Рішення

від 09.06.2015 по справі 913/79/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022, м. Харків, проспект Леніна, б.5, inbox@lg.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року Справа № 913/79/15

Провадження №27/913/79/15

Суддя господарського суду Луганської області Байбак О.І.

при секретарі: Зоріній О.Г.

за участю представників сторін:

позивача - Кожихов А.Ю. (за довіреністю № 93/15 від 23.03.2015 р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні господарського суду Луганської області cправу № 913/79/15

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні господарського суду Луганської області cправу № 913/79/15

за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стахановриба», м. Стаханов Луганської області

про стягнення 542756,61 грн. -

встановив:

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", м. Київ (далі за текстом - позивач) звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стахановриба», м. Стаханов, Луганської області (далі за текстом - відповідач) заборгованість за кредитним договором № 012/46-00/6 від 15.06.2007 р. у сумі 542756,61 грн., з яких:

- 449734,95 грн. - заборгованість за кредитом;

- 68026,48 грн. - заборгованість за відсотками;

- 24995,18 грн. - пеня.

Також позивач просить покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 10855,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за зазначеним кредитним договором.

Даний позов згідно з ухвалою господарського суду Луганської області від 29.04.2015 р. по справі № 913/79/15 був прийнятий судом до провадження та призначений до розгляду в судовому засіданні на 26.05.2015 р.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 26.05.2015 р. розгляд справи відкладено на 09.06.2015 р. в зв'язку з неявкою представника відповідача.

На судове засідання 09.06.2015 р. прибув представник позивача, який підтримує позицію, викладену у позові, просить його задовольнити.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, на судове засідання свого представника повторно не направив.

Господарський суд, з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи вживав наступних заходів:

Як свідчить залучений до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 35-36) юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Стахановриба" є Луганська область, м. Стаханов, Проспект Леніна, буд. 69.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, вони вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін.

Оскільки згідно з листом УДППЗ «Укрпошта» № 07-13-3378 від 27.11.2014 р. остання тимчасово не здійснює поштові відправлення до м. Стаханов, Луганської області, направлення копій процесуальних документів (в т.ч. копії ухвали від 29.04.2015 р. а.с. 41-45) на адресу відповідача за допомогою пошти виявилося неможливим.

Однак, з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, суд двічі розміщував на офіційному веб-порталі "Судова влада України" оголошення про час та місце розгляду даної справи (а. с. 3, 49). Крім того, повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи здійснювалося за допомогою телефонограми (а. с. 50), проте її передати також не вдалося через відсутність зв'язку з абонентом.

Доказів наявності у відповідача інших засобів зв'язку матеріали справи не містять.

Враховуючи рекомендації, які містить інформаційний лист ВГСУ від 12.09.2014 № 01-06/1290/14 «Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", суд вжив всіх можливих заходів з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі документами та матеріалами, як це передбачено 75 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 15.06.2007 між сторонами укладено Кредитний договір № 012/46-00/6 (далі Кредитний договір) (а. с. 10-13).

За умовами Кредитного договору позивач зобов'язався надати відповідачу кредит на загальну суму 1470000,00 грн. під 17,5% річних з кінцевим терміном погашення кредиту 14.06.2017 р., а Відповідач зобов'язався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Банку суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені Кредитним договором.

Додатковою угодою №2 від 30.10.2009 до Кредитного договору проценту ставку за користування кредитом збільшено до 20,00 % (а. с. 17-18).

На виконання умов кредитного договору, позивач надав відповідачу кредит в загальній сумі 1470000 грн. (а. с. 21)

Проте, Відповідач починаючи з липня 2014 р. зобов'язання з погашення кредитної заборгованості, а з вересня 2014 р. також по нарахованим процентам, у встановлені Кредитним договором строки не виконує.

Згідно з розрахунком позивача, заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 24.04.2015 р. складає: 542756,61 грн., де:

заборгованість по тілу Кредиту - 449 734,95 грн.

(в тому числі прострочена заборгованість - 112 433,58 грн.);

заборгованість за відсотками - 68 026,48 грн.

(в тому числі прострочена заборгованість за відсотками - 60 140,72 грн.);

пеня - 24 995,18 грн.;

Відповідно до 1.9.1 Кредитного договору Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання Позичальником своїх боргових та інших зобов'язань.

В зв'язку з простроченням відповідачем платежів за Кредитним договором по тілу кредиту та по сплаті процентів за користування кредитом, позивач при зверненні до господарського суду з позовом по даній справі на підставі п. 1.9.1 Кредитного договору вимагає дострокового виконання зобов'язань в цілому за Кредитним договором.

Надаючи правову кваліфікацію існуючим між сторонами правовідносинам суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 3 ст. 346 ГК України, кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Частиною 2 ст. 1056 1 ЦК України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фі ксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з п. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором та її розмір підтверджуються матеріалами справи, тобто доведена позивачем належними доказами, та відповідачем жодним чином не спростована.

Розрахунок існуючої заборгованості позивачем здійснено арифметично вірно, на підставі умов укладеного між сторонами договору та відповідних вимог чинного законодавства України.

Позивач на підставі п. 3.9.1 договору має право вимагати дострокового виконання відповідачем боргових зобов'язань в цілому або у визначеній частині у випадку невиконання останнім своїх боргових та інших зобов'язань.

З урахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 449734,95 грн. заборгованості по тілу Кредиту та 68026,48 грн. заборгованості за відсотками.

Згідно з пунктом 4.1 Кредитного договору, за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань за цим Договором Позичальник несе відповідальність в порядку і на умовах, визначених в цьому Договорі.

Зокрема, пунктом 4.1.1 Кредитного договору зазначено, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитними коштами, у визначені цим Договором строки, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього Договору.

Як свідчить наданий позивачем розрахунок, ним за порушення відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором нарахована до стягнення пеня в сумі 24995,18 грн., за період прострочення з 26.10.2014 р. по 14.04.2015 р.

Суд констатує, що даний розрахунок здійснено позивачем арифметично вірно, нарахування пені здійснено на підставі умов договору та відповідних вимог ст. 231, 232 Господарського кодексу України.

Однак, суд з власної ініціативи вважає за необхідне зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача за порушення умов кредитного договору.

За змістом п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 ст. 551 ЦК України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», зокрема зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

За своєю правовою природою пеня, як один із видів штрафних санкцій, виконує стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання.

Як свідчить наданий позивачем розрахунок суми заборгованості за кредитним договором станом на 29.04.2015 р. (а. с. 19) відповідач на протязі більше ніж 7 років користування кредитом, а саме з 19.06.2007 р. по 29.08.2014 р. майже не допускав прострочень у виплатах заборгованості по кредиту та процентах за його користуванням, в зв'язку з чим, за весь цей час позивачем відповідачу пеня взагалі не нараховувалася. Тобто в даному випадку суд приходить до висновку про добросовісне виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором в згаданий період часу.

Разом з тим, указом президента України від 14.04.2014 р. № 405/2014 було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України", тобто з даного часу на території Луганської області, в т.ч. в місті Стаханов, де зареєстровано підприємство - відповідач, офіційно розпочалася антитерористична операція.

Станом на момент розгляду даної справи антитерористична операція не завершена.

Більше того, згідно з Розпорядженням Кабінету міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», місто Стаханов входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Згідно з витягом з ЄДРПОУ, станом на момент розгляду даної справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Стахановриба» не перереєстровано на підконтрольну владі України територію.

Тобто, підприємство відповідача, в разі продовження ведення ним господарської діяльності, фактично вимушене існувати за наявності тих негативних наслідків, які мають місце на непідконтрольній владі України території (воєнні дії, відсутність економічних зв'язків з підконтрольними Українській владі територіями, свавілля, не функціонування банківської системи, відсутність органів влади, тощо).

Суд також враховує, що суб'єкти господарювання, які залишилися на непідконтрольній владі України території, потребують особливого захисту з боку держави, оскільки остання заінтересована в їх існуванні через їх потенційну спроможність, після звільнення тимчасово непідконтрольних територій, бути платниками податків і зборів до Державного бюджету України, та виступати роботодавцем для населення цих територій, що може сприяти подоланню тих негативних наслідків, які нині мають місце в зоні проведення антитерористичної операції.

Так само, в збереженні таких господарюючих суб'єктів має бути заінтересований і позивач, оскільки саме вони є потенційними споживачами послуг банку після звільнення тимчасово непідконтрольних територій.

Разом з тим, нарахування позивачем до стягнення з відповідача пені за порушення зобов'язань за кредитним договором в зазначеному вище розмірі здійснене без врахування того становища, в якому опинився відповідач, його майнового стану, прав та інтересів, і більше того, може сприяти його банкрутству та подальшій ліквідації, як суб'єкта господарювання.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що позивач в разі неотримання від відповідача пені в заявленому в позові розмірі понесе будь-які збитки.

Суд вважає зазначені обставини винятковими та такими, що зумовлюють необхідність застосування до спірних правовідносин ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача з ініціативи суду, оскільки в такому випадку буде збережено баланс інтересів сторін, та враховано всі обставини, що заслуговують на увагу при прийнятті рішення по даній справі.

Тим більше, в вересні 2014 року набрав чинності Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який згідно з преамбулою, визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Згідно зі ст. 2 згаданого закону, на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання Закону № 1669, Кабінетом Міністрів України 30.10.2014 року Розпорядженням №1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (надалі - Перелік).

Однак, 05.11.2014 року Кабінет Міністрів України видав Розпорядження №1079- р, яким зупинив дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р.

Проте, станом на момент винесення даного рішення, в зв'язку з тим, що Вищим адміністративним судом України ще не розглянуті касаційні скарги по справах № 826/18330/14 та № 826/18327/14 щодо оскарження розпорядження Кабінету Міністрів України №1079- р, відсутня можливість застосування Закону №1669 від 02.09.2014 року щодо заборони нарахування пені та штрафів, оскільки відсутня юридична сила Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Разом з тим, той факт що в місті Стаханов, Луганської області, де зареєстрований відповідач, знаходиться в зоні проведення антитерористичної операції, та більше того, перебуває на тимчасово непідконтрольній території, є загальновідомим, тобто таким, що з урахуванням вимог ч. 2 ст. 35 ГПК України, взагалі не потребують доведенню.

Зазначене також підтверджується наявністю міста Стаханов, Луганської області в Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно з Розпорядженням Кабінету міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення».

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

З урахуванням викладеного, господарський суд, керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України, вважає за необхідне зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором на 24994,18 грн., та стягнути пеню в розмірі 1 грн.

З урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, судовий збір в сумі 10855,13 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 75, п. 3 ст. 83, ст. ст. 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стахановриба", (код ЄДРПОУ 04709391; юридична адреса: Луганська область, м. Стаханов, проспект Леніна, 69) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (код ЄДРПОУ 14305909; юридична адреса: м. Київ, вул. Лєскова, 9; рахунок 290955437, МФО 300335, отримувач: "ПАТ Райффайзен Банк Аваль") 449734,95 грн. заборгованості по тілу Кредиту та 68026,48 грн. заборгованості за відсотками., 1 грн. пені, 10855,13 грн. судового збору.

В задоволенні позову про стягнення 24994,18 грн. пені відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 12.06.2015 р.

Суддя Байбак О.І.