (акт приймання-передачі № 1 від 30 вересня 2011 року), а також зберігання товару (договір відповідального зберігання № 01-09/11 від 01 вересня 2011 року).

Проте, вказаний висновок колегія суддів вважає передчасним, зважаючи на таке.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

За правилами частини 1 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів за своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною.

В розглядуваній ситуації, визнаючи долучені позивачем до матеріалів справи під час її апеляційного розгляду товарно-транспортні накладні, акт приймання-передачі № 1 від 30 вересня 2011 року та договір відповідального зберігання № 01-09/11 від 01 вересня 2011 року допустимими доказами, суд апеляційної інстанції в порушення частини 2 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції, не з'ясував об'єктивних причин недолучення ТОВ «Трансбуд-2» вказаних документів під час розгляду справи в суді першої інстанції (враховуючи встановлений Окружним адміністративним судом м. Києва на підставі пояснень представника позивача факт їх відсутності (аркуш справи 102)).

З огляду на викладене, рішення Київського апеляційного адміністративного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до частин 2, 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити в даній справі відповідача - Державну податкову інспекцію у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.