Ухвала

від 30.06.2016 по справі 813/1334/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2016 року м. Київ К/800/35065/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (головує в судовому засіданні), Ліпського Д.В., Швеця В.В., секретаря судового засідання Ковтонюка С.Д.,

за участю представника позивача і третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_7 до відділу державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції Львівської області, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 про визнання незаконною і скасування постанови,

за касаційною скаргою ОСОБА_8 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2015 року,

встановив:

У березні 2015 року ОСОБА_7 пред'явив позов до відділу державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції Львівської області про визнання незаконною і скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 20.08.2012 року, винесену державним виконавцем Кравчук Н.З. у межах виконавчого провадження № 33935198.

Зазначав, що оскаржувана постанова прийнята державним виконавцем з перевищенням своїх повноважень, оскільки ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.08.2012 року у справі № 19/239 про вжиття заходів забезпечення позову заборонено відчужувати в будь-який спосіб нерухоме майно ОСОБА_9 (батька позивача) та передавати його в заставу (іпотеку), при цьому про арешт зазначеного майна в ухвалі не йшлося.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено. Визнано протиправною і скасовано постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 20.08.2012 року, винесену державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції Кравчук Н.З. у межах виконавчого провадження № 33935198.

У касаційній скарзі третя особа ОСОБА_8, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції; винести окрему ухвалу щодо порушень, вчинених суддею Львівського апеляційного адміністративного суду Левицькою Н.Г. під час апеляційного розгляду справи. Скаргу мотивує тим, що судами не застосовано наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Крім того вважає, що справа підсудна Господарському суду Львівської області як суду, що видав виконавчий документ, оскільки позивач є правонаступником (спадкоємцем) боржника, а відтак, і стороною виконавчого провадження.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_7 просить її відхилити як безпідставну та необґрунтовану, а рішення апеляційного суду залишити без змін.

Справа вирішується за відсутності ОСОБА_8 та представника відповідача, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача і третіх осіб, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.08.2012 року у справі № 19/239 за позовом ОСОБА_8 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Панацея», Приватного підприємства «Прикарпаття - 1», треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_4, про виплату вартості частки в статутному фонді товариства, з власної ініціативи вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_9 відчужувати в будь-який спосіб та передавати в заставу (іпотеку) нерухоме майно, придбане згідно з мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.12.2010 року у справі № 19/112.

На підставі даної ухвали суду та заяви ОСОБА_8 (стягувача у виконавчому провадженні) 20.08.2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції Кравчук Н.З. відкрито виконавче провадження №33935198.

Також, керуючись положеннями статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», 20.08.2012 року державним виконавцем винесено постанову про арешт та оголошення заборони відчуження наступного майна:

1. будівлю, зазначену у технічному паспорті «Торгове приміщення 1-А», розташовану за адресою АДРЕСА_1 що складається з: торгового приміщення №2, І А, площею 43,0 кв. м.; торгового приміщення №3, І А площею 83,4 кв. м.; торгового приміщення №4, І А площею 29,4 кв. м.; торгового приміщення №5, І А площею 76,9 кв. м.; торгового приміщення №6, І А площею 29,5 кв. м.; торгового приміщення №7, І А площею 76,7 кв. м.; торгового приміщення №8, І А площею 29,4 кв. м.; торгового приміщення №9, І А площею 76,5 кв. м.; торгового приміщення №10, І А площею 34,9 кв. м.; торгового приміщення №11, І А площею 104,6 кв. м.; торгового приміщення №12, І А площею 120,4 кв. м.; торгового приміщення №13, І А площею 324,6 кв. м.; торгового приміщення №14, І А площею 53,6 кв.;

2. земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0503га (кадастровий номер НОМЕР_1).

Згідно з свідоцтвом про смерть від 30.06.2014 року, серія НОМЕР_2, ОСОБА_9 помер 28.06.2014 року. Суди встановили, що його спадкоємцями є ОСОБА_7 (син), ОСОБА_4 (донька) та ОСОБА_5 (дружина).

З метою прийняття спадщини позивач звернувся до державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори, який 03.03.2015 року № 65/02-31 відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки на об'єкт нерухомості, що складається з нежитлових приміщень і земельної ділянки, розташованих у АДРЕСА_1, накладено арешт та оголошено заборону його відчуження.

Позивач вважає, що оскаржувана постанова порушує його права та інтереси як спадкоємця ОСОБА_9, перешкоджає йому в оформленні спадщини, а тому звернувся в суд з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем накладено арешт на майно ОСОБА_9 з метою реального виконання ухвали Господарського суду Львівської області про вжиття заходів забезпечення позову, а тому у діях відповідача відсутні ознаки протиправності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що Господарським судом Львівської області при постановленні ухвали від 14.08.2012 року визначено один із передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вид забезпечення позову, а саме заборонено ОСОБА_9 відчужувати в будь-який спосіб та передавати в заставу (іпотеку) нерухоме майно, і такий вид забезпечення позову як накладання арешту на майно третьої особи судом не застосовувався.

Відповідно до статті 66 ГПК України (у редакції, що діяла на час винесення ухвали Господарського суду Львівської області від 14.08.2012 року у справі № 19/239) господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Заходи забезпечення позову визначено у статті 67 ГПК України, серед яких: накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; заборона відповідачеві вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У зв'язку з цим апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що ГПК України не передбачає можливості вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно третіх осіб, а лише щодо майна відповідача у справі.

Оскільки ОСОБА_9 у справі № 19/239 виступав в якості третьої особи, а Господарським судом Львівської області при винесенні ухвали від 14.08.2012 року обрано вид забезпечення позову шляхом заборони йому вчиняти дії щодо предмета спору та цим судом не застосовано забезпечення позову у виді накладання арешту на майно цієї особи, то прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна ОСОБА_9 та оголошення заборони його відчуження не можна вважати законним.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваної постанови.

Також касаційний суд звертає увагу, що згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Виключний перелік виконавчих документів за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою, визначено частиною 2 статті 17 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 даної норми відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Статтями 66 і 67 ГПК України не встановлено виконання ухвали про забезпечення позову в порядку Закону України "Про виконавче провадження".

В свою чергу виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (стаття 116 Господарського процесуального кодексу України).

У зв'язку з цим ухвала Господарського суду Львівської області від 14.08.2012 року у справі № 19/239 не є виконавчим документом та не підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», що також свідчить про незаконність оскаржуваної у цій справі постанови.

Стосовно доводів касаційної скарги про юрисдикційність даного спору, то згідно з частиною 1 статті 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Тобто, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

З огляду на вичерпний перелік осіб, яким надано право оскаржувати дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби до господарського суду, та враховуючи, що позивач не є стороною виконавчого провадження, суди правильно розглянули цей спір за правилами КАС України у порядку адміністративного судочинства.

Посилання у касаційній скарзі на пропуск позивачем десятиденного строку звернення до суду з цим позовом є необґрунтованими, оскільки передбачений статтею 181 КАС України строк є спеціальним та стосується виключного кола осіб, до якого позивач не входить. Відтак на нього поширюється загальний шестимісячний термін звернення до суду, який ним дотримано.

Підстав для винесення окремої ухвали касаційний суд не вбачає.

Керуючись статтями 220, 22 1 , 223, 22 4 , 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2015 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:Черпак Ю.К. Ліпський Д.В. Швець В.В.