Ухвала

від 03.06.2015 по справі 0670/6512/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року м. Київ К/800/15599/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 16.03.2012

та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013

у справі № 0670/6512/11

за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Житомирський завод покрівельних та ізоляційних матеріалів" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень: від 30.05.2011 № 0002141702, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 1465,31 грн. (у тому числі 1172,25 грн. за основним платежем та 293,06 грн. за штрафними санкціями); від 30.05.2011 № 0002832302, згідно з яким Товариство притягнуто до відповідальності у вигляді 7518 грн. штрафних санкцій за порушення касової дисципліни; від 30.05.2011 № 0001792301, відповідно до якого позивачеві збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 91929 грн. (у тому числі на 73543 грн. за основним платежем та 18386 грн. за штрафними санкціями); від 30.05.2011 № 0001802301 про донарахування Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 75045 грн. (у тому числі 60036 грн. за основним платежем та 15009 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.03.2012 позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.05.2011 № 0001792301 в частині нарахування Товариству грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 59488 грн. за основним платежем та 14872 грн. за штрафними санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 30.05.2011 № 0001802301 в частині збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток на 50126,25 грн. за основним платежем та 12531,56 грн. за штрафними санкціями; в решті позову відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30.05.2011 № 0002141702, від 30.05.2011 № 0002832302, а також податкове повідомлення-рішення від 30.05.2011 № 0001792301 в частині нарахування Товариству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 69396,75 грн. за основним платежем та 17349,20 грн. за штрафними санкціями, та повідомлення-рішення від 30.05.2011 № 0001802301 в частині збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток на 57 112 грн. за основним платежем та 14278 грн. за штрафними санкціями.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за той самий період. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 12.05.2011 № 2175/23-1/00292698.

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про:

відображення у складі валових витрат підприємства витрат за операціями з придбання квітів, DVD плеєру, що не пов'язані з господарською діяльністю платника, а також вартості консультаційно-юридичних послуг, які не підтверджені необхідними первинними документами, що містять необхідні відомості про їх зміст та дозволяють встановити призначення цих послуг для виробничої діяльності Товариства;

формування валових витрат за операціями з придбання мазуту у товариства з обмеженою відповідальністю «Полі тренінг», реальність виконання яких не підтверджується;

порушення позивачем вимог підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок невиконання Товариством як емітентом корпоративних прав обов'язку з нарахування та виплати дивідендів його акціонерам з чистого та нерозподіленого прибутку за І півріччя 2010 року, що призвело до несплати Товариством до бюджету авансового внеску з податку на прибуток, нарахованого на суму дивідендів за визначеною ставкою податку.

Наведені обставини стали підставою для нарахування позивачеві оспорюваної суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Надаючи правову оцінку цим висновкам податкового органу, керуючись правилами формування валових витрат, наведеними у пункті 5.1, підпункті 5.2.1 пункту 5.2, підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суди цілком обґрунтовано виходили з того, що умовою визнання витрат у податковому обліку платника є факт їх понесення у процесі провадження реальної господарської діяльності платника та відповідність витрат критерію документальної підтвердженості.

На підставі цього апеляційний суд цілком об'єктивно зазначив, що оскільки подані Товариством первинні документи (прибуткові накладні, виписки з банківського рахунку позивача про оплату придбаного мазуту у безготівковій формі) підтверджують фактичне придбання позивачем цього товару у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Політрейдінг», то подальше (тобто після виконання господарської операції) скасування державної реєстрації цього контрагента та анулювання його реєстрації платником ПДВ не можуть слугувати самостійною підставою для виключення витрат за цими операціями з податкового обліку Товариства.

Досліджуючи відповідність витрат позивача на оплату юридичних та консультаційних послуг наведеним вимогам, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідні послуги надавалися Товариству приватним підприємством «Юридична фірма «Престиж» та приватним підприємцем ОСОБА_1 відповідно до умов укладених договорів; їх виконання засвідчено актом виконаних робіт; вказані послуги були надані платникові у процесі вчинення юридично необхідних дій у процедурі реорганізації Товариства; на підставі цього апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для неврахування витрат на оплату цих послуг при визначенні позивачем об'єкта оподаткування податком на прибуток.

У той же час суди правомірно підтримали висновок податкового органу про відсутність зв'язку витрат позивача на придбання квітів та плеєра з виробничою діяльністю Товариства, що виключає можливість їх відображення у податковому обліку платника.

Правильним є і висновок судів по епізоду, пов'язаному з порушенням позивачем вимог підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів. У разі виплати дивідендів у формі, відмінній від грошової (крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту), базою для нарахування авансового внеску згідно з абзацом першим цього підпункту є вартість такої виплати, розрахована за звичайними цінами.

Адже, як вірно зазначили суди, в силу вимог наведеної норми юридичним фактом, з яким Закон пов'язує виникнення у платника обов'язку з нарахування та сплати до бюджету авансового внеску з податку на прибуток на суму дивідендів, є прийняття таким платником рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).

Оскільки у даному разі при розгляді питання щодо порядку розподілу прибутку за 2009 рік та за 2010 рік відповідне рішення загальними зборами Товариства не приймалося, то підстави для перерахування позивачем до бюджету авансового платежу відсутні.

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми грошового зобов'язання з ПДВ став висновок Інспекції про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, виписаними у минулих звітних періодах; про формування позивачем податкового кредиту за операціями, які не пов'язані з господарською діяльністю платника (придбання квітів та DVD плеєра), а також за податковими накладними, оформленими з порушенням вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Положення пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» свідчать на користь висновку про те, що формування податкового кредиту з ПДВ є правом платника, а тому використати таке право він може у будь-якому із звітних періодів за умови дотримання умов такого формування.

При цьому закон не ставить реалізацію такого права в залежність від будь-яких умов, зокрема, від моменту отримання платником податкової накладної від постачальника.

Судами не було виявлено включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ поза межами 1095-денного строку.

А відтак відмова у підтвердженні обґрунтованості податкового кредиту лише на тій підставі, що його було сформовано не у належному податковому періоді, не може бути визнана правомірною, у зв'язку з чим суди цілком законно не погодилися з відповідним висновком податкового органу.

З огляду на установлені апеляційний судом обставини щодо реальності господарських операцій з придбання позивачем юридично-консультаційних послуг та мазуту та наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних підстави для невизнання права Товариства на податковий кредит за цими операціями відсутні.

Отже, апеляційний суд правомірно визнав протиправним податкове повідомлення-рішення від 30.05.2011 № 0001792301 у відповідній частині. В решті суди погодилися з правильністю висновків податкового органу, що в касаційному порядку не оскаржується.

Мотивом для нарахування позивачеві оспорювованої суми податку на доходи фізичних осіб став висновок Інспекції про проведення Товариством готівкових розрахунків у сумі 7815 грн. з підзвітними особами без подання платіжних документів встановленого зразка, у зв'язку з чим видані працівникам Товариства готівкові кошти були кваліфіковані відповідачем як виплати, що включаються до їх оподатковуваного доходу відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб».

Наведена обставина слугувала також підставою для застосування до позивача 7518 грн. штрафних санкцій за порушення пунктів 2.11, 3.1, 3.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637.

Суд першої інстанції погодився з правовою позицію податкового органу по цьому епізоду.

У той же час апеляційний суд встановив, що позивачем було представлено звіти про використання коштів, наданих на відрядження, проїзні квитки та платіжні документи, які були відхилені Інспекцією як доказ звітування працівниками Товариства про витрачання наданих під звіт коштів з огляду на відсутність логотипу виробника у представлених касових чеках.

Втім невідповідність розрахункового документа, представленого підзвітною особою, вимогам Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 року № 614, не може кваліфікуватися як порушення порядку звітування за одержані під звіт готівкові кошти. Адже відповідний розрахунковий документ видається суб'єктом господарювання - продавцем товарів (робіт, послуг), тоді як ані підзвітна особа Товариства, ані сам позивач не можуть бути відповідальними за дотримання іншими особами вимог щодо оформлення розрахункових документів.

Отже, встановивши фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення цього спору, за наслідками дослідження наявних у справі доказів апеляційний суд дійшов висновку про неправильність окремих висновків податкового органу, покладених в основу оспорюваних донарахувань, та правомірно скасував оскаржувані податкові повідомлення-рішення у відповідних частинах.

Норми матеріального права застосовані судом апеляційної інстанції правильно, вимоги процесуального законодавства дотримані, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваної постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду та задоволення розглядуваних касаційних вимог відсутні.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2013 у справі № 0670/6512/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько