Рішення

від 04.06.2015 по справі 922/2234/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2015 р.Справа № 922/2234/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобову Р.М.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Іскра", м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія", м. Балаклія, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне підприємство фірма "Ерідон", м. Київ. про стягнення коштів у розмірі 56463,63 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Клепач М.Б., дов. 13.01.2015р.;

Представник відповідача - Яковлєва Н.П., дов. від 02.01.2015р.;

Третя особа - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Іскра", м. Львів, звернувся до господарського суду із позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія", м. Балаклія, в якому просить суд стягнути на свою користь заборгованість в розмірі 56463,63 грн., з яких: 41790,57 грн. - основна заборгованість, 12244,63 грн. - втрати від інфляції, 2428,43 грн. - 3% річних. Підставою нарахування даної суми стало порушення відповідачем умов договору на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні № 07092012/11 від 28.08.2012р. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 09.04.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.04.2015р. о 10:45 год.

Ухвалою господарського суду від 05.05.2015р. задоволено клопотання представника позивача (вх. № 17766 від 05.05.2015р.) про проведення судового засідання по справі № 922/2234/15 в режимі відеоконференції.

Ухвалою господарського суду від 14.05.2015р. розгляд справи відкладався на 04.06.2015р. об 11:00 год.

У судовому засіданні 04.06.2015р., яке проводилось в режимі відеоконференції, представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.06.2015р. проти позову заперечував, через канцелярію суду надав письмові пояснення по справі (вх. № 21812), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник третьої особи у судове засідання 04.06.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, вимог ухвали суду від 14.05.2015р. не виконав.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем було погоджено та підписано Договір № 07092012/11 від 28.08.2012р. на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні.

В рамках вищезазначеного Договору, між сторонами погоджено заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 1/146 від 08.02.2013 року у міжнародному сполученні за маршрутом Німеччина (Берлін) - Україна (Київ) та на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 1/147 від 08.02.2013 року у міжнародному сполученні за маршрутом Німеччина (Марл) - Україна (Дніпропетровськ).

Відповідно до вищезазначених заявок, вартість перевезення вантажу за заявкою № 1/146 становить 1650 Євро, що станом на день відвантаження вантажу згідно з курсом НБУ становить 17 778 грн., в тому числі ПДВ, а за заявкою № 1/147 становить 2250 Євро, що станом на день відвантаження вантажу згідно з курсом НБУ становить 24 012,57 грн., в тому числі ПДВ.

Відповідно до вищезазначених заявок, відповідач повинен оплати надані позивачем транспортні послуги шляхом перерахування безготівкових коштів на рахунок позивача на протязі 15-20-ти днів з моменту отримання оригіналів документів від перевізника.

Враховуючи укладені між позивачем та відповідачем заявки на перевезення автомобільним транспортом № 1/146 та № 1/147 від 08.02.2013 року, на підставі яких були здійснені перевезення на їх умовах, 28.02.2013 року відповідачу були надіслані оригінали наступних документів:

Податкові накладні;

Рахунок-фактуру № ТІ-0000235 від 14.02.2013 року;

Міжнародну товарно-транспортну накладну № 51502051 від 07.02.2013 року;

2 примірники Акту № ТІ-0000235 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 14.02.2013 року.

Рахунок-фактуру № ТІ-0000231 від 19.02.2013 року;

Міжнародну товарно-транспортну накладну № 196838 від 11.02.2013 року;

2 примірники Акту № ТІ-0000231 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 19.02.2013 року.

Факт відправлення зазначених вище документів відповідачу підтверджується витягом з журналу вихідної кореспонденції позивача та списком поштових відправлень № 149 від 28.02.2013 року.

Отримання відповідачем даних документів підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 07.03.2013 року.

Як зазначив позивач, відповідач не виконав свого грошового зобов'язання щодо оплати наданих послуг на суму 41790,57 грн., в зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією № 725/11 від 25.04.2013 року щодо сплати існуючого боргу згідно двох вищезазначених заявок на перевезення.

Надіслана на адресу відповідача претензія залишилась без відповідного реагування, сума боргу сплачена не була, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області про стягнення на свою користь суму основного боргу в розмірі 41790,57 грн., втрати від інфляції в розмірі 12244,63 грн., 3% річних в розмірі 2428,43 грн.

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, зазначив, що відповідачем 08.02.2013 року не надсилались на адресу позивача заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 1/146 та № 1/147. Даний факт відповідач підтверджує тим, що надані позивачем до позову, в якості доказів, копії заявок підписані не відомою відповідачу особою. Відповідач наполягає на тому, що в його бухгалтерському обліку не рахується жодна заборгованість перед позивачем, в тому числі по двом заявкам на перевезення вантажу автотранспортом № 1/146 та № 1/147 від 08.02.2013 р. Даний факт обумовлений тим, що відповідач не направляв 08.02.2013 р. на адресу позивача двох заявок на перевезення вантажу та не отримував від позивача в лютому-березні 2013 року оригіналів бухгалтерських документів, перелік яких є в позовній заяві. Таким чином, відповідач вважає, що матеріали даної справи не містять будь-які належні та обґрунтовані докази заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 56463,63 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як свідчать матеріали справи, укладений між сторонами договір - є договором транспортного експедирування, що підпадає під правове регулювання глави 65 Цивільного кодексу України (ст. ст. 929 - 935 ЦК України).

В силу дії частини 1 статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення укладається в письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства; умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до приписів ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо), відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Як вбачається з матеріалів справи, в рамках укладеного між сторонами договору № 07092012/11 від 28.08.2012р. на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні, між сторонами погоджено заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 1/146 від 08.02.2013 року у міжнародному сполученні за маршрутом Німеччина (Берлін) - Україна (Київ) та на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 1/147 від 08.02.2013 року у міжнародному сполученні за маршрутом Німеччина (Марл) - Україна (Дніпропетровськ).

Згідно зі статтею 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлені спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Можливість передання заявки на перевезення вантажів телефонограмою телетайпом, телеграфом, іншим фіксованим шляхом передбачена і у пункті 3.8. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363. Також, у п. 1.3. спірного договору, сторонами були погоджені факсимільні заявки на перевезення вантажу та визначено, що передане по факсу замовлення має юридичну силу у випадку, якщо воно завірене печатками і підписами обох сторін.

Згідно зі статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (Закон України № 57-\/ Про приєднання від 01.08.2006 р.) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу ч. 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом (міжнародними товарно-транспортними накладними СМЕ) або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Частиною 1 ст. 240 Цивільного кодексу України передбачено, що представник зобов'язаний вчинити правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження частково або в повному обсязі інший особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Згідно зі ст. 241 ЦК України правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Доказами такого схвалення є наявні у справі міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR).

Факт отримання вантажу вантажоотримувачем Приватним підприємством фірмою "Ерідон", м. Київ, підтверджується наявними в матеріалах справи міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) № 51502051 від 07.03.2015р. та № 196838 від 11.02.2013р.

На виконання умов договору від 28.08.2012р., позивачем був виставлений Рахунок-фактура № ТІ-0000235 від 14.02.2013 року на суму 17778,00 грн. та Рахунок-фактура № ТІ-0000231 від 19.02.2013 року на суму 24012,57 грн., які відповідачем не оплачені, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за експедиторські послуги становить 412790,57 грн.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Датою виникнення заборгованості відповідача перед позивачем, з урахуванням того, що відповідач отримав пакет документів для оплати 07.03.2013р., та відповідно до умов договору, в якому передбачена оплата наданих послуг на протязі 15-20 днів з моменту отримання оригіналів документів від перевізника, є 28.03.2013р.

Надіслана на адресу відповідача претензія щодо сплати даної суми заборгованості залишилась без відповідного реагування.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати за послуги перевезення за договором від 28.08.2012р. в розмірі 41790,57 грн.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав до суду належних доказів на спростування доводів позивача, сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 07092012/11 від 28.08.2012р. на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні в розмірі 41790,57 грн. - є належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2428,43 грн. та 12244,63 грн. інфляційних витрат, нарахованих згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 29.03.2013р. по 05.03.2015р., підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Суд критично оцінює заперечення відповідача відповідно того, що заявки на перевезення вантажу № 1/146 та 1/147, не надсилались відповідачем на адресу позивача, оскільки підписані від імені ТОВ "Автотранс-Балаклія" заявки, підписані невідомою особою.

Дослідивши надані до матеріалів справи заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 1/146, № 1/147 від 08.02.2013р., суд приходить до висновку, що вони є належним та допустимим доказом, в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, оскільки відповідачем, в рамках розгляду даної справи, не надано доказів того, що їх підписала не уповноважена особа. Так, суд зазначає, що на спірних заявках міститься печатка юридичної особи - сторони договору № 07092012/11 від 28.08.2012р. на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні - ТОВ "Автотранс-Балаклія" , що встановлює їх дійсність. Зазначена обставина, на думку суду, свідчить про складання даних заявок за згодою сторін, оскільки відповідач не надав переконливих доказів того, що його печаткою мали можливість розпоряджатися сторонні особи, а не лише директор ТОВ "Автотранс-Балаклія".

Також суд не приймає заперечення відповідача стосовно того, що він не отримував від позивача оригінали первинних бухгалтерських документів та претензію, оскільки зазначене спростовується наданими до матеріалів справи повідомленнями про вручення поштового відправлення від 07.03.2013р.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Згідно зі статтями 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а судове рішення по справі приймає за результатами обговорення усіх обставин справи.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги, наведені позивачем в позовній заяві, підтверджені матеріалами справи, обґрунтовані, тому такі, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, в зв'язку з чим судові витрати в даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранс-Балаклія" (64200, Харківська область, м. Балаклія, вул. Загородня, 1, код ЄДРПОУ 32898172) на користь Публічного акціонерного товариства "Іскра" (79066, м. Львів, вул. Вулецька, 14, код ЄДРПОУ 00214244) суму основної заборгованості в розмірі 41790,57 грн., суму втрат від інфляції в розмірі 12244,63 грн., 3% річних в розмірі 2428,43 грн., судові витрати в розмірі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 09.06.2015 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/2234/15