Ухвала

від 15.06.2016 по справі 810/6027/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року м. Київ К/800/28508/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

та секретаря - Буденка В.В.,

за участю: представника відповідача Богів Т.М.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року

у справі № 810/6027/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдхаус»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ТОВ «Трейдхаус» звернулося до суду з адміністративним позовом до Бориспільської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03 липня 2014 року № 0004832210, № 0004842210.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 03 липня 2014 року № 0004842210 в частині донарахування основного платежу в сумі 1 078 319 грн. та податкове повідомлення-рішення від 03 липня 2014 року № 0004832210. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Бориспільська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акта від 13 червня 2014 року № 311/22-10/36108509, Бориспільською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 03 липня 2014 року:

- № 0004832210, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 406 499 грн., з них 937 665 грн. за основним платежем і 468 834,00 грн. за штрафними (фінансовими санкціями);

- № 0004842210, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 2 095 679 грн., з них 1 756 559 грн. за основним платежем і 339 120 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України передбачено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Основними видами діяльності позивача є: неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, організація перевезення вантажів, інші види оптової торгівлі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «ВФ «Колорит» укладено договір купівлі-продажу від 01 серпня 2011 року № 018/08 та договір відповідального зберігання від 01 липня 2011 року № 01/07-Т.

На підставі доказів, які містяться у матеріалах справи, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: копії податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, актів здачі-прийняття робіт, актів приймання - передачі на відповідальне зберігання, суди дійшли висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

На підтвердження руху товару від контрагента-продавця до інших підприємств-покупців (ПП «Аббілана», ЗАТ «АВК», ТОВ «Три ведмеді», ПП «Деліція», ТОВ «Оптхарчсировина», ПАТ «Львівська кондитерська фабрика «Світоч») надано договори про надання послуг переробки та реалізацію товару на кондитерські фабрики України, а також копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання товару, оборотно-сальдових відомостей щодо надходження коштів за отриману продукцію та платіжних доручень.

Також, між позивачем та ТОВ «Онікс Компані ЛТД» укладено договір на транспортно-експедиційні послуги від 01 грудня 2011 року № 03/10/204.

Судами встановлено, що виконання умов вказаного правочину підтверджується копіями податкових накладних, актів приймання-передачі на відповідальне зберігання, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облiк та фiнансову звiтнiсть в Українi», статтей 44, 201 Податкового кодексу України та мiстять вiдомостi щодо змiсту і обсягу проведених операцiй, якi узгоджуються мiж собою.

Зауваження до форми і змісту податкових накладних та інших первинних документів в акті перевірки відсутні.

Крім того, слід відзначити, що висновки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України при включенні до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість та податку на прибуток, сформовані на підставі актів проведення зустрічних звірок, перевірок контрагентів позивача та інших платників податку по ланцюгу постачання.

Разом з тим, обставини встановлені у вказаних актах перевірки, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів, відповідачем надано не було.

Враховуючи що позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року - без змін.

Ухвала підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев