Рішення

від 11.06.2015 по справі 206/4989/14-ц

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

cpg1251 Справа № 206/4989/14-ц

Провадженя № 2/206/23/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючий суддя: Маштак К.С.

при секретарі: Колісник В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Граніти Дніпра», ОСОБА_2, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіна Н.М. про стягнення заборгованості по кредитній угоді шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення штрафів за договором іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніти Дніпра», третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним та за позовною заявою третьої особи, що заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_1, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Граніти Дніпра» про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

17 жовтня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1, третя особа: ТОВ «Граніти Дніпра» про стягнення заборгованості по кредитній угоді шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення штрафів за договором іпотеки (т. 1 а.с. 3-9).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 28 січня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та ТОВ «Граніти Дніпра» було укладено кредитний договір № КГ - 252Д відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 540000,00 дол. США зі сплатою за його користування 12,6 % річних, а у випадку порушення будь-якого зобов'язання 30 відсотків річних з кінцевою датою повернення суми кредиту 28 липня 2008 року. Крім того, відповідно до укладеної додаткової угоди № 1 від 28 липня 2008 року плата за користуванням кредитом становить 15,6 % річних з кінцевою датою повернення суми кредиту 28 січня 2009 року, а у випадку порушення будь-якого зобов'язання плата за користування кредитом становить 36 % річних від суми залишку за кредитом. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між позивачем та громадянином ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) було укладено договір іпотеки № ДІ-252 від 30 січня 2008 року, відповідно до якого відповідач надав позивачу в іпотеку земельну ділянку площею 0,1399 гектарів в межах згідно з планом, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (0,1000 га), та ведення особистого підсобного господарства (0,0399 га), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, яка належить відповідачу на праві власності. Земельна ділянка була передана в іпотеку з усіма її приналежностями. Заставна вартість предмету іпотеки (земельної ділянки) склала 1766237,00 грн. Третя особа на сьогоднішній момент не виконала зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим заборгованість станом на 13 грудня 2011 року за кредитним договором склала 1597 439,26 доларів США, з яких: 540000,00 дол. США - заборгованість за кредитом, 581129,99 дол. США - заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом, 24182,05 дол. США - заборгованість по комісії, 452127,22 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Окрім того, відповідно до умов кредитного договору третя особа зобов'язана надавати позивачу не пізніше 25 числа місяця, що випливає за звітним кварталом фінансову інформацію (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух коштів, звіт про власний капітал та ін.) Третя особа наведеного обов'язку не виконала жодного разу, у зв'язку з чим повинна сплатити позивачу штраф у розмірі 2 % за кожний звітний квартал, в якому не надавалась позивачу звітність щодо фінансово-господарської діяльності третьої особи. Станом на звернення із позовною заявою така звітність не надавалась протягом 13 звітних кварталів, відповідно, заборгованість за ненадання звітності складає 140400,00 дол. США. Отже загальний розмір заборгованості третьої особи за кредитним договором з урахуванням штрафів складає 1737439,26 дол. США, що відповідно до курсу валют, встановленому на дату розрахунку заборгованості (798,9900 грн. за 100 доларів США) складає 13881965,94 грн. Також, у позивача наявні грошові вимоги до відповідача в сумі 529871,10 грн. виходячи з наступного. Відповідно до умов договору іпотеки також передбачено, що у випадку порушення вимог договору, щодо обов'язку застрахувати предмет іпотеки, іпотекодавець зобов'язався сплатити на користь іпотекодержателя штраф у розмірі 30 % від договірної вартості предмету іпотеки. Відповідно розмір штрафу, що зобов'язаний сплатити відповідач на користь позивача складає 529871,10 грн.

Позивач просив з урахуванням уточнених позовних вимог в рахунок погашення заборгованості ТОВ «Граніти Дніпра» в сумі 1737439,26 дол. США - 13881965,94 грн. - що складається з: 540000 дол. США - заборгованість за кредитом, 581129,99 дол. США - заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом, 24182,05 дол. США - заборгованості по комісії, 452127,22 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 140400 дол. США - штраф, - перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № КГ-252Д від 28 січня 2008 року звернути стягнення на земельну ділянку, площею 0,1399 гектарів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, кадастрові номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2 що належить на праві власності ОСОБА_1, за державним актом на право приватної власності на землю за № НОМЕР_3 від 17.10.2000 року, та є предметом іпотеки відповідно до договору № ДІ-252 від 30 січня 2008 року. Надати ПАТ КБ «ПриватБанк» право здійснити продаж предмету іпотеки за договором № ДІ-252 від 30 січня 2008 року: земельної ділянки площею 0,1399 гектарів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4, кадастрові номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2, - від власного імені, з правом укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом, у тому числі шляхом укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, з будь-якою особою покупцем, з правом отримувати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інші необхідні витяги з державних реєстрів, а також надати ПАТ КБ «ПриватБанк» всі інші права та повноваження, необхідні для здійснення продажу предмету іпотеки, з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації, що буде визначена продавцем перед безпосереднім здійсненням продажу. Стягнути з відповідача, ОСОБА_1, штраф за договором іпотеки № ДІ-252 від 30 січня 2008 року в розмірі 529871,10 грн. Судові витрати покласти на відповідача (т. 4 а.с. 5-7).

25 січня 2013 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Граніти Дніпра» про визнання договору іпотеки недійсним (т. 1 а.с. 135-139).

