Постанова

від 16.06.2015 по справі 922/230/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2015 р. Справа № 922/230/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників сторін:

позивача: Богомолов О.О,за довіреністю №08-11/4847/2-14 від 29.12.2014

відповідача:Василенко Л.С., за довіреністю №53 від 17.02.2015

третьої особи:Борисенков Є.В., довіреність б/н від 28.01.15

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№2479 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 27 березня 2015 року по справі № 922/230/15

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до ТОВ "Хлібзавод "Ново-Баварський", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Харківський автомобільний завод", м. Харків

про повернення майна та відшкодування доходів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.03.2015 по справі №922/230/15 (суддя Ольшанченко В.І. ) в позові відмовлено повністю.

Харківська міська рада з рішенням місцевого господарського суду не погодилася та подала до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2015 по справі №922/230/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення доходу отриманого від безпідставно набутого майна в розмірі 133601,25 грн.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Хлібзавод "Ново-Баварський" через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів викладених в апеляційні скарзі, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному дослідженні обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Державне підприємство "Харківський автомобільний завод" відзиву на апеляційну скаргу не надало, в судове засідання 18.06.2015 представник третьої особи підтримав позицію відповідача та просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 24.06.2005 Товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Ново-Баварський" за договором купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО Лазюк О.А. та зареєстрованого за №1360, придбав у Державного підприємства Міністерства оборони України "Харківський автомобільний ремонтний завод" (в/ч А0910), правонаступником якого є Державне підприємство "Харківський автомобільний завод", нежитлові будівлі: літ. "Е-1" площею 888,0 кв.м. та літ. "Ж-1" площею 99,4 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Цементна, 2.

В подальшому відповідач здійснив реконструкцію придбаних приміщень.

Згідно з інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області від 20.08.2014 р. №25805891:

- нежитлова будівля літ. "Ж-3" загальною площею 469,0 кв.м. по вул. Цементній, 2 зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Ново-Баварський" на праві приватної власності на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.12.2007 по справі №2-6666;

- нежитлова будівля літ. "Е-2" загальною площею 1556,7 кв.м. по вул. Цементній, 2 зареєстрована за Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Ново-Баварський" на праві приватної власності на підставі рішення господарського суду Харківської області від 29.09.2009 по справі №38/281-09.

Крім того, право власності відповідача на вказані нежитлові будівлі підтверджується копіями свідоцтв про право власності на нерухоме майно індексний №30923484 від 12.12.2014 та №32488806 від 21.01.2015, витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: індексний №30923692 від 12.12.2014 та №32489360 від 21.01.2015.

Земельна ділянка, на якій розташовані зазначені нежитлові будівлі, є часткою земельної ділянки, яка надавалась Державному підприємству Міністерства Оборони України "Харківський автомобільний ремонтний завод" (в/ч А0910) (нині - Державне підприємство "Харківський автомобільний завод"), у постійне користування площею 20,0054 га по вул. Цементній, 2 для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих і складських будівель.

Листом від 21.10.2005 №1/528 Міністерство Оборони України "Харківський автомобільний ремонтний завод" (в/ч А0910) надало згоду на оформлення ТОВ Хлібозавод "Ново-Баварський" права користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих і складських будівель та приміщень.

Рішенням 31 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 26.02.2014 надано ТОВ Хлібозавод "Ново-Баварський" дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Е-2", "Ж-3" (виробничі, складські та адміністративні) по вул. Цементній, 2 та встановлено термін його розроблення - шість місяців.

На підставі рішення 34 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 06.08.2014 №1610/14 надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Ново-Баварський" в оренду земельну ділянку площею 0,2530 га для експлуатації та обслуговування вищезазначених нежитлових будівель.

Частина земельної ділянки площею 0,2530 га по вул. Цементній, 2 була виділена в окрему земельну ділянку, кадастровий номер 6310137900:11:006:001 згідно проекту землеустрою щодо відведення Товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Ново-Баварський" земельної ділянки по вул. Цементній, 2 в м. Харкові, затвердженого рішенням 34 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 06.08.2014 №1610/14, та технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

28.11.2014 між позивачем - Харківською міською радою та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Ново-Баварський" було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,2530 га по вул. Цементній, 2 у м. Харкові для експлуатації нежитлових будівель "Е-2", "Ж-3" (виробничі, складські та адміністративні).

До 01.01.2015 ДП "Харківський автомобільний завод" сплачувало земельний податок та декларувало податкові зобов'язання, як платник земельного податку за земельну ділянку площею 20,0054 га, за адресою: вул. Цементна, 2, м. Харків, (кадастровий номер 6310137900:11:006:0501), в тому числі і за частку земельної ділянки, на якій знаходяться орендовані Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод "Ново-Баварський" нежитлові приміщення та набуті у власність нежитлові будівлі.

