Ухвала

від 04.06.2015 по справі 2а-2757/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" червня 2015 р. м. Київ К/9991/22994/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стамір" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 у справі № 2а-2757/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стамір"

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2011 року Товариством до суду заявлений позов до Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення - рішення від 27.08.2010 № 0000271705/0/31095, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем "податок з доходів фізичних осіб" у розмірі 24 750,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2011 позовні вимоги задоволено.

Апеляційний адміністративний суд постановою від 06.03.2012 судове рішення першої інстанції скасував та у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі судове рішення першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підставою для прийняття оспорюваного позивачем податкового повідомлення-рішення були висновки, викладені у акті від 11.08.2011 про результати проведення планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 05.09.2007 по 31.03.2010, про порушення позивачем вимог п. 8.1 ст. 8, пп. 19.2а ст. 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 889-IV).

Такий висновок державного податкового органу вмотивовано тим, що позивач укладаючи договори оренди вантажних автомобіль разом з водіями, переслідував мету ухилення від сплати податків, оскільки трудові відносини із водіями (фізичними особами) не укладалися ані позивачем, ані його контрагентами.

Розв'язуючи спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство України дозволяє сторонам укладати договір оренди транспортного засобу з екіпажем і обов'язок найму екіпажу та утримання екіпажу покладає на орендодавця. Відтак доводи відповідача про те, що на позивача покладається обов'язок нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб у якості податкового агента осіб, які не перебувають з ним у трудових відносинах, проте, надають послуги як водії за відповідними договорами оренди та суборенди транспортних засобів з екіпажем є безпідставними.

Висновки суду апеляційної інстанції щодо помилкової позиції суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог вмотивовані тим, що контрагенти позивача (ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5), на дату підписання, реєстрацію договорів та передачі транспортних засобів у користування підприємства, не мали найманих працівників, що надавали послуги водіїв, які крім того постійно в процесі надання послуг змінювалися, а деякі з них пізніще офіційно були оформлені на підприємстві водіями; що водійські послуги фізичні особи - платники податку, надавали саме підприємству, виконували доручення директора підприємства, що підтверджується матеріалами справи. Таким чином, з урахуванням вказаних обставин, суд дійшов висновку, що дані правочини було здійснено для приховування неоформлених найманих працівників, які надавали послуги Товариству.

Обов'язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету відповідно до пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України № 889-IV покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 Закону України № 889-IV.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону № 889-IV податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Підпунктом 9.12.3 п. 9.12 ст. 9 Закону № 889-IV також передбачено, що фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності вважається податковим агентом найманої нею особи або фізичної особи, що перебуває з нею у цивільно-правових відносинах, стосовно будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих на користь такої особи, включаючи будь-які доходи, які кінцево оподатковуються при їх виплаті.

Отже, необхідною умовою для визначення статусу податкового агента є наявність трудових або цивільно-правових відносин з особою та виплата на користь цієї особи доходу. При цьому з позиції оподаткування вирішальне значення має не те, про що сторони домовилися, а те, що вони вчинили.

Таким чином, у даному випадку обов'язок у юридичної особи (позивача) щодо виконання функцій податкового агента залежить від встановлення джерела виплати доходів водіям, що надавали послуги на орендованому позивачем транспорті.

Розв'язуючи спір, суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували, що свідчить про порушення судами вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Невстановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість для висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даного спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стамір" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 у справі № 2а-2757/11/2670 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко