Постанова

від 23.12.2010 по справі 2а-1603/10

НЕТІШИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

НЕТІШИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-1603/10

23 грудня 2010 року Суддя Нетішинського міського суду Стасюк Р.М. розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Нетішинської міської ради про визнання неправомірними дій та стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивача звернулася до суду із вказаним вище позовом.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що вона є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та особою, яка віднесена до ІІ категорії. Ст. 48 Закону України В«Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофиВ» визначено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії виплата щорічна допомоги на оздоровлення здійснюється в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, однак відповідач проводив вказані виплати в меншому розмірі на підставі постанов КМУ № 562 від 12.07.2005 р.. На його вимогу здійснити перерахунок, відповідач відмовився, з посиланням на те, що виплата здійснена вірно, відповідно до вимог чинного законодавства, в тому числі урядових постанов. Вважає таку відмову неправомірною, оскільки Закони України мають вищу юридичну силу, аніж урядові документи. Недовиплачена сума за період за 2005-2009 роки, згідно його розрахунку, становить 11998,30 гривень. Просить поновити термін звернення до суду, визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити недоотриману суму.

Відповідно до ч. 4 ст. 183-2 КАС України, суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Відповідачем надано письмові заперечення проти позову. В запереченні на позов позовні вимоги не визнає і посилається на те, що ним визнається статус позивача, як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ІІ категорії, факт виплати позивачу у 2005 року -26,70 грн. та по 100,00 грн. за 2006-2009 роки підтверджено довідкою. Вказує, що всі видатки держави за всіма напрямками визначаються Кабінетом Міністрів України та затверджуються в Законі України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, який приймається Верховною ОСОБА_2 України, і не може бути змінені будь-яким розпорядником коштів державного бюджету. Тому Кабінетом Міністрів України, була прийнята постанови 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої управління і здійснювало виплату щорічної одноразової допомоги на оздоровлення. Крім того в запереченні звертається увага суду на пропущення позивачем строку позовної давності для звернення до суду та висловлено прохання про відмову в позові з означених підстав.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щорічна допомога на учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Згідно ч.7 ст. 48 вищенаведеного Закону розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідно до ч. 3 ст.48 Закону України В«Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи В» виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника.

Суд вважає, що оскільки положення Постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»суперечить вимогам ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а Закон має вищу юридичну силу аніж постанови Кабінету Міністрів України, то відповідачу слід було керуватись нормами Закону.

При цьому необхідно зазначити, що Кабінет Міністрів України не уповноважений зменшувати встановлені Законом конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема, допомоги на оздоровлення. Навпаки, у ч. 1 ст. 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом їх обсягу, встановленого Законам, є недопустимим.

Доводи відповідача на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України В«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофиВ» розмірів щорічної грошової допомоги на оздоровлення як на причину невиконання покладених на нього зобов'язань до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Посилання представника відповідача в своїх письмових запереченнях на постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 та № 562 від 12.07.2005 р. не заслуговують на увагу.

Так, відповідно до вимог ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Ч. 2 ст. 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 р. суперечить Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки ст. 48 даного Закону встановлено розмір щорічної допомоги як величину кратну відносно розміру мінімальної заробітної плати, а цією постановою Кабінету Міністрів України встановлені конкретні розмірі такої допомоги в твердій грошовій сумі (90 грн.), значно меншій ніж визначено Законом (5 мінімальних заробітних плати на момент виплати).

Відповідно до ч. 5 ст. 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

п. 37 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року зі змінами було зупинено на 2006 рік дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". У відповідності до ст.109 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року зі змінами Кабінету Міністрів України у 2006 році надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Рішенням Конституційного Суду України ст.ст. 77, 109 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року такими, що не відповідають Конституції, тобто неконституційними, не визнавались.

При таких обставинах, оскільки Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року зі змінами, який був чинним в 2006 році і має вищу юридичну силу в просторі і часі, ніж положення Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", було зупинено дію норм права, які регулюють спірні правовідносини, і надано право Кабінету Міністрів України у 2006 році встановлювати розміри соціальних виплат в абсолютних сумах, щорічна грошова допомога на оздоровлення за 2006 рік була виплачена позивачу у відповідності до чинного законодавства, тому в цей частині позивачу слід відмовити.

Враховуючи, що Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 5 жовтня 2006 року статтю 71 було доповнено тим, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, та керуючись ч.2 ст. 22 Конституції України про те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України) та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.

Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного Кодексу.

Встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Кодексу перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.

Зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного Кодексу вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Бюджетного Кодексу.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема основи соціального захисту.

За таких обставин суд не застосовує п. 30 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рікВ» , яким з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 рік дію абзаців 2-7 частини 4 статті 48 Закон 796-ХII в частині виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати тому, що вказаний пункт нормативного акту не відповідає вимогам Конституції України та ст.71 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що було підтверджено рішенням Конституційного Суду від 09.07.2007 року «про визнання неконституційним п. 30 ст. 71 ЗУ « Про Державний бюджет України на 2007 рік ».

З тих самих міркувань, суд не застосовує п. 28, п.п. 11, розділу II ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік, та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими текст статті 48 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" був викладений в новій редакції, де КМУ надано право встановлювати розмір щорічної допомоги на оздоровлення. Вказані зміни також були рішенням Конституційного Суду України від 22.05.08 року визнані неконституційними.

З часу прийняття рішення Конституційним Судом України від 22.05.2008 року була відновлена дія положення статті 48 Закону "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у попередній редакції, яка у 2009-2010 роках не змінювалась.

Суд приходить до висновку, що виплата Управлінням праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради позивачу у 2005, 2007-2009 р.р. грошової допомоги на оздоровлення як учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії в розмірі меншому ніж визначено ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є неправомірною.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 11, 69-71, 79, 94, 158-163, 167, 183-2 КАС України, ст.ст.8, 19, 22 Конституції України, ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", суд -

ПОСТАНОВИВ:

Суддя ОСОБА_2 Р. М.