Постанова

від 23.06.2015 по справі 916/63/15-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2015 р.Справа № 916/63/15-г Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Головея В.М., Лисенко В.А.

при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Василик А.В. - за дорученням

від відповідача: Ляшук О.О. - за дорученням

від Казначейства: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Відділу Держземагенства в Ізмаїльському районі Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області

від 23 березня 2015 року

у справі № 916/63/15-г

за позовом державного підприємства "Українські спеціальні системи"

до Відділу Держземагенства в Ізмаїльському районі Одеської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області

про стягнення 41207 грн. 26 коп.

Склад колегії суддів змінений згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 17.06.2015 року.

ВСТАНОВИЛА:

06.01.2015 р. Державне підприємство "Українські спеціальні системи" (далі позивач, Підприємство) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до відділу Держземагентства в Ізмаїльському районі Одеської області (далі відповідач, Відділ) про стягнення грошових коштів у сумі 44277 грн. 53 коп.

Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором закупівлі програмно-апаратного комплексу за державні кошти № 11.187/13/ІН від 22.07.2013 р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого програмно-апаратного комплексу попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням, внаслідок чого має борг по їх оплаті в сумі 30.000 грн., а тому повинний сплатити Підприємству не лише зазначену суму боргу, а ще й 5430 грн. - пені, 2100 грн. - штрафу, 5850 грн. - інфляційних витрат та 897 грн. 53 коп. - 3% річних.

Заявою від 09.02.2015 р. позивач зменшив розмір позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на свою користь: 30.000 грн. - боргу, 3470 грн. 96 коп. - пені, 6750 грн. - інфляційних витрат та 986 грн. 30 коп. - 3% річних.

У відзиві відповідач не заперечував факту поставки позивачем програмно-апаратного комплексу попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням (далі ПАК-ДЗК) на суму основного боргу та підписання 25.12.2013 року видаткової накладної № 0000072 та специфікації. Одночасно, відповідач вважав позовні вимоги необґрунтованими, посилаючись на те, що відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договору розрахунки будуть здійснюватися за умови наявності бюджетного фінансування по мірі надходження державних коштів, тобто за умови відстрочення платежу в разі відсутності бюджетного фінансування. Оскільки, відповідач не отримав від органів Державної казначейської служби коштів на оплату поставленого ПАК-ДЗК, то строк виконання його обов'язку щодо оплатити вартості виконаних робіт ще не настав, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні. Одночасно, відповідач зазначив, що він не використовує придбаний у позивача ПАК-ДЗК, оскільки він не пройшов державну експертизу за відсутності коштів для її проведення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.03.2015 р. до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Управління Державної казначейської служби України в Ізмаїльському районі Одеської області (далі Казначейство).

Казначейство свої міркування щодо спору між сторонами у справі до суду не надало та його представник в судове засідання не з'явився.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.03.2015 р. (суддя Панченко О.Л.) позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) задоволено повністю та з відповідача на користь позивача стягнуто: 30.000 грн. - боргу, 6750 грн. - інфляційних витрат за період з 01.01.2014 р. по 04.02.2015 р., 986 грн. 30 коп. - 3% річних за період з 01.01.2014 р. по 04.02.2015 р., 3470 грн. 96 коп. - пені за період з 01.01.2014 р. по 01.07.2014 р. та 1827 грн. - понесених витрат на сплату судового збору за подання позову.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором закупівлі програмно-апаратного комплексу за державні кошти № 11.187/13/ІН від 22.07.2013 р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого програмно-апаратного комплексу попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням, внаслідок чого має борг по їх оплаті в сумі 30.000 грн., а тому повинний сплатити Підприємству не лише зазначену суму боргу, а ще й 6750 грн. - інфляційних витрат за період з 01.01.2014 р. по 04.02.2015 р., 986 грн. 30 коп. - 3% річних за період з 01.01.2014 р. по 04.02.2015 р., 3470 грн. 96 коп. - пені за період з 01.01.2014 р. по 01.07.2014 р. та 1827 грн. - понесених витрат на сплату судового збору за подання позову.

В апеляційній скарзі Відділ просить рішення місцевого суду скасувати посилаючись на те, що відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договору розрахунки будуть здійснюватися за умови наявності бюджетного фінансування по мірі надходження державних коштів, тобто за умови відстрочення платежу в разі відсутності бюджетного фінансування. Оскільки, відповідач не отримав від органів Державної казначейської служби коштів на оплату поставленого ПАК-ДЗК, то строк виконання його обов'язку щодо оплатити вартості виконаних робіт ще не настав, внаслідок чого підстави для задоволення позову - відсутні. Одночасно, відповідач зазначив, що він не використовує придбаний у позивача ПАК-ДЗК, оскільки він не пройшов державну експертизу внаслідок відсутності коштів для її проведення.

В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представник позивача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Казначейство було своєчасно та належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду справи, але не скористалось своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом та свої міркування щодо спору між сторонами у справі до суду не надало.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована, але оскаржене рішення підлягає частковій зміні з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 22.07.2013 р. між сторонами у справі укладено договір закупівлі програмно-апаратного комплексу за державні кошти № 11.187/13/ІН за умовами якого позивач зобов'язався виготовити у 2013 році та поставити відповідачеві один програмно-апаратний комплекс попередньої обробки та перевірки відомостей, які підлягають внесенню до державного земельного кадастру, захисту баз персональних даних та службової інформації зі спеціалізованим програмним забезпеченням загальною вартістю 30000 грн., а останній зобов'язався прийняти та оплатити його вартість відповідно до умов договору.

Згідно п. 11 договору, останній набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р., а в частині розрахунків та виконання сторонами взятих на себе зобов'язань - до їх повного виконання.

Технічні вимоги до ПАК-ДЗК викладені у додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору.

Специфікація ПАК-ДЗК викладена у додатку № 2, що є невід'ємною частиною цього договору.

Придбавання ПАК-ДЗК здійснюється в межах кошторисних призначень замовника за КПКВК 2803030 „Проведення земельної реформи" КЕКВ 3110 „Придбання обладнання і предметів довгострокового користування" Код ПАК-ДЗК за Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-2010 26.20.1 „Машини обчислювальні частини та приладдя до них (п. п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору позивач зобов'язується передати ПАК-ДЗК відповідачеві відповідно до договору не пізніше 31.12.2013 р.

Як вбачається з матеріалів справи позивач свої зобов'язання за договором виконав своєчасно та належним чином, оскільки за видатковою накладною № РН-0000072 від 25.12.2013 р. поставив відповідачеві ПАК-ДЗК вартістю 30.000 грн., який прийнятий останнім без будь-яких зауважень щодо якості, кількості та вартості поставленого ПАК-ДЗК та цей факт не заперечується відповідачем, а також підтверджується довіреністю № 650156 від 24.12.2013 р.

Відповідно до п. 3.1. договору ціна договору становить 30000 грн. відповідно до специфікації ПАК-ДЗК та Протоколу погодження договірної ціни товару.

1 10.04.2014 р. позивач направив відповідачеві претензію з вимогою щодо сплати боргу у сумі 30.000 грн.

01.10.2014 р. позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою щодо сплати боргу за поставлений товар - ПАК-ДЗК у сумі 30.000 грн.

Позивач вважає, що відповідач прострочив виконання своїх зобов'язань за договором, а тому повинний сплатити позивачеві не лише суму боргу, а ще й пеню, збитки від інфляції та 3% річних.

Відповідач вважає, що відповідно до п. п. 4.1, 4.2 договору розрахунки повинні бути здійснені за умови наявності бюджетного фінансування по мірі надходження державних коштів, тобто на умовах відстрочення платежу в разі відсутності бюджетного фінансування. Оскільки, відповідач не отримав від органів Державної казначейської служби коштів на оплату поставленого ПАК-ДЗК, то строк виконання його обов'язку щодо оплатити вартості виконаних робіт ще не настав.

У п. 4.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.12.2013 р.) сторонами встановлено, що замовник (відповідач) здійснює оплату ПАК-ДЗК на підставі видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника у розмірі, визначеному у п. 3.1. договору. Оплата здійснюється замовником на підставі підписаної сторонами видаткової накладної на ПАК-ДЗК не пізніше закінчення 2013 фінансового року.

У п. 4.2. договору сторонами погоджено, що відповідач має право на відстрочку платежу в разі відсутності бюджетного фінансування.

Вищенаведене свідчить про те, що сторонами договору чітко та однозначно визначено, що оплата отриманого ПАК-ДЗК повинна бути здійснена відповідачем не пізніше закінчення 2013 фінансового року, тобто не пізніше 24 години 31.12.2013 р., оскільки у п. 4.2 договору сторонами не передбачена можливість відстрочки проведення розрахунків відповідачем за отриманий ПАК-ДЗК після вищевказаної дати в разі відсутності бюджетного фінансування, внаслідок чого протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Так як, відповідач ані в строк до 31.12.2013 р. (включно), ані до сьогоднішнього часу не виконав свої зобов'язання за названим договором щодо повної оплати виконаних позивачем робіт та має заборгованість по їх оплаті в сумі 30.000 грн., то суд першої інстанції підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, стягнув з відповідача на користь позивача зазначену суму боргу.

Посилання скаржника на те, що строк оплати за договором для нього ще не настав правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки відсутність бюджетного фінансування не є та й не може бути підставою звільнення відповідача від своєчасного виконання своїх зобов'язань за договором, так як відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У п. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Таким чином, законом саме на відповідача покладено відповідальність за неналежне виконання обов'язків по розрахунках за поставлений позивачем товар за договором.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ГК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до вимог договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також, за змістом ч. 1 ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України - відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів, тому, є помилковим посилання скаржника на відсутність бюджетних коштів як на підставу для відмови у задоволення позову, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Таким чином, саме відповідач відповідно до вищезазначених норм матеріального права зобов'язаний вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання ним обов'язків за договором, внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятими до уваги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що відсутність бюджетних коштів та неперерахування їх відповідачу органами державного казначейства України не виправдовує невиконання обов'язків відповідачем та не є підставою для звільнення його від здійснення розрахунків з позивачем.

До того ж у разі відсутності коштів для розрахунків, відповідач повинний був призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати поставленого ПАК-ДЗК, а не приймати його за відповідною видатковою накладною.

Ці висновки місцевого та апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи, нормах чинного законодавства та сформованій судовій практиці, зокрема, рішенні Європейського суду з прав людини у справі „Терем ЛТД, Чечеткін та Юліус проти України" від 18.10.2005 р. та постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі № 11/446, яка відповідно до ст. 111-26 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень України.

Не заслуговують на увагу і посилання скаржника на те, що він не використовує придбаний у позивача ПАК-ДЗК, оскільки останній не пройшов державну експертизу внаслідок відсутності коштів для її проведення, так як названий факт ніяким чином не впливає та й не може вплинути на обов'язок відповідача виконати свої зобов'язання за укладеним договором щодо своєчасної і в повної оплати отриманого від позивача ПАК-ДЗК, оскільки доказів поставлення Підприємством неякісного товару в матеріалах справи не міститься та таких доказів скаржником, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, суду не надано.

Відповідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз. 5, 6 п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, внаслідок чого місцевий суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача: 6750 грн. - інфляційних витрат та 986 грн. 30 коп. - 3% річних за період з 01.01.2014 р. по 04.02.2015 р. (включно) в межах заявленого позову.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками місцевого суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3470 грн. 96 коп. пені за період з 01.01.2014 р. по 01.07.2014 р. з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 названого Кодексу).

В силу ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. встановлено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

У п. 7.1. договору сторони передбачили, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором, тобто умови договору не містять погодження сторін щодо застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені з встановленням її конкретного розміру за прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання.

У п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій, а тому до правовідносин сторін названі норми матеріального права застосовані бути не можуть, так як відповідач має перед позивачем виключно грошове зобов'язання.

Крім цього, обрахування пені у відсотках, визначених обліковою ставкою НБУ, на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України також є незаконним, оскільки дана норма не визначає розмір штрафних санкцій, а лише встановлює порядок їх обчислення, а ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін та її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, оскільки умови договору не містять погодження сторін щодо застосування штрафних санкцій у вигляді сплати пені з встановленням її конкретного розміру за прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання та враховуючи, що цей розмір не визначений і законом, зокрема, ч. ч. 2, 6 ст. 231 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", то колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання задоволені бути не можуть.

Ці висновки апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи, наведеному законодавстві України та сформованій судовій практиці, зокрема постанові Вищого господарського суду України від 16.04.2013 р. у справі № 26/093-12.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню на 90,12 % (позов заявлений на 41207,26 грн., а підлягає задоволенню на 37736,3 грн.).

Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим відповідач повинний відшкодувати позивачеві 1646 грн. 49 коп. понесених судових витрат на сплату судового збору за подання позову (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Враховуючи, що при ухваленні судового рішення місцевий суд помилково задовольнив позов у повному обсязі та стягнув з відповідача на користь позивача 3470 грн. 96 коп. пені та, як наслідок цього, здійснив неправильний розподіл судових витрат між сторонами у справі, то оскаржене рішення підлягає частковій зміні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відділу Держземагентства у Ізмаїльському районі Одеської області - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 23.03.2015 р. у справі № 916/63/15-г - частково змінити та викласти його наступній редакції:

1. Позов Державного підприємства "Українські спеціальні системи" про стягнення 41207 грн. 26 коп. - задовольнити частково.

2. Стягнути з відділу Держземагентства у Ізмаїльському районі Одеської області на користь Державного підприємства "Українські спеціальні системи": 30000 грн. - боргу, 6750 грн. - інфляційних витрат, 986 грн. 30 коп. - 3% річних та 1646 грн. 49 коп. - понесених витрат на сплату судового збору за подання позову, а решту частину позовних вимог залишити без задоволення.

Зобов'язати господарський суд Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Головей В.М.

Лисенко В.А.