Ухвала

від 03.06.2015 по справі 810/6027/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/6027/14 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

03 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДХАУС» та Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДХАУС» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «ТРЕЙДХАУС» звернулися до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Бориспільської ОДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03.07.2014 № 0004832210 і № 0004842210.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12.02.2015 року позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.07.2014 № 0004842210 в частині донарахування основного платежу в сумі 1 078 319,00 грн.; визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.07.2014 № 0004832210. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «ТРЕЙДХАУС» та Бориспільська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Київській області подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції відповідно в частині відмови в позові та його задоволенні і постановити нову про задоволення та відмову в позові в повному обсязі відповідно. При цьому апелянти посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ТРЕЙДХАУС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.11 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.11 по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 13.06.2014 № 311/22-10/36108509.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, щодо податку на прибуток та податку на додану вартість:

- п.п.135.5.4 п. 135.5 статті 135, п. 138.2 статті 138, п.п. 139.1.9 п.139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження належної до сплати суми податку на прибуток на 2099570,00 грн., в т.ч. за 3 квартал 2011 року на 615943,00 грн., за 4 квартал 2011 року на 542876,00 грн., за 1 квартал 2012 року на 2099570,00 грн., за 4 квартал 2012 року на 678240,00 грн.

- заниження податку на прибуток на 343010,00 грн. в т.ч. за 4 квартал 2011 року на 80500,00 грн., за 1 квартал 2012 року на 262510,00 грн., що було визначено актами позапланових перевірок від 12.04.2013 № 202/22-2/36108509 та від 08.11.2012 № 487/22-1/36108509;

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 статті 198, ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження належної до сплати суми податку на додану вартість на 1257675,00 грн., в т.ч. за серпень 2011 року на 203459,00 грн., за вересень 2011 року на 332144,00 грн. за жовтень 2011 року на 211381,00 грн., за листопад 2011 року на 123981,00 грн., за грудень 2011 року на 136700,00 грн., за лютий 2012 року на 249488,00 грн., за червень 2012 року на 522,00 грн.

- заниження податку на додану вартість на 320010,00 грн. за грудень 2011 року на 70000,00 грн. за лютий 2012 року на 249488,00 грн., червень 2012 року на 522,00 грн. було визначено Актами позапланових перевірок від 12.04.2013 № 202/22-2/36108509 та від 08.11.2012 № 487/22-1/36108509.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття відповідачем спірних рішень від 03.07.2014 року:

№ 0004832210, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 406 499,00 грн., з них 937 665,00 грн. за основним платежем і 468 834,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями);

№ 0004842210, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 2 095 679,00 грн., з них 1 756 559,00 грн. за основним платежем і 339 120,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів спірні рішення залишені без змін.

Вирішуючи питання щодо правомірності прийняття відповідачем спірних рішень, судова колегія виходить з слідуючого.

Щодо кредиторської заборгованості, яка списувалась позивачем у 4 кварталі 2012 року в сумі 3229719,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

В силу приписів п. 135.1. статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно з вимогами статті 135.5.4 п. 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Отже, чинне на час відображення позивачем у податковому обліку у 4 кварталі 2012 року податкове законодавство передбачало віднесення кредиторської заборгованості до доходів підприємства. Водночас дана вимога Податкового кодексу України позивачем виконана не була. При цьому позивач у позові та письмових поясненнях, не заперечував тієї обставини, що ним не було відображено у складі інших доходів кредиторської заборгованості. У свою чергу, посилання позивача у позові на положення п.11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» правомірно не прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки вказана норма регулювала формування витрат, а не доходів, а тому позивач при відображенні у податковому обліку доходів мав враховувати положення Податкового кодексу України.

З наявного у матеріалах справи розрахунку штрафних санкцій до акта перевірки (том 1, а.с. 73), а також пояснень позивача (том ІІІ, а.с.5-11), сума донарахованого зобов'язання з податку на прибуток за вказане порушення визначена відповідачем у податковому повідомленні-рішенні від 03.07.2014 № 0004842210 у розмірі 1 017 360,00 грн., з них 678 240,00 грн. сума донарахованого зобов'язання та 339 120,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Таким чином, судом першої інстанції роблено правильний висновок, що податкове повідомлення-рішення від 03.07.2014 № 0004842210 в частині донарахування податку на прибуток підприємств в сумі 678240,00 грн. за основним платежем та 339120,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій прийнято відповідачем обґрунтовано та скасуванню не підлягає.

З приводу визначення відповідачем податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у зв'язку із проведеними позивачем господарських операцій з контрагентами, апеляційна інстанція вважає за необхідне відзначити наступне.

В обґрунтування правомірності своїх доводів щодо донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств та податку на додану вартість апелянт посилається на те, що господарські операції позивача з ТОВ «ВФ «Колорит», ТОВ «Онікс Компані ЛТД» не мали реального характеру, а контрагенти проводили операції щодо мінімізації податкового навантаження. Така позиція не відповідає дійсним обставинам справи з огляду на слідуюче.

Основними видами діяльності позивача є: неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, організація перевезення вантажів, інші види оптової торгівлі.

Так, господарські операції між ТОВ «ТРЕЙДХАУС» та ТОВ «ВФ «Колорит» здійснювались на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2011 року № 018/08 (том 1, а.с.161-162) та договору відповідального зберігання від 01.07.2011 року № 01/07-Т (том 1, а.с. 163-165).

Відповідно до пункту 1.1. договору купівлі-продажу від 01.08.2011 № 018/08 Продавець - ТОВ «ВФ «Колорит» прийняли на себе зобов'язання передати належний йому товар власність покупцеві - ТОВ «ТРЕЙДХАУС», а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

У розділі 2 цього договору «Відомості про товар» пункт 2.1. визначає: найменування, кількість, одиниця виміру товару: згідно накладної/накладних.

Згідно з пунктом 3.3. договору доставка товару здійснюється автотранспортом продавця і за його рахунок.

На підтвердження реальності виконання умов договору № 018/08 від 01.08.2011 позивачем надані належним чином засвідчені копії податкових накладних; видаткових накладних; товарно-транспортних накладних; платіжних доручень.

Зі змісту вказаних документів слідує, що ТОВ «ВФ «Колорит» було поставлено позивачу арахіс, кешью, мигдаль, фісташка. При цьому, як зазначає позивач у позові, між ТОВ «ТРЕЙДХАУС» та ТОВ «ВФ «Колорит» було укладено договір від 01.07.2011 року № 01/07-Т на відповідальне зберігання продукції, відповідно до умов якого (п. 1.1.) поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання продукцію - горіхи в асортименті.

Згідно з пунктом 2.2. зазначеного договору факт передачі продукції на зберігання із зазначенням кількісно-якісних характеристик фіксується актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін.

На підтвердження реальності виконання умов договору № 01/07-Т від 01.07.2011 позивачем надані суду належним чином засвідчені копії: податкових накладних від 01.09.2011 № 8, від 30.09.2011 № 427; актів здачі-прийняття робіт від 01.09.2011 № 8, від 30.09.2011 № 427; актів приймання - передачі на відповідальне зберігання від 01.07.2011, від 01.08.2011, від 06.09.2011, від 26.09.201.

Крім того, закуплені від ТОВ «ВФ «Колорит» горіхи були передані ПП «Аббілана» для проведення спеціальної обробки відповідно до договору про надання послуг переробки від 01.08.2009 № 8 (том 2, а.с. 67-68).

У подальшому після закінчення етапу обробки горіхова продукція була реалізована на кондитерські фабрики України, зокрема такі як, ЗАТ «АВК», ТОВ «Три ведмеді», ПП «Деліція», ТОВ «Оптхарчсировина», ПАТ «Львівська кондитерська фабрика «Світоч».

На підтвердження даної обставини надано належним чином засвідчені копії договорів із вказаними підприємствами, а також належним чином засвідчені копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товару, оборотно-сальдових відомостей щодо надходження коштів за отриману продукцію та платіжних доручень (том 3, а.с. 12-111).

Отже, позивачем було надано документи на підтвердження руху товару від контрагента-продавця до інших підприємств-покупців цього товару з якими у позивача були укладені відповідні договори.

Щодо господарських операцій із ТОВ «Онікс Компані ЛТД»:

Так, між позивачем та зазначеним підприємством було укладено договір від 01.12.2011 року № 03/10/204 на транспортно-експедиційні послуги (том ІІ, а.с. 34-38).

Відповідно до пункту 1.1. даного договору Замовник замовляє, а експедитор надає послуги з організації і виконання перевезень автомобільним транспортом у міських, і міжміських сполученнях.

На підтвердження реальності виконання умов договору № 018/08 від 01.08.2011 позивачем надані належним чином засвідчені копії таких документів:

- податкові накладі від 01.12.2011 № 257 та від 30.12.2011 № 969 (том 2, а.с. 40-41);

- акти виконаних робіт від 01.12.2011 № 257 та від 30.12.2011 № 969 (том 2, а.с. 39, 42).

Крім того, у позові позивач зазначив, що ТОВ «Онікс Компані ЛТД» на підставі договору від 01.12.2011 № 04/10/2011 (том 2, а.с. 19-22) утримував на відповідальному зберіганні частину готової переробленої продукції (горіхів). На підтвердження даної обставини позивач додав до позовної заяви Акти приймання-передачі на відповідальне зберігання від 01.10.2011 № 1, від 28.10.2011 № 2, від 22.11.2011 № 3, від 30.12.2011 № 4 (том ІІ, а.с. 23-25, 27), а також Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 01.12.2011 № 256, від 02.12.2011 № 450 (том ІІ, а.с. 28, 30).

Отже, позивачем надано як первинні бухгалтерські, так і інші документи, які підтверджують придбання товару (послуг) у контрагента. Всі зазначені документи складенi з дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облiк та фiнансову звiтнiсть в Українi», ст. 44, ст. 201 Податкового кодексу України i мiстять вiдомостi щодо змiсту та обсягу проведених операцiй, якi узгоджуються мiж собою.

Крім того, всі наведені вище документи містять підписи і скріплені печатками підприємств, а також досліджувались податковим органом в ході проведення перевірки. Судом першої інстанції правильно зауважено, що в акті перевірки (сторінки 3-4, 7, 22, 28) податковий орган неодноразово зазначив, що під час перевірки були надані всі наявні бухгалтерські документи. При цьому, будь-яких дефектів у вказаних документах податковим органом в ході перевірки не виявлено.

Відповідно до наявних у матеріалах справи Спеціальних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ «Онікс Компані ЛТД» та ТОВ «ВФ «Колорит» як станом на час розгляду справи в суді, так і на час проведення господарських операцій із позивачем, вказані підприємства зареєстровані як юридичні особи. Керівником ТОВ «ВФ «Колорит» є Воробйов О.О., а керівником ТОВ «Онікс Компані ЛТД» є Юрченко С.П. Саме дані особи підписували договори та відповідні первинні бухгалтерські документи за результатами проведених господарських операцій.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності вказаних вище товариств є: посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля будівельними матеріалами, організація перевезення вантажів, рекламна діяльність, інші види оптової торгівлі, надання інших комерційних послуг. У свою чергу, як було зазначено судом, видами діяльності позивача є неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту тощо. Тобто, як позивач так і підприємства-контрагенти здійснювали господарську діяльність у відповідності із тими видами господарської діяльності, які визначені в ЄДРПОУ.

Свої доводи щодо законності спірного рішення апелянт обґрунтовує нереальністю господарських відносин позивача з його контрагентами, в обґрунтування чого посилається на акти проведення зустрічних звірок, перевірок, тощо відносно контрагентів позивача та інших платників податку по ланцюгу постачання.

Проте, апеляційна інстанція не може розцінювати зазначені вище доводи в якості підстави та належного доказу для скасування спірного рішення, оскільки порушення контрагентом норм податкового законодавства не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток підприємств у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки ПК України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на формування витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Крім того, сам по собі акт перевірки не може розцінюватися в якості достатнього доказу для скасування спірного рішення, адже він являється по суті суб'єктивно викладеними судженнями податкового органу за результатами перевірки, здійсненої відносно діяльності виключно контрагента позивача, а відображені в ньому відомості не ґрунтуються на дослідженні первинних фінансово-господарських відносин з позивачем

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України викладена від 19 червня 2013 року у справі № К/9991/63643/12, а також підтримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року у справі № К/800/29212/13 , відповідно до якої чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Тому в разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його постачальника для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів, складених відносно контрагентів позивача.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абз. 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Відповідно до підпунктів 9.1.1, 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.165, 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість належать до загальнодержавних податків, які нараховуються та сплачуються відповідно до норм розділу ІІІ і V цього Кодексу.

За ст. 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕЙДХАУС» та Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кобаль М.І.

Аліменко В.О.