В обґрунтування своїх позовних вимог, з урахуванням уточненої зустрічної позовної заяви, ОСОБА_1 зазначив, що 28 січня 2008 року було укладено кредитний договір № КГ - 252Д, відповідно до якого ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язалося надати ТОВ «Граніти Дніпра» кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 540000 дол. США до 28 липня 2008 року. 30 січня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ПриватБанк» укладено договір іпотеки № ДІ-252, предметом якого є надання іпотекодавцем в іпотеку земельної ділянки 0,1399 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Граніти Дніпра». 28 липня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Граніти Дніпра» в особі директора Бороденко Сергія Дмитровича, діючого на підставі статуту, була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № КГ-252Д від 28.01.2008 року. За вказаною додатковою угодою були внесені зміни до кредитного договору стосовно строку повернення кредиту - до 28 січня 2009 року та розміру відсотків. 29 липня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесені зміни № 1 до договору іпотеки № ДІ-252 від 30.01.2008 року, за яким були також внесені зміни до договору іпотеки стосовно строку повернення кредиту - до 28 січня 2009 року та розміру відсотків. Питання щодо надання кредиту на вказану суму вирішувалось на загальних зборах учасників ТОВ «Граніти Дніпра», де протоколом № 3 від 21 січня 2008 року було постановлено клопотання перед КБ «ПриватБанк» на отримання кредитної лінії строком на шість місяців в розмірі 540000 дол. США з метою поповнення обігових коштів. На зборах приймали участь учасники товариства, які володіють у сукупності 100 % голосів, тобто вважаються повноправними для прийняття рішення. При укладенні договору про внесення змін № 1 до кредитного договору № КГ -252Д від 28 січня 2008 року вказана вище процедура дотримана не була, оскільки відповідно до статуту ТОВ «Граніти Дніпра» передбачено, що директор не має право без згоди учасників товариства укладати договори (угоди), сума яких перевищує еквівалент 10000 грн. За договором іпотеки № ДІ-252 від 30 січня 2008 року ОСОБА_1, як майновий поручитель, передав в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,1399 гектарів в межах згідно з планом, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, (площею 0,1000 га) та ведення особистого підсобного господарства (0,0399 га), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер земельної ділянки площею 0,1000 га - НОМЕР_1, кадастровий номер земельної ділянки площею 0,0399 га - НОМЕР_2. Зазначене майно було передане в іпотеку разом з усіма його приналежностями. Майно з усіма його приналежностями складають предмет іпотеки за цим договором (п. 8 договору іпотеки). Відповідно до п. 12 договору іпотеки сторони визначили, що вартість предмету іпотеки складає 1766237 грн. З договору іпотеки виходить, що земельна ділянка, площею 0,1399 га, була передана в іпотеку разом із житловим будинком, розташованим на даній земельній ділянці, спорудами та прибудовами. При укладанні договору іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» було достеменно відомо про те, що на земельній ділянці розташований житловий будинок. Крім того, банку було достеменно відомо, що земельна ділянка, площею 0,1399 га, стільки не коштує, оскільки, 540000 дол. США - це досить велика сума. Отже, якщо в іпотеку за договором передавалась земельна ділянка разом з будівлями та спорудами, що на ній розташовані, то в договорі іпотеки повинен бути вказаний й житловий будинок із вказівкою на загальну та житлову площі, оскільки опис предмета іпотеки є істотною умовою договору. Так, було порушено саму процедуру укладання договору іпотеки, оскільки, тоді мало бути укладено окремі договори: договір іпотеки земельної ділянки площею 0,1399 гектарів та договір іпотеки житлового будинку, що разом з будівельними матеріалами розташований на земельній ділянці. На земельній ділянці, площею 0,1000 га, переданій в іпотеку, розташований житловий будинок літ. А-2, жилою площею 77,3 кв.м., літня кухня - Б цегляна, сарай Ж цегляний, вбиральня З цегляна, огородження № І-3, споруди І. Тобто, земельна ділянка, площею 0,1000 га, передана в іпотеку, повністю зайнята житловим будинком, та є необхідною для його обслуговування. В договорі іпотеки вказано, що земельна ділянка передається в іпотеку згідно меж з планом, однак, жодного плану меж розташування земельної ділянки до договору іпотеки додано не було, при укладенні договору іпотеки не було з'ясовано, що на земельній ділянці розташовані інші будівлі (споруди). Також, ОСОБА_1 звертався до страхових компаній з питанням застрахувати предмет іпотеки - земельну ділянку. Однак, на його звернення всі страхові компанії йому відмовляли. У нього залишився один лист страхової компанії, яка відмовила в прийнятті на страхування об'єкту - земельної ділянки, площею 0,1399 га, від ризиків передбачених страхуванням, так як зазначена земельна ділянка без страхування об'єктів розташованих на ній не може бути предметом майнового страхування, оскільки, при страхуванні зазначеної земельної ділянки відсутні будь-які ризики, що можуть призвести до настання збитків страхувальника. Договір страхування майна, насамперед, передбачає відшкодування збитків страхувальника в результаті настання певної події, яка має ознаки ймовірності та випадковості та в результаті якої можливе пошкодження або загибель майна. У разі укладання на страхування лише земельної ділянки, такий договір може бути визнаний недійсним, так як він не буде спрямований на реальне настання правових наслідків. Зазначену земельну ділянку, страхова компанія може прийняти на страхування лише за умови страхування об'єктів розташованих на ній. Крім того, позивач ОСОБА_1 звертає увагу, що письмової нотаріально посвідченої згоди на передання в іпотеку житлового будинку колишня дружина позивача - ОСОБА_2, з якою він перебував в шлюбі з 12 січня 1994 року, шлюб з якою було розірвано 18 серпня 2009 року, - не надавала. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя було визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок літ. А-2, житловою площею 77,3 кв.м., літню кухню - Б цегляну, сарай Ж цегляний, вбиральню З цегляну, огородження № І-3, споруду І, що розташовані на земельній ділянці розміром 0,1000 га по АДРЕСА_4. Зазначеним рішенням було встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_4, розташоване на земельній ділянці, площею 0,1000 га, придбане в період шлюбу і є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Позивач за зустрічною позовною заявою просив визнати недійсним договір іпотеки № ДІ-252 від 30 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 11/08. Зобов'язати приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіну Н.М. виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна предмет іпотеки: земельну ділянку, площею 0,1399 гектарів в межах згідно з планом, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (площею 0,1000 га) та ведення особистого підсобного господарства (площею 0,0399 га), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, кадастровий номер земельної ділянки площею 0,1000 га - НОМЕР_1, кадастровий номер земельної ділянки площею 0,0399 га - НОМЕР_2, що була передана в іпотеку за договором іпотеки № ДІ-252 від 30.01.2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 11/08 (т. 4 а.с. 165-169).

27 жовтня 2014 року третьою особою, що заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_2 до Самарського районного суду м. Дніпропетровська подано позовну заяву до ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, третя особа, що не заявляє самостійних вимог ТОВ «Граніти Дніпра» про визнання договору недійсним (т. 3 а.с. 109-113).

В обґрунтування своїх позовних вимог, з урахуванням уточненої позовної заяви, ОСОБА_2 зазначила, що з 12 січня 1994 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2009 року шлюб між нею та ОСОБА_1 було розірвано. За час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за спільні кошти було набуто майно, що є їхньою спільною сумісною власністю, у тому числі, житловий будинок літ. А-2, житловою площею 77,3 кв.м., літня кухня - Б цегляна, сарай Ж цегляний, вбиральня З цегляна, огородження № І-3, споруда І, що знаходиться в АДРЕСА_4 та розташований на земельній ділянці, розміром 0,1000 га. Після розірвання шлюбу вони вирішили розподілити майно, що було їхньою спільною сумісною власністю, та залишити за нею, ОСОБА_2 житловий будинок в АДРЕСА_4. 30 січня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», було укладено договір іпотеки ДІ-252 у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № КГ-252Д від 28 січня 2008 року, укладеного між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Граніти Дніпра». Відповідно до п. 12 договору іпотеки сторони визнали, що вартість предмету іпотеки складає 1766237 грн. За договором іпотеки № ДІ-252 від 30 січня 2008 року ОСОБА_1, як майновий поручитель, передав в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку, площею 0,1399 га, в межах згідно з планом, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, (площею 0,1000 га), та ведення особистого підсобного господарства (площею 0,0399 га), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4. Зазначене майно було передане в іпотеку разом з усіма його приналежностями. Майно з усіма його приналежностями складають предмет іпотеки за договором (п. 8 договору іпотеки). На земельній ділянці, площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_4, розташований житловий будинок літ. А-2, жилою площею 77,3 кв.м., літня кухня - Б цегляна, сарай Ж цегляний, вбиральня З цегляна, огородження № І-3, споруди І. Земельна ділянка, площею 0,1000 га, передана в іпотеку, повністю зайнята житловим будинком, та є необхідною для його обслуговування. З договору іпотеки виходить, що земельна ділянка, площею 0,1399 га, була передана в іпотеку разом із житловим будинком, розташованим на даній земельній ділянці, спорудами та прибудовами. При укладанні договору іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» було достеменно відомо про те, що на земельній ділянці розташований житловий будинок разом з будівельними матеріалами. Крім того, банку було достеменно відомо, що земельна ділянка, площею 0,1399 га, стільки не коштує, оскільки 540000 дол. США - це досить велика сума. В даному випадку було порушено саму процедуру укладання договору іпотеки, оскільки тоді мало бути укладено окремі договори: договір іпотеки земельної ділянки 0,1399 га та договір іпотеки житлового будинку, що разом з будівельними матеріалами розташований на земельній ділянці. В договорі іпотеки вказано, що земельна ділянка передається в іпотеку згідно меж з планом, однак, жодного плану меж розташування земельної ділянки до договору іпотеки додано не було, при укладенні договору іпотеки не було з'ясовано, що на земельній ділянці розташовані інші будівлі. Ані усної, ані письмової згоди на передання в іпотеку житлового будинку вона не надавала. З викладеного виходить, що ОСОБА_1 самостійно розпорядився їхньою спільною сумісною власністю - житловим будинком. ОСОБА_1 з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором поручився за виконання зобов'язань боржником - ТОВ «Граніти Дніпра» коштами та майном, що належали їм на праві спільної сумісної власності. Звернення стягнення Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» на предмет іпотеки - земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, на якій розташований житловий будинок літ. А-2, житловою площею 77,3 кв.м., літня кухня - Б цегляна, сарай Ж цегляний, вбиральня З цегляна, огородження № 1-3, споруда І, порушує законні права та інтереси ОСОБА_2 Крім того, звертає увагу суду на те, що кредитний договір було укладено на строк до 28 липня 2008 року, договір іпотеки також було укладено на строк повернення кредиту до 28.07.2008 року. Також, 28.07.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Граніти Дніпра» в особі директора Бороденко Сергія Дмитровича, діючого на підставі статуту, була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору. За вказаною додатковою угодою були внесені зміни до кредитного договору стосовно строку повернення кредиту - до 28 січня 2009 року та розміру відсотків. 29 липня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки, за яким були також внесені зміни до договору іпотеки стосовно строку повернення кредиту - до 28 січня 2009 року та розміру відсотків. Про укладення договорів про внесення змін до кредитного договору та до договору іпотеки ОСОБА_2 нічого не знала, своєї письмової нотаріально посвідченої згоди на передавання предмета іпотеки на строк до 28 січня 2009 року вона не надавала. Про укладенні вказаних договорів вона дізналась з матеріалів даної справи. Також, при внесенні змін до кредитного договору та до договору іпотеки повинна бути дотримана така ж сама процедура, що й при укладені кредитного договору та договору іпотеки. Питання щодо отримання кредитної лінії для ТОВ «Граніти Дніпра» повинне бути вирішено на загальних зборах учасників ТОВ «Граніти Дніпра» згідно статуту цього підприємства. При укладенні кредитного договору 28 січня 2008 року таке питання було вирішено на загальних зборах учасників ТОВ «Граніти Дніпра», де протоколом № 3 від 21 січня 2008 року було постановлено клопотання перед КБ «Приватбанк» на отримання кредитної лінії строком на шість місяців в розмірі 540000 доларів США з метою поповнення обігових коштів. На зборах приймали участь учасники Товариства, які володіють у сукупності 100 % голосів, тобто вважають повноправними для прийняття рішень. Вказаним протоколом загальних зборів учасників було вирішено отримати кредит лише строком на шість місяців і не більше. Натомість, при укладенні договору про внесення змін № 1 до кредитного договору № КГ-252Д від 28.01.2008 року вказана вище процедура дотримана не була, тобто директор ТОВ «Граніти Дніпра», діючи самовільно, без погодження цього питання на загальних зборах учасників, уклав додаткову угоду до кредитного договору. Відповідно до п. 10.9 статуту ТОВ «Граніти Дніпра» передбачено, що директор не має право без згоди учасників Товариства укладати договори (угоди), сума яких перевищує еквівалент 10000 грн. Таким чином, додаткова угода № 1 до кредитного договору № КГ-252Д від 28 січня 2008 року та договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки № ДІ-252 від 30 січня 2008 року повинні бути визнані недійсними. З урахування уточненої позовної заяви позивач ОСОБА_2 просила визнати недійсними: договір іпотеки ДІ-252 від 30 січня 2008 року укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Надією Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 11/08 та договір про внесення змін № 1 від 29 липня 2008 року до договору іпотеки № ДІ - 252 від 30 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Надією Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 3201 (т. 4 а.с. 52-60).

22 травня 2013 року рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_1 стягнуто штраф за договором іпотеки в розмірі 529871,10 грн. У задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на земельну ділянку відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено (т. 1 а.с. 190-193).

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2013 року, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2013 року скасовано. Відмовлено ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 Визнано недійсним договір іпотеки № ДІ-252, укладений 30 січня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 87-92).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2014 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області 28 жовтня 2013 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Свою ухвалу ВССУ мотивував тим, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що на земельній ділянці, яка перебуває в іпотеці, знаходиться житловий будинок, який рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2012 року в порядку поділу майна подружжя визнано за дружиною - ОСОБА_2 Крім того, ВССУ послався на те, що в матеріалах справи відсутні належним чином засвідчені копії правовстановлюючих документів на підтвердження, що житловий будинок був придбаний ОСОБА_1 та є його власністю. Оскільки, матеріали справи не містять належним чином завірену копії договору купівлі-продажу від 01 липня 1998 року, згідно якого було придбано, зазначений будинок, та дані про реєстрацію права власності на нього в органах БТІ, суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував усі фактичні обставини справи щодо природи походження земельної ділянки, у зв'язку з чим передчасно дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Скасовуючи рішення апеляційного суду Дніпропетровської області, в своїй ухвалі ВССУ зазначив, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які стали підставою набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, суд дійшов передчасно висновку про те, що вона є спільною сумісною власністю подружжя (т. 2 а.с. 130-132).

Представники позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підтримали в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 просили відмовити, а до вимог ОСОБА_2 просили застосувати строки позовної давності та відмовити в повному обсязі в її позові (т. 1 а.с. 3-9, т. 3 а.с. 1-3, т. 4 а.с. 5-7).

Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на письмові заперечення, зустрічний позов підтримали, просили задовольнити, посилаючись на обставини, зазначені в уточненому зустрічному позові, також визнали та просили задовольнити вимоги третьої особи ОСОБА_2, що заявляє самостійні вимоги (т. 1 а.с. 76-78, т. 4 а.с. 165-169, 173-174).

Представник третьої особи ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», позов ОСОБА_1 - задовольнити, подану нею позовну заяву про визнання договорів недійсними підтримала та просила також задовольнити в повному обсязі (т. 3 а.с. 109-113, т. 4 а.с. 52-60).

Третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіна Н.М. просила розгляд справи здійснювати за її відсутністю, про що надала відповідний лист (т. 3 а.с. 83).

ТОВ «Граніти Дніпра» в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлялись, причини неявки суду не повідомили.

Вислухавши доводи та пояснення учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» не підлягають задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_1 за зустрічною позовною заявою та вимоги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 січня 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, після укладення шлюбу ОСОБА_2 змінено прізвище на «ОСОБА_2», 18 серпня 2009 року шлюб за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська розірвано (т. 2 а.с. 79-80, т. 3 а.с. 117, 118).

Під час перебування в шлюбі, а саме 01 липня 1998 року ОСОБА_1 купив, а ОСОБА_6 продав жилий, цегляний будинок А-2, жилою площею 77,3 кв.м., літня кухня - Б цегляна, сарай І, В цегляні, теплиця Д цегляна, сарай Ж цегляний, вбиральня З цегляна, огородження № І-3, споруди І, що розташовані на земельній ділянці, розміром 1000 кв.м., по АДРЕСА_4 (т. 2 а.с. 81, т. 3 а.с. 119, т. 4 а.с. 83).

Зазначений будинок належав ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_4 на підставі рішення Самарського райвиконкому від 26 травня 1995 року № 417 (т. 3 а.с. 192, т. 4 а.с. 86).

17 серпня 2000 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради прийнято рішення № 2021 про передачу у приватну власність та надання у користування земельних ділянок громадянам у Самарському районі м. Дніпропетровська, серед яких ОСОБА_1 отримав 0,13993 га по АДРЕСА_4 (т. 4 а.с. 12-15).

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю № НОМЕР_4 Діл. 1 - Код ДЗК НОМЕР_6 та Діл. 2 - Код ДЗК НОМЕР_5 ОСОБА_1, який мешкає у АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 17 серпня 2000 року № 2021 отримав у приватну власність земельну ділянку, площею 0,1399 га, в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_4. Землю передано для 0,1000 га - обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 0,0399 га - ведення особистого підсобного господарства (т. 1 а.с. 35-36, т. 2 а.с. 82, т. 3 а.с. 71, 80).

Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи на домоволодіння, станом на час укладання спірного договору іпотеки на земельній ділянці АДРЕСА_4, знаходився житловий будинок, інші будівлі та споруди, які було придбано за договором купівлі-продажу від 01 липня 1998 року ОСОБА_1 під час шлюбу з ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 35-46, 120-137, 150-257, т. 4 а.с. 17-37).

Згідно протоколу № 1 загальних зборів учасників ТОВ «Граніти Дніпра» встановлено статутний капітал ТОВ «Граніти Дніпра» у розмірі 40000 грн. Розподілено статутний капітал між засновниками по 20000 грн. Бородаченка С.Д. призначено директором ТОВ «Граніти Дніпра» (т. 3 а.с. 67).

Зборами учасників ТОВ «Граніти Дніпра» від 02 лютого 2007 року було затверджено статут даного товариства (т. 4 а.с. 65-81).

Відповідно до протоколу № 3 загальних зборів учасників ТОВ «Граніти Дніпра» від 21 січня 2008 року, постановлено клопотати перед КБ «Приватбанк» на отримання кредитної лінії строком на 6 місяців в розмірі 540000,00 дол. США з метою поповнення обігових коштів (т. 1 а.с. 34, т. 4 а.с. 64).

28 січня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Граніти Дніпра» укладено кредитний договір № КГ - 252Д, відповідно до якого ЗАТ КБ «Приватбанк» зобов'язався надати ТОВ «Граніти Дніпра» кредитні кошти у вигляді відновлювальної кредитної лінії у сумі 540000,00 дол. США на поповнення обігових коштів з кінцевою датою повернення суми кредиту 28 липня 2008 року. Згідно п. 5.7 кредитного договору строки позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років (т. 1 а.с. 18-24, 140-143, т. 3 а.с. 54-57).

28 січня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір застави № ДЗ-252 товару в обороті, відповідно до якого заставою забезпечується виконання зобов'язань позичальника, що випливають з кредитного договору від 28.01.2008 року № КГ-252Д. Згідно п. 6 договору, заставодавець надав в заставу наступний товар в обороті (предмет застави): будівельні матеріали (т. 3 а.с. 58-60).

Згідно листа від 27.02.2008 року № 167, ЗАТ «Страхове товариство «Стройполіс» відмовило ОСОБА_1 у прийнятті на страхування об'єкт, земельну ділянку площею 0,1399 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 та роз'яснено, що зазначену земельну ділянку можливо прийняти на страхування лише за умови страхування об'єктів розташованих на ній (т. 2 а.с. 11, 44).

24 липня 2008 року, відповідно до протоколу № 4 загальних зборів учасників ТОВ «Граніти Дніпра» постановили клопотати перед КБ «ПриватБанк», щодо пролонгації кредитного договору № КГ-252 Д від 28 січня 2008 року терміном на 6 місяців зі строком погашення 28 січня 2009 року в розмірі 540000 дол. США з метою поповнення обігових коштів (т. 3 а.с. 68).

Після чого, 28 липня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Граніти Дніпра» укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № КГ-252Д від 28 січня 2008 року, яким змінено строк повернення кредиту на 28 січня 2009 року, за користування кредитом боржник сплачує відсотки в розмірі 15,6 % річних, при порушенні боржником будь-якого зобов'язання по сплаченню кредиту боржник сплачує відсотки за користування кредитом в розмірі 36 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості (т. 1 а.с. 25, 144, т. 4 а.с. 61).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № ДІ-252 від 30 січня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_1 надав в іпотеку земельну ділянку, площею 0,1399 га, в межах згідно з планом, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (0,1000 га), та ведення особистого підсобного господарства (0,0399 га), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, яка належить ОСОБА_1 на праві власності. Майно передається в іпотеку з усіма приналежностями. Заставна вартість предмету іпотеки склала 1766237 грн. 30 січня 2008 року даний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М. (т. 1 а.с. 26-31, 145-147, т. 3 а.с. 61-63, 84-86).

Згідно п. 13.6 договору іпотеки зазначено, що предмет іпотеки не знаходиться у спільній (колективній) власності. Однак це не відповідає дійсності, оскільки саме приналежності, які передані разом із земельною ділянкою є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Згідно п. 30, 35 договору іпотеки термін дії договору - до повного виконання позичальником та Іпотекодержателем зобов'язань за кредитним договором та всім додатковим угодам до нього. Усі суперечки і розбіжності, що виникають з цього договору, підлягають розгляду у відповідності з чинним законодавством.

Відповідно до висновку експерта про ринкову вартість земельної ділянки приватної власності станом на 30 січня 2008 року, а саме приватної власності, площею 1000 кв.м., що надана для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд становить - 83000 грн., ринкова вартість земельної ділянки приватної власності 399 кв.м., що надана для ведення особистого господарства становить 9975 грн. (т. 3 а.с. 94-96).

30 січня 2008 року ОСОБА_2 дала згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 на надання земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_4, що є їхньою спільною сумісною власністю, в іпотеку ПриватБанку (т. 3 а.с. 88).

30.01.2008 року реєстратором приватним нотаріусом Повєткіною Н.М. внесено реєстраційний запис до Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо заборони на нерухоме майно на підставі договору іпотеки № ДІ-252, об'єкт обтяження земельна ділянка по АДРЕСА_4, реєстраційний номер: 6493086 (т. 3 а.с. 102).

29 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладено договір про внесення змін до договору іпотеки стосовно строку повернення кредиту - до 28 січня 2009 року та розміру відсотків. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М. (т. 1 а.с. 32-33, 148, т. 3 а.с. 65, 103, т. 4 а.с. 62-63).

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором № КГ-252Д від 28 січня 2008 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Граніти Дніпра», станом на 13 грудня 2011 року сума боргу складає 1597439,26 дол. США, з яких: 540000,00 дол. США - заборгованість за кредитом, 581129,99 дол. США - заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом, 24182,05 дол. США - заборгованість по комісії, 452127,22 дол. США - пеня за договором. Остання проплата по кредитному договору була здійснена 25.11.2008 року (т. 1 а.с. 10-15).

Станом на 13.12.2011 року офіційний курс гривні до іноземної валюти, а саме долара США становив 798,9900 грн. за 100 доларів США (т. 1 а.с. 16-17).

Згідно вимоги від 20 жовтня 2011 року за № 08.4.1.1./3-312, ТОВ «Граніти Дніпра» було повідомлено ПАТ КБ «ПриватБанк» про наявну заборгованість ТОВ «ЕПСІЛОН-БІЗНЕС» за кредитним договором станом на 14 жовтня 2011 року з вимогою сплати всієї заборгованості із повернення кредиту, всю заборгованість із сплати відсотків, пені та штрафу, що становить 1497695,01 дол. США та штраф у розмірі 5298459,94 грн. (т. 1 а.с. 37).

Копією поштовим повідомленням № 4912300861028 та чеком «Укрпошти» підтверджено, що 01 листопада 2011 року ТОВ «Граніти Дніпра» (м. Дніпропетровськ, вул. Кольська, 5/4) отримало вимогу про повернення заборгованості (т. 1 а.с. 38).

Відповідно до вимоги від 20 жовтня 2011 року № 08.4.1.1./3-314, ОСОБА_1 було повідомлено ПАТ КБ «ПриватБанк» про наявну заборгованість ТОВ «ЕПСІЛОН-БІЗНЕС» за кредитним договором станом на 14 жовтня 2011 року з вимогою сплати всієї заборгованості із повернення кредиту, всю заборгованість із сплати відсотків, пені та штрафу, що становить 1497695,01 дол. США та штраф у розмірі 5298459,94 грн. Крім цього, було повідомлено про наслідки невиконання вимоги у зазначений строк, а саме про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення до суду (т. 1 а.с. 40-41).

Поштовим повідомленням № 4912300861001 підтверджено, що 01 листопада 2011 року ОСОБА_1 отримав вимогу про повернення заборгованості (т. 1 а.с. 42-43).

Відповідно до листа від 27 жовтня 2011 року № 08.4.1.1/3-321 ОСОБА_1 було повідомлено ПАТ КБ «ПриватБанк» про наявну заборгованість за кредитним договором станом на 14 жовтня 2011 року. Також, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило надати інформацію відносно предмету іпотеки, а саме в якому стані знаходиться предмет іпотеки, чи передавалась земельна ділянка в користування третіх осіб та/або відчужувалась, чи будувались нерухомі об'єкти на зазначеній земельній ділянці. Лист було отримано ОСОБА_1, що підтверджується копією чеку, описом вкладення, та поштовим повідомленням (т. 1 а.с. 44-45).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 07 лютого 2012 року, зазначено, що ТОВ «Граніти Дніпра» знаходиться в стані припинення підприємницької діяльності (т. 1 а.с. 52-53).

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зазначено, що ТОВ «Граніти Дніпра» неодноразово змінювали адресу місцезнаходження, остання зазначена: АР Крим, м. Сімферополь, Київський район, вул. Куйбишева, 34/41. Також, внесено відомості щодо ухвалення судового рішення про визнання юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (т. 1 а.с. 55-62).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.07.2013 року по справі № 901/2117/13 з ТОВ «Граніти Дніпра» було стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитом у сумі 540000 дол. США, що відповідно з офіційним курсом валют станом на 19.06.2013 року дорівнює 4316220,00 грн., заборгованість по відсоткам за користування кредитом у сумі 880289,99 доларів США, що дорівнює 7036517,89 грн., заборгованість за комісією у розмірі 24182,05 доларів США, що дорівнює 193287,12 грн., пеню у сумі 735798,90 доларів США, що дорівнює 5881240,60 грн. та штраф за ненадання звітності у сумі 183600,00 доларів США, що дорівнює 1467514,80 грн., а також судовий збір у сумі 68820 грн. (т. 3 а.с. 4-9).

На підставі даного рішення, 30.07.2013 року господарського суду Автономної Республіки Крим видано відповідний наказ на примусове виконання рішення від 15.07.2013 року, яке набрало законної сили 30.07.2013 року (т. 3 а.с. 10).

18 вересня 2013 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України відкрито виконавче провадження № 39815192 з виконання вищезазначеного рішення та наказу господарського суду АРК (т. 3 а.с. 11-12).

Згідно інформації про виконавче провадження станом на 29 вересня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, та постанову про арешт коштів боржника, рішення не виконано (т. 3 а.с. 13-16).

Відповідно до детальної інформації про юридичну особу статус відомостей про юридичну особу ТОВ «Граніти Дніпра» не підтверджено (т. 3 а.с. 18).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2012 року визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок літ. А-2 жилою площею 77,3 кв.м., літня кухня - Б цегляна, сарай Ж цегляний, вбиральня З цегляна, огородження № І-3, споруда І, що розташовані на земельній ділянці площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_4. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та легковий автомобіль. Судом встановлено, що дане майно є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 82-83, 149-150, т. 2 а.с. 29-31, 45-47).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2015 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2012 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» без задоволення (т. 4 а.с. 159-164).

Станом на 19 вересня 2014 року земельна ділянка, площею 0,1399 га, в межах згідно з планом, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (площею 0,1000 га) та ведення особистого підсобного господарства (площею 0,0399), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4, власником якої є ОСОБА_1 є об'єктом обтяження на підставі договору іпотеки № ДІ-252 (т. 3 а.с. 23).

Відповідно до плану земельної ділянки садибного житлового будинку АДРЕСА_4 розташовано А-2 житловий будинок, Е вольєр, 3 убиральня, № 12 басейн, № 11 зливна яма, № 1:13, I споруди (т. 3 а.с. 35-43).

Згідно інформації КП ДМБТІ ДОР станом на 02 березня 2012 року право власності на домоволодіння по АДРЕСА_4 було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 01 липня 1998 року (т. 3 а.с. 236).

Згідно відповіді від 25.12.2012 року на запит суду ТУ Держгірпромнагляду у Дніпропетровській області повідомило, що ОСОБА_1 великовантажних автомобілів та інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування не реєстрував (т. 1 а.с. 124).

Як вбачається з відповіді КП «ДМБТІ» ДОР від 13.12.2012 року, станом на 12.12.2012 року за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстровано (т. 1 а.с. 125).

Відповідно інформації Державіаслужби України від 15.01.2013 року повідомлено, що в Державному реєстрі цивільних повітряних суден України на ім'я ОСОБА_1 повітряних суден не зареєстровано (т. 1 а.с. 128).

З відповіді від 21.01.2013 року Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті встановлено, що записи щодо суден, власником або судовласником яких є ОСОБА_1 відсутні (т. 1 а.с. 130).

31.12.2014 року Управлінням Держземагенства у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області на запит суду повідомлено, що внаслідок пожежі, яка відбулася в архіві управління у 2008 році, було знищено всю наявну документацію із землеустрою, тому немає можливості надати копії документації із землеустрою на земельну ділянку площею 0,1399 га по АДРЕСА_4 (т. 4 а.с. 146, 148).

Вказані вище спірні правовідносини регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про іпотеку», СК України, ЗК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім того, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень ст.ст. 509, 526, 530 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, у тому числі сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 574 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

У відповідності до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Частинами 1, 3 ст. 576 ЦК України передбачено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором.

Так, судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Граніти Дніпра» за кредитним договором, між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № ДІ-252 від 30 січня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_1 надав ЗАТ КБ «ПриватБанк» в іпотеку земельну ділянку, площею 0,1399 га, в межах згідно з планом, яка призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (0,1000 га), та ведення особистого підсобного господарства (0,0399 га), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, яка належить ОСОБА_1 на праві власності. Земельна ділянка передана з усіма приналежностями. Тобто, як уточнив в судовому засіданні представник ПАТ КБ «ПриватБанк», при укладенні даного договору під приналежностями слід розуміти всі будівлі і споруди, які були на земельній ділянці на момент укладення договору іпотеки.

Статтею 578 ЦК України зазначено, що майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Частинами 2, 3 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника.

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку», чинного на момент укладення договору іпотеки, нерухоме майно (нерухомість) - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці і невід'ємно пов'язані з нею, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

При цьому статтею 5 зазначеного Закону України «Про іпотеку» визначено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності, нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору. Частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї, як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї, як на окремий об'єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Статтею 6 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), на якій вони розташовані. Після звернення стягнення на передану в іпотеку земельну ділянку, на якій розташовані будівлі (споруди), що належать іншій, ніж іпотекодавець, особі, новий власник земельної ділянки зобов'язаний надати власнику будівлі (споруди) такі ж умови користування земельною ділянкою, які мав іпотекодавець. Об'єкти незавершеного будівництва, розташовані на переданій в іпотеку земельній ділянці, вважаються предметом іпотеки, незалежно від того, хто є власником об'єкта незавершеного будівництва.

Так, відповідно до ст. 18 Закону України «Про іпотеку», іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови, як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення, посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Таким чином, системний аналіз зазначених вище норм Закону України «Про іпотеку» свідчить про обов'язковість під час укладання договору іпотеки земельної ділянки й обов'язкового укладання договору іпотеки будинку, якій знаходиться на цій земельній ділянці та є її невід'ємною частиною, з урахуванням вимог ст. 18 Закону України «Про іпотеку» щодо обов'язкових умов договору, а саме опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення.

В свою чергу спірний договір іпотеки не містить такої істотної умови, як опис приналежностей, а саме будинку та іншого нерухомого майна, які знаходяться на спірній земельній ділянці. При цьому, сам договір іпотеки, взагалі, навіть, не містить посилань на наявність об'єкту нерухомості на земельній ділянці.

В той же час, доводи в судовому засіданні представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо відсутності на земельній ділянці нерухомого майна ні чим об'єктивно не підтверджені та спростовуються письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи. В свою чергу ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано суду жодних доказів того, що на момент укладання договору іпотеки представником позивача було здійснено огляд на місцевості та детальний опис предмету іпотеки.

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Як вбачається із договору іпотеки в забезпечення виконання боржником зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку земельну ділянку, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю, яка була надана у власність ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 17 серпня 2000 року № 2021, а саме земельну ділянку, площею 0,1399 га, в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_4. Землю передано для: 0,1000 га - обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та 0,0399 га - ведення особистого підсобного господарства.

При цьому, значно раніше, 01 липня 1998 року ОСОБА_1 купив, а ОСОБА_6 продав жилий, цегляний будинок А-2, жилою площею 77,3 кв.м., літня кухня - Б цегляна, сарай І В цегляні, теплиця Д цегляна, сарай Ж цегляний, вбиральня З цегляна, огородження № І-3, споруди І, що розташовані на земельній ділянці, розміром 1000 га, по АДРЕСА_4.

Зазначене вище майно було придбане підчас перебування ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, що підтверджується відповідними доказами, що містяться в матеріалах справи.

ЦК України передбачено два види спільної власності: спільна часткова і спільна сумісна власність, які при існуванні між ними певних відмінностей у редакції ст. 578 ЦК України і статті 6 Закону України «Про іпотеку» не розмежовані. Ураховуючи те, що положення ст. 6 Закону та ст. 578 ЦК є спеціальними, вони поширюються як на спільну часткову, так і на спільну сумісну власність. Це підтверджується практикою Верховного Суду України (постанова від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-96цс13).

За правилом ст. 22 КпШС України, який діяв на час придбання зазначеного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ст. 60 СК України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Так, рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2012 року за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок літ. А-2, жилою площею 77,3 кв.м., літня кухня - Б цегляна, сарай Ж цегляний, вбиральня З цегляна, огородження № І-3, споруда І, що розташовані на земельній ділянці, площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_4. Рішення набрало законної сили.

Статтею 173 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Варто зазначити, що ОСОБА_2 дала згоду своєму чоловікові ОСОБА_1 на надання земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_4, що є їхньою спільною сумісною власністю в іпотеку, що ж до житлового будинку та іншого нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, відповідної згоди дружиною надано не було.

Відповідно до аналізу практики застосування судами ст. 16 ЦК України за загальним правилом ч. 2 ст. 65 СК України, дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її (його) згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Така згода на укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згідно із ч. 3 ст. 65 ЦК України, повинна бути письмовою, у тому числі нотаріально посвідченою, якщо правочин підлягав вчиненню з таким посвідченням. Ці вимоги поширюються на вчинення будь-яких правочинів.

Крім того, у ст. 5 Закону України «Про заставу», та у ст. 6 Закону України «Про іпотеку» визначено, що майно, яке перебуває у спільній власності, може бути передано у заставу тільки за згодою всіх співвласників, в іпотеку - лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників.

В постанові Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» також підкреслено, що предметом іпотеки згідно із положенням частини другої статті 5 Закону України «Про іпотеку» може виступати як нерухоме майно, зокрема, якщо його будівництво ще не завершено, але яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець при укладенні договору може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому, так і майнові права на нерухоме майно, які можуть бути відчужені іпотекодавцем і на які може бути звернено стягнення. Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про іпотеку» частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Це положення повинно застосовуватися судом з урахуванням змісту частини другої статті 6 цього Закону щодо нерухомого майна, яке перебуває у спільній власності. У випадку коли окрема будівля не перебуває у спільній власності та зареєстрована під одним інвентарним номером у складі інших будівель, що належали іпотекодавцю, Закон України «Про іпотеку» не вимагає виділення такої будівлі в натурі для укладення договору іпотеки.

В постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-96цс13, суд також зазначив, що згідно зі ст. 578 ЦК України та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку», майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Отже, майно, що є у спільній власності осіб, не може передаватися в іпотеку без згоди іншого співвласника.

Таким чином, при укладенні договору іпотеки не було зазначено, що на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди. При цьому в матеріалах справи містяться докази, щодо придбання житлового будинку ОСОБА_1 та його перепланування в період шлюбу з ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Статтею 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, при віднесенні речей до категорії нерухомості використовують два критерії: матеріальний - ступінь зв'язку цих речей із землею, і юридичний - віднесення законом тих чи інших речей до нерухомих. За першим критерієм до нерухомого майна належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку для призначення їх, є неможливим (жилі будинки, насадження, підприємства як майнові комплекси).

Таким чином, укладання договору іпотеки земельної ділянки між позивачем та відповідачем, за відсутності згоди співвласника на передачу в іпотеку житлового будинку з надвірними спорудами, порушує право власності ОСОБА_2, як співвласника (власника) житлового будинку та прямо суперечить вимогам Закону України «Про іпотеку» в частині надання обов'язкової згоди співвласника нерухомого майна, посвідченого нотаріально.

Крім того, відповідно до ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розмішені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно зі ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Так само, внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку будуть порушені права та інтереси ОСОБА_2

Згідно договору іпотеки в забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належну йому на праві власності земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок та інше нерухоме майно. При цьому договір іпотеки, щодо житлового будинку, між сторонами укладений не був та не було зазначене в укладеному договорі іпотеки детальний опис приналежностей до земельної ділянки.

Так, в листі ВСУ від 01.02.2015 «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна», підкреслено, що статтею 6 Закону № 898-ІV «Про іпотеку» передбачається надання усіма співвласниками згоди на передачу майна в іпотеку. Така передача відбувається шляхом укладення договору іпотеки. Тобто, співвласники повинні надати згоду на укладення договору іпотеки. Саме такий порядок надання згоди встановлено ч. 3 ст. 65 СК України. Внесення змін до договору іпотеки передбачає зміну його умов, тому ці зміни повинні бути узгоджені зі співвласником майна, а отже, потрібно отримати згоду співвласника й на внесення відповідних змін до договору іпотеки. Оскільки, в силу ст. 654 ЦК України та ч. 1 ст. 19 Закону України № 898-ІV «Про іпотеку», зміни до договору іпотеки вносяться шляхом укладення відповідного договору, що підлягає нотаріальному посвідченню. Зазначена позиція ВСУ узгоджується зі ст. 65 СК України, відповідно до якої для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, вимагається письмова нотаріально засвідчена згода другого з подружжя.

Отже, з аналізу чинного законодавства (як загальних, так і спеціальних норм) вбачається необхідність отримання згоди співвласника саме на укладення договору про внесення істотних змін чи доповнень до договору іпотеки майна, що знаходиться у спільній власності. Проте, дані вимоги чинного законодавства сторонами договору не дотримані, нотаріальної згоди ОСОБА_2 на укладення договору про внесення істотних змін чи доповнень до договору іпотеки майна надано не було.

Таким чином, судом встановлено, що під час укладання додаткової угоди до договору іпотеки, сторонами угоди не було виконано вимоги СК України та Закону України «Про іпотеку» щодо надання обов'язкової згоди співвласника нерухомого майна ОСОБА_2, яка на момент її укладання була співвласником придбаного у шлюбі будинку, та який знаходиться на спірній земельній ділянці, що також є підставою для визнання додаткової угоди до договору іпотеки недійсною.

Відповідно до ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Вірним є твердження відповідача, третьої особи та їх представників, щодо відсутності долученого до договору іпотеки детального плану меж розташування обох земельних ділянок переданих в іпотеку (для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (0,1000 га), та ведення особистого підсобного господарства (0,0399 га), виходячи з положень ст.ст. 126, 152, 158, 193 ЗК України, оскільки документом у земельно-кадастрових інформаційних відносинах визнається передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері або на іншому носієві. Опис та індивідуалізація кожної земельної ділянки дозволяють відокремити одну земельну ділянку серед інших, здійснити її якісну та економічну оцінку, присвоїти кожній земельній ділянці кадастровий номер. До земельно-кадастрової документації належать кадастрові карти та плани (графічні й цифрові) схеми, графіки, текстові та інші матеріали, які містять зазначені відомості.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Відповідно до Постанови Пленуму ВССУ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. З урахуванням положень статті 13, частини третьої статті 16, статті 319 ЦК України у разі вчинення, зокрема, наведених дій суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу.

Верховний Суд України у своїй постанові від 18.09.2013 у справі № 6-92цс13, зазначив про необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Там же зазначено, як правовий висновок, що особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки, вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 7 грудня 1976 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 січня 1986 року).

У рішенні по справі «Христов проти України» п. 46 Європейський суд з прав людини наголосив на необхідності підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Отже, в даному випадку задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» призведе до порушення прав та інтересів ОСОБА_2 та буде суперечити положенням Конвенції та Конституції України.

Встановленим судом фактам відповідають цивільно-правові відносини щодо недійсності правочинів та захисту права власності шляхом застосування правових наслідків недійсності правочину, які регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, ЦК України.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст.317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 ЦК України). Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частинами 1, 4 ст. 203 ЦК України (в редакції на час укладення договору іпотеки) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства… Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним. Зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Окрім всього вищезазначеного, доцільно також звернути увагу, що безпосередньо в судовому засіданні, 08 листопада 2012 року (т. 1 а.с. 79) представником ПАТ КБ «ПриватБанк» було зазначено, що «застава була і на будинок, але договір укладено з помилками і звернути стягнення на нього неможливо».

При цьому, відокремлення земельної ділянки від житлового будинку без її пошкодження або істотного знецінення бути не може.

Як зазначено раніше, іпотечний договір повинен містити такі істотні умови, як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Крім того, як зазначає Пленум ВС України у постанові № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Так, на підтвердження тієї обставини, що ЗАТ КБ «ПриватБанк» надав ТОВ «Граніти Дніпра» кредит у сумі 540000,00 дол. США не зазначено та не долучено жодного належного та допустимого доказу, однак, при цьому представник позивача не залишає поза увагою дану обставину і неодноразово зазначає про це в судових засіданнях. В той же час, на виконання вимог ухвали суду про забезпечення доказів ПАТ КБ «ПриватБанк» надало копії матеріалів кредитної справи, які також не містять відповідних доказів надання кредиту.

Беззаперечно не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні й наступні обставини, те що банк надав саме відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі 540000,00 дол. США (як це зазначено в позові ПАТ КБ «ПриватБанк» (т. 1 а.с. 4), оскільки позивачем таких доказів надано суду не було, а відповідач заперечував цей факт.

До доводів представника ПАТ КБ «ПриватБанк», що саме рішення Господарського суду АРК є достатнім доказом на підтвердження отримання ТОВ «Граніти Дніпра» кредитних коштів, суд відноситься критично, оскільки під час розгляду даної справи господарським судом АРК приймав участь лише ПАТ КБ «ПриватБанк», а ОСОБА_1 взагалі не був залучений до участі у даній справі та був позбавлений можливості захистити свої права. Також, при розгляді даної цивільної справи ПАТ КБ «ПриватБанк» інших беззаперечних доказів на підтвердження даної обставини надано не було.

При цьому, як вбачається з договору іпотеки, в забезпечення зобов'язання майновий поручитель, тобто ОСОБА_1 надав земельну ділянку, вартість якої в договорі іпотеки була визначена в сумі 1766237 грн., тобто станом на 30 січня 2008 року. Однак, відповідно до висновку експерта про ринкову вартість земельної ділянки приватної власності станом на 30 січня 2008 року, а саме приватної власності, площею 1000 кв.м., що надана для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд становить - 83000 грн., ринкова вартість земельної ділянки приватної власності 399 кв.м., що надана для ведення особистого господарства становить 9975 грн.

При цьому, як зазначено в «Узагальненні судової практики з розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин» від 07 жовтня 2010 року, яке підготовлено суддею Верховного суду України Луспеником Д.Д., при розгляді справ про звернення стягнення на іпотечне майно, суди мають виходити з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі. Якщо, при розгляді справи між сторонами виникає спір, щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює вона зобов'язана довести інший його розмір, зокрема подати клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи. Так, з матеріалів справи вбачається невідповідність та спір, щодо оцінки вартості предмета іпотеки, при цьому, жодною із сторін відповідного клопотання, щодо її визначення суду заявлено не було.

Варта уваги й та обставина, відповідно до якої позивач, а саме ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався на повідомлення іпотекодавця та боржника про наявну суму заборгованості та застереження щодо невиконання умов кредитного договору та їх наслідки. Так, позивачем на адресу ОСОБА_1 та ТОВ «Граніти Дніпра» було повідомлено про наявну заборгованість невідомого ТОВ «ЕПСІЛОН-БІЗНЕС» за кредитним договором станом на 14 жовтня 2011 року з вимогою сплати всієї заборгованості із повернення кредиту, всю заборгованість із сплати відсотків, пені та штрафу, що становить 1497695,01 дол. США та штраф у розмірі 5298459,94 грн.

При цьому відповідно до п. 11 Постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях - частина четверта статті 60 ЦПК України.

В той же час, у пункті 37 постанови пленуму ВССУ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» роз'яснено, що невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Щодо позовних вимог щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 штрафу на користь позивача за порушення умов договору іпотеки, то суд вважає їх також такими, що не підлягають задоволенню, по-перше з тих підстав, що сам договір має бути визнаний судом не дійсним, та й по-друге, що є очевидним, що жодна зі страхових компаній не погодиться застрахувати предмет іпотеки (земельну ділянку) без врахування нерухомого майна, яке перебувало на ній на час укладання договору іпотеки, на підтвердження чого відповідачем було надано одну з відмов страхової компанії.

Щодо посилань ПАТ КБ «ПриватБанк» на пропуск ОСОБА_2 строку позовної давності, щодо права вимоги про визнання договорів недійсними, то суд з зазначеними доводами погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтями 252, 253 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» до окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності, щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК України встановлено винятки з цього правила, щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК України).

Так, як встановлено судом, ОСОБА_2 про своє порушене право дізналась з моменту подання ПАТ КБ «ПриватБанк» позову до суду, який було подано 17 жовтня 2012 року та ознайомлення з повним текстом договору іпотеки та додаткового договору про внесення змін до нього вже серед матеріалів даної цивільної справи, а позов ОСОБА_2 подано 27 жовтня 2014 року. Таким чином, строк позовної давності ОСОБА_2 порушено не було.

Також, як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 року у справі «Олександр Волков проти України», строк давності переслідує декілька важливих цілей, зокрема забезпечує правову визначеність і завершеність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко заперечувати, дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень відносно подій, які відбувались в далекому минулому на основі доказів, які з часом можуть стати ненадійними та недостатніми (див. Stubbings and Others v. the United Kingdom, 22 October 1996, § 51, eports 1996 IV). Суд постановив, що процесуальні норми направлені на забезпечення належного правосуддя і дотримання принципу правової визначеності, і заявники повинні розраховувати, що ці норми будуть застосовуватись.

Що стосується посилань ОСОБА_2 на неотримання згоди директора ТОВ «Граніти Дніпра» на укладання додаткової угоди до кредитного договору, то суд зазначає, що ОСОБА_2 не є стороною даної угоди та її права під час укладання такої угоди порушені не були. Так само, аналогічні доводи ОСОБА_1 щодо не дійсності додаткової угоди до кредитного договору не можуть бути предметом розгляду по даній цивільній справі, оскільки дані правовідносини відносяться до господарської юрисдикції.

Вимога ОСОБА_1 про зобов'язання приватного нотаріуса виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а саме предмету іпотеки, задоволенню не підлягає, оскільки, відповідно до положень ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в тому числі на підставі рішень судів, що набрали законної сили, інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. Таким чином, дана вимога заявлена передчасно, оскільки, відповідне рішення суду про визнання договору іпотеки недійсним і є підставою для нотаріуса, як державного реєстратора для виключення з реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідних відомостей.

Відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 глави 15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, нотаріус, який накладав заборону, знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення, зокрема, про припинення (розірвання, визнання недійсним) договору застави (іпотеки).

Заява в судовому засіданні представника ОСОБА_2 про застосування до позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» строків позовної давності не може бути задоволена судом виходячи з наступного.

Так, дійсно, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно п. 5.7 кредитного договору № КД-252, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Граніти Дніпра» строки позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Договір іпотеки № ДІ-252, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 30 січня 2008 року, не містить застереження щодо спеціальної позовної давності по даних зобов'язаннях. Пунктами 30 та 35 договору іпотеки передбачено лише термін дії договору - до повного виконання позичальником та Іпотекодержателем зобов'язань за кредитним договором та всім додатковим угодам до нього. Усі суперечки і розбіжності, що виникають з цього договору, підлягають розгляду у відповідності з чинним законодавством.

В той же час, ПАТ КБ «ПриватБанк» вперше звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитній угоді шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення штрафів за договором іпотеки 17 жовтня 2012 року.

У відповідності до вимог ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Однак, ОСОБА_2 по даній цивільній справі є третьою особою, а не стороною (позивач або відповідач ст. 30 ЦПК України), а отже не наділена відповідним правом звернення до суду з відповідною заявою про застосування позовної давності.

Згідно ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

Однак, відповідного клопотання від ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду не надходило, питання щодо залучення ОСОБА_2 в якості співвідповідача судом не вирішувалось.

Згідно норм ст. 3 ЦПК України кожна особа вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів, а в інтересах інших осіб, або державних чи суспільних інтересах лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог та заперечень. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що сторони в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, мають право скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідними клопотаннями про витребування доказів та ін.

Судом неодноразово роз'яснювались учасникам процесу положення ст.ст. 10, 11, 57-60, 61 ЦПК України та наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хаджинастасиу проти Греції» національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача необґрунтовані, свого підтвердження у судовому засіданні не знайшли, доводи позивача спростовуються письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, встановленими судом обставинами в їх сукупності. Отже, жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх доводів позивачем суду не надано.

Перевіривши та з'ясувавши всі необхідні обставини справи та оцінюючи усі наявні докази по справі, досліджені в судовому засіданні в їх сукупності, приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитній угоді шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення штрафів за договором іпотеки не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, виходячи з встановлених в судовому засіданні обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «Граніти Дніпра» про визнання договору іпотеки недійсним та вимоги третьої особи ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, оскільки в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» судом має бути відмовлено, судові витрати, понесені ПАТ КБ «ПриватБанк» не відшкодовуються. Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, то у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Так, ОСОБА_1 сплачені наступні суми судового збору згідно квитанції № 36009.857.1 від 28 грудня 2012 року - 107,30 грн., квитанції № 36009.857.1 від 28 грудня 2012 року, 114,7 грн., згідно квитанції № 160656-к/1 від 24 вересня 2013 року 1720,5 грн., а всього 1942,50 грн. (т. 1 а.с. 104, 134, т. 2 а.с. 42).

ОСОБА_2 судовий збір сплачено відповідно до наступних квитанцій: № 11 від 25 червня 2013 року - 1720,5 грн., № 119 від 23 жовтня 2014 року - 243,60 грн., а всього 1964,10 грн. (т. 1 а.с. 237, т. 3 а.с. 108).

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 120 ЗК України, ст.ст. 11, 15, 181, 186, 187, 202, 203, 204, 215, 251, 252, 253, 256, 257, 261, 266, 317, 319, 321, 377, 574, 575, 576, 578, 583 ЦК України, ст.ст. 65, 60, 173 СК України, ст.ст. 1, 5, 6, 18, 35, 37, 38 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 3-8, 10, 11, 15, 18, 57-60, 61, 88, 208-209, 212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відмовити в повному обсязі.

Позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір іпотеки ДІ-252 від 30 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М. та зареєстрований в реєстрі за 11/08.

Визнати недійсним договір про внесення змін № 1 від 29 липня 2008 року до договору іпотеки № ДІ-252 від 30 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 3201.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1, сплачений ним судовий збір у розмірі 1942,50 грн.

Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2, сплачений нею судовий збір у розмірі 1964,10 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя: К.С. Маштак