Постанова

від 23.12.2008 по справі 2-а-82/2008

ВЕСЕЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-А-82/2008р

Справа

№ 2-А-82/2008р.

ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ   

УКРАЇНИ

 23 грудня  2008 року                                                                                 смт.

Веселинове

Миколаївської області   

Веселинівський районний суд Миколаївської області в

складі:

головуючого судді                             - Орленко Л.О.,

при секретарі судових засідань      

-  Крайнюкові М.М.,

розглянувши у відкритому судовому

засіданні в залі суду смт. Веселинове адміністративний позов

ОСОБА_1до управління Пенсійного фонду України в Веселинівському районі

Миколаївської області про поновлення пропущеного строку для звернення до

адміністративного суду та зобов'язання здійснити нарахування і виплату

підвищення до пенсії  дитині війни, -

ВСТАНОВИВ:

            Позивач

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним 

позовом, в якому просить суд  відновити

пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та

інтересів за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року та зобов'язати

управління Пенсійного Фонду України у Веселинівському районі Миколаївської

області нарахувати на її користь недоплачену як дитині війни щомісячну державну

соціальну допомогу за 2006 -2007 роки в сумі 2733 грн. 30 коп.

            В

обґрунтування  своїх вимог позивач

зазначила, що  є „дитиною  війни” в розумінні Закону України „Про

соціальний захист дітей війни” і має право згідно зі ст. 6 вказаного Закону на

щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30 % мінімальної пенсії за

віком. Мінімальний розмір пенсії за віком визначений статтею 28 Закону України

„Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” і встановлений у

розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Проте,

всупереч ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, соціальна

допомога в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за 2006-2007 роки

їй не виплачувалася, що свідчить про нехтування правами громадян з боку

відповідача.

            Позивач

вказала, що строк  звернення до

адміністративного суду за захистом своїх прав пропустила з поважних причин,

оскільки про грубе порушення її прав дізналася лише після опублікування рішення

Конституційного суду  № 6-рп/2007 р. від

9 липня 2007 року. З цих підстав просить суд повністю задовольнити її позовні

вимоги.

В судове

засідання позивачка не з'явилася, надала до суду заяву від 23.12.2008 року про

неможливість бути присутньою в судовому засіданні в зв'язку із хворобою,

просить суд розглядати справу у її відсутності, позовні вимоги підтримує в

повному обсязі.

Представник

відповідача Каравель Г.О. в судове засідання не прибув, надав до суду заяву від

22.12.2008 року із проханням розглядати справу без його участі та надав до суду

під час попереднього судового засідання заперечення проти задоволення позовних

вимог, де просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Свої заперечення

представник відповідача обґрунтував тим, що в 2006 - 2007 роках не був

визначений механізм розрахунку підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 Закону

України „Про соціальний захист  дітей

війни”, а відтак були відсутні підстави щодо нарахування та виплати цього

підвищення.   

            Крім

того, статтею 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  передбачено, що фінансове забезпечення

державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету

України, а не із бюджету Пенсійного Фонду України, а тому   зі сторони відповідача порушень

законодавства не має. Представник відповідача вказав на відсутність підстав для

поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом прав позивача,

оскільки 12 липня 2007 року Конституційний суд України оприлюднив прийняте 9

липня 2007 року рішення (справа про соціальні гарантії громадян) і у позивача

було достатньо часу для звернення до суду в межах  річного строку.  Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення

строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні

адміністративного позову. З цих підстав представник відповідача просив суд

повністю відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.           

Суд,

вивчивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів,

врахувавши заперечення відповідача, дійшов висновку, що адміністративний позов

підлягає частковому  задоволенню  з урахуванням нижченаведеного.

З

матеріалів справи судом встановлено наступне.

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1народження, знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного Фонду

України у Веселинівському районі Миколаївської області і отримує пенсію за

віком.

На своє

звернення до відповідача щодо нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 %

мінімальної пенсії за віком позивач отримала листа від 27 жовтня 2008 року №

В-38/01-06, в якому їй роз'яснено про неможливість  нарахування та виплати підвищення до пенсії

за 2006-2007 роки.

Як

вбачається з матеріалів справи, у період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року

нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% від

мінімальної пенсії за віком відповідачем не здійснювались.

Згідно

зі ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дитиною війни є

особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945

року) Другої світової війни було менше 18 років.

Відповідно

до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії

або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що

виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за

віком.

Позивач

є дитиною війни в розумінні Закону України „Про соціальний захист дітей війни”,

що не заперечується відповідачем, а відтак, на неї повністю розповсюджуються

всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України „Про соціальний

захист дітей війни”, в тому числі і право на підвищення пенсії на 30 %

мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Пунктом

17 ст. 77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20

грудня 2005 року № 3235 -  ІV дію  ст. 6 Закону України „Про соціальний захист

дітей війни”  було зупинено, а Законом

України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на

2006 рік” від 19 січня 2006 року № 3367-ІV  пункт 17 статті 77 виключено та статтю

110  цього Закону викладено в новій

редакції,  тобто дію ст. 6 Закону України

„Про соціальний захист дітей війни” 

відновлено.

 Статтею 111 Закону України „Про Державний

бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 року № 489 -ІV

встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячне довічне грошове

утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії,

відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”

виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону

України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) у

розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням

Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі № 1-29/2007

№6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не

відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону

України „Про державний бюджет України на 2007 рік” пункту 12 статті 71, яким

зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей

війни”, з урахуванням статті 111 цього Закону.

Статтею

46 Конституції України гарантовано громадянам право на соціальний захист, що

включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати

працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,

а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У справі

„ОСОБА_2проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не

приймає аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи

державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину

невиконання своїх зобов'язань.

Правовідносини,

що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення до пенсії

основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє

державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає

механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та

інших актах. Як свідчить позиція суду  у

справі Yvonne van Duyn v Home Office ( Справа № 41/74 від 4 грудня 1974 року) принцип

юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу

покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання

містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності

держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення

зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган

публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна

соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що

діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки,

зокрема, щодо фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної

влади такої політики чи поведінки.

Відповідно

до ст. 22 Конституції України конституційні права та свободи гарантуються і не

можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін  до чинних законів не допускається звуження

змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Враховуючи

те, що позивач є дитиною війни, та з врахуванням вищевикладеного, суд дійшов

висновку, що ОСОБА_1 наділена державою певним правовим статусом, який включає в

себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на

отримання підвищення до пенсії, встановленого ст. 6 Закону України „Про

соціальний захист дітей війни”.

Відповідно

до ст.7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове

забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом,

здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Спеціального

розміру, з якого повинні обчислюватися підвищення до пенсії дітям війни,

Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” не встановлено.

Разом з

тим, відповідно до  ч.4 ст. 8 КАС України

забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів

неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює

спірні відносини

Суд

виходить з того, що відповідно до ст.2 Закону України „Про прожитковий мінімум”

від 15 липня 1999 року № 966 - ХІV  прожитковий мінімум застосовується для

встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за

віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми,

допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з

вимог Конституції України та законів України.

Частиною

3 ст. 62 Закону України „ Про Державний бюджет України на 2007 рік”

встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно

до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України „Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 1 квітня та 1 жовтня 2007

року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність,

визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на відсоток.

Таким

чином, суд вважає, що обчислення розміру підвищення до пенсії дітям війни слід

здійснювати з урахуванням положень Закону України „Про прожитковий мінімум” та

Закону України „ Про Державний бюджет України на 2007 рік”.

Згідно з

ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом

прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється

з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх

прав, свобод чи інтересів. Суд не може визнати поважною причину пропуску

позивачем річного строку звернення до суду 

за захистом свого права та зобов'язати відповідача нарахувати та

виплатити позивачу підвищення 

пенсії  в розмірі 30 % мінімальної

пенсії за віком за 2006 рік, оскільки Законом України „Про внесення змін до

Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19 січня 2006

року № 3367 -ІV  пункт 17 статті

77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік” від 20 грудня 2005

року № 3235 -  ІV виключено та статтю

110  цього Закону викладено в новій

редакції,  тобто дію ст. 6 Закону України

„Про соціальний захист дітей війни”  було

відновлено. Даний Закон був оприлюднений в засобах масової інформації, а саме в

„Офіційному віснику України” від 22.03.2006 року № 10 та у „Відомостях

Верховної Ради України від 19.05.2006 р. № 19, а тому у позивача було достатньо

часу  протягом річного строку з моменту

оприлюднення даного Закону звернутися  до

суду за захистом свого порушеного права.

Як

передбачено ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до

адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного

позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Оскільки

представник відповідача в попередньому судовому засіданні та в своїх

запереченнях зробив заяву щодо відмови у задоволенні позову в зв'язку з

пропущенням строку звернення до суду, а суд не знайшов підстав для поновлення

цього строку, то таким чином суд дійшов висновку про необхідність відмовити

позивачу у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату підвищення до

пенсії розміром 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за 2006 рік.

Суд

вважає, що є підстави для поновлення 

позивачу строку звернення до суду за захистом свого права і вважає за

необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії

згідно зі ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”

розміром  30 відсотків мінімальної пенсії

за віком за 2007 рік, оскільки  вказану

причину позивачем пропуску цього строку, 

яка полягала в тому, що їй стало відомо про грубе порушення її прав

тільки після висвітлення зазначених подій у засобах масової інформації, суд

визнає поважною. При поновленні строку суд також  керується принципом верховенства права,

відповідно до якого людина, її права та свободи визначаються найвищими

цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

На

підставі цього порушене право підлягає захисту.

Відповідно

до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі

положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення

Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішення

Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів

загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з  правовідносинами, які виникли внаслідок дії

положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

З метою

захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, суд

дійшов висновку про необхідність захисту цих прав шляхом зобов'язання

відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії відповідно до

ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, у виплаті якого їй

було відмовлено, в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з дня

прийняття Конституційним Судом України рішення № 6-рп від 9 липня 2007 року

(справа про соціальні гарантії громадян).

Таким

чином, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню: в задоволенні позовних

вимог про зобов'язання управління Пенсійного Фонду України у Веселинівському

районі Миколаївської області щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії

відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в розмірі

30 відсотків мінімальної пенсії за віком за 2006 рік необхідно відмовити  в зв'язку з пропущенням річного строку

звернення до суду за захистом свого права, 

та зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 підвищення до

пенсії відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни в

розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком  за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня

2007 року включно.

В

позові, під час попереднього судового засідання позивач не ставила вимогу

про  відшкодування їй судових витрат.

Керуючись

ст.ст.10, 11, 70, 71, 99, 100, 159,

160-163, 167

КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1задовольнити частково.

Зобов'язати

управління Пенсійного Фонду України в Веселинівському районі Миколаївської

області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1підвищення до пенсії в розмірі

30 відсотків мінімальної пенсії за віком 

за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року відповідно до ст. 6

Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Відповідно до

ст.186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її

проголошення до Одеського апеляційного адміністративного суду, а в разі

складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня

складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом

двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому

апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви  про апеляційне оскарження. Заява про

апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної

інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Відповідно до ст.254 КАС України постанова набирає

законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 29  грудня 2008 року.

Суддя: підпис.

            З

оригіналом згідно.

            Суддя

Веселинівського районного

            суду

Миколаївської області                                                                  

Л.О. Орленко