Рішення
від 25.06.2015 по справі 295/12203/14-ц
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/12203/14-ц Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 27 Доповідач Широкова Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Широкової Л.В.,

суддів Галацевич О.М., Борисюка Р.М.,

при секретарі судового

засідання ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 березня 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до приватного підприємства «КІС», ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, вимоги якого уточнив у ході розгляду справи. Мотивував його тим, що між ним та ОСОБА_2 виникла домовленість про будівництво комерційних об'єктів з метою подальшого спільного їх використання для своєї діяльності чи реалізації. 19.06.2009 року ним як директором ПП «КІС», за його власні кошти була придбана земельна ділянка кадастровий № 1810136300:08:009:0015, площею 0,0348 га. На вказаній земельній ділянці здійснювалося будівництво нежитлового приміщення також за його рахунок.

Також, він за власні кошти придбав квартиру АДРЕСА_1.

Крім того, ним було здійснено розроблення та погодження відповідної проектної документації, отримання необхідних дозвільних документів, а також реконструкцію належних ОСОБА_2 квартир 2, 3, 4 у буд. 6 по бульвару Старому у м. Житомирі в житловому будинку з прибудовою під офіс та реконструкцію яких не було завершено.

Проте його право власності на ? спірного майна відповідачі не визнають, тому просив суд задовольнити позов.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24 березня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину земельної ділянки по вул. Домбровського, 27-б у м. Житомирі, кадастровий № 1810136300:08:009:0015 загальною площею 0,0348 га, на ? частину розташованого на цій земельній ділянці об'єкта незавершеного будівництва офісного приміщення загальною площею 263,8 кв. м. та право власності на ? частину офісного приміщення загальною площею 138,7 кв. м., переобладнаного з квартир № 2, 3, 4 у буд. 6 по бульвару Старому у м. Житомирі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить суд скасувати оскаржуване заочне рішення, ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні заявлених ним позовних вимог.

Вважає, що вказане рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та на неповно з'ясованих обставинах справи. Висновки суду про придбання ОСОБА_4 за власні кошти спірного майна не підтверджені відповідними доказами.

Апелянт вказує також на те, що суд не витребував реєстраційну справу ПП «КІС» щодо дотримання ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців».

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Як визначив законодавець порядок утворення, діяльності та припинення юридичних осіб закріплений у Цивільному й Господарському кодексах, Законі України «Про господарські товариства», у нормативно-правових актах.

Питання щодо правового статусу саме приватного підприємства на законодавчому рівні залишається не врегульованим.

Так, відповідно до ч.3 ст.62 ГК України підприємство, якщо інше не встановлено законом, діє на підставі Статуту. Отже, зважаючи на відсутність у законі спеціальної вказівки щодо приватних підприємств, можна зробити висновок: єдиним і обов'язковим для цього виду підприємств установчим документом є Статут, який за своїм змістом повинен відповідати загальним вимогам, передбаченим ч.4 ст.57 ГК, а саме - містити відомості про найменування суб'єкта господарювання, «мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству».

Також не врегульовано на законодавчому рівні порядок входу та виходу засновників приватного підприємства. Тому при вирішення спору, щодо входу та виходу засновників приватного підприємства, також слід виходити як з аналогії права, так і з Статуту підприємства.

Так, згідно ст.115 ЦК України, ст.85 ГК України, ст. 12,13 ЗУ «Про господарські товариства» встановлено, що господарське товариство є власником : майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що будь-яке майно, що передане учасником як вклад до господарського товариства і включене до його статутного капіталу, та інше майно набуте товариством на законних підставах стає власністю товариства (підприємства).

Відповідно до вимог ст.116 ЦК України, ст.10 Закону України «Про господарські товариства» учасник товариства має право вийти з товариства.

Згідно зі ст.48 ЦК України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, вирішуються судом.

Згідно з вимогами ст.60 ЦПК України , кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи Приватне підприємство «КІС» зареєстроване Державним реєстратором 15.03.2007 року та в подальшому пройшло реєстрацію у новій редакції 27.09.2007 року ( реєстраційний номер 13051050009001769).

З моменту державної реєстрації дане підприємство набуло цивільних прав та обов'язків. Учасниками цього підприємства були ОСОБА_2, який мав частку -99% та ОСОБА_4 із часткою 1%.

Пунктом 5.1. Статуту ПП «КІС» визначено, що підприємство є власником майна переданого йому власниками у власність, як вклад до статутного фонду (капіталу). Згідно п. п. 5.2., 5.5. Статуту підприємства, джерелом формування майна і коштів підприємства є грошові і матеріальні внески власників. Власники підприємства мають право вносити кошти та матеріальні цінності на поповнення статутного фонду (капіталу). Пунктом 6.2. Статуту передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів власників належить встановлення розміру, форми, порядку внесення власниками додаткових внесків.

Згідно п.п.6.8-6.10 Статуту, який був чинним на час виходу ОСОБА_4, із підприємства передбачався порядок виходу шляхом купівлі-продажу, чи іншим чином можна було відступити від своїх прав на Підприємство або його частину. Для переходу корпоративних прав на Підприємство до іншої особи Власник повинен оформити нотаріально засвідчену заяву.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції виходив з того, що Згідно протоколу загальних зборів учасників ПП «КІС» №5 від 15.05.2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 вирішили передати у власність ПП «КІС» квартири 2, 3, 4 у житловому будинку № 6 по бульвару Старому у м. Житомирі з прибудовою під офіс після їх реконструкції відповідно до робочого проекту.

