Ухвала

від 20.05.2015 по справі 826/17009/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.05.2015р. м. Київ К/800/38492/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В. ,

представників позивача Ковальчука О.О., Грищенко М.В.,

представника відповідача Вдовенка К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 року

у справі № 826/17009/13-а

за позовом дочірнього підприємства публічного акціонерного товариства «Київхліб» «Дослідний хлібзавод» (далі позивач, ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний хлібзавод»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ДП ПАТ «Київхліб» «Дослідний хлібзавод» звернулось у жовтні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Шевченківському районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2013 року № 0001482290 та № 0001472290.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 12.06.2013 року № 15/22-90-00376308, яким встановлено порушення позивачем вимог: п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 817 724,00 гривень; пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 672 745,00 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.07.2013 року: № 0001472290, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 817 724,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 176 113,00 гривень; № 0001482290, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 672 745,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 333 159,00 гривень.

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Спірні правовідносини щодо справляння податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість врегульовані нормами Законів № 334/94-ВР та № 168/97-ВР, які кореспондуються з положеннями норм ПК України.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Положеннями ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За приписами пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено пунктом 201.10 цієї статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентами, зокрема, з: ТОВ «Компанія-Прогрес» за договором про надання рекламних послуг від 22.09.2010 року № 36/09; ТОВ «Укрзерногруп» за договором поставки (харчової сировини) від 29.09.2011 року № 9 та договором поставки (української олії соняшникової врожаю 2011 року) від 06.03.2012 року № 0603НМ; ТОВ «Краяни» за договором купівлі-продажу (обладнання) від 27.12.2010 року № 27/01/12; ТОВ «Техагроком» за договором транспортного експедирування від 25.10.2010 року № ТАК10-2510/41Е.

На підтвердження реального здійснення господарських операцій та фактичного отримання товарів/послуг за вказаними правочинами позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, специфікацій, податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, ефірної довідки, прибуткового ордеру, звіту про рух сировини, посвідчень про якість, рахунків, акту приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів, вимоги, наказів, інвентаризаційного опису основних засобів, акту виконаних робіт, акту про виконання робіт, рахунку-фактури та платіжних доручень.

Так, при дослідженні зазначених документів судами попередніх інстанцій встановлено, що такі містять всі необхідні реквізити, відповідають вимогами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, тобто є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», а тому у повній мірі підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначених

договорів, реальне здійснення спірних господарських операцій обумовлених ними та використання придбаних товарів/послуг за такими в межах власної господарської діяльності.

При цьому, матеріали справи свідчать, що спірні господарські операції у повній мірі відображено у бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Разом з тим, судами встановлено, що на момент складання податкових накладних зазначені контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на продаж товару, надання послуг.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства та правомірно задоволено позовні вимоги, зокрема, скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2014 року у справі № 826/17009/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько