Рішення

від 03.06.2015 по справі 372/1230/15-ц

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1230/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Радченко С.П.,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення коштів, в якій зазначає, що відповідачем не виконані договірні зобов'язання за попереднім договором купівлі-продажу від 20.10.2008 року, тому просив стягнути заборгованість за договором та штраф в загальному розмірі 206 850 грн. Надалі позовні вимоги були збільшені, додатково позивач просив стягнути втрати від інфляції, проценти за користування коштами, загалом 791 597 грн. 98 коп.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому посилаючись на невиконання ОСОБА_1 зобов'язань за попереднім договором, просив стягнути з нього штраф в розмірі 172 255 грн., зобов'язати ОСОБА_1 повернути йому оригінал договору оренди земельної ділянки від 07.06.2011 року.

Під час судового розгляду ОСОБА_1 подано заяву про зміну підстави позову, в якій він посилаючись на нікчемність укладеного сторонами попереднього договору від 20.10.2008 року, набуття ОСОБА_2 коштів без достатніх правових підстав, просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти за договором в розмірі 12 500 доларів США, що еквівалентно 264 125 грн., втрати від інфляції в розмірі 276 981 грн. 45 коп., проценти за користування коштами в розмірі 47 694 грн. 46 коп., а всього 588 800 грн. 91 коп.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 первісний позов з врахуванням змін та уточнень підтримали в повному обсязі, проти зустрічного позову заперечили повністю, посилаючись на те, що попередній договір про передачу корпоративних прав на земельну ділянку не був посвідчений нотаріально, є нікчемний, на виконання умов цього договору ОСОБА_1 було передано 12 500 доларів США, основний договір укладено не було через ухилення ОСОБА_2, документи щодо земельної ділянки ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 добровільно, декілька місяців ОСОБА_1 платив замість ОСОБА_2 орендну плату, підсипав ділянку, порізав на ній близько 12 дерев, зробив заїзд, чистив ставок, планував побудувати магазин.

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 проти первісного позову з врахуванням змін та уточнень заперечили повністю, зустрічний позов підтримали повністю, посилаючись на ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов'язань за попереднім договором, ухилення від укладення основного договору, неповний розрахунок за суборенду земельної ділянки, відмови повернути оригінали переданих йому документів, проведення робіт на земельній ділянці без згоди орендатора та власника, перебування земельної ділянки з 2008 року у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_1, просили застосувати наслідки спливу позовної давності за первісним позовом.

Вислухавши сторони та їх представників, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановивши дійсний характер спірних правовідносин, суд вважає, що вимоги первісного позову не підлягають задоволенню, а зустрічний позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

З 29.03.2006 року по 21.10.2013 року ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з ЄДР, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтвом про державну реєстрацію, повідомленням про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.

З 02.07.2007 року до цього часу ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію,

29.03.2007 року рішенням Обухівської міської ради Київської області № 117 надано дозвіл суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_2 на виготовлення матеріалів вибору земельної ділянки орієнтовною площею 0,02 га, наміченої для відведення в користування на умовах оренди під розміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_1, що підтверджується рішенням міськради.

25.10.2007 року рішенням Обухівської міської ради Київської області № 173 затверджено матеріали вибору земельної ділянки, надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,02 га для надання ОСОБА_2 в оренду під будівництво магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_1 за рахунок земель міста в межах Обухівської міської ради, що підтверджується рішенням міськради, викопіровкою, актом вибору земельної ділянки.

Приблизно в 2008 році між сторонами по цій справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як фізичними особами - у простій письмовій формі було укладено попередній договір, згідно якого сторони визначили наступні умови: 1) ОСОБА_1 приймає корпоративні права на земельну ділянку в АДРЕСА_1 згідно рішення міської ради № 117 та № 173; 2) ОСОБА_1 прийняв від ОСОБА_2 такі документи: рішення Обухзівської міської ради № 117 та 173 (29.03 : 25.10.2007 року), акт вибору земельної ділянки (3 екземпляри), викопіровку ген.плану м.Обухова; 3) передача корпоративних прав оцінена в сумі 22 500 доларів США; 4) ОСОБА_2 приймає задаток в сумі 5000 доларів США; 5) у випадку відмови укладення основного договору винуватець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 100 % від задаточної суми (5 000 доларів США; 6) у випадку відмови ОСОБА_1 від своїх зобов'язань задаточна сума не повертається, що підтверджується договором.

29.12.2008 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у простій письмовій формі було складено розписку, за змістом якої встановлено наступне: у зв'язку із обопільною згодою обох сторін сума завдатку збільшено до розміру 10 000 доларів США, строки виплати основної суми переносяться на 25.02.2009 року, залишок суми 12 500 доларів США, попередні умови договору залишаються в силі, що підтверджується розпискою.

21.05.2009 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у простій письмовій формі було складено розписку, за змістом якої встановлено наступне: отримано 2 500 доларів США в рахунок оплати, залишок суми 10 000 доларів США, що підтверджується розпискою.

29.07.2010 року рішенням Обухівської міської ради Київської області № 483 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,02 га в оренду строком на 10 років під будівництво магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_1 на території Обухівської міської ради, що підтверджується рішенням.

07.06.2011 року між Обухівською міською радою Київською області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки, за яким останньому було передано в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 0,02 га, кадастровий номер НОМЕР_1, під будівництво магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_1 на території Обухівської міської ради, що підтверджується договором, актом приймання-передачі земельної ділянки, розрахунком розміру орендної плати.

27.02.2015 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із зверненням щодо укладення основного договору, однак доказів отримання ОСОБА_2 цього листа суду не подано.

03.04.2015 року ОСОБА_2 звернувся до Обухівської міської ради із зверненнями щодо виконання ОСОБА_1 договору про передачі земельної ідлянки в суборенду, на які 14.04.2015 року було надано відповіді про перелік документів для передачі земельної ділянки в суборенду та відсутність звернень ОСОБА_1 із відповідними заявами, що підтверджується листами.

При наданні правової оцінки позовним вимогам по їх суті суд враховує наступне.

Обгрунтовуючи первісний та зустрічний позови позивачі посилаються на порушення їх цивільних прав як сторін попереднього договору.

Згідно ст.2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Станом на час укладення попереднього договору обидві сторони були суб'єктами господарювання, умови попереднього договору стосувались передачі ОСОБА_1 корпоративних прав на земельну ділянку, яка була передана в оренду Обухівською міською радою фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 На цей час ОСОБА_1 втратив правовий статус учасника господарських правовідносин. Попередній договір щодо передачі корпоративних прав на земельну ділянку, яким обгрунтовуються вимоги обох позовів укладений між сторонами як фізичними особами. Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги відомості про окремі ознаки господарського спору між сторонами, оскільки вони виходять за межі компетенції суду загальної юрисдикції, і надає правову оцінку доводам про порушення прав сторін як суб'єктів цивільних правовідносин.

Відповідно до положень ч.1 ст.317 ЦК України лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, вважається таким, що порушує публічний порядок, та є нікчемним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 18 постанови

від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,02 га, кадастровий номер НОМЕР_1, по АДРЕСА_1 є об'єктом державної (комунальної) власності, її розпорядником є Обухівська міська рада Київської області, яка не приймала ніякої участі у спірних правовідносинах між сторонами за цією цивільної справою. ОСОБА_1 із будь-якими заявами щодо цієї земельної ділянки до органу місцевого самоврядування не звертався, рішення Обухівської міської ради про передачу йому права користування цією ділянкою не приймались. Жодна із сторін не мала повноважень розпоряджатись, зокрема передавати у власність чи оренду, вказану земельну ділянку, ця ділянка не була об'єктом корпоративних прав, відтак будь-які угоди між сторонами щодо цієї ділянки не мали правового значення.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч.1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно ч.ч.1,3 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ч.1 ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Укладений між сторонами правочин є попереднім договором щодо нерухомого майна - земельної ділянки, отже згідно чинного законодавства України повинен вчинятись у письмовій формі з нотаріальним посвідченням. Наявний у справі договір не відповідає встановленій законом формі, оскільки нотаріально не посвідчений.

Згідно ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

В судовому порядку вказаний договір дійсним не визнавався, відповідних позовних вимог жодна із сторін не пред'являла, обставин, які б вказували на ухилення будь-якої із сторін від його нотаріального посвідчення під час розгляду справи не виявлено.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.226 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Укладаючи попередній договір сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних його умов, не обумовили необхідність нотаріального посвідчення як попереднього, так і основного договору, не визначили порядок укладення основного договору. Первісний позивач та його представник в судовому засіданні наполягали на застосуванні наслідків недійсності нікчемного правочину. Враховуючи викладене, суд вважає укладений між сторонами попередній договір нікчемним, тому правових підстав для задоволення позовних вимог, які ґрунтуються на умовах цього договору, немає.

Судом встановлено, що на виконання умов нікчемного правочину ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 кошти в загальній сумі 7 500 доларів США, що підтверджується письмовими доказами, а також визнається сторонами. Доводи первісного позову про передачу додатково 5 000 доларів США не знайшли об'єктивного підтвердження під час судового розгляду, не грунтуються на письмових чи інших доказах, при цьому такий факт іншою стороною не визнано.

Згідно ч.1 ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Згідно ч.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Суд вважає позовні вимоги обох позовів про стягнення коштів, які грунтуються на доводах про фактичне здійснення розрахунку між сторонами в іноземній валюті неправомірними і такими, що не відповідають чинному законодавству, оскільки сторони не мали передбаченої п.2 ч.2 ст.44 Закону України "Про Національний банк України" ліцензії на здійснення валютних операцій.

Вимоги первісного позову в частині втрат від інфляції, процентів за користування коштами грунтуються на положеннях ст.625 ЦК України, яка встановлює правові наслідки прострочення грошового зобов'язання. Як встановлено судом і обгрунтовано вище, у сторін не виникли грошові зобов'язання, оскільки попередній договір є нікчемним правочином, відтак нарахування грошових санкцій у даному випадку не грунтується на законі. В цій частині первісний позов є безпідставним, тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 11 ЦК України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний

розсуд.

Згідно ч.2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Із встановлених судом фактичних обставин спору не вбачається достатніх і визначених законом підстав для висновку про наявність порушень законних прав чи інтересів обох сторін в частині умов попереднього договору, для судового захисту таких прав чи інтересів шляхом стягнення коштів на користь будь-якої із сторін.

Поряд з тим, сторонами визнається, а письмовими доказами підтверджується те, що на виконання усних домовленостей сторін оригінал договору оренди земельної ділянки від 07 червня 2011 року, укладений між Обухівською міською радою Київської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М.В. за реєстровим № 2582, ОСОБА_2 був переданий ОСОБА_1, саме у останнього станом на час пред'явлення зустрічного позову і станом на час вирішення спору судом зберігається цей документ, хоч він не є стороною відповідного правочину, при цьому ОСОБА_1 відмовився повернути ОСОБА_2 та пред'явити суду оригінал договору. Таким чином, вказаний документ ОСОБА_1 утримує у себе незаконно, чим порушує права ОСОБА_2 як сторони правочину, тому його порушені права та законні інтереси підлягають судовому захисту.

Таким чином, в цій частині вимоги зустрічного позову слід задовольнити.

При наданні оцінки заяві про застосування наслідків позовної давності суд враховує наступне.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Нікчемний правочин укладений, а дії по його виконанню, зокрема передача коштів, відбулися протягом 2008 року та до 21.05.2009 року, первісний позов подано 14.07.2014 року, тобто із значним пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності. При цьому із письмових доказів вбачається та сторонами визнається, що первісному позивачеві було достовірно відомо про обставини спору, він ще в 2008 році отримав у фактичне користування земельну ділянку та оригінали документів, тобто своєчасно довідався про обставини, якими обґрунтовує свої позовні вимоги.

Таким чином, встановлений ст.257 ЦК України термін позовної давності на момент звернення позивача за цим позовом сплинув.

Будь-яких доводів щодо поважності пропуску строку давності ОСОБА_1 суду не повідомив, ні він, ні його представник про поновлення строку позовної давності не заявляли.

Відповідно до ст.267 ч.4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 в особі представника в судовому засіданні заявив про застосування позовної давності, поважних причин пропуску строку позовної давності не встановлено, а сплив позовної давності є самостійною правовою підставою для відмови у позові, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог за первісним позовом.

Оскільки ОСОБА_1 не заявляв про застосування наслідків спливу позовної давності у зустрічному позові, суд не оцінює причини пропуску позовної давності щодо зустрічного позову.

Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, розглянувши справу в межах визначених позивачами за обома позовами предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вирішуючи спір в межах заявлених сторонами позовних вимог та на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що первісні позовні вимоги не доведені належними і допустимими доказами, зустрічний позов лише частково ґрунтується на зібраних у справі доказах, тому у задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов слід задовольнити частково.

Згідно ст.88 ЦПК України судові витрати слід стягнути з відповідача за зустрічним позовом повністю.

В зв'язку із закінченням розгляду спору слід скасувати заходи забезпечення позову у виді арешту, вжиті по цій справі ухвалами Обухівського районного суду Київської області від 22 квітня 2015 року, 06 травня 2015 року.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 208, 212-214 ЦПК України, ст.ст. 11, 14, 15, 202, 203, 209, 215, 257, 258, 259, 261, 267, 365, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 635, 640, 656, 657, 1212, 1213 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 оригінал договору оренди земельної ділянки від 07 червня 2011 року, укладений між Обухівською міською радою Київської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М.В. за реєстровим № 2582.

В задоволенні іншої частини вимог зустрічного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 365 гривень 40 копійок.

Скасувати заходи забезпечення позову у виді арешту, вжиті по цій справі ухвалами Обухівського районного суду Київської області від 22 квітня 2015 року, 06 травня 2015 року по вступу рішення в законну силу.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - з дня отримання копії цього рішення.

Суддя М.В.Кравченко