Постанова

від 14.05.2015 по справі 813/1334/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2015 року № 813/1334/15

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В.

за участю секретаря судового засідання Харіва М.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1,

представник відповідача не прибув,

треті особи не прибули,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції Львівської області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_5 про визнання протиправною та скасування постанови,-

встановив:

ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції Львівської області (далі - відповідач, ВДВС Трускавецького МУЮ), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_5, в якому просить суд визнати незаконною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.08.2012 року, винесену державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції, Кравчук Н. 3. у межах виконавчого провадження № 33935198.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20.08.2012 року державним виконавцем ВДВС Трускавецького МУЮ при виконанні ухвали господарського суду Львівської області по справі № 19/239 від 14.08.2012 року про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відчуження та передання в заставу (іпотеку) нерухомого майна, було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Стверджує, шо ухвалою господарського суду Львівської області від 14.08.2012 року по справі № 19/239 було встановлено вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони відчуження в будь-який спосіб та шляхом заборони передачі в заставу (іпотеку) нерухомого майна), тому вважає незрозумілим, чим керувався державний виконавець ВДВС Трускавецького МУЮ накладаючи на нерухоме майно саме арешт, який Господарським судом Львівської області як спосіб забезпечення позову визначений не був. Вважає, що постанова державного виконавця ВДВС Трускавецького МУЮ від 20.08.2014 року є неправомірною, тобто такого, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у запереченні та зазначив, що 20.08.2012 року на адресу ВДВС Трускавецького МУЮ надійшла ухвала господарського суду Львівської області від 14.08.2012 року, про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_7 відчужувати в будь-який спосіб та передавати в заставу (іпотеку) нерухоме майно, придбане згідно мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 30.12.2010 року у справі № 19/112 разом із заявою ОСОБА_5 про відкриття виконавчого провадження. На виконання ухвали господарського суду Львівської області від 14.08.2012 року № 19/239, державним виконавцем 20.08.2012 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Зазначає, що при винесенні оскарженої постанови державний виконавець діяв відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав до суду клопотання від 14.05.2015 року вх. № 763ел, в якому просить справу розглянути без участі представника ВДВС Трускавецького МУЮ.

Треті особи в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.08.2012 року у справі № 19/239 вжито заходів до забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_7 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) відчужувати в будь-який спосіб та передавати в заставу (іпотеку) нерухоме майно, придбане згідно мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 30.12.2010 року у справі № 19/112.

20.08.2012 року державним виконавцем ВДВС Трускавецького МУЮ Кравчук Наталією Зіновіївною, керуючись ст.ст. 17, 19, 20, 25 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 33935198.

Постанову про відкриття виконавчого провадження вручено ОСОБА_7 20.08.2012 року.

20.08.2012 року державним виконавцем ВДВС Трускавецького МУЮ Кравчук Наталією Зіновіївною, керуючись ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 33935198, якою накладено арешт на:

1) Будівлю, зазначену у технічному паспорті "Торгове приміщення 1-А", розташована за адресою АДРЕСА_2, що складається з:

- торгового приміщення № 2, І А площею 43,0 кв.м;

- торгового приміщення № 3, І А площею 83,4 кв.м;

- торгового приміщення № 4, І А площею 29,4 кв.м;

- торгового приміщення № 5, І А площею 76,9 кв.м;

- торгового приміщення № 6, І А площею 29,5 кв.м;

- торгового приміщення №7, І А площею 76,7 кв.м;

- торгового приміщення № 8, І А площею 29,4 кв.м;

- торгового приміщення № 9, І А площею 76,5 кв.м;

- торгового приміщення № 10, І А площею 34,9 кв.м;

- торгового приміщення № 11, І А площею 104,6 кв.м;

- торгового приміщення № 12, І А площею 120,4 кв.м;

- торгового приміщення № 13, І А площею 324,6 кв.м;

- торгового приміщення № 14, І А площею 53,6 кв.м;

2) Земельну ділянка, що розташована за адресою АДРЕСА_2 площею 0,0503 га (кадастровий номер НОМЕР_2), що належить боржнику ОСОБА_7, адреса: АДРЕСА_3, РНОКПП: НОМЕР_1 та заборонено здійснювати відчуження вищевказаного майна, яке належить боржнику.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 30.06.2014 року НОМЕР_3.

Спадкоємцями ОСОБА_7 є ОСОБА_2 (син), ОСОБА_3 (донька) та ОСОБА_4 (дружина).

ОСОБА_2 з метою прийняття спадщини звернувся до державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори.

Нотаріусом Трускавецької державної нотаріальної контори Панкевичем Р.І. 03.03.2015 № 65/02-31 року було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у якій зазначено, що свідоцтво про право на спадщину не може бути видано, оскільки згідно Витягу № 83578210 від 17.01.2015 року з реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів на вищезгадані об'єкти нерухомості накладено арешти нерухомого майна. Відповідно до п. 4.17 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо на спадкове майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Позивач не погоджується з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та вказує, що оскарженою постановою порушено його права, як спадкоємця майна, передбачені чинним законодавством України.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною четвертою статті 82 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

У розумінні статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. При цьому, до сторін, які можуть оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, належать також їх представники за законом чи договором.

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як встановлено судом вище ухвалою господарського суду Львівської області від 14.08.2012 року у справі № 19/239 вжито заходів до забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_7 відчужувати в будь-який спосіб та передавати в заставу (іпотеку) нерухоме майно, придбане згідно мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Львівської області від 30.12.2010 року у справі № 19/112.

Спору щодо переліку майна, на яке державним виконавцем накладено арешт та заборонено його відчуження немає.

Позивач оскаржує постанову державного виконавця в частині визначення арешту майна як способу виконання ухвали господарського суду Львівської області від 14.08.2012 року у справі № 19/239.

Згідно з ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Так, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження серед іншого має право накладати арешт та майно боржника.

Статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

З огляду на наведені норми, відповідач наклав арешт на майно ОСОБА_7 з метою забезпечення реального виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у даному випадку ухвали господарського суду Львівської області від 14.08.2012 року у справі № 19/239 про вжито заходів до забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_7 відчужувати в будь-який спосіб та передавати в заставу (іпотеку) нерухоме майно, придбане згідно мирової угоди.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що у діях відповідача відсутні ознаки протиправності, оскільки при винесенні оскарженої постанови останній діяв у межах та у спосіб, передбачений законодавством України, забезпечуючи при цьому реальність виконання рішення суду.

Стосовно твердження позивача про те, що ОСОБА_7 не було надіслано оскарженої постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.08.2012 року, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до ст. 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як вбачається з матеріалів справи, постанову про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_7 отримав 20.08.2012 року, що підтверджується його підписом на постанові, а оскаржувану постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.08.2012 року відповідачем скеровано на адресу ОСОБА_7, зазначену в ухвалі господарського суду Львівської області від 14.08.2012 року, що підтверджується супровідним листом від 20.08.2014 року вих. № 09-23/Д2-920/5006.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова прийнята державним виконавцем ВДВС Трускавецького МУЮ правомірно, в межах виконання ухвали господарського суду Львівської області від 14.08.2012 року.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За результатами судового розгляду справи позивачем не доведено підставності позовних вимог, натомість відповідач належними та допустимими доказами підтвердив, що у спірних правовідносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, обґрунтовано, з урахуванням усіх необхідних обставин.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Щодо судового збору, то такий на підставі статті 94 КАС України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

постановив :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України.

Суддя Кедик М.В.