Постанова

від 15.06.2015 по справі 805/660/15-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2015 р. Справа № 805/660/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

14 год. 30 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Агенція безпеки «Щит-Донбас»

до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення від 16 жовтня 2014 року № НОМЕР_1

ВСТАНОВИВ:

Приватним підприємством «Агенція безпеки «Щит-Донбас» заявлено позов до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення від 16 жовтня 2014 року № НОМЕР_1, яким збільшена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 59980 грн., в тому числі за основним платежем 47984 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 11996 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням та необґрунтованість висновків податкового органу про відсутність реальних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Кийтехторг», зазначаючи про наявність всіх документів, що підтверджують правомірність формування податкового кредиту. Письмовою заявою, поданою до канцелярії суду 29 квітня 2015 року, позивач просив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідач у письмових запереченнях проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на відсутність факту реального здійснення господарських операцій позивача із ТОВ «Кийтехторг». Відповідач у письмових запереченнях просив розглянути справу без участі представника відповідача.

Відповідно до частини 6 статті 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Таким чином, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Дослідивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Приватне підприємством «Агенція безпеки «Щит-Донбас» зареєстроване як юридична особа, включене до ЄДРПОУ за номером 34436126, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, знаходиться на податковому обліку в Красноармійській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 200027652, має ліцензію з надання послуг з охорони власності та громадян, видану 20 квітня 2012 року серії АВ № 617099.

З 19 по 29 вересня 2014 року відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 1 лютого по 30 квітня 2014 року за операціями з платником податків ТОВ «Кийтехторг», їх реальності та повноти відображення в обліку, наслідки якої викладені в акті перевірки від 2 жовтня 2014 року № 1013/05-16-15-01/34436126 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 16 жовтня 2014 року прийняте спірне податкове повідомлення-рішення відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України № НОМЕР_1, яким збільшена сума грошового зобовязання за платежем: податок на додану вартість в загальній сумі 59980 грн., в тому числі за основним платежем 47984 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 11996 грн., за порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту, перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення на суму 47984 грн., в тому числі за лютий 2014 року на суму 15167 грн., за березень 2014 року на суму 16317 грн., за квітень 2014 року на суму 16500 грн. за правочином з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кийтехторг», який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом встановлено, що 1 лютого 2014 року між позивачем як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кийтехторг» як виконавцем був укладений договір про надання послуг № 01-0214, відповідно до якого виконавець надає замовнику послуги інформаційного та консультативного характеру, пов'язані із діяльністю замовника. Між сторонами договору підписані акти здачі-прийняття робіт та позивачем отримані податкові накладні від 14 лютого 2014 року № 144 на загальну суму 45500 грн., в тому числі податок на додану вартість 7583 грн. 33 коп., від 28 лютого 2014 року № 292 на загальну суму 45500 грн., в тому числі податок на додану вартість 7583 грн. 33 коп., від 15 березня 2014 року № 150 на загальну суму 48950 грн., в тому числі податок на додану вартість 8158 грн. 33 коп., від 31 березня 2014 року № 328 на загальну суму 48950 грн., в тому числі податок на додану вартість 8158 грн. 33 коп., від 15 квітня 2014 року № 153 на загальну суму 49500 грн., в тому числі податок на додану вартість 8250 грн. 33 коп., від 30 квітня 2014 року № 314 на загальну суму 49500 грн., в тому числі податок на додану вартість 8250 грн. 33 коп. Розрахунки за договором здійснювалися в безготівковій формі, платіжним дорученням від 15 травня 2014 року № 382 на суму 23000 грн. Також за договором про відступлення права вимоги від 1 червня 2014 року кредитором позивача визначено ТОВ «Марол», якому були перераховані кошти платіжними дорученнями від 3 липня 2014 року № 396 в сумі 63000 грн., від 4 липня 2014 року № 10 в сумі 12000 грн., від 7 липня 2014 року № 397 в сумі 15000 грн., від 15 липня 2014 року № 399 в сумі 13000 грн., від 6 серпня 2014 року № 11 в сумі 13000 грн., від 6 серпня 2014 року № 410 в сумі 5000 грн., від 6 серпня 2014 року № 411 в сумі 63000 грн., в загальній сумі перераховано 184000 грн., станом на 25 вересня 2014 року кредиторська заборгованість за договором складала 80900 грн.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі - Закон № 996). Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Долучені до матеріалів справи податкові накладні підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за лютий, березень, квітень 2014 року відповідно до норм Податкового кодексу України.

Як вбачається з акту перевірки та письмових заперечень відповідача, підставою для висновків відповідача щодо відсутності реального характеру господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Кийтехторг» став, зокрема, акт від 23 липня 2014 року № 1986/26-55-22-07/38864746 «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Кийтехторг» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків з 1 вересня 2013 року по 30 квітня 2014 року. З даного акту вбачається, що ТОВ «Кийтехторг» взяте на податковий облік з 15 серпня 2013 року, 11 вересня 2013 року отримало свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість № 200140766, підприємством були подані декларації з податку на додану вартість, зокрема й за лютий, березень, квітень 2014 року, якою були задекларовані податкові зобов'язання, в тому числі й по взаємовідносинам з позивачем, що встановлено згідно з додатком 5 до декларацій. За висновком даного акту ТОВ «Кийтехторг» не підтверджені податкові зобов'язання та податковий кредит. Як вбачається з витягу АІС «Податковий блок», в системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту було здійснено коригування показників позивача та його контрагента на підставі вищенаведених актів податкових органів від 23 липня 2014 року та від 2 жовтня 2014 року.

Суд зазначає, що вищезазначений акт не є перевіркою господарської діяльності контрагента позивача по взаємовідносинам, в тому числі й з позивачем. Висновки про відсутність реального характеру правочинів податковий орган ґрунтує тільки на відсутності підприємства за юридичною адресою. Суд також зазначає, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є тим самим, що і результати проведеної зустрічної звірки, які є джерелом отримання податкової інформації, що статтею 83 Податкового кодексу України визначене в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації контролюючими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок чи перевірок не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства платником податків.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-ІV, в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб. Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. А частина 3 цієї статті визначає, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Отже, належними та допустимими доказами відсутності платника податків за його місцезнаходженням в розумінні статті 70 КАС України у даному випадку є відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. На момент здійснення господарських операцій у лютому, березні, квітні 2014 року контрагент позивача був зареєстрований у якості платника податку на додану вартість та знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Стосовно посилання відповідача на те, що місцем укладання договору є місто Дніпропетровськ, не надання заявок на надання послуг, переліку відповідальних осіб, систематизованої інформації про ринок охоронних послуг, тощо, відсутність місця складання актів, документів, що підтверджують збір та аналіз інформації про ринок послуг, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладена угода, яка суперечить діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд також зазначає, що Податковий кодекс України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобов'язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем). Як зазначалося судом вище, з витягів з АІС «Податковий блок», наданого суду відповідачем, вбачається, що контрагент позивача формував податкові зобов'язання за господарськими операціями з позивачем, однак його показники податкової звітності відкориговані самостійно податковими органами на підставі актів. Позивачем суду також надані наступні письмові докази, які посвідчують використання у власній господарській діяльності отриманого послуг, а саме: попередні договори та договори про охорону, які були укладені після лютого 2014 року, накладні, платіжні доручення, а також документи, що посвідчують оплату через касу підприємства, послуг, наданих позивачем за цими договорами. Позивачем також наданий суду лист ТОВ «Кийтехторг» від 20 травня 2015 року, в якому зазначається, що на виконання умов договору від 1 лютого 2014 року позивачу надавалася інформація в усному порядку за допомогою телефону, при особистих зустрічах, за допомогою Інтернету. Також позивачем надані суду платіжні доручення, засвідчені банком, від 21 березня 2014 року № 194, від 23 квітня 2014 року № 235, від 28 травня 2014 року № 270, та банківські виписки, які підтверджують сплату ТОВ «Кийтехторг» податку на додану вартість до бюджету за лютий, березень, квітень 2014 року. Суд також зазначає, що в умовах договору не зазначено про надання результатів послуг обов'язково у письмовому вигляді, а укладання договору у місті Дніпропетровську, відсутність заявок на надання послуг, переліку відповідальних осіб, систематизованої інформації про ринок охоронних послуг, тощо, відсутність місця складання актів, документів, що підтверджують збір та аналіз інформації про ринок послуг, ніяким чином не впливають на формування платником податку податкового кредиту відповідно до норм Податкового кодексу України, та не свідчить про відсутність реального характеру господарських операцій.

Вищевказані обставини та докази, які суд оцінює у їх сукупності відповідно до статті 86 КАС України, спростовують посилання відповідача щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях. Суд також зазначає, що відповідач ґрунтує свої висновки на припущеннях. Жодного доказу, який би підтвердив висновок податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях відповідачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність спірного податкового повідомлення-рішення в порядку частини 2 статті 71 КАС України, внаслідок чого позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України. Оскільки за нормами Податкового кодексу України та КАС України спірне рішення не тільки визнається незаконним, а й скасовується, для повного захисту порушених прав та інтересів позивача суд частково виходить за межі позовних вимог і визнає незаконним та скасовує спірне податкове повідомлення-рішення від 16 жовтня 2014 року.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства «Агенція безпеки «Щит-Донбас» до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення від 16 жовтня 2014 року № НОМЕР_1, яким збільшена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 59980 грн., в тому числі за основним платежем 47984 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 11996 грн., задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 16 жовтня 2014 року № НОМЕР_1, яким збільшена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 59980 грн., в тому числі за основним платежем 47984 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 11996 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Агенція безпеки «Щит-Донбас» витрати по сплаті судового збору у розмірі 182 грн. 70 коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті 15 червня 2015 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.