Рішення

від 08.01.2014 по справі 478/1842/13-ц

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 478/1842/13-ц пров.№ 2/478/10/2014 Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

08.01.2014 року. Казанківський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючого судді Біцюка А.В.,

за участю: секретаря Ломаги Н.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду смт. Казанка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту що має юридичне значення, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та про визнання права власності на земельну ділянку по праву спадкування, третя особа без самостійних вимог: Казанківська районна державна нотаріальна контора Миколаївської області,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, в якій просив: встановити факт прийняття його матір'ю ОСОБА_5, яка померла 08.12.2003 року, спадщини після смерті її чоловіка та його батька ОСОБА_6, що мало місце 11.11.2003 року; визнати недійсним 2/3 частини Свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого Казанківською державною нотаріальною конторою Миколаївської області на ім'я ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_6; визнати за ним право власності на 2/3 частини земельної ділянки від загальної площі 5,68 гектарів, яка розташована на території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району, та стягнути з відповідачів на його користь судові витрати.

В обгрунтування позову зазначено, що оформити спадщину в нотаріальному порядку позивач позбавлений можливості про що свідчить відмова нотаріуса, відповідач на підставі довідок секретаря Миколо-Гулаківської сільської ради, які не відповідають дійсності, отримав у власність після смерті ОСОБА_6 земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, проте на частину вказаної земельної ділянки мала право мати позивача - ОСОБА_5, яка спадщину прийняла на тій підставі що проживала разом зі спадкодавцем, була непрацездатною за віком на момент відкриття спадщини, а тому мала право на обов'язкову частку у спадщині.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, пояснила, що позивач в нотаріальному порядку позбавлений можливості оформити право на спадщину після смерті матері - ОСОБА_7, яка прийняла спадщину після свого чоловіка - ОСОБА_6 і мала права на обов'язову частку у спадщині, яка відкрилась після його смерті - земельної ділянки, площею 5,68 га, яка розташована на території Миколо-Гулаківської сільської ради і яку успадкував відповідач за заповітом. Зазначила, що нотаріус у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії не зазначив, що йому надавались довідки, які підтверджують проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_6 на день його смерті.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав і пояснив, що підстави для задолення позову відсутні з огляду на пропуск позивачем строку для прийняття спадщини і відсутності правових підстав для визнання заповіту недійсним.

Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, суд приходе такого висновку.

Згідно свідоцтва про смерть серії І-ФП №174029 ОСОБА_6 помер 11.11.2003 року. Тобто відповідно до ч.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до цивільних відносин з приводу спадщини, що відкрилась, застосовуються положення ЦК УРСР від 18.07.1963 року.

Громадянину ОСОБА_6 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-МК № 034124 від 26.09.2000 року, виданого згідно рішення Миколо-Гулаківської сільської ради Казаніквського району Миколаївської області від 12.04.2000 року за №14/64, належала на праві власності земельна ділянка (далі - Земельна ділянка) площею 5,68 га, передана йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області.

Відповідно до заповіту від 31 жовтня 2003 року, посвідченого ОСОБА_8, приватним нотаріусом Казанківського районного нотаріального округу Миколаївської області, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_4 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району, яка належала йому на підставі Державного акту на право власності на землю серії ІV-МК №034124, виданого 26.09.2000 року.

Згідно довідки Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району від 06.06.2012 року №373 (далі - Довідка №373), ОСОБА_6, який помер 11.11.2003 року, до своєї смерті постійно проживав та був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1963 року. Згідно інформації погосподарської книги на день смерті спадкодавця 11 листопада 2003 року за вищевказаною адресою постійно проживала та була зареєстрована дружина спадкодавця ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14).

Обвинувальним актом (далі - Одвинувальний акт) від 16 квітня 2013 року (а.с.26) та ухвалою Казанківського районного суду (далі - Ухвала) від 06 червня 2013 року (а.с.27) встановлено, що секретар Миколо-Гулаківської сільської ради ОСОБА_9 склала дві довідки (№38 від 16.01.2008 року та №39 від 16.01.2008 року), які містили завідомо неправдиві відомості (далі - Довідки №38 та №39), а саме: що на момент смерті ОСОБА_6 за його адресою не проживали та не були зареєстровані інші особи, про відсутність у ОСОБА_6 інших спадкоємців (а.с.17-18). Провадження у справі відносно секретаря сільської ради закрито в зв'язку закінчення строків притягнення до кримінальної відповідальності.

З копії спадкової справи № 334/2003, заведеної державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 до майна померлого 11.11.2003 року ОСОБА_6 вбачається, що спадкоємець за заповітом ОСОБА_4 16.12.2003 року звернувся з заявою про прийняття спадщини. У вказаній справі маються Довідки №38 та 39.

17.01.2008 року ОСОБА_4 звернувся до Казанківської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке складається з земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та надав довідку Миколо-Гулаківської сільської ради про те, що ОСОБА_6, який помер 11.11.2003 року, до своєї смерті постійно проживав та був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3 і згідно погосподарської книги на момент його смерті за зазначеною адресою ніхто не проживав та не був зареєстрований.

17.01.2008 року державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_10 було видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6

20.02.2008 року ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №911994.

З копії спадкової справи №49/2006, заведеної державним нотаріусом Казанківської державної нотаріальної контори до майна померлої 08.12.2003 року ОСОБА_7 вбачається, що єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину є ОСОБА_1, який є сином померлої.

04.04.2012 року за зверненням вказаного спадкоємця, йому видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5, на земельну ділянку, яка належала померлій на підставі державного актувід 26.09.2000 року (а.с.98).

Сукупність наведених вище доказів, а саме: обвинувального акту, ухвали Казанківського районного суду Миколаївської області про закриття кримінального провадження, довідки №373, свідчать про те, що ОСОБА_5 (дружина спадкодавця) після смерті чоловіка ОСОБА_6, як така, що постійно проживала з останнім, фактично прийняла спадщину, а як непрацездатна дружина (73 роки), успадкувала незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б їй при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка).

Із матеріалів справи, зокрема постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії (далі - Постанова) від 19 листопада 2013 року (а.с.111), вбачається, що позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_6 з тих підстав, що ОСОБА_5 не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6, оскільки з ним не проживала і тому не мала права спадкувати після смерті останнього. При цьому як на підставу доведеності вказаного факту нотаріус посилається на довідку №38 Миколо-Гулаківської сілської ради від 16.01.2008 року (а.с.111). Аналогічний зміст й письмового пояснення нотаріуса від 03.09.2013 року щодо неможливості видачі свідоцтва про право на спадщину.

Позивач погодився із вказаною постановою і її не оскаржував.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Статтею 548 ЦК УРСР встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Зміст юридичної процедури встановлення факту прийняття спадщини однією особою від фізичної особи, яка померла, полягає у наданні права особі-спадкоємцю у передбаченому законом порядку реалізувати набуті нею спадкові права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 померла 08.12.2003 року, в результаті чого втрачена його здатність мати цивільні права і обов'язки, зокрема і спадкові права після смерті його матері, а тому встановлення факту прийняття спадщини вказаною особою після смерті ОСОБА_6 є таким, що не відповідає вимогам матеріального та процесуального закону.

Крім того, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Така правова позиція висловлена в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 "Про судову практику у справах про спадкування".

Враховуючи викладене, позивачу слід відмовити в задоволенні позовної вимоги про визнання факту прийняття спадщини ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_6.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним 2/3 частини Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Казанківською державною нотаріальною конторою Миколаївської області на ім'я ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_6, та визнання за позивачем права власності на 2/3 частини земельної ділянки від загальної площі 5,68 гектарів, яка розташована на території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району, то суд приходить до наступного висновку.

Питання видачі свідоцтв на право на спадщину та винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії регулюються Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Порядок), затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595.

ОСОБА_7, спадщину після смерті якої спадкує позивач, мала право на обов'язкову частку у спадщині, що відкрилась після смерті ОСОБА_6 Прийняла спадщину за законом.

Відповідач є спадкоємцем за заповітом частини спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_6

Статтею 1300 ЦК України встановлено, що за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Пунктом 5.12. Порядку встановлено, що якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов'язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов'язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов'язкової частки у спадщині, обов'язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, крім Земельної ділянки, до спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_6 входило інше майно, яке успадкувала ОСОБА_5 Тобто питання: чи вистачає частки майна, що залишилась не заповіданою для виділення обов'язковому спадкоємцю, а якщо не вистачає, то яка це частка, повинен вирішити нотаріус.

Згідно положень ч.1 ст.60 ЦПК, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В справі відсутні докази, що позивач при поданні заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, яка належала ОСОБА_6 та яку успадкувала ОСОБА_5 (а.с.110), надавав нотаріусу Довідку №373, Обвинувальний акт та Ухвалу, які свідчать про прийняття ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_1 та про недійсність Довідок №38 та 39 на які посилався нотаріус у Постанові.

Тобто позивачем не доведено допустимими доказами (якими є Постанова та письмові пояснення нотаріуса), що вказані документи, які свідчать про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 його дружиною ОСОБА_5, подавались нотаріусу та були предметом його дослідження при вирішенні питання про відмову у вчиненні нотаріальної дії в зв'язку з неприйняттям ОСОБА_5 спадщини.

Таким чином суд приходить до висновку, що нотаріус був позбавлений можливості вирішення питання про оформлення спадщини позивачу на Земельну ділянку з урахуванням Довідки №373, Обвинувального акту та Ухвали, які свідчать про прийняття ОСОБА_5 спадщини після смерті ОСОБА_1 та про недійсність Довідок №38 та 39, у способи встановлені пунктом 5.12 Порядку (за рахунок не заповіданої частини спадкового майна ОСОБА_5Т.), ст.1300 ЦК України (за згодою відповідача), або про відмову у вчиненні нотаріальної дії відповідно до положень ст.49 Закону України про нотаріат», при наявності до цього підстав.

Отже, оскільки відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджено належними та допустимими доказами, якими є обгрунтована відмова нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, яка свідчить про неможливість оформлення спадщини в нотаріальному порядку, позовні вимоги про визнання недійсним 2/3 частини Свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого Казанківською державною нотаріальною конторою Миколаївської області на ім'я ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_6, та визнання за позивачем права власності на 2/3 частини земельної ділянки від загальної площі 5,68 гектарів, яка розташована на території Миколо-Гулаківської сільської ради Казанківського району, задоволненню не підлягають.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи належить віднести на його рахунок.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту що має юридичне значення, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Миколаївської області через Казанківський районний суду Миколаївської області протягом 10 днів з дня його оголошення.

Суддя: