Ухвала

від 22.04.2015 по справі 2а-4672/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" квітня 2015 р. м. Київ К/9991/69570/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А. ,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012

у справі № 2а-4672/12/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Приватного підприємства (ПП) «Магура»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 07.02.2012 №0000182303.

У касаційній скарзі ДПІ у Дніпровському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення з підстав порушення судами норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення податковому обліку позивача сум грошового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в актах перевірки від 27.12.2011 № 9245/23-322/32305560. Відповідно цих висновків позивачем порушені норми пунктів 198.1, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищено податковий кредит у податковому обліку за серпень 2011 року на 101667,00 грн. за наслідками нікчемного правочину з поставки позивачу від ПП «Фірма «Володар» підрядних послуг, які не підтверджені документами первинного обліку з огляду на те, що підписані невідомою особою, у результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2011 року на 101667,00 грн. Висновок про відсутність реального характеру правочинів з поставки позивачу підрядних послуг від вказаного постачальника обґрунтовано відсутністю його за своїм місцезнаходженням, відсутністю у нього необхідних умов для виконання операцій з поставки, зокрема: відсутність основних фондів (складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів), трудових ресурсів, висновком експерта за наслідками почеркознавчої експертизи, в якому вказано, що підписи зроблені не ОСОБА_2 (керівник та засновник ПП «Фірма «Володар»), а іншою особою.

На підставі акту перевірки ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 07.02.2012 №0000182303 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 127084,00 грн. за основним платежем та 25417,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

Як встановлено у судовому процесі, з посиланням на виконання господарських операцій з поставки позивачу від ПП «Фірма «Володар» підрядних послуг по оздобленню та утепленню фасадів на будівництві об'єкту «Офісно-житловий комплекс по вул. Щорса, 44а в м. Києві», за договором підряду від 16.05.2011 № 24/11, вказаний постачальник виписали позивачу податкові накладні, сторони підписали акт приймання виконаних будівельних робіт, позивач сплатив їх вартість та на підставі вказаних документів сформував податковий кредит за серпень 2011 року.

За визначенням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 ст.14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум грошових зобов'язань із ПДВ.

Разом з тим, факт поставки позивачу ПП «Фірма «Володар» підрядних послуг не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність збільшення у податковому обліку грошового зобов'язання з податку на додану вартість, ДПІ у судовому процесі, наряду з доводами про відсутність ПП «Фірма «Володар» за своїм місцезнаходженням, відсутність у цього товариства основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів, виробничих потужностей) та трудових ресурсів, необхідних для виконання господарських операцій із поставки підрядних послуг, звертала увагу суду на встановлені у межах досудового розслідування кримінальної справи № 05-8685, яка знаходилась у провадженні ПМ ДПА у Київській області, обставини щодо не відповідності підпису ПП «Фірма «Володар» громадянки Російської Федерації ОСОБА_2, підписам на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку. На підтвердження цих обставин ДПІ посилається на висновок експерта від 28.09.2011 № 617 начальника СТКЗР Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області, за наслідками проведеної почеркознавчої експертизи.

Цим доводам ДПІ суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України не дали належної оцінки, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на податковий кредит за податковими накладними, виписаними від імені цієї юридичної особи.

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за N 1401/18696, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

За наявності даних, що свідчать про не відповідність особи, вказаної в податкових накладних та інших документах первинного бухгалтерського обліку, виписаних від імені ПП «Фірма «Володар», особі, уповноваженої на здійснення операцій з поставки від імені цього підприємства, доводи ДПІ підлягали ретельній перевірці з дослідженням всіх обставин, які стосуються факту поставки підрядних послуг.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкової накладної не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем і постачальниками, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження валових витрат та податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу підрядних послуг від ПП «Фірма «Володар», відповідності особи, вказаної в податкових накладних та інших документах первинного бухгалтерського обліку, виписаних від імені ПП «Фірма «Володар», особі, уповноваженої на здійснення операцій з поставки від імені цього підприємства. Вирішенню цього питання, від якого залежить і питання щодо факту реального виконання будівельних робіт силами ПП «Фірми «Володар», буде сприяти, зокрема встановлення обставин щодо перебування громадянки ОСОБА_2 в Україні, отримання нею дозволу на працевлаштування в Україні на посаді директора ПП «Фірма «Володар» відповідно до Порядку оформлення іноземцями та особами без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затвердженого постанови Кабінету Міністрів України від 01.11.1999 № 2028.

Для з'ясування цих обставин, суду в разі необхідності, слід зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Водночас судам слід дотриматися правової позиції щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев