Ухвала

від 26.05.2015 по справі 826/2267/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 року м. Київ К/800/7026/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів: головуючої Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Загороднього А.Ф., , за участю секретаря судового засідання Іванова Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року

у справі № 826/2267/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Інженерінг»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Комплекс Інженерінг» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001862201 від 12 листопада 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 663 853, 50 грн., в т.ч. за основним платежем - 644 166, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 19 687, 50 грн.;

та № 0001872201 від 12 листопада 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 708 333, 25 грн., в т.ч. за основним платежем - 566 667, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 141 666, 25 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволені позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, суд зазначає наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, податковим органом проведено планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ТОВ «Комплекс Інженерінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 261/26-57-22-01-07/32854643 від 25 жовтня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 14.1.27, 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 644166, 00 грн., та п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на 566 667, 00 грн.

Суди попередніх інстанцій встановили ТОВ «Комплекс Інженерінг» здійснювало фінансово-господарські відносини з ТОВ «Полістер» та ТОВ «БК «Перша Чорноморська». Позивачем з зазначеними контрагентами укладено договори субпідряду на виконання будівельно-ремонтних робіт на АЗС, розташованих в м.Одеса, та в Херсонській області.

В акті перевірки податкового органу суть порушення зазначено в тому, що актом невиїзної перевірки ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва від 16.08.2013 р. ТОВ «Полістер» по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками ТОВ «Бріз-Агро» та ТОВ «СНАБАГРО» не підтверджено реальність укладених угод, що в свою чергу не підтверджує реальність здійснення господарських відносин ТОВ «Полістер». Щодо взаємовідносин з ТОВ «БК «Перша Чорноморська», то в акті зазначено, що здійснення маркетингових досліджень не належить до економічного виду діяльності позивача.

Задовольняючи позовні вимоги, суди дослідили надані позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з контрагентами договори, банківські виписки та платіжні доручення; копію діючої ліцензії ТОВ «Полістер» на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, що підтверджує право на виконання будівельно-монтажних робіт; копію ліцензії ТОВ «БК «Перша Чорноморська» на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, що підтверджує право на виконання будівельно-монтажних робіт; докази проведення ТОВ «БК «Перша Чорноморська» маркетингових досліджень (висновки, схеми тощо), та прийшли до висновку, що вказані документи є підтвердженням реального виконання угод.

Колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій, які зроблені на підставі повного та всебічного дослідження обставин по справі.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що лише первинними документами, належним чином оформленими може підтверджуватись реальність господарських операцій або їх відсутність.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що фактичне здійснення господарських операцій в даному випадку підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій, скріплені печатками контрагентів.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України - суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 листопада 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року

у справі № 826/2267/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді: В.П. Юрченко

Г.К. Голубєва

А.Ф. Загородній