Ухвала

від 28.05.2015 по справі 2а-0770/3378/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2015 року м. Львів Справа № 876/406/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року по справі № 2а-0770/3378/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоміст» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоміст» (далі - ТзОВ «Автоміст») звернулося до суду з адміністративним позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - Мукачівська ОДПІ), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ від 03 вересня 2012 року № 0004252340 та № 0004262340.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, Мукачівська ОДПІ подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 20 серпня 2012 року № 2149/22-00/31019142, а тому висновок суду першої інстанції про протиправність цих податкових повідомлень-рішень та відповідно про наявність підстав для їх скасування є помилковим.

Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому на підставі пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 20 серпня 2012 року № 2149/22-00/31019142, складеного за результатами позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Автоміст» щодо правомірності формування валових витрат та податкового кредиту по операціях з контрагентом ТзОВ «Екопласт-Львів» за період з 01 квітня 2010 року по 30 червня 2010 року, Мукачівською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 03 вересня 2012 року № 0004252340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток на суму 22501.25 грн., з яких на 18001.00 грн. за основним платежем та на 4500.25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0004262340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 18001.25 грн., з яких на 14401.00 грн. за основним платежем та на 3600.25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 18001.00 грн., а також підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 14401.00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій та нікчемність договору, укладеного позивачем з його контрагентом ТзОВ «Екопласт-Львів». На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відомості, які містяться в акті перевірки податковим органом вказаної юридичної особи, відповідно до якого у нього відсутні трудові та матеріальні ресурси, виробничі бази, складські приміщення, транспортні засоби, що свідчить про відсутність реального здійснення господарської діяльності та про здійснення ним діяльності лише з метою надання податкової вигоди третім особам, а також на те, що позивачем не надано копії довіреності директора ТзОВ «Екопласт-Львів» ОСОБА_4 на право підпису адміністративно-розпорядчих документів товариства ОСОБА_5

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ТзОВ «Автоміст» вимог податкового законодавства, а саме заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з ТзОВ «Екопласт-Львів», що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В підтвердження факту існування вказаних обставин у даній справі Мукачівською ОДПІ не надано суду жодних належних та допустимих доказів.

Натомість у матеріалах справи наявна копія укладеного між Службою автомобільних доріг у Закарпатській області, як замовником, та ТзОВ «Автоміст», як підрядником, договору від 11 березня 2009 року № 24 на виконання робіт з поточного (планово-попереджувального) ремонту автомобільних доріг загального користування (ремонт мостів, підпірних стінок та інших штучних споруд) протягом березня 2009 року - травня 2010 року. Вказаним договором передбачено можливість залучення до надання послуг (виконання робіт) субпідрядників. Також між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду від 16 березня 2010 року № 24/2 на виконання робіт з поточного (планово-попереджувального) ремонту мостів на автомобільних дорогах загального користування Закарпатської області протягом березня-грудня 2009 року із можливістю залучення до виконання спеціальних видів робіт субпідрядних організацій.

01 квітня 2010 року позивачем, як генпідрядником, було укладено договір з ТзОВ «Екопласт-Львів», як субпідрядником, на виконання будівельно-монтажних робіт при поточному (планово-попереджувальному) ремонту їздового полотна об'єкта № 1 через р. Шопурква на автомобільній дорозі державного значення Мукачево - Івано-Франківськ - Рогатин - Львів, через Рахів, км 133+361 в смт. В. Бичків.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТзОВ «Екопласт-Львів» позивачем надано суду копії податкової накладної, видаткової накладної, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, виписок з банківського рахунку, актів приймання виконаних будівельних робіт.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Також в матеріалах справи наявна копія ліцензії Львівської обласної державної адміністрації від 21 вересня 2005 року серії АБ № 220281 на здійснення ТзОВ «Екопласт-Львів» будівельної діяльності зі строком дії з 21 вересня 2005 року по 21 вересня 2010 року.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент ТзОВ «Екопласт-Львів» були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, платники податку на додану вартість.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що господарські операції між ТзОВ «Автоміст» та ТзОВ «Екопласт-Львів» реально проведені, а відповідно вказані у виписаній даним контрагентом податковій накладній відомості відповідають дійсності.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком на прибуток та податком на додану вартість з врахуванням господарських відносин з ТзОВ «Екопласт-Львів», а відтак, про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року по справі № 2а-0770/3378/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський