Рішення

від 11.12.2007 по справі 2-2253/07

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №2-2253/07

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2007 року                                                                                       м.

Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого                                                          Сингаївського

О.П.,

при секретарі                                                         Котелянець

Т.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 

ОСОБА_3,  Виконавчого комітету

Житомирської міської ради про визнання незаконним рішення виконавчого комітету

Житомирської міської ради,  не дійсним

ордеру на квартиру,  розпорядження органу

приватизації,  виселення без надання

іншого жилого приміщення та вселення,  -

ВСТАНОВИВ:

08.05.2007 року позивач звернувся в суд з позовом,  де вказав, 

що з ІНФОРМАЦІЯ_1 року він був прописаний в АДРЕСА_1. В період часу з

1989 року по серпень 1999 року та з 13.07.2000 року по 13 лютого 2007 року він

за вироками суду відбував покарання у вигляді позбавлення волі,  тому за вищевказаною адресою не проживав.

Звільнившись з місць позбавлення волі 13.02.2007 року він повернувся до себе

додому,  однак дізнався,  що його квартира належить на праві приватної

власності відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Посилаючись на те,  що його ніхто не позбавляв права на

користування житлом та без його згоди квартиру в якій він був прописаний та

проживав передали в користування і власність іншим особам,  позивач просив визнати незаконними рішення

виконавчого комітету Житомирської міської ради від 28.08.1997 року НОМЕР_1 в

частині виділення двох кімнат у АДРЕСА_1 ОСОБА_2,  ОСОБА_3, 

ОСОБА_4,  визнати не дійсним

ордер,  виданий відповідачам на вселення

у вказану квартиру,  та в зв'язку з чим

визнати незаконними розпорядження органу приватизації НОМЕР_2 від 22.11.2006

року про передачу ОСОБА_2 у власність даної квартири та отримане відповідачами

свідоцтво про право власності на нерухоме майно і виселити відповідачів разом з

неповнолітньою дитиною з спірної квартири без надання іншого жилого

приміщення,  одночасно вселивши його у

вказану квартиру. Крім цього,  позивач

просив поновити пропущений ним строк позовної давності посилаючись на те,  що дізнався про порушення свого права після

останнього звільнення з місць позбавлення волі - 13.02.2007 року.

В судовому засіданні позивач та його представник позов

підтримали з наведених у ньому підстав.

Відповідачі ОСОБА_2, 

ОСОБА_3 позов не визнали посилаючись на те,  що оскаржуване позивачем рішення було

прийняте відповідно до норм чинного на той час законодавства,  в зв'язку з чим підстав для визнання його

незаконним немає як і

послідуючих дій та рішень. Крім цього,  посилались на те,  що позивач пропустив строк позовної давності

для оскарження рішення міськвиконкому, 

ордеру та просили суд застосувати цей строк.

Представник відповідача Виконавчого комітету Житомирської

міської ради позов не визнала, 

посилаючись на те,  що оскаржуване

позивачем рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 28.08.1997

року НОМЕР_1 було винесено у відповідності до норм чинного на той час

законодавства,  відповідачам виділялася

вільна квартира,  в зв'язку з чим підстав

для визнання його незаконним немає. Просила відмовити в задоволенні позову в

повному обсязі.

Представник притягнутої до участі в справі в якості

зацікавленої особи служби в справах неповнолітніх Житомирського міськвиконкому

при вирішенні справи полягалася на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи,  матеріали наглядового провадження прокуратури

Корольовського району по скарзі позивача, 

заслухавши пояснення сторін та покази свідків суд відмовляє в

задоволенні позову виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено,  що позивач ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_1 року був

прописаний (зареєстрований) в АДРЕСА_1, 

що підтвердилось в судовому засіданні довідками КВЖРЕП №9 (а.с. 8).

Відповідно до довідки про звільнення (а.с.  11) позивач відбував покарання у вигляді

позбавлення волі за вироком суду з 13 липня 2000 року по 13 лютого 2007

року,  перед цим був засуджений в 1993

році до 6 років 6 місяців позбавлення волі, 

тобто звільнився в 1999 році,  як

випливає з його пояснень та позову - 09 серпня 1999 року.

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради

народних депутатів НОМЕР_1 від 28.08.1997 року сім'ї ОСОБА_2,  яка складалась з трьох чоловік була виділена

АДРЕСА_1,  та видано ордер на вказане

житло (а.с.  12-15). Як зазначено в

рішенні - жила площа надавалась згідно спільних рішень адміністрації та

профкомів.

Пунктом 7 ч.3  ст.

71 ЖК України встановлено,  що жиле

приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї

понад шість місяців у випадку взяття під варту або засудження до арешту,  обмеження волі,  позбавлення волі на певний строк,  чи довічне позбавлення волі - протягом усього

часу перебування під вартою або відбування покарання,  якщо в цьому будинку,  квартирі (їх частині) залишилися проживати

інші члени сім'ї.

Відповідно до  ст. .72 ЖК

України визнання особи такою,  що

втратила право на користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї

особи понад встановлені строки, 

проводиться в судовому порядку.

Згідно зі  ст. .58 ЖК

України ордер може бути видане лише на вільне жиле приміщення.

Позивач в судовому засіданні не надав доказів,  які б свідчили про те,  що на час винесення оскаржуваного ним рішення

та ордеру,  він залишався прописаним в

спірному житлі. Однак,  суд

враховує,  що відповідно до

процесуального законодавства України обов'язок по доказуванню правомірності

рішень суб'єкта владних повноважень, 

яким в даному випадку є Виконавчий комітет Житомирської міської

ради,  лежить на суб'єкті владних

повноважень. Оскільки відповідачами в судовому засіданні не надано суду жодного

доказу,  який би свідчив про те,  що на час винесення рішення та видачі ордеру

позивач ОСОБА_1 був позбавлений права на користування спірним житлом  (визнаний таким  що втратив право  на

користування в судовому порядку,  сам виписався,  переїхав на інше місце проживання,  тощо), 

з огляду на положення  ст.  ст. 

71,  72,  58 ЖК України,  суд прийшов до висновку про те,  що рішення виконавчого комітету Житомирської

міської ради від 28.08.1997 року НОМЕР_1 в частині виділення двох кімнат у

АДРЕСА_1 ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4 є незаконним а виданий ордер повинен

бути визнаний не дійсним,  оскільки

виданий на займане житло.

Разом з тим,  суд

не знайшов підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності і

відмовляє в задоволенні позову в частині визнання незаконним вказаного рішення

міськвиконкому та не дійсним ордеру в зв'язку з пропущенням цих строків.

Так,  відповідно до

п.2  ст. 99 КАС України для звернення до

адміністративного суду за захистом прав, 

свобод та інтересів особи встановлюється річний строк,  який, 

якщо не встановлено інше,  обчислюється

з дня,  коли особа дізналася або повинна

була дізнатися про порушення своїх прав, 

свобод чи інтересів. До вимоги позивача про визнання незаконним та

скасування рішення міськвиконкому суд застосовує саме цей строк,  оскільки в разі відсутності спору про

право,  вказана вимога повинна була б

розглядатися судом за нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

До вимоги про визнання недійсним ордеру суд застосовує

загальний строк позовної давності, 

передбачений  ст. , 257 ЦК України,  тривалістю

у три роки.

При з'ясуванні причин пропуску позивачем строків позовної

давності суд критично відносить до його пояснень про те,  що він лише після звільнення з місць

позбавлення волі в 2007 році дізнався про своє порушене право,  оскільки вони суперечать іншим доказам

дослідженим в судовому засіданні. Так, 

позивач пояснив,  що в період між

серпнем 1999 року липнем 2000 року він проживав в спірній квартирі,  однак не знав,  що вона виділена для проживання іншим

особам.  Відповідачі ж пояснили,  що після отримання квартири вони розпочали

там ремонт,  зірвали поли та інше,  тому квартира не була придатна для

проживання,  що підтвердилось довідкою

Виробниче-ремонтної дільниці (а.с. 61) та показами свідків ОСОБА_5,  ОСОБА_6 , 

які пояснили,  що відповідачі ОСОБА_2

стали пред'являти претензії та користуватися спірним житлом з 1997 року ї з

того ж часу робили там ремонт,  а позивач

в 1999 році проживав з громадянином ОСОБА_7 в АДРЕСА_1,  яка є ще однією кімнатою однієї і тієї ж

квартири,  з роздільними рахунками. В

наглядовому провадженні прокуратури Корольовського району м. Житомирі,  дослідженому в судовому засіданні міститься

копія ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 23 листопада 2004 року,  якою залишено без руху заяву позивача,  яку, 

як він пояснив в судовому засіданні, 

він направляв до суду з місць позбавлення волі (а.с. 7). Крім

цього,  в цих же матеріалах міститься

пояснення гр.-ки ОСОБА_5 про те,  що вона

повідомляла в листах ОСОБА_1,  що його

квартиру зайняли інші люди (а.с. 26),  що

в сукупності з іншими доказами свідчить про обізнаність позивача про отримання

спірної квартири відповідачами ще в 1999 році.

Оцінивши зазначені докази у їх сукупності,  суд прийшов до висновку про те,  що позивачу ще в 1999 році стало відомо про

порушення його права,  однак він не

звернувся вчасно до суду з відповідним позовом, 

хоча мав таку можливість,  навіть

перебуваючи в установах виконання покарань, 

в зв'язку з чим пропустив строки позовної давності без поважних

причин,  і тому вони не підлягають поновленню.

Як похідні не підлягають задоволенню і вимоги позивача

про визнання незаконними розпорядження органу приватизації НОМЕР_2 від

22.11.2006 року про передачу ОСОБА_2 у власність спірної квартири,  отриманого відповідачами свідоцтва про право

власності на нерухоме майно,  виселення

їх з квартири без надання іншого жилого приміщення з одночасним вселенням його

у вказану квартиру.

На підставі викладеного, 

керуючись  ст.  ст. 

71,  72,  58 ЖК України,   ст. .257, 

261,  267 ЦК України,  п.2  ст. 99 КАС,  України,  

ст.  ст.  10, 

11,  60,  208, 

209,  212-215,  224 ЦПК України,  суд,  -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3, 

Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання незаконним

рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 28.08.1997 року

НОМЕР_1 в частині виділення двох кімнат у АДРЕСА_1 ОСОБА_2,  ОСОБА_3, 

ОСОБА_4 та визнання не дійсним ордеру на вселення у вказану квартиру відмовити

в зв'язку з пропуском строків позовної давності

В задоволенні позову в частині визнання недійсними

розпорядження органу приватизації НОМЕР_2 від 22.11.2006 року про передачу

ОСОБА_2 у власність АДРЕСА_1 та свідоцтва про право власності на нерухоме

майно,  виселення ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_4 з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення та вселення в

квартиру відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду

Житомирської області через Корольовський районний суд протягом двадцяти днів

після подання заяви про апеляційне оскарження, 

яка може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.