Постанова

від 17.02.2009 по справі 22/375-07-8756

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

  ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С

Т А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"17"

лютого 2009 р.

Справа

№ 22/375-07-8756

 Одеський апеляційний господарський суд у

складі колегії суддів:

Головуючого

судді: Жукової А.М.,

Суддів: Величко Т.А., Бойко Л.І.,

при

секретарі судового засідання:

Арбієві А.А.

за

участю представників сторін:

від

ЗАТ „ОВТСО „Лазур”: не

з'явився

від

ФО-підприємця ОСОБА_1.:ОСОБА_2

від

ФО-підприємця ОСОБА_3:ОСОБА_2

від

 ПП „УВТК”: Охотська Л.В.

Розглянувши

у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на

рішення

господарського суду Одеської області від 22.02.2008 р.

по

справі № 22/375-07-8756

за

позовом: ЗАТ

„Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання „Лазур”

до

відповідачів:

1)

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

2)

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про

визнання недійсним

договору

та

за позовом: третьої

особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ПП „Управління

виробничо-технологічної комплектації”

до

відповідачів:

1)

ЗАТ „Одеське виробничо-торгівельне суконне об'єднання „Лазур”,

2)

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

3)

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про

визнання недійсним

договору позики №1/2005 від 22.07.2005р.

встановив:

          Рішенням господарського суду Одеської

області від 22.02.2008р.  (суддя

Торчинська Л.О.) позовні вимоги ЗАТ „Одеське виробничо-торгівельне суконне

об'єднання „Лазур”  та  позовні вимоги третьої особи, яка заявляє

самостійні вимоги на предмет спору ПП „Управління виробничо-технологічної

комплектації” про визнання недійсним укладеного між фізичною особою-підприємцем

ОСОБА_1, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 і ЗАТ „ОВТСО „Лазур” договору

позики № 1/2005 від 22.07.2005р. задоволені. 

Судове рішення вмотивоване ст. ст. 1046, 1051 ЦК України та зазначено,

що умовами договору не визначена його реальність, тобто які конкретні суми

грошових коштів передаються при укладенні договору позикодавцями, зокрема фізичною

особою-підприємцем ОСОБА_1 і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, у власність

ЗАТ „ОВТСО „Лазур”, та які конкретні суми грошових коштів останнє повинно

повернути названим підприємцям, ненадання відповідачем ОСОБА_1 всупереч п. п.

2.6, 2.7, 3, 4.2 "Положення про ведення касових операцій у національній

валюті в Україні" затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004р.

№ 637, і п. п. 3.2, 3.3 договору позики доказів внесення грошових коштів в касу

позичальника. Згідно повідомлення Другої ДВС у Суворовському районі м. Одеси

від 14.03.2007р. на адресу ПП „УВТК” грошові кошти на банківські рахунки і в

касу ЗАТ „ОВТСО „Лазур” в період з 25.01.2005р. по 06.09.2006р. не надходили.

          Фізична особа-підприємець ОСОБА_1

звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою

б/н від 03.03.2008р., в якій просить рішення господарського суду Одеської

області від 22.02.2008р. по справі № 22/375-07-8756 скасувати повністю,

прийняти нове рішення, у задоволенні позовних вимог ЗАТ „ОВТСО „Лазур” та

позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ПП

„УВТК” відмовити, так як висновок суду прямо суперечить фактичним обставинам

справи, адже договір позики містить умови про розмір позики (п. 2.1), порядок

надання позики (п. п. 3.1-3.3), порядок повернення позики (п. п. 5.1-5.3),

строк надання позики (п. 4.1). Ст. 368 ЦК України та ст. 134 ГК України не

встановлюють заборони щодо передачі у позику майна, в т. ч. і грошових коштів,

що знаходяться у спільній власності двох осіб. В судовому засіданні

господарського суду з застосуванням засобів технічної фіксації ОСОБА_1

надавалися  для огляду оригінали

документів в підтвердження внесення готівки в касу ЗАТ „ОВТСО „Лазур” та неодноразово

заявлялись клопотання про залучення до матеріалів справи копій документів. Якщо

судом встановлено, що умовами договору позики не визначена реальність договору,

то цей договір  є неукладеним, а

неукладений договір не може бути  визнано

недійсним. Натомість, якщо грошові кошти передані, то відповідно до ч.2 ст.1046

ЦКУ - такий договір позики  є укладеним.

          Цивільним Кодексом України  визначено підстави для визнання договору

недійсним, проте, судом не встановлено наявності тих обставин, з якими закон

пов'язує визнання угод недійсними.

          Щодо задоволення господарським судом

позовних вимог ІІІ-ї особи з самостійними вимогами на предмет спору, то

господарським судом не враховано, що відповідач не мав договірних  стосунків з ПП УВТК, і як наслідок, його

права та інтереси  оскаржуваним договором

позики не порушені. Отже, звернення з позовом сторони, яка не є учасником

укладення  договору позики, суперечить

ст.1 ГПКУ, а тому суд до цих позовних вимог мав застосувати положення п.1.1

ст.80 ГПКУ.

          Ухвалою Одеського апеляційного

господарського суду від 20 травня 2008 року (судді: Таценко Н.Б. -головуючий,

Сидоренко М.В.,               Мишкіна

М.А.) апеляційну скаргу СПД ОСОБА_1. на підставі п. 5 ст. 81 Господарського

процесуального кодексу України залишено без розгляду з підстав ненадання

заявником апеляційної скарги без поважних причин витребуваних доказів у

підтвердження фактичного направлення 3 березня 2008 року (в межах строку на

подання апеляційної скарги) поштового відправлення -конверту № 6500 18478244 на

адресу господарського суду Одеської області з апеляційною скаргою, поштовими

квитанціями та описом вкладення.

          Не погоджуючись з ухвалою

апеляційного господарського суду, ПП "УВТК" звернулось до Вищого

господарського суду України із касаційною скаргою про її скасування через

порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

          Постановою Вищого господарського суду

України від 22.07.2008р. ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від

20.05.2008р. скасовано, справу передано до ОАГС для здійснення апеляційного

провадження.

          14.08.2008р. апеляційним

господарським судом винесена ухвала про прийняття апеляційної скарги Фізичної

особи - підприємця ОСОБА_1 до провадження, проте, ухвалою від 3.09.08р.  провадження у справі за скаргою ФОП ОСОБА_1.

зупинено у зв'язку із касаційним оскарженням ПП УВТК та ЗАТ „Одеське

виробничо-торгівельне суконне об'єднання „Лазур” ухвали про порушення

апеляційного провадження. Відповідно до ухвали ВГСУ від 29.09.08р. про відмову

у прийнятті касаційних скарг, провадження у справі поновлено 14.10.08р., а

20.10.08р. зупинено у зв'язку із касаційним 

оскарженням постанови ВГСУ від 22.07.08р. до Верховного Суду України.

Ухвалою від 20.11.08р. Верховним Судом України відмовлено у порушенні

касаційного провадження з  перегляду

Постанови ВГСУ від 22.07.08р., що стало підставою для поновлення апеляційного

провадження 8.01.09р.

          Від ЗАТ „Одеське

виробничо-торгівельне суконне об'єднання „Лазур” та від УВТК надійшли відзиви

на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1. від 3.03.2008р. Заперечуючи доводи  скаржника, позивач та ІІІ-я особа із

самостійними вимогами вважають, що рішення місцевого суду  набрало чинності у встановлений законом

строк, а апеляційна  скарга подана за

пропуском строку на оскарження. Оскаржуване судове рішення відповідає фактичним

обставинам та нормам матеріального права. Позичальники СПД ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є

самостійними суб'єктами підприємницької діяльності, отже, договором мала бути

визначена  сума позики щодо кожного, тому

суд правомірно дійшов висновку, що умовами договору не визначена реальність

позики. Скаржник не надав належних доказів передачі коштів в позику, а

ксерокопії прибутково - касових ордерів не є такими доказами. По балансу

підприємства ніякої заборгованості не обліковується Отже, підприємство,

звертаючись з позовом про визнання договору недійсним, захищає свої права та

інтереси, оскільки СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_3 подали до господарського суду

Одеської області заяву про визнання їх кредиторами на суму 700000 грн. із яких

позика 200000 грн. та пені 500000 грн. Одночасно  зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 викупили у

ЗАО "Лазурь" головний корпус - об'єкт незавершеного будівництва - на

умовах розстрочення платежу по договору купівлі - продажу №1/2004 від

18.05.04р. За цей об'єкт у покупців була заборгованість  перед ЗАТ "Лазур", тому ніякої

необхідності, позичати ці гроші, у ЗАТ "Лазур" не було.

          Заслухавши пояснення, розглянувши

матеріали справи, судовою колегією апеляційного господарського суду встановлено

таке.

          За заявою ЗАТ „Одеське

виробничо-торгівельне суконне об'єднання „Лазур” про порушення справи про

банкрутство у порядку ст.51 ЗУ "Про встановлення  платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом" порушено провадження у справі ухвалою від 6.09.06р. №32/250-06-8565.

При розгляді справи про банкрутство ВАТ "Лазур" виявлено, що ФОП

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 направили до господарського суду заяву про визнання їх

кредиторами по справі на суму 751927,68 грн. на підставі договору позики

№1/2005 від 22.07.05р. Ця сума складається із 245728 грн. позики та пені

506199,68 грн. Постановою господарського суду Одеської області від 21.08.07р.

ЗАТ ОВТСО "Лазур" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну

процедуру. (а.с.72-73 т.1)

          30.11.2007р. ЗАТ ОВТСО

"Лазур" (в особі ліквідатора Дарієнко В.Д.) звернулось з позовом до

ФОП ОСОБА_1., ФОП ОСОБА_3 про визнання 

договору позики №1/2005 від 22.07.05р. недійсним, обгрунтовуючи свої

вимоги положеннями п.1-3 ст.203, 638, 1046, 1051 ЦКУ та зазначивши, що фактично

підприємство кошти від ФОП не одержувало, оскільки ніяких фінансових

документів, які б підтверджували одержання цих коштів немає. Зокрема, операції

з готівкою мають бути відображені у касовій книзі згідно Положення "Про

ведення касових операцій в національній валюті". У день надходження

готівки до каси підприємства - готівка повинна бути здана підприємством до

банківської установи для зарахування  на

його рахунок. Але таких зарахувань фактично не було.

          ІІІ-я особа із самостійними вимогами

на предмет спору - Управління виробничо - технологічної комплектації,  звернулась 20.12.07р. з позовом про визнання

недійсним договору позики №1/2005 від 22.07.05р.  посилаючись на ст. 203, 215, 234, 1046 ЦКУ

зазначила, що ПП УВТК є кредитором ЗАТ ОВТСО "Лазур" на суму 232778

грн. і має зацікавленість у погашенні ЗАТ ОВТСО "Лазур" боргових

зобов'язань. На думку ПП УВТК договір позики є неукладеним, а тому недійсним, з

тих підстав, що СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_3 18.03.04р. уклали з ЗАТ ОВТСО

"Лазур" договір купівлі - продажу №1/2004, за яким підприємцями було

придбано об'єкт незавершеного будівництва загальною площею 14530,8 кв.м. по

вул. Краснослобідській,1 вартістю 1. 300000 грн. На день укладення цього

договору підприємці - фізичні особи сплатили 645000 грн. Решта коштів в сумі 655000

грн. підлягала сплаті поетапно, рівними частинами по 24375 грн. до 20 числа

кожного місяця. Станом на 22.07.05р. заборгованість СПД ОСОБА_1. та СПД ОСОБА_3

перед ЗАТ ОВТСО "Лазур" склала 265000 грн., але, в той самий час

укладається договір позики, за яким вони надають підприємству позику в

сумі  245728 грн., що є нелогічним за

своєю суттю, і фактично, це штучне створення боргових зобов'язань ЗАТ ОВТСО

"Лазур" перед СПД ОСОБА_1, СПД ОСОБА_3Укладаючи оскаржуваний договір,

сторони не мали на увазі і не бажали настання правових реальних наслідків, які

встановлюються цією угодою. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 7.10.2007р., на підставі

рішення загальних зборів, є акціонерами ЗАТ ОВТСО "Лазур" і

власниками контрольного пакету акцій (більше 60% від загальної кількості акцій),

одночасно,  ОСОБА_1 призначений головою

наглядової ради ЗАТ ОВТСО "Лазур". В порушення постанови 2-го відділу

ДВС Суворовського р-ну від 22.08.05р. "Про накладення арешту на

майно" (у т.ч. поточні рахунки в банківських установах) ЗАТ ОВТСО

"Лазур" 11.11.2005р. передав у статутний фонд створеного ОСОБА_1 ПП

"Експрес" майно вартістю 1. 620698,45 грн., а 19.12.2005р.,  ПП "Експрес" передало це майно у

статутний фонд ТОВ "Одетекс" засновниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Таким чином, у ЗАТ ОВТСО "Лазур" відсутнє будь-яке майно для

погашення боргу перед кредиторами, що в подальшому стало підставою для

порушення справи про банкрутство ЗАТ ОВТСО "Лазур".

          Ухвалою господарського суду Одеської

області від 24.12.2007р. позовна заява ПП УВТК прийнята до розгляду. (а.с.18

т.1).

          Заперечуючи позовні вимоги позивача

та ІІІ-ї особи із самостійними вимогами на предмет спору, відповідач СПД

ОСОБА_1 відзивом пояснив, що позовні вимоги про визнання  договору позики недійсним - є безпідставними,

оскільки позивачі належними доказами не обгрунтували підстави, з якими закон

пов'язує визнання угод недійсними відповідно до п.1 Роз'яснень ВАСУ від

12.03.1999р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів

пов'язаних з визнанням угод недійсними". Неналежне виконання оспорюваного

договору одним із учасників спірних правовідносин (якщо такі обставини взагалі

мали місце) не є підставою для визнання його недійсним у судовому  порядку.

          Щодо вимог ПП УВТК - то приєднання

його заяви в межах провадження справи про банкрутство ЗАТ ОВТСО

"Лазур" із майновими вимогами на суму 232778,50 грн. не надають

третій особі - кредитору права оскаржувати у судовому  порядку раніше укладені боржником цивільно -

правові угоди із іншими суб'єктами господарювання. ПП УВТК не є акціонером  ЗАТ ОВТСО "Лазур" і не перебувало у

будь-яких правовідносинах із СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_3, у зв'язку із чим, його

права та законні інтереси оскаржуваним договором позики не порушено.

          Судова колегія, перевіривши юридичну

оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність

застосування  норм матеріального та

процесуального законодавства, дійшла висновку про обгрунтованість апеляційної

скарги, виходячи із наступного.

          Відповідно до ст.50 п.1 та ст.51 ЦКУ

- право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено  законом, має фізична особа з повною цивільною

дієздатністю. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються

нормативно - правові акти, що  регулюють

підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше  не встановлено законом, або не випливає із

суті відносин.

          Суб'єкти підприємницької діяльності

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули статусу підприємця згідно свідоцтва про реєстрацію.

          ЗАТ ОВТСО "Лазур" - є

юридичною особою, зареєстрованою в установленому порядку. Отже, на час

укладення договору позики, сторони мали визначену законом правосуб'єктність.

Цивільний Кодекс України не обмежує суму позики, предметом якої є грошові

кошти.

          Відповідно до п.2 ст.208 ЦКУ -

правочини між фізичною та юридичною особою укладаються  в письмовій формі. Статтею 203 ЦКУ

встановлено загальні вимоги додержання яких є необхідними для чинності  правочину. Це зокрема, зміст правочину не

може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє

правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної  правоздатності; волевиявлення учасника

правочину має бути вільним і  відповідати

його внутрішній волі; правочин вчиняється у формі встановленій законом;

правочин має бути спрямований на реальне настання  правових наслідків, що обумовлені ним.

          Згідно ч.1 ст.215 ЦКУ - підставою

недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення сторонами вимог,

встановлених ст.203 ЦКУ.

          За своїм змістом та формою договір

позики №1/2005 від 22.07.2005р. відповідає ст.203 ЦКУ.

          Відповідно до ст. 1046 ЦКУ - за

договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні

(позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а

позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів

(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

    Договір позики є укладеним з моменту

передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

          Оскаржуваним договором (п.3.1)

сторони домовилися про надання позики частинами до 15.02.06р. в сумі, що не

може перевищувати 300000 грн.