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ПП «КІС» № 6 від 26.05.2009 року, учасниками підприємства було прийнято рішення згідно якого, враховуючи придбання ОСОБА_4А за власні кошти квартири № 4 по Старому бульвару, 6 у м. Житомирі, оплатою ним всіх матеріалів і робіт, використаних для переобладнання цих квартир, а також оплату ОСОБА_4 частини вартості земельної ділянки площею 348 м2 по вул. Домбровського, 27-б у м. Житомирі, та будівництво будівлі за цією адресою, змінити розмір часток власників у майні підприємства на рівні частки, тобто по 50 % у кожного з власників. Також було вирішено дозволити власнику, який вийшов з Підприємства, отримати половину зазначеного майна підприємства, а також іншого майна, яке буде належати підприємству на момент виходу власника.

У 2012 році позивач вийшов зі складу власників ПП «КІС», разом з тим йому не було повернуто його частку, відповідно до досягнутої між учасниками домовленості, та відповідачі заперечують його право власності на 1/2 частину спільно створеного майна.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи справу у порядку глави 8 ЦПК України, не повно з'ясував всі обставини справи та виніс передчасне рішення.

Так, як вбачається із позовної заяви ОСОБА_4 останній зазначав що у 2012 році він вийшов із складу співвласників ПП «КІС». Відтак, ця обставина підлягала судом дослідженню.

За вимогою апеляційного суду ПП «КІС» надало матеріали, з яких вбачається, що дійсно ОСОБА_4 02 липня 2012 року подав заяву про звільнення його з посади директора ПП «КІС», яка була загальними зборами за його участю прийнята та його було звільнено із вказаної посади. В подальшому 04 липня 2012 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 продав свою частку у розмірі 1% статутного капіталу ПП «КІС», а ОСОБА_2 її купив. Цього ж дня були проведені загальні збори учасників Підприємства на якому була задоволена заява ОСОБА_4 про його виключення із числа учасників ПП «КІС». Цим же рішенням була змінена юридична адреса підприємства та в подальшому відповідно до чинного законодавства проведена державна реєстрація статуту підприємства.

Крім того, до апеляційної скарги долучена нотаріально завірена копія заяви ОСОБА_4 від 04 липня 2012 року про виключення його із складу засновників ПП «КІС» з якої вбачається, що останній належну йому частку у вказаному підприємстві отримав та матеріальних претензій як до самого ПП «КІС», так і до ОСОБА_2 не має.

Вказані обставини позивачем не спростовані. Відтак, вважати, що його право як співвласника на майно ПП «КІС» порушене - не можна.

У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 не заперечував, що останній вийшов із підприємства саме на підставі цієї заяви, проте, вважає, що це не може бути підставною для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки таку заяву вимагали у реєстраційній службі.

Позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на ? частину офісного приміщення загальною площею 138,7 кв. м., переобладнаного з квартир № 2, 3, 4 у буд. №6 по бульвару Старому у м. Житомирі, колегія суддів також вважає їх безпідставними.

Згідно ст. 392 ЦК України , власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається з матеріалів справи єдиним власником вказаного офісного приміщення є саме ОСОБА_2, як фізична особа. Жодних належних та допустимих доказів про належність її ПП «КІС» чи позивачу останнім суду не надано.

Виконання ОСОБА_4 робіт, як уповноваженого ПП «КІС» та як його директором, по переобладнанню та ремонту майна підприємства не може свідчити про набуття ним права власності на спірне майно.

Протокол загальних зборів ПП «КІС» №5 від 15.05.2009 року, на який ОСОБА_4 посилається як на підставу свого позову, у розумінні чинного законодавства, не може також бути визнаним як належний доказ для набуття ним права власності на спірне майно.

Відповідний позов щодо відшкодування витрат, понесених із переобладнанням, ремонтом та інш. ОСОБА_4 у суді не порушував.

Таким чином, у відповідності до ч. 1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову за безпідставністю.

Відповідно до ч. 1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відтак, на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню з ОСОБА_4 понесені ним та документально підтвердженні судові витрати у розмірі 1827,00 грн., сплаченого відповідачем судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким ОСОБА_4 у позові до приватного підприємства «КІС», ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1827,00 грн. сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді:

СудАпеляційний суд Житомирської області
Дата ухвалення рішення25.06.2015
Оприлюднено02.07.2015
Номер документу45613547
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —295/12203/14-ц

Ухвала від 04.06.2015

Цивільне

Апеляційний суд Житомирської області

Широкова Л. В.

Рішення від 25.06.2015

Цивільне

Апеляційний суд Житомирської області

Широкова Л. В.

Рішення від 25.06.2015

Цивільне

Апеляційний суд Житомирської області

Широкова Л. В.

Ухвала від 02.06.2015

Цивільне

Апеляційний суд Житомирської області

Косигіна Л. М.

Ухвала від 15.05.2015

Цивільне

Апеляційний суд Житомирської області

Косигіна Л. М.

Ухвала від 15.05.2015

Цивільне

Апеляційний суд Житомирської області

Косигіна Л. М.

Ухвала від 24.04.2015

Цивільне

Богунський районний суд м. Житомира

Полонець С. М.

Рішення від 24.03.2015

Цивільне

Богунський районний суд м. Житомира

Полонець С. М.

Ухвала від 03.03.2015

Цивільне

Богунський районний суд м. Житомира

Полонець С. М.

Ухвала від 25.12.2014

Цивільне

Богунський районний суд м. Житомира

Полонець С. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні