Рішення

від 13.12.2007 по справі 2-98/2007

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-98/2007 року

Справа №

2-98/2007 року

Рішення

Іменем    України

13 грудня 2007

року                                                                      м.

Івано-Франківськ

Івано-Франківський

міський суд Івано-Франківської області

в складі:

головуючої - судді                  Горейко

М.Д.

секретаря                                              Чешкова

С.О.

за участю

представника відповідача ОСОБА_3по довіреності від 21.10.2006 року, розглянувши

у відкритому судовому засіданні у залі Івано-Франківського міського суду

цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про відшкодування матеріальної

шкоди в розмірі 12524грн., моральної шкоди в сумі 10000грн., завданої внаслідок

ДТП, стягнення

з 01.08.2006 року щомісячної виплати коштів для постійного лікування в розмірі

375 грн., а з грудня місяця по 400 грн., та щорічно 3200 грн. для

санаторно-курортного лікування, -

встановив:

ОСОБА_1звернулась

в суд з позовом до ОСОБА_2про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 2000

грн. та 10000 грн. моральної шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною пригодою,

посилаючись на те, що 03.01.2005 року з вини відповідача сталась

дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої вона отримала тілесні

ушкодження середньої тяжкості, у зв'язку з чим неодноразово проходила

стаціонарне та амбулаторне лікування на протязі 8-ми місяців, що

підтверджується лікарняними листками, і з 29.08.2005 року визнана інвалідом 3-ї

групи загального захворювання. Вина відповідача у ДТП визнана вироком

міського суду від 24.10.2005 року, згідно якого він поніс покарання. Злочинними

діями відповідача їй спричинено матеріальну шкоду у вигляді затрат на лікування

в розмірі 2000 грн. та моральну шкоду, яка полягає у фізичному болю та душевних

стражданнях, заподіяних їй ушкодженням здоров'я, що призвело до вимушених змін

у її життєвих та виробничих стосунках, так як вона змушена була звільнитись з

роботи, до позбавлення можливостей реалізації нею своїх обов'язків щодо догляду

батьків похилого віку. Розмір моральної шкоди визначила в 10000 грн.

В процесі

розгляду справи позивач збільшила позовні вимоги в частині відшкодування

матеріальної шкоди до 12524 грн. та просила стягнути з відповідача по 375 грн.

щомісячно з 01.08.2006р., а з грудня місяця по 400 грн. для її постійного

лікування, та щорічно 3200 грн. для санаторно-курортного лікування, мотивуючи

тим, що по сьогоднішній день вона несе значні матеріальні витрати, так як

потребує постійного лікування.

В судовому

засіданні 25.12.2006 року представник позивача по довіреності від 12.09.2005

року за р.№-1690 ОСОБА_4. позовні вимоги підтримала по мотивах, викладених в

позовній та додатковій заявах. За її клопотанням про відкладення розгляду

справи для надання їй можливості подати суду докази на підтвердження позовних

вимог в частині розміру спричиненої матеріальної шкоди в судовому засіданні

оголошувалась перерва. 30.07.2007 року в судовому засіданні знову оголошено

перерву до 28.08.2007 року за її ж клопотанням про надання можливості подати

суду докази на підтвердження позовних вимог. В наступні судові засіданні

представник позивача не з'явилась. З урахуванням того, що представником

позивача давались пояснення по суті справи і у зв'язку з її повторною неявкою в

наступні судові засідання 28.08., 16.11. та 13.12. 2007 року без повідомлення

про причини неявки, суд вважає за можливе закінчити розгляд справи у її

відсутності.

Представник

відповідача у судовому засіданні позовні вимоги заперечила, вказавши, що

позивачем не подано доказів, які підтверджують розмір заподіяної їй

матеріальної шкоди внаслідок ДТП.

Відповідач під час перебування позивачки в стаціонарі дав їй 400 грн. на

придбання медичних препаратів, крім того відшкодував обласній клінічній лікарні

кошти, затрачені на її стаціонарне лікування. Позовні вимоги щодо моральної

шкоди є необгрунтованими і такими, що не відповідають характеру та об'єму

моральних страждань. Просила суд відмовити у задоволенні позову з урахуванням

того, що відповідач поніс уже кримінальне покарання за спричинену

дорожньо-транспортну пригоду по вироку суду та на вимогу позивачки уклав з її

племінницею ОСОБА_5., нотаріально посвідчений, договір позики, згідно якого

зобов'язувався в рахунок погашення матеріальної шкоди виплатити позивачці 3000

грн. Крім того, сам перебуває у скрутному матеріальному становищі.

Заслухавши

пояснення сторін, дослідивши письмові докази, надані сторонами на обґрунтування

та заперечення позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов підлягає

частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом

встановлено, що 03.01.2005 року на перехресті вул. Чорновола та Сорохтея в м.

Івано-Франківську автомобіль марки „Ауді-80", державний реєстраційний

номер НОМЕР_1під керуванням відповідача ОСОБА_2. вчинив наїзд на позивачку ОСОБА_1,

спричинивши їй тілесні ушкодження середньої тяжкості. Вироком

Івано-Франківського міського суду від 24.10.2005 року, який набрав законної

сили, ОСОБА_2. визнано винним у вчиненні ДТП та призначено міру покарання.

Цивільний позов ОСОБА_1. при розгляді кримінальної справи не вирішувався.

Відповідно до

ч.4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили,

або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для

суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно

якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань мали місце ці дії та чи

вчинені вони цією особою. Отже, вирок Івано-Франківського міського суду від

24.10.2005 року.(а.с.76) є підставою для звільнення від доказування в судовому засіданні

вини відповідача ОСОБА_2 в даній ДТП.

За змістом ст.

1166 ЦК України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за

заподіяння шкоди, шкода заподіяна майну фізичної чи юридичної особи, підлягає

відшкодуванню особою яка заподіяла шкоду в повному обсязі.

Згідно ст. 1167

ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними

рішеннями дією чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за

наявності її вини.

У відповідності

до ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки,

відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності,

інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом,

механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого

створює підвищену небезпеку.

Отже, ОСОБА_2.,

володіючи джерелом підвищеної небезпеки на певній правовій підставі та,

заподіявши позивачці шкоду джерелом підвищеної небезпеки, повинен відшкодувати

їй таку шкоду в повному обсязі.

Внаслідок наїзду

позивачці було нанесено тілесні ушкодження і вона перебувала на стаціонарному

лікуванні з 04.01.05р. по 28.01.05р., з 29.03.05р. по 12.04.05р. та з

23.06.05р. по 08.07.05р., також між стаціонарним лікуванням вона проходила

амбулаторне лікуванню, що підтверджується лікарняними листами (а.с.3-10) та

ксерокопією індивідуальної карти амбулаторного хворого на ім'я позивачки ( а.

с. 13 - 52). Однак, позивачкою на обгрунтування своїх вимог в частині

відшкодування матеріальної шкоди у вигляді витрат, понесених на лікування після

ДТП, не представлено

жодних доказів.

Згідно ч. 1,4

ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона

посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може

ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1

ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про

них до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у

строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів.

Провадження у даній справі відкрито 24.01.2006 року. Отже, у позивачки було

достатньо часу для подання суду доказів на підтвердження своїх вимог.

Крім того, у

відповідності до ст.49 Конституції України держава створює умови для

ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У

державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається

безоплатно.

Зважаючи на те,

що, позивачкою не надано суду доказів на обґрунтування вимог в частині

відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 12524 грн. у вигляді затрат на

лікування та санаторно-курортне лікування, витрат на посилене харчування та

медичного висновку про потребу в такому харчуванні, суд не знаходить правових

підстав для задоволення її вимог в цій частині.

Що стосується

стягнення з відповідача з 01.08.2006 року щомісячної виплати коштів для

постійного лікування позивачки в розмірі 375 грн., а з грудня місяця по 400

грн. та щорічно по 3200 грн. для санаторно-курортного лікування, у

відповідності до вимог ч.1 ст. 1195 ЦК

України, то така вимога також є необгрунтованою. Згідно вказаної норми

закону фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим

ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому

заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або

загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані

необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання

ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Оскільки позивачкою не надано

суду доказів про те, що встановлення їй 3 групи інвалідності знаходиться

виключно у причинно-наслідковому зв'язку з ДТП, що мала місце 03.01.2005року,

як і немає доказів того, що внаслідок, заподіяних ОСОБА_1. травм, вона стала

непрацездатною чи зменшилась працездатність і розмір втрати працездатності, то

суд дійшов висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позовних

вимог ОСОБА_1. в цій частині.

Вирішуючи

питання в частині вимог позивачки про відшкодування моральної шкоди, суд

виходить з того, що у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок ДТП, позивачці

спричинено моральну шкоду, яка виразилась у фізичному болі та душевних

стражданнях, що призвело до вимушених змін у її життєвих та виробничих

стосунках, так як вона проходила тривале лікування, а також до позбавлення

можливостей реалізації нею своїх звичок і бажань. У відповідності до вимог ст.

1167 ЦК України на ОСОБА_2. покладається обов'язок щодо відшкодування ОСОБА_1.

моральної шкоди, яка за даних обставин є безумовною.

Посилання

представника відповідача на договір позики (а. с. 75) , згідно якого він

зобов'язувався погасити борг ОСОБА_5. (племінниці позивачки) в розмірі 3000

грн., а фактично таким договором зобов'язувався відшкодувати позивачці понесені

нею затрати на лікування, судом розцінюються як неналежний доказ на

підтвердження заперечень відповідача.

Також судом не

приймаються до уваги посилання представника відповідача на довідку про склад

сім'ї (а. с. 69), довідку органу РАЦС про народження (а. с. 71), свідоцтво про

смерть (а. с. 72), довідку МСЕК (а. с. 73), довідку про розмір пенсії батька

відповідача (а. с. 74), як на доказ скрутного матеріального становища

відповідача, оскільки за змістом ч. 4 ст.1193 ЦК України суд може зменшити

розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її

матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

При визначенні

розміру грошового відшкодування спричиненої позивачці моральної' шкоди суд

виходить з загальних положень щодо відшкодування моральної шкоди, передбачених

ст. 23 ЦК України, з урахуванням вимог розумності та справедливості, та

рекомендацій п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року

№-4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)

шкоди", згідно яких суд визначає розмір моральної шкоди в залежності від

характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав

позивач, характеру немайнових втрат. Зокрема враховуються стан здоров'я,

тяжкість вимушених змін у його житті і виробничих стосунках, ступінь зниження

престижу, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану.

Тому вважає, що

позовні вимоги ОСОБА_1. про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому

задоволенню в розмірі 4000 грн.

Розподіл судових

витрат суд здійснює відповідно до вимог ч.3 ст. 81 та ч.3 ст. 88 ЦПК України.

На підставі

наведеного, відповідно до ст.ст.30, 49, 55, 56, 124 Конституції України, ст.

ст.23, 1166 ч.1, 1167 ч.1, 1187 ч.2, 1193 ч.4, 1195 ч.1 ЦК України, п.9

постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №-4 „Про судову

практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", ч.1, 4

ст. 60, ч.1 ст. 131, ст. ст. 81 ч.3, 88 ч.3 ЦПК України, керуючись ст.ст.

213-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1до

ОСОБА_2про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 12524грн., моральної

шкоди в сумі 10000грн., завданої внаслідок ДТП, стягнення з 01.08.2006 року щомісячної виплати коштів для

постійного лікування в розмірі 375 грн., а з грудня місяця по 400 грн., та

щорічно 3200 грн. для санаторно-курортного лікування задоволити частково.

Стягнути з

ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, ідентифікаційний НОМЕР_2в

користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, жительки АДРЕСА_2, ідентифікаційний НОМЕР_2-

4000 грн. моральної шкоди та в дохід державного бюджету 8 грн. 50 коп. судового

збору і 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду

справи.

В решті вимог в

позові відмовити.

Рішення суду

набирає законної сили після закінчення строку подачі заяви про апеляційне

оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. В разі подачі

заяви про апеляційне оскарження рішення суду, але апеляційна скарга не була

подана в строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.

Заяву про

апеляційне оскарження рішення суду до апеляційного суду області може бути

подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна

скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подачі заяви про

апеляційне

оскарження.                                                           

Заява про

апеляційне оскарження та апеляційна скарга подається через Івано-Франківській

міський суд.