Рішення

від 09.06.2015 по справі 910/6479/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015Справа №910/6479/14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" доФізичної особи-підприємця Мітіна Олександра Альфредовича

простягнення 52 591,02 грн. СуддяБорисенко І.І.

Представники: від позивача - Грунський Г.У., за довіреністю; від відповідача -Лисенко Я.О., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до відповідача про стягнення заборгованості за фактичне користування приміщенням, електроенергією та водою в сумі 52 591,02 грн.

В подальшому 12.05.2014р., 03.06.2014р., 01.12.2014р., 10.12.2014р., 19.01.2015р., 15.04.2015р. позивачем подані заяви про збільшення розміру позовних вимог у зв'язку зі збільшенням періоду фактичного користування орендованим приміщенням.

Заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10.12.2014р. та від 19.01.2015р. в частині заявленої до суми стягнення розміру неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України судом не прийняті до розгляду, оскільки фактично заявлені нові вимоги, які не були заявлені при поданні позовної заяви, таким чином в цій частині заяви змінюють і підставу і предмет заявленого позову одночасно, що відповідно до ст. 22 ГПК України є неприпустимим.

Так, згідно останньої заяви про збільшення розміру позовних вимог, поданої до суду 15.04.2015р. позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 01.11.2013р. по 30.11.2014р. суму боргу за фактичне користування приміщенням в розмірі 108 663,83 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Отже, має місце нова ціна позову, відповідно до ст. 55 ГПК України, виходячи з якої й вирішується спір по суті.

У задоволенні клопотань відповідача, поданих до суду 16.12.2014р., 19.12.2014р., про припинення провадження у справі за відсутністю предмета спору суд відмовив за необґрунтованістю та недоведеністю.

Заперечуючи проти позову відповідач послався на те, що після закінчення дії договору від 16.02.2004р. нежитлове приміщення по вул. Доброхотова, 30, в м. Києві перейшло до ТОВ «СВНП «Київпроменерго», внаслідок дій якого площа приміщення зменшилася і стала дорівнювати 86,4 кв.м., тобто нежитлове приміщення вул. Доброхотова, 30, в м. Києві починаючи з 01.06.2013р. не перебувало в юридичному користуванні відповідача на підставі договору оренди від 16.02.2004р., оскільки відповідно до акту приймання-передачі від 01.06.2013р. воно було передано Позивачеві, а Позивач не передавав Відповідачу в користування нежитлове приміщення по вул. Доброхотова, 30 в м. Києві, загальною площею 86,4 кв.м. Таким чином, за висновком відповідача, між сторонами немає спірних матеріальних правовідносин, які б ґрунтувалися на неналежному виконанні умов договору від 16.02.2004р.

Ухвалами суду від 19.06.2014р., 12.03.2015р. провадження у справі зупинялось.

Ухвалою суду від 05.06.2014р. за клопотанням відповідача відповідно до ст. 69 ГПК України продовжено строк розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.02.2004р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" (надалі - Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Мітіним Олександром Альфредовичем (надалі - Орендар) було укладено Договір (надалі - Договір), за змістом п. 1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в орендне користування нежитлове приміщення по вул. Доброхотова, 30.

Вказане майно належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Києва та передано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" на підставі договору оренди майно комунальної власності територіальної громади міста Києва від 08.08.2003р.

За змістом п.п. 1.1, 1.2 Договору об'єкт, що орендується, являє собою прибудову до бойлерної по вул. Доброхотова, 30, яка розташована на земельній ділянці площею 493,9 кв.м; площа прибудови - 96,34 кв.м.

Згідно з п. 11.1 Договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами 16.02.2004р. та діє до 31.12.2004р., внесення плати за користування приміщенням проводиться до повного виконання обов'язків та до моменту підписання акта приймання-передавання приміщення, яке повертається орендодавцеві.

29.11.2011р. між сторонами було укладено додаткову угоду №4 до Договору, за змістом якої сторони вирішили, що дія Договору продовжується до моменту переукладення договору між Товариством та Головним управлінням комунальної власності м. Києва (КМДА).

Із матеріалів справи вбачається, що 01.06.2013р. між Товариством та Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.

Таким чином, за змістом п. 11.1 Договору та Додаткової угоди №4 від 29.11.2011р. до Договору, з моменту укладення між Товариством та Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 01.06.2013 р., термін дії Договору закінчився.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю на думку позивача підстав для стягнення з відповідача орендної плати за фактичне користування орендованим майном.

Судом встановлено, що в провадженні господарського суду міста Києва розглядалась справа №910/16138/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" до Фізичної особи-підприємця Мітіна Олександра Альфредовича про зобов'язання Відповідача повернути орендоване майно шляхом звільнення такого приміщення.

Рішенням суду №910/16138/14 від 29.09.2014р. позовні вимоги задоволені, вирішено зобов'язати Фізичну особу-підприємця Мітіна Олександра Альфредовича повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" нерухоме майно загальною площею 86,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Доброхотова, 30, шляхом звільнення такого приміщення.

Вказане рішення суду залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 25.03.2015р.

Таким чином, рішення суду №910/16138/14 від 29.09.2014р. набрало законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Обставини встановлені у рішенні суду №910/16138/14 між тим ж сторонами та щодо того ж договору оренди, тих же орендних правовідносин, що склались між сторонами є преюдиціальними в розумінні частини третьої статті 35 ГПК та не доводяться знову у вказані справі.

Так, у вказаній справі судом встановлено факт відсутності повернення нерухомого майна орендодавцеві та відсутності правомірності користування відповідачем спірним нерухомим майном, у зв'язку з цим за приписами ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та зобов'язання відповідача повернути орендоване нерухоме майно.

Відповідно до п. 11.7 Договору у разі відсутності заяви від однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом одного місяця до закінчення його строку, він вважається подовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

01.06.2013р. між Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткову угоду №5 до Договору, якою сторони погодили подовження строку дії договору оренди від 16.02.2004р. до дня прийняття рішення по договору суборенди.

Що також було встановлено, Вищим господарським судом у постанові від 25.03.2015р. №910/16138/14, залишаючи без змін рішення суду від 29.09.2014р. №910/16138/14.

Листом №062/13-10018 від 16.10.2013р. Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та листом №197/10 від 18.10.2013р. позивач повідомили відповідача про відому у переданні спірного нежитлового приміщення йому в суборенду.

У листі №197/10 від 18.10.2013р. позивач вказував на закінчення терміну дії договору, зазначив про відсутність договірних відносин між ними та необхідність здійснення оплати по факту користування приміщенням. Також відмовився від подальшого укладення з відповідачем договору суборенди та вимагав повернути спірне нежитлове приміщення протягом 30 календарних днів з моменту отримання листа.

Також, в листах від 27.01.2014р., 14.03.2014р. та 12.03.2014р. позивач вимагав від відповідача звільнення приміщення та сплати за фактичний час користування ним.

Після підписання додаткової угоди №5 відповідач сплачував оренді платежі та комунальні послуги за виставленими рахунками-фактури за липень, серпень, вересень, жовтень 2013р., а починаючи з листопада 2013року після відмови у подовжені строку суборенди приміщення не повернув Орендодавцеві, оренду плату за фактичне користування майном не вносив.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до положень 1, 6 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносить плату своєчасно та в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно із ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Таким чином, за приписами ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення дії договору оренди та відмови від його продовження, відповідач втрачає статус орендаря і, у нього виникає зобов'язання передати орендоване приміщення орендодавцеві.

Відповідно до п. 2.7 Договору майно вважається повернутим Орендодавцеві з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання, на підставі інвентаризації, що проводиться комісією призначеною Орендодавцем.

Відповідно до п. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

В матеріалах справи відсутні докази повернення орендованого приміщення за актом-прийому передачі згідно умов договору та вимог чинного законодавства, суду не доведено, що орендар вичинив всі залежні від нього дії для повернення орендованого майна.

Натомість з пояснень позивача вбачається, що рішення суду №910/16138/14 про зобов'язання повернути орендарю майно, яке набрало законної сили, виконується в примусовому порядку, в матеріалах справи наявний акт виконаних робіт №0016582 про аварійне відкривання замків.

Як було зазначено раніше, відповідно до п. 11.1 Договору внесення плати за користування приміщенням проводиться до повного виконання обов'язків та до моменту підписання акта приймання-передавання приміщення, яке повертається орендодавцеві.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, сторони домовились про обов'язок відповідача сплачувати на користь позивача орендну плату до фактичного повернення об'єкту оренди, яке буде оформлене шляхом підписання сторонами акта приймання - передачі, тобто і після закінчення строку дії Договору оренди.

А отже, не зважаючи на закінчення строку дії Договору зобов'язання відповідача по сплаті орендної плати залишились до фактичного передання спірного приміщення позивачу за актом приймання-передачі або примусового повернення спірного орендованого приміщення, тобто до 30.11.2014р.

Враховуючи викладене, суд розглядає заявлені вимоги в межах періоду з 01.11.2013р. по 30.11.2014р.

Разом з тим, відповідно до останнього розрахунку поданого позивачем вбачається, що орендна плата за фактичне користування приміщенням нараховується позивачем з 01.11.2013р. до 30.11.2014р., а індексується до 31.03.2015р., що є неправомірним.

У зв'язку з викладеним, судом було здійснено перерахунок суми орендної плати за фактичне користування приміщенням за період з 01.11.2013р. по 30.11.2014р. з відповідною індексацією згідно з методикою розрахунку орендної плита, затвердженою рішенням Київської міської ради від 22.09.2011р. №34/6250.

Згідно з п. 3.5 Договору податки на додану вартість нараховуються на всі орендні платежі (орендна плата та витрати в розмірі в порядку, визначеному чинним законодавством і сплачуються додатково до орендних платежів)

За перерахунком суду за період з 01.11.2013р. по 30.11.2014р. орендна плата за фактичне користування майном, враховуючи проведену індексацію в межах його періоду, разом з ПДВ становить 87 703,90 грн. (з яких 73 086,58 грн. орендна плата, а ПДВ становить 14 617,32 грн.).

Заперечення відповідача щодо того, що між сторонами немає спірних матеріальних правовідносин, які б ґрунтувалися на неналежному виконанні умов договору від 16.02.2004р., судом не приймаються до уваги, оскільки відповідно до 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за II півріччя 2012 р. за змістом ст. 629, ч. 3 ст. 653, ч. 2 ст. 795 ЦК вимога про стягнення орендної плати за період фактичного користування орендованим приміщенням після розірвання договору оренди є правомірною (постанова Верховного Суду України від 20 листопада 2012 р. у справі N 3-54гс12).

В судовому засіданні, допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи позивач довів, що його вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню за період з 01.11.2013р. по 30.11.2014р. боргу за фактичне використання приміщення в сумі 87 703,90 грн., а позов таким, що підлягає частковому задоволенню, саме в цій сумі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мітіна Олександра Альфредовича (03142, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 78, кв. 1, ідентифікаційний номер 2409210231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване виробничо-наукове підприємство "Київпроменерго" (03142, м. Київ, вул. Доброхотова, 5А, ідентифікаційний код 31752994) 87 703,90 грн. (вісімдесят сім тисяч сімсот три гривні 90 коп.) основного боргу, а також 1 754,08 (одну тисячу сімсот п'ятдесят чотири гривні 08 коп.) грн. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

В іншій частині в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 10.06.2015р.

Суддя І.І. Борисенко