          Оригіналами квитанцій ( №62 від

25.07.05р.; №65 від 28.07.05р.; №66 від 28.07.05р.; №69 від 29.07.05р.; №70 від

02.08.05р.; №71 від 5.08.05р.; №74 від 8.08.05р.; №76 від 10.08.05р.; №77 від

15.08.05р.; №82 від 18.08.05р.; №100 від 26.10.05р.; №134 від 22.12.05р.; №23

від 31.01.06р.) до прибуткового касового ордеру (13 шт.),  які були оглянуті у процесі розгляду

апеляційної скарги, підтверджено одержання позичальником коштів по договору

позики від 22.07.2005р. підписом головного бухгалтера та касира, завірених

мокрою печаткою ЗАТ ОВТСО "Лазур". Отже, відповідно до ч.2 ст.1046

ЦКУ - договір є укладеним.

          Слід зазначити, що законодавець

відповідно до ст.1051 ЦКУ надав позичальнику право оспорити договір позики з

підстав неодержання коштів від позикодавця або одержання їх у меншій кількості

ніж встановлено договором.

          За загальним правилом у разі

невиконання чи неналежного виконання угоди заінтересована сторона має право

вимагати розірвання договору або застосування інших  передбачених законом чи договором наслідків,

а не визнання договору недійсним. Така позиція викладена в Роз'ясненнях ВАСУ

№02-5/111 від 12.03.99р. "Про деякі питання практики вирішення  спорів, пов'язаних з визнанням  угод недійсними."

          Обгрунтування місцевим судом підстав

визнання договору недійсним, як-то: невизначення реальності договору щодо

конкретної суми кожного позикодавця, яка передається позичальнику та умов

надання та повернення позики, а також "Положенням про ведення касових

операцій у національній валюті Україні" затв. Постановою Правління НБУ

№637 від 15.12.2004р. -  є помилковими,

суперечить нормам матеріального права, якими врегульовано загальні положення

про правочини.

          Щодо позову ІІІ-ї особи із

самостійними вимогами на предмет спору, то місцевий суд не надав цим вимогам

правової оцінки, що суперечить положенням господарського процесуального

законодавства.

          Слід зазначити, що відповідно до ст.

26 ГПКУ - ІІІ-і особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть

вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, користуються усіма

правами і несуть усі обов'язки позивача.

          Отже, відповідно до ст. 33 ГПКУ -

ІІІ-я особа із самостійними вимогами зобов'язана надати належні докази на

підтвердження своїх вимог.

          Фактично, докази про порушення

законних прав та охоронюваних законом 

інтересів, зокрема, що саме їй належить 

право на предмет спору ПП УВТК - не надано. За оскаржуваним ЗАТ ОВТСО

"Лазур" договором позики №1/2005 від 22.07.2005р. - ПП УВТК не є  учасником договірних правовідносин. Його

пояснення щодо правової природи взаємовідносин між ЗАТ ОВТСО "Лазур"

та СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_3(які з 2004р. є акціонерами ЗВАТ ОВТСО

"Лазур") жодним чином не стосується ПП УВТК, яке є  стороннім підприємством, не пов'язаним із

укладенням  договору позики.

          Таким чином, господарський суд

допустив ІІІ-ю особу із самостійними 

вимогами на предмет спору без достатніх підстав.

          Задовольняючи позов ІІІ-ї особи із

самостійними вимогами на предмет спору, місцевим судом невідмотивовано з яких

підстав суд дійшов висновку про порушення прав ПП УВТК, які підлягають захисту

у судовому порядку.

          З урахуванням викладеного, рішення

господарського суду не  відповідає

матеріалам, обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись

ст.ст.99, 101-105 ГПКУ,

суд

постановив:

          Рішення господарського суду Одеської області

від 22.02.2008р. у справі №22/375-07-8756 - скасувати, у позові ЗАТ „Одеське

виробничо-торгівельне суконне об'єднання „Лазур” та ІІІ-ї особи із самостійними

вимогами на предмет спору ПП Управління виробничо - технічної комплектації -

відмовити.

          Стягнути з ЗАТ „Одеське

виробничо-торгівельне суконне об'єднання „Лазур” на користь СПД ОСОБА_1

держмито за апеляційне провадження в сумі 85 грн.

          Доручити господарському суду Одеської

області видати  наказ відповідно до

ст.117 ГПКУ.

          Постанова апеляційної інстанції

набирає чинності з дня прийняття та може бути оскаржена протягом місяця до

ВГСУ.

          Головуючий суддя                                                                                А.М.

Жукова

          Судді                                                                                                   

Т.А. Величко

                                                                                                              Л.І.

Бойко