Постанова

від 06.07.2015 по справі 813/1334/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2015р. Справа № 876/5999/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Обрізка І.М.,

судді Сапіги В.П.,

за участю секретаря судового засідання Гелецького П.В.,

за участю представників:

апелянта (позивача у справі): ОСОБА_1,

відповідача у справі: не з'явився

третіх осіб у справі: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові

апеляційну скаргу ОСОБА_3, м.Трускавець

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015р. у справі №813/1334/15

за позовом ОСОБА_3, м.Трускавець

до відділу державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції Львівської області, м.Трускавець

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, м.Трускавець

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6, м.Львів

про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

19.03.2015р. позивач: ОСОБА_3 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача: Відділу державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції Львівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6, про визнання незаконною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження від 20.08.2012р. ВП №33935198.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції Львівської області ОСОБА_7 неправомірно винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження з огляду на те, що ухвалою Господарського суду Львівської області про вжиття заходів забезпечення позову заборонено ОСОБА_8 відчужувати в будь-який спосіб та передавати в заставу (іпотеку) нерухоме майно. При цьому, судом не виносилась ухвала про накладення арешту на майно ОСОБА_8, тому постанова є незаконною, безпідставною та підлягає скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2013р. у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постанову суду першої інстанції оскаржив апелянт (позивач у справі): ОСОБА_3, подав на неї апеляційну скаргу. Апелянт вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, тому просить її скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що виконання рішень про заборону вчиняти певні дії полягає лише у доведенні до відома боржника резолютивної частини рішення, згідно із вимогами ст.75 ЗУ В«Про виконавче провадженняВ» . Главою 7 Закону України В«Про виконавче провадженняВ» , якою визначено порядок виконання рішень у немайнових спорах, не передбачено можливості державного виконавця накладати арешт на майно.

У судове засідання Львівського апеляційного адміністративного суду 06.07.2015р. з'явився представник апелянта (позивача у справі): ОСОБА_1, яка доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримала у повному обсязі, просила апеляційну скаргу задоволити, оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015р. у справі №813/1334/15 залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників апелянта (позивача у справі) та третьої особи у справі, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегією суддів встановлено наступне:

За документами, які знаходяться у матеріалах справи, встановлено, що ухвалою господарського суду Львівської області від 14.08.2012р. у справі №19/239 вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_8 (третій особі у справі №19/239) відчужувати в будь-який спосіб та передавати в заставу (іпотеку) нерухоме майно, придбане згідно з мировою угодою, затвердженою ухвалою господарського суду Львівської області від 30.12.2010р. у справі №19/112.

20.08.2012р. державним виконавцем ВДВС Трускавецького МУЮ ОСОБА_7, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №33935198 та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на:

1. нежиле приміщення В«Торгове приміщення 1-АВ» ; нежиле приміщення №2 І А площею 43,0м кв.; нежиле приміщення №3 І А площею 83,4м кв.; нежиле приміщення №4 І А площею 29,4м кв.; нежиле приміщення №5 І А площею 76,9м кв.; нежиле приміщення №6, І А площею 29,5м кв.; нежиле приміщення №7 І А площею 76,7м кв. нежиле приміщення №8 І А площею 29,4м кв.; нежиле приміщення №9 І А площею 76,5м кв.; нежиле приміщення №10 І А площею 34,9м кв.; нежиле приміщення №11 І А площею 104,6м кв.; нежиле приміщення №12 І А площею 120,4м кв.; нежиле приміщення №13 І А площею 324,6м кв.; нежиле приміщення №14 І А площею 53,6м кв., (розташовані за адресою: м.Трускавець, вул.Суховоля, 67-а);

2. земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Трускавець, вул.Суховоля, 67-а, площею 0,0503га (кадастровий номер 4611500000:02:001:0012).

Судом також встановлено, що 28.06.2014р. ОСОБА_8 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-СГ № 355043 від 30.06.2014р. Спадкоємцями ОСОБА_8 є його син ОСОБА_3, його донька ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5.

ОСОБА_3 з метою прийняття спадщини звернувся до державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори. Нотаріусом Трускавецької державної нотаріальної контори ОСОБА_9 03.03.2015р. №65/02-31 було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у якій зазначено, що свідоцтво про право на спадщину не може бути видано, оскільки згідно Витягу №83578210 від 17.01.2015 року з реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів на вищезгадані об'єкти нерухомості накладено арешти нерухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 57 Закону України В«Про виконавче провадженняВ» передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. З огляду на наведені норми, суд першої інстанції прийшов до висновку про правомірність дій відповідача при накладенні арешту на майно ОСОБА_8 з метою забезпечення реального виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у даному випадку ухвали господарського суду Львівської області від 14.08.2012р. у справі №19/239 про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_8 відчужувати в будь-який спосіб та передавати в заставу (іпотеку) нерухоме майно, придбане, згідно із умовами мирової угоди.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову погодитись не може, з огляду на наступне:

У відповідності до вимог ст.1 Закону України В«Про виконавче провадженняВ» , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до приписів статті 11 Закону, яка визначає обов'язки та права державних виконавців, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до вимог ст.67 ГПК України, позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала. Не допускається забезпечення позову заходами, не передбаченими цим Кодексом.

Таким чином, нормами Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно третіх осіб, а лише відповідачів у справі.

Господарським судом Львівської області при винесенні ухвали від 14.08.2012р. у справі №19/239 на підставі ст.67 ГПК України визначено вид забезпечення позову шляхом заборони особі вчиняти дії, що стосуються предмета спору, зокрема, заборонено ОСОБА_8 відчужувати в будь-який спосіб та передавати в заставу (іпотеку) нерухоме майно, придбане, згідно із умовами мировою угодою, затвердженою ухвалою господарського суду Львівської області від 30.12.2010р. у справі №19/112. При цьому Господарським судом Львівської області не застосовано такий вид забезпечення позову як накладання арешту на майно третьої особи.

Керуючись вимогами ст.75 В«Загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчиненняВ» глави 7 В«Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчиненняВ» Закону України В«Про виконавче провадженняВ» , після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше, ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

У разі, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до вимог статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Державний виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, державним виконавцем при виконанні ухвали господарського суду Львівської області від 14.08.2012р. у справі №19/239 неправомірно не забезпечено виконання вимог ст.75 ЗУ В«Про виконавче провадженняВ» , не дотримано встановленого порядку виконання рішень про заборону вчиняти певні дії та не забезпечено виконання виконавчого документа у спосіб, що ним визначений, тобто шляхом заборони вчинення певних дій, а не накладення арешту на майно.

Що стосується обґрунтування правомірності дій державного виконавця щодо накладення арешту на майно нормами ст.57 ЗУ В«Про виконавче провадженняВ» , то суд зазначає наступне:

Статтею 57 ЗУ В«Про виконавче провадженняВ» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Таким чином, арешт застосовується для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Всупереч наведеному, державним виконавцем не було доведено підставності накладення арешту на майно, щодо якого ухвалою суду встановлено лише заборону його відчуження.

При цьому, судом також враховано положення Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010р. №3 В«Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої службиВ» , пунктом 1 якої встановлено, що при розгляді справ із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби суди повинні керуватись положеннями Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (ОСОБА_9, 4 листопада 1950р., ратифікована Законом України від 17 липня 1997р. №475/97-ВР), міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_9 України, Кодексу адміністративного судочинства України , законами України від 24 березня 1998р. №202/98-ВР "Про державну виконавчу службу", від 21 квітня 1999р. № 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 4 листопада 2010р. № 2677-VI), іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, тощо.

Згідно із приписами ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_9 України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Закону України В«Про міжнародні договори УкраїниВ» , чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_9 України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як це слідує з вимог ст.1 Протоколу від 20.03.1952р. №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікований Законом України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У відповідності з ст.17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з п.п.38 - 40 рішення Європейського Суду з прав людини від 10.02.2010р. (заява № 4909/04) В«Справа Серявін та інші проти УкраїниВ» , Суд зазначає, що стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак, ці три норми не можна розглядати як В«окреміВ» , тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справі В«Літгоу та інші проти Сполученого КоролівстваВ» (Lithgow and Others v. the United Kingdom) від 08.07.1986, п.106, серія A, №102). Будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено В«справедливий балансВ» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі В«Беєлер проти ІталіїВ» (Beyeler v. Italy) №33202/96, п.107, ECHR 2000-I.

Як вбачається з п.п.52, 53, 63 рішення Європейського Суду з прав людини від 16.05.2013 (заява №49317/07) В«Справа Максименко та Герасименко проти УкраїниВ» , Суд повторює, що суттєвою умовою для того, щоб втручання вважалося сумісним із статтею 1 Першого протоколу, є його законність. Однак самого існування юридичної підстави у національному законодавстві недостатньо для дотримання принципу законності - має значення радше якість застосованих норм.

Відповідно до ч.2 ст.162 КАС, суд вправі постановою визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, дії чи бездіяльність та скасувати або визнати нечинним рішення чи його окремі положення.

Невідповідність дій державного виконавця вимогам Закону України В«Про виконавче провадженняВ» є підставою для визнання дій державного виконавця щодо накладення арешту на майно боржника протиправними та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.08.2012р. по виконавчому провадженню №33935198.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає необґрунтованим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи висновок суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог.

Підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись вимогами ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015р. у справі №813/1334/15 за позовом ОСОБА_3 до відділу державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції Львівської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6, про визнання протиправною та скасування постанови, - задоволити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.05.2015р. у справі №813/1334/15, - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги позивача задоволити.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.08.2012р., винесену державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Трускавецького міського управління юстиції ОСОБА_7 у межах виконавчого провадження №33935198.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя І.М. Обрізко

Суддя В.П. Сапіга

Повний текст постанови виготовлено та підписано 10.07.2015р.