Постанова

від 02.06.2015 по справі 910/5253/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2015 р. Справа№ 910/5253/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Новікова М.М.

Зубець Л.П.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Фелді О.В. за дов. б/н від 12.01.2015 р.

від відповідача: Плотников Я.І. за дов. № 8-01-19/1725 від 29.08.2014 р.

від третьої особи: не з'явились

розглянувши у

відкритому судовому

засіданні апеляційну

скаргу Національної телекомпанії України

на рішення Господарського суду м. Києва

від 02.03.2015 р.

у справі № 910/5253/14 (головуючий суддя Васильченко Т.В., судді:

Любченко М.О., Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Флайн Енд Тревел»

до Національної телекомпанії України

третя особа не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача Управління державної казначейської служби України

Шевченківського району м. Києва

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 р. у справі № 910/5253/14 припинено провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 567000,00 грн., в іншій частині позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Флайн Енд Тревел» задоволено частково, стягнуто з Національної телекомпанії України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Флай Енд Тревел" 19907 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот сім) грн. 92 коп. пені, 8337 (вісім тисяч триста тридцять сім) грн. 23 коп. 3% річних, 39690 (тридцять дев'ять тисяч шістсот дев'яносто) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 13288 (тринадцять тисяч двісті вісімдесят вісім) грн. 78 коп. судового збору, в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, Національна телекомпанія України звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 р. у справі № 910/5253/14 в частині стягнення з Національної телекомпанії України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флайн Енд Тревел» 19 907, 92 грн. пені; 8 337, 23 грн. 3% річних; 39 690,00 грн. інфляційних витрат і судовий збір у розмірі 13 288, 78 грн., прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Флайн Енд Тревел» до Національної телекомпанії України про стягнення боргу в розмірі 567 000,00 грн. відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було прийнято рішення за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 р. у справі № 910/5253/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М. апеляційну скаргу Національної телекомпанії України прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 01.06.2015 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 р. у справі № 910/5253/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюк А.І., судді: Зубець Л.П., Новіков М.М. виправлено описку в ухвалі суду від 14.04.2015 р. у справі № 910/5253/14 та призначено розгляд апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу «Квазар-3» на 02.06.2015 р.

23.04.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Києва надійшло пояснення до апеляційної скарги по справі № 910/5253/14.

02.06.2015р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Флай Енд Тревел" надійшов відзив на апеляційну скаргу по справі № 910/5253/14.

02.06.2015 р. в судове засідання з'явились уповноважені представники позивача та відповідача. Представники третьої особи у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників третьої особи.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 р. у справі № 910/5253/14, просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 02.03.2015 р. у справі № 910/5253/14 в частині стягнення з Національної телекомпанії України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Флайн Енд Тревел» 19 907, 92 грн. пені; 8 337,23 грн. 3% річних; 39 690,00 грн. інфляційних витрат і судовий збір 13 288,78 грн., прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Флайн Енд Тревел» до Національної телекомпанії України про стягнення боргу в розмірі 567 000,00 грн. відмовити повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить апеляційну скаргу Національної телекомпанії України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 р. у справі № 910/5253/14 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як вбачається з копій матеріалів справи, 20.11.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Флай Енд Тревел» (виконавець) та Національною телекомпанією України (замовник) укладено договір №66-24/11 про закупівлю послуг за державні кошти, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати послуги по забезпеченню харчуванням за контрактом (код ДК 016:2010- 56.29.1) при проведенні міжнародного дитячого пісенного конкурсу «Євробачення-2013», у тому числі при проведенні прийомів в Євроклубі, забезпечення харчуванням технічного персоналу учасників делегацій та інших акредитованих осіб відповідно до розпорядження КМУ від 26.06.2013 №448-р «Про підготовку та проведення дитячого пісенного конкурсу «Євробачення-2013», розрахунку вартості послуг, що є додатком №1 до цього договору, переліку та строків надання послуг, що є додатком №2 до цього договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконавцеві такі послуги в порядку визначеному цим договором (п.1.1 договору).

За умовами п. 1.2 договору види, характеристика послуг та графік їх надання зазначається у додатку №2 до договору.

Ціна цього договору становить 567000,00 грн., в тому числі ПДВ (20%) - 94500,00 грн. (п.3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що до початку надання послуг замовник здійснює попередню оплату послуг у розмірі до 70% від загальної вартості послуг, що зазначена в п. 3.1 договору відповідно до помісячного плану асигнувань на підставі листа-погодження головного розпорядника коштів, отриманого на виконання підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2006 №1404 «Питання попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» та рахунку-фактури виконавця шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 3 робочих днів з дати підписання сторонами цього договору згідно з обсягами відкритих асигнувань на реєстраційному рахунку замовника. Остаточний розрахунок за фактично надані послуги здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом 5 робочих днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

Вартість наданих послуг відображається сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг, але в будь-якому разі не повинна перевищувати ціни договору, визначеної в п. 3.1 цього договору (п. 3.3 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та діє до 31 грудня 2013 року, але до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 9.1 договору).

На виконання умов договору №66-24/11 від 20.11.2013, позивач надав скаржнику послуги на загальну суму 567000,00 грн., що підтверджується підписаним уповноваженими особами сторін без заперечень та скріпленим печатками актом здачі-приймання наданих послуг від 05.12.2013.

Скаржник, в порушення умов договору, свої зобов'язання в частині оплати наданих послуг не виконав, внаслідок чого за ним, на момент звернення з позовом до суду першої інстанції, утворилась заборгованість за надані послуги в сумі 567000,00 грн.

В той же час, під час розгляду справи в суді першої інстанції основний борг в сумі 567000,00 грн. був погашений відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №№ 671, 672 та 579 від 29.05.2014.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За умовами п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами, у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Враховуючи викладене, а також те, що сплата основного боргу відповідачем була здійснена після подання позову до суду першої інстанції (26.03.2014) та порушення провадження у справі судом першої інстанції (28.03.2014), провадження у справі в цій частині було припинено у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Втім відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).

Відтак, оскільки скаржник допустив прострочення грошового зобов'язання, позивачем нараховано за період з 25.11.2013 по 28.05.2014 та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8397,81 грн. та інфляційні втрати у розмірі 39690,00 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині було задоволено.

Разом з тим, вимоги в частині стягнення 3% річних судом першої інстанції частково задоволені в розмірі 8337,23 грн., за розрахунком суду, оскільки виходячи зі змісту п. 3.2 договору початок прострочення авансового платежу (70%) настає 26.11.2013 та остаточного платежу (30%) 13.12.2013, а не 25.11.2013 та 11.12.2013 як зазначає позивач (396900,00 грн. х3/100/365х184 (з 26.11.2013 по 28.05.2014) = 6002,43 грн.; 170100,00 грн. х3/100/365х167 (з 13.12.2014 по 28.05.2014) = 2334,80 грн.; 6002,43 грн. + 2334,80 грн. = 8337,23 грн.).

Таким чином, стягнено з відповідача 3% річних в сумі 8337,23 грн., а в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 60,58 грн.відмовлено.

Крім того, статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 6.5 договору сторони погодили, що замовник за кожний день прострочення виконання грошового зобов'язання сплачує виконавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого грошового зобов'язання.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за надані ним послуги, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 6.5 договору, позивачем нараховано за період з 25.11.2013 по 28.05.2014 та заявлено до стягнення пеню в загальній сумі 40208,84 грн.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За договором сторін можливості визначення іншого, ніж зазначений у ч. 6 ст. 232 ГК України, періоду нарахування пені, не передбачено.

Отже, пеня повинна нараховуватись з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Позаяк, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню за прострочення здійснення оплати в розмірі 70% від вартості послуг, яка мала бути сплачена 25.11.2013, по 28.05.2014, тобто з порушенням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України. Крім того, як зазначалося вище, позивачем невірно визначено початок прострочення платежів.

За розрахунком суду першої інстанції, з урахуванням викладеного, розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 39815,83 грн.: (396900,00 грн. х 13/100/365 х 140 (з 26.11.2013 по 14.04.2014)=19790,63 грн.; 396900,00 грн. х 19/100/365 х 42 (з 15.04.2014 по 26.05.2014)=8677,43 грн.; 170100,00 грн. х 13/100/365 х 123 (з 13.12.2013 по 14.04.2014)=7451,78 грн.; 170100,00 грн. х 19/100/365 х 44 (з 15.04.2014 по 28.05.2014)=3895,99 грн.).

Таким чином, стягнено з відповідача пеня в сумі 39815,83 грн., тоді як в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 393,01 грн. позивачу відмовлено.

При цьому, суд першої інстанції не виявив підстав для звільнення відповідача від сплати пені, виходячи з застереження викладеного в п. 6.5 договору, що у разі ненадходження або надходження не в повному обсязі на реєстраційний рахунок замовника, суми достатньої для оплати послуг за цим договором, замовник не несе жодної відповідальності за порушення строків оплати за послуги, оскільки на неодноразові вимоги суду доказів ненадходження чи надходження не в повному обсязі відповідачу коштів для оплати отриманих за договором №66-24/11 від 20.11.2013 послуг за період з 20.11.2013 по 29.05.2014, суду надано не було. Навпаки, зі змісту наявного в матеріалах справи листа №8-01-17/240 від 13.02.2014, який був направлений відповідачем на адресу ГУ ДКСУ Шевченківського району м. Києва вбачається, що на розрахунковому рахунку НТКУ на 01.01.2014 були наявні кошти (18224,2 тис. грн.), а протягом січня-лютого відповідачем отримано додаткові надходження (16084,2 тис. грн.).

В той же час, враховуючи положення п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України якими встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, суд за результатами розгляду справи вважав за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50%, а саме до 19907,92 грн.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зменшення розміру пені, що підлягає до стягнення, у пропорційному відношенні, базується на встановлених судом виняткових обставинах справи та відповідає принципам застосування положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України.

При цьому, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, - є правом суду. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.12.2013 №3-35гс13.

У відповідності до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даному випадку, реалізуючи надане суду право на зменшення розміру пені, суд виходив з того, що згідно статей 14, 19 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» відповідач є державною телекомпанією, яка фінансується за рахунок державного бюджету України та відповідно до рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №184/1505 є неприбутковою організацією.

Тобто, відповідач як бюджетна організація та одержувач бюджетних коштів здійснює свої розрахунки за договорами через органи Державної казначейської служби України, зокрема через ГУ ДКСУ Шевченківського району міста Києва.

В своїй апеляційній скарзі, Національна телекомпанія України зазначає, що ним на виконання вимог п. 3.2. Договору подано платіжне доручення № 1384 від 17.12.2013 р. до УДКСУ Шевченківського району м. Києва (призначення платежу - послуги по забезпеченню харчування за контролем при проведенні міжнародного дитячого пісенного конкурсу „Євро бачення - 2013" в розмірі 567 000,00 грн.), про що свідчить підпис працівника ГУ ДКСУ Шевченківського району м. Києва.

Крім цього, скаржник стверджує, що листом від 13.02.2014 р. № 8-01-17/240 просив начальника УДКСУ Шевченківського району м. Києва провести оплату всіх зареєстрованих фінансових зобов'язань. Проте, жодний дій з оплати послуг наданих позивачем відповідно до Договору ГУ ДКСУ Шевченківського району м. Києва проведено не було.

Таким чином, скаржник посилається до підпунктів 4 та 5 ч. 1 ст. 123 Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що органи Казначейства України несуть відповідальність за: порушення в процесі контролю за бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету та здійсненні платежів за бюджетними зобов'язаннями розпорядників бюджетних коштів відповідно до бюджетних асигнувань; недотримання порядку казначейського обслуговування державного і місцевих бюджетів.

Крім цього, ч. 2 ст.123 Бюджетного кодексу України, де зазначено, що керівники органів Казначейства України несуть персональну відповідальність у разі вчинення ними порушення бюджетного законодавства та невиконання вимог щодо казначейського обслуговування державного і місцевих бюджетів, встановлених цим Кодексом.

Отже, скаржник листами від 20.11.2013 р. № 8-02-18/2238; 13.02.2014 р. № 8-01-17/240 просив ГУ ДКСУ Шевченківського району м. Києва здійснити оплату в тому числі послуг наданих позивачем, що було проігноровано та не виконано.

Також скаржник акцентує увагу суду на тому, що він звертався до Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України у м. Києві листом від 05.03.2014 р. № 08-01-18/374, в якому просив вищезазначені державні органи посприяти у вирішенні питання щодо проведення платежів і сплати заборгованості, забезпеченої коштами, в тому числі повернення забезпечення пропозиції конкурсних торгів учасникам закупівлі, а також надати інформацію, яка може бути використана скаржником для подання обґрунтованих пояснень контролюючим органам та органам судової влади стосовно цієї ситуації.

В свої чергу, у відповідь на лист скаржника від 13.02.2014 р. № 8-01-17/240 ГУ ДКСУ Шевченківського району м. Києва відповідно листом від 17.03.2014 р. № 02-18/296 повідомило, що враховуючи необхідність опрацювання значної кількості первинних і розрахункових документів, з метою уникнення соціальної напруги, органи Казначейства України забезпечують виконання насамперед захищених статей видатків бюджету, а саме: виплату заробітної плати, стипендій, оплату комунальних послуг та енергоносіїв, продуктів харчування, медикаментів тощо, перелік яких визначений ч. 2 ст. 55 Бюджетного кодексу Украйни, вживаючи при цьому всіх можливих заходів щодо проведення у повному обсягів розрахунків згідно наданих платіжних доручень розпорядників коштів державного та місцевих бюджетів, направляючи на це весь наявний фінансовий ресурс єдиного казначейського рахунка.

З огляду на вищенаведене, скаржник вважає, що він здійснив все необхідні дії для оплати послуг наданих позивачем за Договором, в строки передбачені Договором, та подав все необхідні документи до ГУ ДКСУ Шевченківського району м. Києва для здійснення оплати.

Крім цього, апелянт стверджує, зважаючи на вимоги чинного законодавства України, безпосереднє перерахування на розрахунковий рахунок позивача вартості наданих за Договором послуг залежало виключно від дій ГУ ДКСУ Шевченківського району м. Києва, що повністю виключає вину скаржника та відповідальність за порушення зобов'язання.

В своєму відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Флайн Енд Тревел» зазначає, що остаточний розрахунок за фактично надані послуги здійснюється замовником , шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця протягом п'яти робочих днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг. Відповідний акт приймання-передачі наданих послуг підписаний сторонами 05.12.2013 р.

Отже, скаржник зобов'язаний був сплатити повну вартість наданих позивачем послуг в строк до 10.12.2013 р.

Проте, скаржник своїй грошових зобов'язань у встановлений Договором строк не виконав, у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 567 000 грн. 00 коп.

Крім цього, в своєму відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Флайн Енд Тревел» акцентує увагу суду на тому, що скаржник в апеляційній скарзі не спростовує наявність заборгованості за порушення виконання зобов'язання за Договором, а отже відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних за весь час прострочення.

Відповідно до п.1.4. Постанови Національного Банку України від 21.01.2004 N 22 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976 „Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", обслуговуючий банк (банк, що обслуговує) - банк, у якому відкрито рахунок учаснику безготівкових розрахунків та/або який здійснює для нього на договірних умовах будь-яку з операцій чи послуг, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність". Обслуговування установ та організацій, оплата видатків яких здійснюється з єдиного казначейського рахунку, виконує також орган Державної казначейської служби України.

Таким чином, для підприємств, що фінансуються з державного бюджету, органи Державної казначейської служби України, як фінансова установа, виконує функції обслуговуючого банку.

В Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" чітко зазначено:

п. 1.1. Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку;

п.1.4. З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України);

п.3.1. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті;

п. 4.1. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, посилання скаржника на той факт, що з його сторони були вчинені всі необхідні дії для повернення позивачу заборгованості в сумі 567 000,00 грн., а порушення строку перерахування вказаних грошових коштів на рахунок позивача відбулось з вини третьої особи та її посадових осіб, ніяким чином не звільняє скаржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 р. у справі № 910/5253/14.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 р. у справі № 910/5253/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національної телекомпанії України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва в від 02.03.2015 р. у справі № 910/5253/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/5253/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді М.М. Новіков

Л.П. Зубець