Постанова

від 16.06.2015 по справі 2а-1230/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2015 року Справа № 876/3835/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології ремонту транспортної інфраструктури» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології ремонту транспортної інфраструктури» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Залізничному районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

                                                   В С Т А Н О В И В :

У лютому 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Технології ремонту транспортної інфраструктури» (далі – ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення (далі – ППР) від 10.01.2012 №0000012304.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне ППР прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нереальності (нікчемності, безтоварності) господарських операцій позивача з контрагентом-продавцем Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецпрофіль-Харків» (далі – ТОВ-2) у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останнього, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року у справі №2а-1230/12/1370 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на невідповідність висновків суду таким обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю. В апеляційній скарзі покликається на обставини викладені в позовній заяві, яким суд не дав належної правової оцінки. Зазначає, що згідно видаткової та податкової накладної обоє від 02.08.2011 №20801 позивачем отримано від ТОВ-1 товарно-матеріальні цінності, які в подальшому були реалізовані Приватному підприємству «Полюс» та оплачені останнім (далі – ПП). Стосовно іншого товару – асфальтобетонної суміші, яку позивач також придбавав у ТОВ-1, то така операція не стосується предмета спору.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити з таких міркувань.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем не надано доказів оплати товару придбаного у ТОВ-1 згідно вказаних первинних документів. При перевірці ТОВ щодо здійснення взаєморозрахунків з ТОВ-1 у серпні 2011 року, не доведена реальність операцій, не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

Погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У п.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2012 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» цей суд роз'яснив, що за змістом ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог ст.70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Цим вимогам оскаржене судове рішення не відповідає.

ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 12.03.2008, взято на податковий облік 14.03.2008, 02.07.2009 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі – ПДВ). Основними видами його діяльності є будівництво мостів, шляхових естакад, тунелів та метрополітену, монтаж та встановлення збірних конструкцій (а.с.9-10).

На підставі акта від 21.12.2011 №4460/23-4/35621140 (далі – Акт) позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ-1, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2011 по 31.08.2011 податковим органом (тоді ще Державна податкова інспекція у Залізничному районі м.Львова) було встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.200 Податкового кодексу України (далі – ПК), ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон), наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», частин 1, 5 ст.203, частин 1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, внаслідок не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з ТОВ-1, в результаті чого завищено суму податкового кредиту в Декларації з ПДВ за серпень 2011 року (рядок 17) в розмірі 60821,81грн та відповідно заниження ПДВ, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду (рядок 25) у цьому ж розмірі (а.с.8-16).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з ТОВ-1, використавши при цьому дані інформаційних систем та акту перевірки (зустрічної звірки) останньогоі зробивши висновки про безтоварність (фіктивність, нереальність) господарських операцій між ними.

Встановлено, що на підставі податкової накладної від 02.08.2011 №20801 на загальну суму 364930,84грн, в т.ч. ПДВ – 60821,81грн, позивачем сформовано податковий кредит за серпень 2011 року (рядок 17 Декларації з ПДВ за серпень 2011 року).

10.01.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято ППР №0000012304, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 76027,50грн (основний платіж 60822грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 15205,50грн)(а.с.17).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

В пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.14.1.181 цього ж пункту податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пп. «а» п.198.1 ст.198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як визначено у п.198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу)(п.198.6 ст.198 ПК).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності такого.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме – реальне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п.201.1 ст.201 ПК. При цьому наведені вимоги законодавства передбачаються не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених валових витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

При цьому в постанові від 28 лютого 2011 року №21-13а11 цей же Суд прийшов до висновку, що навіть збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Апеляційним судом встановлено, що 01.07.2011 між ТОВ-1 та ТОВ було укладено договір поставки №01/07, за яким перший зобов'язався поставити та передати у власність покупця товар, асортимент, найменування, кількість і ціна за відповідну одиницю виміру якого визначається сторонами у рахунках-фактури, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити за нього на умовах даного договору (пункти 1.1, 1.2; а.с.18-19).

Обумовлено, що поставка товару здійснюється на умовах FCA, склад постачальника, перехід прав власності на товар наступає в момент його передачі на такому складі (пункти 5.1, 5.3 вказаного договору).

Поставка (доставка) товару - підкладка КБ-65, шайба двовиткова д.25, клема жорстка, прокладка ЦП (ПНЦП-31-1), прокладка ОП (ПРЦП-5), втулка ізольована, рейка типу Р-65, болт закладний М-22, болт клемний М-22, шайба плоска, гайка клемна М-22, здійснена найманим (орендованим) ТОВ транспортом (рахунок від 01.08.2011, товарно-транспортна накладена серії ААК №020811 від 02.08.2011, акт здачі-приймання робіт (надання) послуг від 02.08.2011 та платіжне доручення від 01.08.2011 №348), відповідно до видаткової накладної від 02.08.2011 №20801 на загальну суму 364930,84грн, в т.ч. ПДВ – 60821,81грн (а.с.20, 92-95, 133-135).

На реалізований товар ТОВ-1 було виписано податкову накладену від 02.08.2011 №20801, належне оформлення якої відповідач не ставить під сумнів (а.с.23).

Відповідні товари не були оплачені ТОВ.

Вказані первинні документи не були належними чином проаналізовані судом першої інстанції та їм не надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеними основними видами діяльності позивача, у зв'язку з чим цей суд прийшов до передчасних та протилежних висновків, щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ТОВ та ТОВ-1.

Такі об'єктивно розцінюються апеляційним судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Оскільки, оспорений податковий кредит сформований позивачем за другою подією - датою отримання платником податку товару, що підтверджено податковою накладною, то факт відсутності оплати з боку позивача за поставлені товари, не може ставити під сумнів правомірність формування ним такого податкового кредиту.

Судом першої інстанції також взагалі не враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари використані ним у своїй господарській діяльності – реалізовані ПП, що підтверджено належними первинними документами (видаткова накладна від 02.08.2011 №ТТ-0000113, виписки по особовому рахунку про оплату; а.с.72, 75, 78).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у ТОВ-1, та спростовують твердження відповідача, з якими помилково погодився суд першої інстанції, про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

ТОВ-1 на час укладення договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних (а.с.138-141).

Здійснені останнім господарські операції відповідали основному виду його діяльності – виробництво будівельних металевих виробів (а.с.121, 141).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

Як видно із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ-1, які ґрунтувалися на висновках акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ-1 від 07.11.2011 №867/23-02/31437918, складеного Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м.Харкова (далі – Акт-1) (а.с.110-111).

ТОВ-1 належним чином задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем (за серпень 2011 року нараховано ПДВ 21376грн), а податковим органом не представлено доказів участі ТОВ разом із цим контрагентом у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки Акта-1 були в основному виключно сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ-1 не представлено до зустрічної звірки жодних первинних документів, щодо здійснення господарських операцій за відповідний період по взаємовідносинах із позивачем.

Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього та подані в суді першої інстанції.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Встановлені апеляційним судом обставини справи та аналіз наведених норм матеріального права дають підстави для висновку про те, що позивачем та ТОВ-1 належним чином виконані договірні зобов'язання, податкова накладна оформлена у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому у позивача були всі підстави для формування на її підставі податкового кредиту.

Наведені обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову, з наведених вище підстав.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 ч.1 ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,

          П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології ремонту транспортної інфраструктури» задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова від 10 січня 2012 року №0000012304.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя                                                                      В.Я. Качмар

Суддя                     О.М. Гінда

Суддя                     В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 17 червня 2015 року.