Рішення

від 08.06.2015 по справі 907/319/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.06.2015 Справа № 907/319/15

За позовом Прокурора Тячівського району в інтересах держави в особі Новоселецької сільської ради с.Новоселиця, Тячівського р-ну

До відповідача ФОП ОСОБА_1 с.Тисолово, Тячівського району

Про стягнення збитків у розмірі 7043,75 грн. за користування земельної ділянки загальною площею 0,076Га

Головуючий Суддя Йосипчук О. С.

За участю представників сторін:

Від позивача - представник не з'явився

Від відповідача - ОСОБА_2 - представник

Прокурор - Лемак Р.В.

СУТЬ СПОРУ: прокурором Тячівського району в інтересах держави в особі Новоселецької сільської ради с.Новоселиця заявлено вимогу до ФОП ОСОБА_1 с.Тисолово про стягнення збитків у розмірі 7043,75 грн. за користування земельної ділянки загальною площею 0,076Га.

За твердженням прокурора, відповідач у період із квітня 2013рроку по лютий 2014року використовував земельну ділянку, площею 0,076Га, що знаходиться в АДРЕСА_1, з метою здійснення комерційної діяльності без укладення договору оренди та без оплати за відповідної плати. Зважаючи на таке, та на те, що вартість спірної ділянки становить 73449,60 грн., а розмір орендної плати - 5відсотків від цієї суми, розмір збитку, який підлягає стягненню з відповідача становить 7043,75 грн. В якості обґрунтування розміру збитку, прокурором використано детальний розрахунок збитків, який складено позивачем у справі.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема стверджує про непідвідомчість спірних відносин господарському процесу з огляду на те, до оформлення права на тимчасове використання земельної ділянки (оренди) було здійснене позивачем в адрес фізичної особи - громадянина ОСОБА_1, а не в адрес суб'єкта господарювання - ФОП ОСОБА_1, що підтверджується змістом п.2 та п.4 Рішення Новоселицької сільської ради 16 сесії 6 скликання від 27.03.2013р. №679 «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки на умовах оренди ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 для здійснення комерційної діяльності». За таких обставин, провадження у цій справі підлягає припиненню з огляду на те, що спір, де учасник спірних відносин не є суб'єктом господарювання, не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Позивач свого представника у засідання суду не направив.

Заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши подані по справі доказові матеріали щодо спірного питання,

Суд констатує наступне:

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Пунктом 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Чинним законодавством, зокрема ст.116 ЗК України передбачено права суб'єктів справа (у тому числі і суб'єктів господарювання) на отримання земельних ділянок у користування. Реалізація цього права регламентується чітко визначеними нормами права, зокрема ст.ст.116, 124-126 ЗК України, які набуття права користування земельною ділянкою пов'язують із прийняттям відповідного акту власником землі та укладанням, на цій підставі, відповідного договору оренди. Таким чином, право користування земельною ділянкою набувається користувачем після фактичної реалізації акту органу місцевого самоврядування, шляхом укладання договору оренди землі та фактичної передачі цієї землі орендарю.

Судовим розглядом справи встановлено, що намір отримати спірну земельну ділянку площею 0,076Га, що знаходиться в АДРЕСА_1, у користування відповідач волевиявив шляхом звернення до позивача із заявою від 29.03.2011р. у якій він, перебуваючи в статусі суб'єкта підприємницької діяльності, заявив клопотання про надання йому спірної земельної ділянки для обслуговування кафе-бару. У подальшому, Рішенням 4 сесії 6 скликання Новоселицької сільської ради №199 від 29.03.2011р. «Про надання дозволу на розробку та відведення земельної ділянки у користування на умовах оренди», позивачем прийнято рішення надати приватного підприємцю ОСОБА_1, який знову ж виступав в якості суб'єкта господарювання, дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки та затвердити виготовлений проект відведення земельної ділянки на черговій сесії сільської ради.

Далі, розглянувши представлені матеріали по оформленню права користування спірною земельною ділянкою на умовах оренди ОСОБА_1, позивач 27.03.2013р. постановив рішення (Рішення 16 сесії 6 скликання Новосельцької сільської ради №679 від 27.03.2013р.) яким затвердив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди ОСОБА_1 для комерційної діяльності (п.1), надав гр.ОСОБА_1 спірну ділянку у оренду строком на три роки для здійснення комерційної діяльності (обслуговування кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1»), встановив орендну плату 3675 грн. в рік (5% від оцінки землі) та зобов'язав гр.ОСОБА_1 укласти договір оренди земельної ділянки, а контроль за виконанням цього рішення - поклав на постійну комісію з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища та розвитку села (ОСОБА_4). Слід зауважити, що листом від 06.03.2013р. гр..ОСОБА_1, стверджуючи себе в статусі суб'єкта господарювання (приватний підприємець), звернувся до Новоселицької сільської ради (позивач у справі) із вимогою встановити плату за орендовану ним земельну ділянку в АДРЕСА_1 у період з 02.01.2012р. по 31.12.2015р., рішення по якій позивачем прийнято не було, хоча і запропоновано на розгляд сесії (відмітка/резолюція на Заяві від 06.03.2013р.)

Таким чином, у сукупності доказів наведених вище доказів, суд доходить висновку про те, що юридична воля відповідача та його волевиявлення на вступ із позивачем у правовідносини оренди вказують що він діяв в якості суб'єкта господарювання, а мета, до якої спрямовані його дії як приватного підприємця, направлені на отримання землі у оренду для комерційної діяльності. Наведеним спростовуються твердження відповідача про наявність підстав для припинення провадження у цій справі на підставі п.1 ст.80 ГПК України.

Як вбачається із матеріалів справи, договір оренди на користування земельною ділянкою площею 0,076Га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, між позивачем та відповідачем укладено так і не було, і, відповідно, орендна плата за користування землею - не сплачувалась.

Статтею 156 Земельного кодексу України визначено перелік підстав відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Прокурор стверджує, що внаслідок використання, починаючи з 2013року, відповідачем земельної ділянки площею 0,076Га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, без установлених законом підстав (відсутність договору) та без справляння орендної плати, відповідач завдав позивачу збитку у сумі 7043,75грн. з розрахунку 306,25 грн. в місяць протягом квітень 2013рік - лютий 2014 рік. В якості нормативного обґрунтування, прокурор посилається на правила ст.156 ЗК України, ст.22 ЦК та ст.224 ГК України.

На підтвердження факту використання відповідачем спірної земельної ділянки позовна заява містить посилання на те, що позивачем, в порядку самоврядного контролю за використанням та охороною земель було складено акт, згідно якого відповідач використовує спірну земельну ділянку для обслуговування кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» в АДРЕСА_1 без правовстановлюючих документів.

Однак, аналіз Акту комісії з питань охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів та рекреації з питань агропромислового комплексу земельних ресурсів та розвитку села від 20.02.2015р., на який посилається прокурор, приводить до висновку про те, що висновок про фактичне використання відповідачем спірної землі без установлених правових підстав побудований, не шляхом обстеження спірної ділянки земельної , а формально, на огляді документації на земельну ділянку в АДРЕСА_1 (абз3 арк1Акту). Зважаючи на таке, наведений акт комісії від 20.02.2015р. не може слугувати спроможним доказом на підтвердження факту використання відповідачем спірної земельної ділянки без установлених законом правових підстав.

Згідно Положення про комісію з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів, охороні навколишнього середовища та розвитку села по вирішенню земельних спорів з приводу суміжного землекористування, Затвердженого рішенням 6 сесії 6 скликання Новоселицької сільської ради №927 від 04.11.2014р., висновки комісії здійснюються комісією із обов'складанням протоколу засідання комісії та із обов'язковим повідомленням усіх зацікавлених сторін про розгляд питання де така сторона є або може бути зацікавленою.

Доказів повідомлення відповідача про розгляд питання використання ним земельної ділянки без установлених законом підстав та доказів проведення засідання комісії із складанням протоколу засідання матеріали справи не містять, а у самому Акті посилань на наявність таких доказів немає.

Як видно із Рішення 16 сесії 6 скликання Новоселицької сільської ради №679 від 2703.2013р., пунктом 4 цього рішення запропоновано укласти договір оренди земельної ділянки не фізичну особу, яка перебуває в статузі підприємця, а суб'єкта права - громадянина ОСОБА_1 Далі, п.5 означеного акту органу місцевого самоврядування контроль за виконанням Рішення 16 сесії 6 скликання Новоселицької сільської ради №679 від 2703.2013р. «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки на умовах оренди …» покладено на постійну комісію з питань агропромислового рішення, земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища та розвитку села (ОСОБА_4).

Окремо судом звернуто увагу на ту обставину, що приймаючи рішення про укладання договору оренди землі та вчинення контролю над виконанням цього рішення, позивач у своєму рішення не зазначив термін виконання та не окреслив конкретні дії кожної сторони правочину. Відсутність чіткої вказівки на термін укладання договору оренди у спірній ситуації перешкоджає позивачу перекладати відповідальність у неукладенні виключно на позивача.

Обгрунтовуючи протиправність поведінки відповідача та вказуючи на його вину у спричиненні збитків, як обов"язкових елементів складу цивільного правопорушення, прокурор посилається на те, що відповідачем, який фактично використовує землю, не здійснено жодних дій щодо належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою.

Поряд з цим, згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, для укладання договору спірної земельної ділянки, необхідним є досягнення домовленості позивача як орендодавця земельної ділянки та відповідача як її орендаря, а також волевиявлення обох сторін на укладання такого договору.

Відповідно до ч.1 ст.641 ЦК України , пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Таким чином, позивач усвідомлюючи необхідність укладання договору оренди спірної земельної ділянки та маючи дійсний намір укласти такий договір мав право звернутися з відповідною пропозицією до відповідача, а у разі наявності розбіжностей між сторонами при укладанні договору - звернутися до суду для їх вирішення, у відповідності до ст.649 ЦК України .

Всупереч цьому, прокурором не надано ані доказів звернення до відповідача з пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки в установленому законом порядку, ані доказів звернення до суду з позовом про спонукання до укладення договору оренди на виконання п.5 Рішення 16 сесії 6 скликання Новоселицької сільської ради №679 від 2703.2013р. «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки на умовах оренди …», ані доказів ухилення відповідача від укладання такого договору.

Суд критично оцінює надані позивачем листи із вимогами про укладання договору, оскільки в них не містяться посилання на умови договору оренди чи на проект договору оренди, відсутні докази надіслання цих листів відповідачу, та відсутні чіткої дати укладання договору із наслідками прострочення.

Таким чином, серед матеріалів справи відсутні спроможні докази того, що позивач вжив усіх можливих дій, спрямованих на уникнення збитків з огляду на таке.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, які знаходяться в межах території України є об"єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією .

Згідно ст.ст. 80 , 83 ЗК України , суб"єктами права власності на землю є зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" , до виключної компетенції міських рад відноситься регулювання земельних відносин.

Згідно ч.2 ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" , однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст через сільські, міські ради та виконавчі органи.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням та охороною земель. (п.б п.п.1 ч.1 ст.33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ).

Згідно ч.2 ст.152 ЗК України , власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав.

Відповідно до ч.4 ст.623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання .

Досліджуючи обставини виконання уповноваженою комісією п.5 Рішення 16 сесії 6 скликання Новоселицької сільської ради №679 від 2703.2013р. «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки на умовах оренди …» суд витребував у позивача письмові пояснення з цього приводу. Як вбачається із пояснень позивача, секретар комісії ОСОБА_5 вказав на неодноразове звернення до відповідача із вимогами укласти договір оренди, на які останній не відповів, однак продовжував використовувати спірну землю і надалі. На підтвердження викладених у поясненні обставин, позивач надав суду 5 листів-звернень виконкому Новоселицької сільської ради із клопотанням з'явитись для вирішення питання реєстрації договору оренди земельної ділянки, яка використовується без правоустановчих документів. Однак, подані позивачем докази не містять достовірних даних про надіслання цієї кореспонденції відповідачу чи отримання. Визначити наявність чи відсутність доказів надіслання наведених вище листів адресату судовим розглядом справи встановити можливості не було через нез'явлення у всі засідання суду представників позивача, а прокурор такими відомостями не володів. Інших доказів здійснення позивачем дій, направлених на виконання Рішення 16 сесії 6 скликання Новоселицької сільської ради №679 від 2703.2013р. «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки на умовах оренди …» позивач не надав.

І, оскільки обставини пояснення секретаря комісії з питань агропромислового рішення, земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища та розвитку села (ОСОБА_5 Рішення 28 сесії 6 скликання №966 від 15.01.2015р.) не сприймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність, висновок про вжиття позивачем усіх необхідних дій, направлених на виконання взятого зобов'язання здійснити контроль над узаконенням правовідносин оренди із відповідачем не підтверджується матеріалами справи у їх сукупності (ст.ст.55, 175, 178, 179 ГК України).

На доказ фактичного використання відповідачем спірної земельної ділянки прокурором подано неспроможні докази: оскільки згадані вище Листи позивача (№07-09/67 від 31.12.14р., №07-09/13 від 11.02.14р., №07-09/6 від 22.01.14р. №-7-09/72 від 30.12.2013р.та №07-09/31 від 25.07.2013р.), надіслання яких не підтверджено відповідачем та відповідними доказами, Акт комісії від 20.02.2015р., складено не шляхом огляду спірної землі із затвердженням протокольним рішенням комісії, а на підставі земельної документації, а договір оренди основних засобів від 15.03.10р., не відповідач орендував кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», закінчився 15.03.2011р. сплином терміну дії на який його було укладено.

За таких обставин, посилання прокурора про факт протиправного використання відповідачем спірної земельної ділянки, як юридичний факт, як ознака деліктної відповідальності відповідача, достовірно не підтверджується наявними у справі матеріалами. Слід зауважити, до судовим розглядом справи також не було встановлено в діях відповідача ознак, які б свідчили про створення перешкод у реалізації позивачем своїх повноважень по укладанню з ним правочину. Звернення відповідача до позивача із Листом від 06.03.2013р. із клопотанням встановити плату за орендовану земельну ділянку в АДРЕСА_1 було залишено позивачем без розгляду.

Обгрунтовуючи розмір спричиненого позивачу збитку (7043,75 грн.) прокурор зіслався на детальний розрахунок збитку, який складено Сільським головою Новоселицької сільської ради (Орябко В.В.) та землевпорядником (Тяско Г.І.). Поряд з цим, у п. 3.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 р. №6 вказується, що у вирішенні питання про задоволення вимог щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, господарським судам необхідно враховувати, що розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства охорони навколишнього природного середовища України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року №963.

Згідно п. 7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. №963 , розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться інспекціями Мінприроди або Держсільгоспінспекцією та її територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, - територіальними органами Держсільгоспінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 р. №1619.

Пунктом 3.1 Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покрову без спеціального дозволу, затверджених наказом Державного агентства земельних ресурсів України, Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 р. №110, передбачено, що підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок є матеріали справи про адміністративне провадження, які підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, протокол про адміністративне правопорушення, припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства), акт обстеження земельної ділянки.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що в даному випадку факт самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем та розмір завданої шкоди мають підтверджуватися усіма матеріалами перевірки в їх сукупності, проведеної відповідними державними установами, складеними відповідно до вищевказаного Порядку, і розрахунком, зробленим також на підставі матеріалів перевірки органом державного контролю з дотриманням вимог земельного законодавства.

Підставою для здійснення розрахунку розмірів шкоди, заподіяної позивачу внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є вказані документи в їх сукупності, оскільки саме такі документи можуть підтвердити факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовувалась без належних правових підстав.

Позивач не надав суду жодного належного доказу щодо здійснення відповідачем порушення земельного законодавства. З огляду на викладене, надані суду розрахунки завданих збитків внаслідок самовільного використання земельних ділянок суд не може визнати належним та допустимим доказом по справі, оскільки вони виготовлені без вказівки на дату їх виготовлення, без вказівки обставинами (їх дату) та без відповідного акту обстеження земельної ділянки.

Відповідно до п. "д" ч. 1ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частинами 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна як наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки;2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України .

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що для застосування, обраного прокурором заходу відповідальності, слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини). З урахуванням викладеного судом піддано аналізу наявних у справі доказів та пояснень представників на предмет з'ясовування причини неоформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям сторонами спору усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування. Виходячи з положень ст. 1166 ЦК України і ст. 218 ГК України , позивач(прокурор) повинен був довести безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями відповідача, якими завдано шкоду, та самою шкодою.

З огляду на висновки п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 р. №6 та з урахуванням п. 6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 01.04.1994 р. №02-5/215 суд звертає увагу на те, що задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим у разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов: наявність правил поведінки, встановленого законом або договором, факту порушення такого правила поведінки винною особою, збитків у потерпілої особи, безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Таким чином, позаяк матеріали справи не містять спроможних доказів на підтвердження факту нанесення відповідачем збитків у вигляді упущеної вигоди, наявних підстав для задоволення позову суд не знаходить.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33 , 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносяться обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача/прокурора, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких ґрунтуються його заперечення проти позову.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Позовні вимоги повинні бути доведені і не можуть базуватись на припущеннях.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку, що факт самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки належним чином не підтверджено, підстави здійснення позивачем розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, на які посилається позивач, відсутні.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Разом з цим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів: понесення збитків, порушення відповідачем зобов'язань або вчинення правопорушення, наявності прямого причинного зв'язку між правопорушенням або порушенням зобов'язання та збитками, вжиття заходів до зменшення суми збитків та належний розрахунок суми збитків.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними та не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст.49 Господарського процесуального кодексу України , відповідно до якої судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Новоселицької сільської ради Тячівського району Закарпатської області (90533, Закарпатська область, Тячівський район, с. Новоселиця, вул. Борканюка, 143, код ЄДРПОУ: 04351736) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів: Управління державної казначейської служби України у м. Ужгороді Закарпатської області, код отримувача: 38015610, банк отримувача: ГУДКСУ у Закарпатській області, код банку отримувача(МФО): 812016, р/р 31211206783002, код класифікації доходів бюджету: 22030001) суму 1827 грн. судового збору.

Наказ видати.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 11.06.2015р.

Суддя Йосипчук О. С.