25.11.2014 Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,2530 га по вул. Цементній, 2-А у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Е-2", "Ж-3" (виробничі, складські та адміністративні приміщення). За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її межі, площі та конфігурації.

У зв'язку з виявленими обставинами, позивач звернувся до Головного управління Міндоходів у Харківській області про надання інформації відносно оплати відповідачем земельного податку за використання зазначеної земельної ділянки.

Відповідно до листа Головного управління Міндоходів у Харківській області від 29.08.2014 № 3813/9/20-33-15-04-15 Товариство з обмеженою відповідальністю Хлібозавод "Ново-Баварський" (код ЄДРПОУ 22670637) не здійснювало нарахування та сплату земельного податку.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна №25805891 від 20.08.2014, листів Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 11.09.2014 №10228/0/225-14 та Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області від 23.09.2014 р. №4342/08 речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані, а тому, на думку позивача, останнє не набуло належних прав власності або користування щодо земельної ділянки по вул. Цементна, 2 у м. Харкові та використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся із відповідним позовом та просив суд зобов'язати відповідача звільнити відповідну ділянку та стягнути з відповідача суму несплаченої плати за користування земельною ділянкою як отриманий останнім дохід від використання безпідставно набутого майна.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції відхилив доводи позивача про безпідставне набуття відповідачем спірної земельної ділянки та зазначив про відсутність правових підстав для відшкодування доходів, зазначених в частині першої статті 1214 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Главою III Земельного кодексу УРСР 1922 року, який регулював земельні відносини на час прийняття рішення про надання зазначеної земельної ділянки в користування Міністерству оборони України, передбачено порядок провадження справ із землеустрою.

Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було закріплено правило, відповідно до якого право власності та право постійного користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвідчує відповідне право.

Відповідно до пункту 6 Постанови Верховної Ради УРСР від 18.12.1990 №563-XII "Про земельну реформу" з наступними змінами громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 01.01.2008 оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається.

Проте рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 від 22.09.2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) положення пункт 6 вищезазначеної Постанови Верховної Ради УРСР було визнано неконституційним. У мотивувальній частині рішення Конституційним Судом України було зазначено, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Поряд із цим, Земельний кодекс 1990 року вперше закріпив визначення поняття земель оборони як земель, наданих для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ.

Таким чином, оскільки рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №13/218с від 11.11.1949 було встановлено право землекористування Міністерству Оборони України на земельну ділянку за адресою вул. Цементна, 2 у м. Харкові для постійної діяльності військових формувань, у період чинного на той час законодавства, то обґрунтованим є твердження про віднесення цих земель за цільовим призначенням до земель оборони.

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом.

Згідно з статтею 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, в тому числі, землі оборони.

Особливості передачі та надання згоди на вилучення земельних ділянок, наданих для потреб Збройних Сил України, визначені "Положенням про порядок надання в користування земель для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 за № 483.

Згідно підпункту 44, 45, 50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями", згода на припинення права користування землями (земельними ділянками), які не використовується Збройним Силами України, вилучення, зміну цільового призначення цих земельних ділянок надається Міністром оборони України за поданням заступника Міністра оборони України (згідно з розподілом функціональних повноважень).

З наведених норм права вбачається, що землі оборони належать до державної власності. Законом встановлений спеціальний порядок передачі нерухомого майна державної власності, в тому числі земельних ділянок, у комунальну власність. Даний порядок передбачає надання органом місцевого самоврядування згоди на прийняття такого державного майна у комунальну власність, при цьому власне рішення про передачу нерухомого майна у комунальну власність приймає Кабінет Міністрів України та в подальшому сама передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується спеціально створеною комісією.

Колегією суддів констатовано відсутність в матеріалах справи рішення Міністерства оборони України про надання згоди на вилучення земельної ділянки військового призначення, сторонами суду таке рішення не надавалось, крім доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони матеріали справи не містять.

Відповідно до частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частини 1 статті 181 Цивільного Кодексу України).

Частинами 1,2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу від 24.06.2005 за №1360) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Тобто, отримавши право власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-3" загальною площею 469,0 кв.м. по вул. Цементній, 2 та на нежитлову будівлю літ. "Е-2" загальною площею 1556,7 кв.м. по вул. Цементній, 2 у м. Харкові, відповідач одночасно отримав право на оформлення права постійного користування земельною ділянкою, на якій зведені зазначені нежитлові будівлі.

За статтею 123 Земельного кодексу України надання земельної ділянки державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Для реєстрації земельної ділянки зацікавлена особа повинна замовити документацію із землеустрою. Більша частина цієї документації не може бути виготовлена сторонами самостійно. Для її підготовки слід звернутися до відповідної землевпорядної організації, замовити "технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку".

Згідно чинного земельного законодавства, використання землі здійснюється або на праві власності, або на праві користування земельною ділянкою (в даному випадку - договору оренди земельної ділянки).

Проте, як відомо з матеріалів справи, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю належним чином відповідачем не оформлене, проте недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомості на користування нерухомістю та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно із статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою (Лист Верховного Суду України від 01 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України").

Зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття (лист Вищого господарського суду від 01.01.2010 "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами").

В розрізі зазначеного вбачається, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні унормованих статей Конституції України та фактично не призводить до відновлення його порушених прав.

Крім того, колегія суддів зазначає, що враховуючи фактичний та юридичний зв'язок земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, посилання позивача на безпідставне використання відповідачем земельної ділянки, в розумінні статей 1212-1215 Цивільного кодексу України, є неможливим, враховуючи наступне.

Відповідно до статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави іменуються також зобов'язаннями з безпідставного збагачення, або кондикційними зобов'язаннями. Сутність кондикційного зобов'язання як правовідношення полягає в тому, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) або на підставі, яка згодом відпала, зобов'язана повернути потерпілому це майно (частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Певною мірою проблема розуміння та кваліфікації таких зобов'язань породжується нормою частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України, якою визначене коло вимог, до яких також застосовуються положення глави 83 Цивільного кодексу України про реституцію, віндикацію, повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У нормах статей 1213 та 1214 Цивільного кодексу України не має санкцій як міри цивільно-правової відповідальності боржника, натомість ними закріплено право та кореспондуючі ним обов'язки сторін зобов'язання з безпідставного збагачення - право потерпілого: 1) на повернення йому безпідставно набутого майна в натурі або відшкодування його вартості; 2) на відшкодування йому доходів від безпідставно набутого майна, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли дізнався або міг дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Норми глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" та статті 1212 Цивільного кодексу України, зокрема, можуть бути застосовані тоді, коли дії набувача майна можуть кваліфікуватися як правопорушення.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, яким у постанові від 06.11.14 у справі № 922/1087/14 вказано, що вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 224 Господарського кодексу України. Для застосуванні такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Проте, позивачем не доведено наявність вищевказаних елементів цивільного правопорушення в діях відповідача. Більш того, позивач у свої позовній заяві зазначає, що дії відповідача з набуття земельної ділянки, як наслідок придбання у власність будівлі, не порушують норми права, передбачені чинним законодавством, а тому ці дії з набуття земельної ділянки не є протиправними.

Констатуючи викладене колегія суддів зазначає, що суд попередньої інстанції правомірно відмовив в задоволені позовних вимог про повернення безпідставно набутого майна - земельної ділянки, оскільки це майно (земельна ділянка) не є безпідставно набутим враховуючи, що на ній знаходиться будівля, яка належить відповідачу на праві власності. Повернення земельної ділянки приведе до порушення права відповідача на будівлю, яка належить йому на праві власності.

У зв'язку з викладеним, є неправомірним стягнення з відповідача 133601,25 грн., як доходу, отриманого від безпідставно набутого майна.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним.

Згідно із пунктом 287.6 статті 287 Податкового Кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину), податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, їх частини, з урахуванням прибудинкової території, сплачуються на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За приписами частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Статтею 269 Податкового кодексу України встановлено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового Кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Договори оренди відповідач на спірну земельну ділянку не укладав, майно за актами приймання-передачі не отримував.

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України ).

Для визначення розміру податку та орендної плати відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (стаття 23 Закону України "Про оцінку земель").

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки визначає вартість квадратного метра певної земельної ділянки.

Таким чином, для встановлення загальної нормативної вартості земельної ділянки необхідно встановити конкретний розмір такої земельної ділянки.

Згідно Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 №376, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється 1) юридичною особою, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа - підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 2) на замовлення орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 3) на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Наданий позивачем до позову акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації спірної земельної ділянки від 25.11.2014 (а.с.12-18) складено головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради. Докази про використання під час складання вказаного акту необхідної техніки, спеціалістів та документації в матеріалах справи відсутні, та позивачем не надані.

Відповідно до Положення про Департамент самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради (додаток № 130 до рішення Харківської міської ради 6 скликання від 24.11.2010 № 07/10 в редакції рішення 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 №1188/13), він не має повноважень щодо визначення меж, розмірів земельних ділянок, а виконує на самоврядних засадах контрольну функцію належного використання земельних ділянок.

Враховуючи вищевикладене, позиція позивача по даній справи базується лише на припущеннях та з достовірністю не підтверджується матеріалами справи.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи те, що позивачем не доведено суду факт порушення його законних прав та інтересів з боку відповідача, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про не обґрунтованість позовних вимог та визнав їх такими, що не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статті 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 27.03.2015 по справі №922/230/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27 березня 2015 року по справі №922/230/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18 червня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.