Рішення

від 15.05.2015 по справі 904/3617/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.05.15р. Справа № 904/3617/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер "Промислова компанія" (м. Дніпропетровськ)

до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" (м. Новомосковськ, Дніпропетровської області)

про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 25 838 грн. 09 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Сиромятников Е.О. - представник (довіреність б/н від 20.04.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідер "Промислова компанія" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" (далі - відповідач) суми інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 25 838 грн. 09 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 23 845 грн. 40 коп. - інфляційні втрати;

- 1 992 грн. 69 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2014 вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідер-Фасад" - 118 845 грн. 11 коп. заборгованості, 10 252 грн. 69 коп. пені, 13 219 грн. 05 коп. інфляційних, 1 670 грн. 34 коп. 3% річних та судовий збір в розмірі 2 879, грн. 75 коп. У вказаному рішенні суду за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання було нараховано, зокрема, інфляційні втрати та 3% річних по 18.08.2014. Позивач посилається на те, що фактично рішення суду було виконане 10.03.2015. В подальшому, між Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідер-Фасад", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідер "Промислова компанія", як новим кредитором, було укладено договір відступлення права вимоги від 01.04.2015, яким первісний кредитор відступив новому кредитору вимогу щодо усіх зобов'язань, які випливають із договору підряду від 14.05.2012 за № 573/12. Так, позивач просить суд на підставі статті 625 стягнути з відповідача інфляційних втрати за період прострочення з 19.08.2014 по 10.03.2015 в сумі 23 845 грн. 40 коп. та 3% річних за той же період в сумі 1 992 грн. 69 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2015 порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 14.05.2015.

Так, у судовому засідання 14.05.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Вимоги ухвали суду від 28.04.2015 також були виконані позивачем у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, 115, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, відповідачем ухвала суду була отримана 05.05.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994525352021 (№5120000726951), яке повернулося до суду з відміткою про отримання її відповідачем.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 28.04.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Крім того, відповідачем 06.05.2015 була подана зустрічна позовна заява, яка ухвалою суду від 07.05.2015 на підставі пунктів 4, 6 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України повернута судом без розгляду, у зв'язку з допущеними недоліками при її оформленні та поданні до суду. При цьому, вказаною ухвалою відповідачу (позивачу за зустрічним позовом) роз'яснено, що згідно з частиною 3 статтею 63 Господарського процесуального кодексу України повернення зустрічної позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущених порушень. Крім того, позовні вимоги вказаної зустрічної позовної заяви ніяким чином не впливають на задоволення або відмову у задоволенні позовних вимог у даній справі, обставини справи за зустрічним позовом не пов'язані та не впливають на наявність заборгованості за виконані роботи. Отже, відповідач не позбавлений права звернутися із зустрічною позовною заявою після усунення недоліків в загальному порядку, оскільки у даному випадку його права жодним чином не будуть порушені, оскільки вимоги за двома позовами не пов'язані між собою, а задоволенні одних вимог не виключають можливості задоволення інших. Крім того, подання вказаного зустрічного позову додатково свідчить про обізнаність відповідача про розгляд даної справи, її суть та вимоги позивача, при цьому, жодних заперечень з приводу позовних вимог, доказів, що спростовують доводи позивача, чи інших заперечень відповідачем суду не надано.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення.

Так, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2014 вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідер-Фасад" - 118 845 грн. 11 коп. заборгованості, 10 252 грн. 69 коп. пені, 13 219 грн. 05 коп. інфляційних, 1 670 грн. 34 коп. 3% річних та судовий збір в розмірі 2 879, грн. 75 коп.

Проаналізувавши вказане рішення, судом було визначено, що у вказаному рішенні суду було нараховано та стягнуто, зокрема, інфляційні втрати та 3% річних по 18.08.2014 за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором підряду № 573/12 від 14.05.2012 щодо повної та своєчасної оплати виконаної Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідер-Фасад" роботи в період з травня 2012 року по листопад 2013 року на загальну суму 118 845 грн. 11 коп.

Так, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.09.2014 у справі 904/6466/14 залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.11.2014 по 904/6466/14.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 904/6466/14 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 904/3617/15, не можуть йому суперечити.

Рішенням суду у справі № 904/6466/14 встановлено факт настання терміну оплати за договором підряду № 573/12 від 14.05.2012, наявність підстав застосування штрафних санкцій, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань за укладеним між сторонами договором.

При цьому, позивач посилається на те, що фактично рішення суду було виконане відповідачем 10.03.2015, що підтверджується банківською випискою (а.с.57).

В подальшому, між Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідер-Фасад", як первісним кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лідер "Промислова компанія", як новим кредитором, було укладено договір відступлення права вимоги від 01.04.2015, яким первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги, належне первісному кредиторові щодо усіх зобов'язань, які випливають із договору підряду від 14.05.2012 за № 573/12, з урахуванням усіх змін та доповнень, що було внесено до договору станом на 01.03.2015 (далі - основний договір), укладеного між первісним кредитором та Публічним акціонерним товариством "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" (боржник).

За цим договором новий кредитор одержав право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати всіх платежів, які має право вимагати первісний кредитор відповідно до основного договору (з урахуванням положень законодавства), в тому числі, але не обмежуючись правом на стягнення збитків, суми інфляційного збільшення заборгованості та трьох відсотків річних. Право вимоги вважається відступленим з моменту набрання чинності договором. Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 01.01.2020 (пункти 1.2., 3.5., 6. договору).

З приводу вказаних правовідносин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Зобов'язання є правовідношенням, в якому беруть участь дві сторони: боржник та кредитор. Боржником у зобов'язанні є особа, яка має обов'язок виконати на користь кредитора певну дію або утриматися від виконання певної дії. Тобто боржник - це зобов'язана сторона. В свою чергу кредитором є сторона зобов'язання, яка має право вимагати вчинення на свою користь певної дії або утриматися від її вчинення. Тобто кредитор - це уповноважена сторона.

Відповідно до частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Так, судом було надіслано лист (запит) щодо надання для огляду у судовому засіданні справи № 904/6466/14 та, у разі необхідності, зняття з неї копій. На вказаний запит справа була надана для огляду.

У судовому засіданні було оглянуто справу № 904/6466/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Фасад" до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод", зокрема, досліджено договір підряду № 573/122 від 14.05.2012 та встановлено, що він не містить застережень щодо заміни кредитора у вказаних правовідносинах. Так, судом долучена до матеріалів справи копія договору підряду № 573/122 від 14.05.2012 та копія наказу суду, які містилися в справі № 904/6466/14.

Отже, відступлення права вимоги (заміна кредитора) є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права.

В разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним.

Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що позивач правомірно звернувся до суду з вимогами щодо стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 25 838 грн. 09 коп. за період прострочення сплати боргу за договором підряду № 573/122 від 14.05.2012. Так, позивач просить суд на підставі статті 625 стягнути з відповідача інфляційних втрати за період прострочення з 19.08.2014 по 10.03.2015 в сумі 23 845 грн. 40 коп. та 3% річних за той же період в сумі 1 992 грн. 69 коп.

Як зазначалося вище, в матеріалах справи наявні докази оплати виконаних робіт по договору після винесення рішення по справі № 904/6466/14, а саме: 10.03.2015.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини 5 статті 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Згідно з абзаців 3, 4 пункту 7.1 Постанови № 14, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини 2 статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат можуть здійснюватись на суму основної заборгованості до повного виконанням рішення в цій частині.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить також із наступного.

Відповідно до пункту 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Враховуючи дане положення, дослідивши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 19.08.2014 по 10.03.2015, судом встановлено, що вказані розрахунки не відповідають вказаним вимогам та фактичним обставинам справи, оскільки позивачем було включено до періоду нарахування день оплати - 10.03.2015, а отже розрахунки, здійснені позивачем, визнаються судом необґрунтованими.

Згідно з пунктом 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Так, враховуючи вказані положення та визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання - сплати основного боргу в сумі 118 845 грн. 11 коп., застосувавши межу періоду, що визначена позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, а саме: з вересня 2014 року по лютий 2015 року, судом визначено, що сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача складає 23 845 грн. 40 коп. (вказана сума визначена також позивачем в розрахунку і позові), а отже вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 23 845 грн. 40 коп.

Крім того, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання - сплати основного боргу в сумі 118 845 грн. 11 коп., застосувавши межу періоду, що визначена позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, а саме: з 19.08.2014 по 09.03.2015, судом визначено, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача складає 1 982 грн. 92 коп., а отже вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 982 грн. 92 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Новомосковський трубний завод" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Сучкова, 115; ідентифікаційний код 05393139) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер "Промислова компанія" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, 162-М; ідентифікаційний код 39539584) - 23 845 грн. 40 коп. - інфляційних втрат, 1 982 грн. 92 коп. - 3% річних, 1 826 грн. 31 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко