Ухвала

від 21.05.2015 по справі 33/161-34/276-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року м. Київ К/9991/7185/11

№ К/9991/16075/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової адміністрації України та Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська

на постанову Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року

у справі № 33/161-34/276-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ібріс»

до Державної податкової адміністрації України,

Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська,

Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області

про стягнення шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ібріс» (далі - ТОВ «Ібріс»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА України; відповідач-1), Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (далі - ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська; відповідач-2) та Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області (далі - ГУДК України у Дніпропетровській області; відповідач-3), в якому, з урахуванням заяв про уточнення та збільшення позовних вимог, просило визнати нечинними рішення ДПА України № 2-2342-13457451-7964/6 від 12 грудня 2001 року, податкові повідомлення-рішення № 3/23 від 12 грудня 2001 року, № 4/23-42 від 12 грудня 2001 року, № 0000641500/0 від 06 лютого 2002 року, № 0000651500/0 від 06 вересня 2002 року, № 0000271600/0 від 06 вересня 2002 року, а також стягнути з Державного бюджету України на його користь збитки в розмірі 11 301 960,73 грн., з яких: 1 951 800,00 грн. - збитки від втрати майна; 1 076 644,55 грн. - упущена вигода від неотриманої орендної плати; 194 778,68 грн. - упущена вигода від знеціненої орендної плати; 8 078 737,50 грн. - упущена вигода від неотриманих доходів від продажу майна.

Справа розглядалась неодноразово. За наслідками останнього її розгляду, постановою Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Ібріс» 1 043 935,40 грн. збитків (шкоди) від втрати майна, 589 530,84 грн. збитків (шкоди) від неотримання орендної плати, 70 770,61 грн. збитків (шкоди) від знецінення орендної плати, а також 278,74 грн. витрат із сплати судового збору. В решті позову відмовлено. Повернуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Ібріс» 23 800,00 грн. державного мита.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач-1 та відповідач-2 оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданих касаційних скаргах, ДПА України та ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2009 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В запереченнях на касаційні скарги позивач просить залишити їх без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційних скарг відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Господарського суду м. Києва від 27 лютого 2006 року, залишеною без змін у відповідній частині постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 січня 2007 року, визнано нечинними в повному обсязі податкові повідомлення-рішення № 3/23 від 12 грудня 2001 року, № 4/23-42 від 12 грудня 2001 року, № 0000641500/0 від 06 лютого 2002 року, № 0000651500/0 від 06 вересня 2002 року, № 0000271600/0 від 06 вересня 2002 року, а також рішення № 000094 від 06 червня 2002 року про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу.

Відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

При цьому за загальними правилами протиправність актів індивідуальної дії виникає, у разі набрання рішенням суду законної сили, з моменту їх прийняття, такі рішення не створюють будь-яких правових наслідків.

В той же час, на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій на виконання рішення № 000094 від 06 червня 2002 року про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу, згідно з актами опису активів від 17 червня 2002 року та 16 серпня 2002 року ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська описано нерухоме майно позивача та, в подальшому, на підставі протоколів № 1 та № 2 реалізовано шляхом проведення цільових аукціонів, а саме: приміщення площею 1 775,5 кв. м., розташоване за адресою: м. Сімферополь, вул. Більшовистська, 24; приміщення № 131 площею 74,5 кв. м., розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 62; приміщення № 132 площею 50,5 кв. м., розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 62; приміщення площею 260,3 кв. м., розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, 21; приміщення № 3 площею 49,1 кв. м., розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Челюскіна, 5; приміщення № 1 площею 48,5 кв. м., розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Челюскіна, 5.

Відповідно до статті 13 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно з частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як достеменно з'ясовано судовими інстанціями, збитки позивача від втрати майна внаслідок його продажу контролюючим органом на аукціоні склали 1 043 935,40 грн. Зазначена сума коштів є оплатою брокерських послуг, які не повернуто позивачу.

Стягуючи з Державного бюджету України на користь ТОВ «Ібріс» 589 530,84 грн. збитків (шкоди) від неотримання орендної плати, суди цілком об'єктивно врахували те, що реалізовані відповідачем-2 об'єкти нерухомості здавались позивачем в оренду, про що свідчать наявні в матеріалах справи договори. Станом на момент реалізації приміщень відповідні правочини були чинними, проте після продажу об'єктів товариство не мало права вимагати від орендарів сплати орендної плати.

Також, суди попередніх інстанцій, з урахуванням рекомендацій, викладених у листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», дійшли правильного висновку, що збитки (шкода) від знецінення орендних платежів складають 70 770,61 грн. (660 301,45 грн. (проіндексована сума орендних платежів) - 589 530,84 грн. (сума орендних платежів без індексації)).

Частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової адміністрації України та Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.