Постанова

від 09.06.2015 по справі 920/213/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2015 р. Справа № 920/213/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Бондаренко В.П., суддя Черленяк М.І.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - Бонтлаб В.В. (дов. б/н від 08.01.2015 р.)

відповідача - Дубяга Н.Я. (дов. б/н від 01.01.2015 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№2674С/1-8) на рішення господарського суду Сумської області від 17 березня 2015 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діома Агро", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Хоружівка", с. Хоружівка, Недригайлівський район, Сумська область

про стягнення 1945360,16 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Діома Агро", звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив стягнути з ТОВ агрофірма "Хоружівка" 1866752,00 грн. основного боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги №2 від 20.12.2013 р., 18616,38 грн. процентів, 3989,22 грн. 3% річних, 56002,56 грн. інфляційних збитків; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.03.2015 р. у справі №920/213/15 (суддя Зражевський Ю.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ агрофірма "Хоружівка" на користь ТОВ "Діома Агро" 1866752,00 грн. основного боргу, 3989,22 грн. 3% річних, 56002,56 грн. інфляційних, 39617,21 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції в частині стягнення суми 3% річних не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи. Зокрема, зазначає, що умовами спірного договору не передбачено нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування коштами. Просить рішення господарського суду в частині стягнення 3989,22 грн. 3% річних скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в позові.

Позивач вимоги ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 30.04.2015 р. не виконав, відзив на апеляційну скаргу та документи в обґрунтування своїх заперечень не надав. Представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши в судовому засіданні уповноважених представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2013 р. між ТОВ "Діома Агро" (позикодавець) та ТОВ агрофірма "Хоружівка" (позичальник) було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №2, відповідно до умов п. 1.1 якого, позикодавець надає безпроцентну поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором (а. с. 14-15).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що поворотна фінансова допомога надається у національній валюті України в межах суми 2395500,00 грн. без ПДВ протягом місяця з моменту підписання цього договору шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позичальника.

Згідно п. 3.1 договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 31.12.2014 р.

Відповідно до п. 3.2 договору повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок позикодавця в установі банку.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами їх зобов'язань за договором (п. 8.1 договору).

На виконання умов договору позикодавець перерахував на рахунок позичальника 2395500,00 грн., що підтверджується банківськими виписками: від 23.12.2013 р. на суму 990000,00 грн., від 26.12.2013 р. на суму 990000,00 грн., від 27.12.2013 р. на суму 296000,00 грн., від 27.12.2013 р. на суму 119000,00 грн. (а. с. 16-19).

Позичальник, в порушення умов договору, свої зобов'язання щодо своєчасного та в повному обсязі повернення суми отриманої фінансової допомоги не виконав, повернувши кошти лише в розмірі 528248,00 грн. (банківські виписки від 22.10.2014 р., 06.11.2014 р. - а. с. 20-21) внаслідок чого у ТОВ агрофірма "Хоружівка" перед ТОВ "Діома Агро" утворилась заборгованість в розмірі 1866752,00 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення ТОВ "Діома Агро" до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення 1866752,00 грн. основного боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги №2 від 20.12.2013 р., 18616,38 грн. процентів, 3989,22 грн. 3% річних, 56002,56 грн. інфляційних збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушуючи умови договору не повернув у повному обсязі надану фінансову допомогу у встановлений строк.

Приймаючи рішення господарський суд позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних визнав обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та не спростованими відповідачем.

Крім того, суд відмовив в задоволенні позову в частині стягнення 18616,38 грн. процентів, зазначивши про застереження щодо їх нарахування, передбачене умовами спірного договору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Як вірно встановив місцевий господарський суд, між сторонами виникли зобов'язальні відносини на підставі укладеного договору позики.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Факт перерахування позикодавцем та отримання позичальником зворотної фінансової допомоги на загальну суму 2395500,00 грн., що відбулись у відповідності до умов договору, не заперечується сторонами та підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 Цивільного кодексу України).

Враховуючи зазначені норми матеріального права, та те, що відповідачем зобов'язання щодо повернення фінансової допомоги у визначені строки в повному обсязі не виконані, визнання відповідачем наявності заборгованості за спірним договором, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно визнав відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язань за договором про надання поворотної фінансової допомоги №2 від 20.12.2013 р.

Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунки 3% річних та інфляційних втрат є вірними, не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору, тому позовні вимоги в цій частині правомірно визнані судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів вважає, що господарський суд Сумської області правомірно не погодився з вимогою позивача про стягнення з відповідача процентів за договором позики в сумі 18616,38 грн. за період з 01.01.2015 р. по 26.01.2015 р., виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Пунктом 1.2 договору визначено, що поворотна фінансова допомога - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до даного договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно зазначив, що договором не передбачено нарахування процентів, а навпаки зазначається про застереження щодо їх нарахування, в зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення суми нарахованих процентів в розмірі 18616,38 грн. є безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на умови договору, якими передбачено, що нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами не передбачається, тому у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення суми 3 % річних, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Враховуючи наведене, а також доведеність факту несвоєчасного повернення відповідачем суми грошових коштів, позовні вимоги в частині стягнення 3989,22 грн. 3% річних є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а апеляційні вимоги відповідача зводяться до невірного визначення правової природи нарахованих штрафних санкцій.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Колегія судів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Сумської області від 17.03.2015 р. у справі №920/213/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 17.03.2015 р. у справі №920/213/15 залишити без змін.

Повна постанова підписана 10.06.2015 р.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Бондаренко В.П.

Суддя Черленяк М.І.