Ухвала

від 28.09.2016 по справі 372/1230/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

28 вересня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

СитнікО.М., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому він просив стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за договором купівлі-продажу від 20 жовтня 2008 року та штраф у загальному розмірі 206 850 грн, а також інфляційні втрати, проценти за користування коштами у загальній сумі 791 597 грн 98 коп. Свої вимоги обґрунтовував тим, що оскільки попередній договір про передачу корпоративних прав на земельну ділянку від 20 жовтня 2008 року не був посвідчений нотаріально, тому є нікчемний. На виконання умов цього договору він передав ОСОБА_4 12 500 доларів США, проте основний договір укладено не було через ухилення останнього. Крім того, зазначив, що документи щодо земельної ділянки ОСОБА_4 передав йому добровільно, декілька місяців позивач платив замість нього орендну плату, підсипав ділянку, порізав на ній близько 12 дерев, зробив заїзд, чистив ставок, планував побудувати магазин.

Під час судового розгляду ОСОБА_3 подав заяву про зміну підстави позову, в якій він, посилаючись на нікчемність укладеного сторонами попереднього договору від 20 жовтня 2008 року, набуття ОСОБА_4 коштів без достатніх правових підстав, остаточно просив стягнути з останнього на свою користь грошові кошти за договором в розмірі 12 500 доларів США, що еквівалентно 264 125 грн, втрати від інфляції в розмірі 276 981 грн 45 коп., проценти за користування коштами в розмірі 47 694 грн 46 коп., а всього - 588 800 грн 91 коп.

Не погоджуючись із позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому, посилаючись на невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за попереднім договором, просив стягнути з нього штраф в розмірі 172 255 грн, зобов'язати ОСОБА_3 повернути йому оригінал договору оренди земельної ділянки від 07 червня 2011 року. Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_3 ухилявся від виконання зобов'язань за попереднім договором, від укладення основного договору, а також посилався на неповний розрахунок за суборенду земельної ділянки, відмову повернути оригінали переданих йому документів, проведення робіт на земельній ділянці без згоди орендатора та власника, перебування земельної ділянки з 2008 року у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_3 Просив застосувати наслідки спливу позовної давності за первісним позовом.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 03 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 оригінал договору оренди земельної ділянки від 07 червня 2011 року, укладений між Обухівською міською радою Київської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Мельник М.В. за реєстровим № 2582.

Скасовано заходи забезпечення позову у виді арешту, вжиті у цій справі ухвалами Обухівського районного суду Київської області від 22 квітня 2015 року, 06 травня 2015 року, до вступу рішення в законну силу.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції у частині зобов'язання ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 оригінал договору оренди земельної ділянки від 07 червня 2011 року, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_5 від 04 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року у частині стягнення коштів та зобов'язання повернути оригінал договору оренди земельної ділянки.

Водночас вказаною вище ухвалою відмовлено у прийнятті зазначеної касаційної скарги ОСОБА_3 у частині оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 03 червня 2015 року щодо скасування заходів забезпечення позову у виді арешту, вжитих ухвалами Обухівського районного суду Київської області від 22 квітня 2015 року та 06 травня 2015 року, оскільки рішення суду в цій частині не підлягає оскарженню в касаційному порядку згідно з вимогами ст. 324 ЦПК України.

Розпорядженням керівника апарату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року № 73/0/32-16 призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_5 відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 3580-3, у результаті чого 26 травня 2016 року зазначену справу передано судді-доповідачу ОСОБА_6, із визначенням суддів, які входять до складу колегії: Мартинюка В.І. та Іваненко Ю.Г.

Розпорядженням керівника апарату Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року № 164/0/32-16 призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з відставкою судді ОСОБА_6. відповідно до постанови Верховної Ради України від 05 липня 2016 року № 1434-VIII , у результаті чого 29 липня 2016 року зазначену справу передано судді-доповідачу Ступак О.В. із визначенням суддів, які входять до складу колегії: Дем’яносова М.В., Ситнік О.М.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, із висновками якого у цій частині погодився й апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами укладено нікчемний договір щодо нерухомого майна - земельної ділянки, який згідно з чинним законодавством України повинен вчинятися у письмовій формі з нотаріальним посвідченням, однак наявний у справі договір не відповідає встановленій законом формі, оскільки нотаріально не посвідчений.

Разом із тим суд виходив із відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача отриманих за попереднім договором купівлі-продажу грошових коштів, зазначивши, що цей договір не містить таких умов.

Крім того, суд виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом, на застосуванні якої наполягав відповідач у судовому засіданні.

Частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 незаконно утримує у себе договір оренди земельної ділянки, чим порушує права ОСОБА_4 як сторони правочину.

Проте із вказаними висновками не погодився апеляційний суд та, переглядаючи справу в апеляційному порядку, виходив із того, що ОСОБА_4 не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що оригінал договору оренди земельної ділянки від 07 червня 2011 року знаходиться у ОСОБА_3, враховуючи, що згідно з поясненнями ОСОБА_3 дійсно після укладення договору оренди від 07 червня 2011 року оригінал цього договору зберігався у нього, проте на вимогу ОСОБА_4 він цей договір повернув.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із висновками судів першої й апеляційної інстанцій у частині вирішення первісного позову ОСОБА_3, хоча ОСОБА_3 і просить скасувати рішення судів вцілому; стосовно законності чи незаконності рішень судів у частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 касаційна скарга ОСОБА_3 не містить доводів, тому рішення судів у частині вирішення зустрічного позову не переглядаються у касаційному порядку, оскільки не є предметом оскарження у касаційному порядку.

Однак із висновками суду в частині вирішення первісного позову неможливо погодитися, виходячи з такого.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України установлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з вимогами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, положення ЦК України про позовну давність застосовуються лише у випадку обґрунтованості позову. У разі, якщо вимоги позову є необґрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю.

Усупереч вищевказаному суд помилково відмовив у задоволенні позову із підстав необґрунтованості позову та підстав пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, що може бути предметом розгляду та вирішення лише у випадку встановлення судом порушення прав, які підлягають захисту.

У зв'язку із цим заслуговують на увагу доводи касаційної скарги позивача ОСОБА_3 про те, що клопотання про застосування строку позовної давності заявлено стороною відповідача ОСОБА_4 в судових дебатах, хоча згідно з вимогами ч. 1 ст. 193 ЦПК України у судових дебатах виступають з промовами особи, які беруть участь у справі; у цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. Разом із тим відповідно до положень ч. 1 ст. 194 ЦПК України, якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться в загальному порядку.

Проте усупереч зазначеним нормам процесуального права після судових дебатів, на яких відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, суд не повернувся до з 'ясування обставин справи, чим позбавив позивача можливості надати свої пояснення щодо пропущення строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Крім того, не є безспірним висновок суду про необґрунтованість первісного позову ОСОБА_3 з огляду на таке.

У матеріалах справи, на а. с. 150-152 міститься заява про зміну підстав позову ОСОБА_3 із посиланням на ст. ст. 1212, 1213 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Однак вищевказаних положень норм матеріального права суд не врахував, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не зазначив обставин і фактів на спростування доводів позивача щодо наявності правових підстав, передбачених ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, для стягнення з відповідача на його користь вищевказаних грошових коштів, сплачених за нікчемним правочином.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 304, 316 ЦПК України не перевірив у повному обсязі доводів апеляційної скарги позивача та законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, чим також порушив норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, удостатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісного позову - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до апеляційного суду з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 15 жовтня 2015 року у частині вирішення первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.О. Дьоміна Судді: А.О. Леванчук

А.В.Маляренко

О.М.Ситнік

О.В.Ступак