Постанова

від 11.06.2015 по справі 6/290

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2015 р. Справа№ 6/290

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроімпекс"

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 16.04.2015р., винесену за результатами розгляду

заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроімпекс"

про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до

виконання

у справі №6/290 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроімпекс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрут Майстер

Комерс"

про стягнення 1 452 072, 85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2015р. у справі №6/290 у задоволенні заяви позивача про відновлення строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва №6/290 від 14.11.2011р. було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.04.2015р. у справі №6/290 та прийняти постанову по справі, якою заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроімпекс" про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання у справі №6/290 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроімпекс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрут Майстер Комерс" про стягнення заборгованості, задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, не витребувано матеріали виконавчого провадження, внаслідок чого невірно застосовано норми процесуального права, зокрема, ст. ст. 115, 119 Господарського процесуального кодексу України. Позивач вважає, що ним було наведено об'єктивні причини пропуску строку пред'явлення наказу до виконання, але суд на ці причини не зважив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.06.2015р.

Представники сторін в судове засідання 11.06.2015р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, а також враховуючи обмеженість строку розгляду апеляційних скарг на ухвали місцевого господарського суду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 11.06.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроімпекс» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрут Майсер Комерс» (далі - відповідач) заборгованості за договором купівлі-продажу №1 від 01.12.2007р. у сумі 1 452 072,85 грн. (з них: 1 126 619,14 грн. - основний борг, 241 096,16 грн. - інфляційні втрати, 84 357,52 грн. - 3% річних).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2011р. у справі №6/290 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 367 715,33 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 84 357,52 грн. 3% річних, 14 520,72 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (том справи - 1, аркуші справи - 62-64).

Після набрання вказаним судовим рішенням законної сили було видано наказ від 14.11.2011р. зі строком пред'явлення до виконання - до 14.11.2012р. (том справи - 1, аркуш справи - 68).

У квітні 2015 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про поновлення строку пред'явлення наказу від 14.11.2011р. у справі №6/290 до виконання (том справи - 1, аркуші справи - 70-73), зокрема, зазначаючи наступне:

- позивач пред'явив наказ суду до виконання і 15.12.2011р. державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження;

- позивачу не було відомо про винесення постанов в межах виконавчого провадження з виконання наказу у справі №6/290 і не було нічого відомо про хід виконавчого провадження;

- 06.03.2015р. позивач звернувся до Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві із заявою про надання інформації відносно стану виконання наказу суду у справі №6/290. Згідно з усною відповіддю державного виконавця матеріали виконавчого провадження здано до архіву;

- під час ознайомлення представника позивача з матеріалами виконавчого провадження стало відомо про те, що 03.10.2012р. державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та встановлено строк для повторного пред'явлення наказу до виконання до 03.10.2013р. В матеріалах виконавчого провадження знаходилося поштове повернення (конверт) з оригіналом наказу та копією постанови від 03.10.2012р., які представник позивача отримав лише 06.03.2015р.;

- причиною пропуску строку пред'явлення наказу до виконання є не надіслання Відділом Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві на адресу позивача постанови від 03.10.2012р. та оригіналу наказу у справі №6/290.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2015р. у справі №6/290 у задоволенні вищевказаної заяви позивача було відмовлено у зв'язку з її необґрунтованістю (том справи - 1, аркуші справи - 96-97).

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України „Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України „Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (ст. 6 Закону України „Про виконавче провадження").

Державний виконавець, зокрема, зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ст. 11 Закону України „Про виконавче провадження").

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ч.1, п.3 ч.2 ст. 17 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як судові накази.

Підстави для відкриття виконавчого провадження наведені в ст. 19 Закону України „Про виконавче провадження", згідно з якою державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; в інших передбачених законом випадках.

Як було встановлено судом, 15.12.2011р. державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову ВП №3031763 про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №6/290 від 14.11.2011р. (том справи - 1, аркуш справи - 80). З тексту вказаної постанови вбачається, що заява про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2011р. у справі №6/290 була подана до органу державної виконавчої служби 12.12.2011р.

03.10.2012р. державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову ВП №3031763 про повернення виконавчого документу стягувачеві (том справи - 1, аркуш справи - 83-84), згідно з якою підставою для винесення постанови стало те, що за вказаною в наказі адресою боржник не розшуканий, майна для звернення стягнення в рахунок погашення боргу не виявлено, кошти на рахунках боржника відсутні, всі заходи по розшуку, здійснені державним виконавцем, виявились безрезультатними.

Згідно з ч.1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України процесуальні дії вчиняються у строки, встановлені цим Кодексом.

В ч.1 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом.

В ч.2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Як уже зазначалося вище, фактично доводи як заяви позивача про поновлення строку пред'явлення наказу Господарського суду міста Києва від 14.11.2011р. у справі №6/290, так і апеляційної скарги зводяться до того, що позивач не був обізнаний з ходом виконавчого провадження по виконанню вищезгаданого наказу суду, не отримував постанову ВП №3031763 від 03.10.2012р. про повернення виконавчого документу стягувачеві та оригінал наказу.

З цього приводу необхідно зазначити наступне.

Згідно зі ст. 8 Закону України „Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Згідно з ч.1 ст. 12 названого Закону сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивач, як сторона виконавчого провадження, отримав постанову Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві ВП №3031763 від 15.12.2011р. про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №6/290 від 14.11.2011р. (том справи - 1, аркуші справи - 79-81).

Тобто, позивач був повідомленим про відкриття виконавчого провадження у грудні 2011 року, але протягом наступних трьох років жодного разу не звертався до органу державної виконавчої служби із запитами про хід виконавчого провадження.

Відповідна заява була подана позивачем до Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві лише у березні 2015 року (том справи - 1, аркуш справи - 82).

Колегією суддів враховано доводи позивача про те, що він не отримував ані постанови ВП №3031763 від 03.10.2012р. про повернення виконавчого документу стягувачеві, ані оригіналу наказу.

Однак, як вірно зазначив у своїй ухвалі місцевий господарський суд, позивач, як стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження та не отримав у визначений законом строк задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він з матеріалами виконавчого провадження.

Не отримання позивачем постанови ВП №3031763 від 03.10.2012р. про повернення виконавчого документа та оригіналу наказу Господарського суду міста Києва від 14.11.2011р. у справі №6/290 не свідчить про поважність причини пропуску строку, встановленого законодавством для пред'явлення наказу суду до виконання.

Окрім того, позивачем не було надано доказів оскарження у встановленому законодавством порядку дій чи бездіяльності державного службовця (органу державної виконавчої служби) при здійсненні виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 14.11.2011р. у справі №6/290.

Колегією суддів враховано посилання позивача в апеляційній скарзі на Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини. Однак при цьому поза увагою позивача залишено те, що законодавець передбачає наявність у сторін (учасників) виконавчого провадження не лише прав, а й обов'язків.

Так в ч.7 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано жодного доказу на підтвердження того, що з часу подання заяви про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 14.11.2011р. №2/690, тобто з грудня 2011 року до березня 2015 року (дата подання заяви щодо надання інформації про хід виконавчого провадження) позивачем вчинялися хоч якісь дії з метою забезпечення виконання судового рішення у справі №6/290 та для запобігання порушень прав позивача, як стягувача, державним виконавцем (органом державної виконавчої служби) при здійсненні виконавчих дій.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В даному конкретному випадку позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що строк для пред'явлення наказу до виконання пропущений позивачем з поважних причин, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про те, що вказаний строк не підлягає відновленню.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм процесуального права, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 49, 75, 86, 99, 101-106, 115, 119 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроімпекс" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.04.2015р. у справі №6/290 - без змін.

2. Матеріали справи №6/290 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков