Рішення

від 24.06.2015 по справі 465/1054/14-ц

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/1054/14-ц

2/465/238/15

РІШЕННЯ

Іменем України

24.06.2015 року. м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Мартинишин М. О.

при секретарі Кметь Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю В«Будхімеко УкраїнаВ» ,

третя особа: ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Інхем Полонія»

про стягнення грошових коштів,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю В«Будхімеко УкраїнаВ» про стягнення грошових коштів. В судовому засіданні 24.06.2015 року представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог. Просив суд стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю В«Будхімеко УкраїнаВ» на його користь суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 210 398,69 (двісті десять тисяч триста дев'яносто вісім) грн. та 3% річних в розмірі 10 462,00 (десять тисяч чотириста шістдесят дві) грн., а всього загальний розмір боргу становить 220 860,69 (двісті двадцять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять тисяч) гривень 69 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він був засновником ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна». 06.07.2012 р. на підставі усної угоди він надав ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» грошові кошти в сумі 119 640,00 грн. в якості позики для поповнення обігових коштів, що підтверджується платіжним дорученням № НОМЕР_1 від 06.07.2012р. Відповідач ухилився від укладення із ним договору позики, внаслідок чого такий договір до сьогоднішнього дня не підписаний. 03.10.2012р. він направив відповідачу вимогу про повернення вказаної позики, яку вважає отриманою відповідачем 09.10.2012р.. Вказана вимога залишена відповідачем без задоволення і відповіді. 29.01.2013р. ним була направлена відповідачу претензія про виплату процентів по позиці, яка також залишена відповідачем без задоволення і відповіді. Вважає, що відповідач набув і утримує у себе без правових підстав його грошові кошти в сумі 119640,00 грн., зазначаючи підставою позову ст. 1212 ЦК України. Вважає, що з 12.07.2012р. відповідач по справі без належних правових підстав не повертає безпідставно одержані від нього грошові кошти і весь цей час користується вказаними грошима. А тому за період з 12.07.2012р. по 22.06.2015р. відповідно до вимог ст. 625 ЦК України вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, а всього разом розмір боргу становить 220 860,69 грн.

Просить позов задоволити.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, дав пояснення аналогічні викладеним до позовної заяви та до заяви про збільшення розміру позовних вимог. Просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце слухання справи повторно не з'явився, та про причини неявки суд не повідомив. В письмових запереченнях проти позову заперечив такий позов, просив у задоволенні позову відмовити за необґрунтованістю, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та з підстав, які зазначені в запереченні, а тому суд вважає, що справу слід слухати у його відсутності на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення, проти чого і не заперечили представник позивача та представник третьої особи.

Представник третьої особи у судовому засіданні позовні вимоги заперечив та пояснив, що позовні вимоги позивача є необґрунтовані, оскільки усного договору позики між сторонами не укладався та послався на позицію відповідача у справі, яка зазначена у запереченні на позов, що міститься у матеріалах справи. Просить у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника третьої особи, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов не підлягає до задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Так, відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує одночасно і виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою, а також власними договірними та іншими зобов'язаннями.

Відповідно до роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За вимогами ст. ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено в статті 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю В«Будхімеко УкраїнаВ» незаконно набуло і утримує без правових підстав кошти в сумі 119640,00 грн., і жодним чином не пов'язує передачу цих коштів на підставі Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, укладеного 15.06.2012 року на території республіки Польща у м.Лодзь.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав підставою його позову ст. 1212 ЦК України, на яку і посилався і представник позивачу - ОСОБА_3 у судових засіданнях.

Як вбачається із пояснень позивача та його представника, що ОСОБА_1 06.07.2012 р. на підставі усної угоди надав ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» грошові кошти в сумі 119 640,00 грн. в якості позики для поповнення обігових коштів, згідно платіжного доручення № НОМЕР_1 від 06.07.2012р.

Однак представник позивача у судовому засіданні не надав, та не представив доказів, де були такі домовленості сторін, коли та за яких обставин, а судом таких під час розгляду справи не було здобуто.

При цьому, представником відповідача у судому засіданні не заперечувалось, що таку суму вони отримали від позивача, але не на підставі усної домовленості, а за Договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі, укладеного 15.06.2012 року на території республіки Польща у м.Лодзь, в якому вважає, що міститься всі істотні умови договору, найменування сторін договору, розмір позики, строк виконання зобов'язання, термін надання позики, розмір процентів за позикою. Позика надана до 31.12.2015 року, а тому така сплата позики позивачу ще і не настала.

Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Окрім цього, в матеріалах справи містяться вимоги представника позивача до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» про повернення позивачу позики, а саме: копія вимоги про повернення позики від 03.10.2012 року, разом із фіскальним чеком та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу(а.с.5).

Як вбачаться із копії платіжного доручення № НОМЕР_1 від 06.07.2012р., призначенням платежу(а.с.3) - «позика ТОВ «Будхімеко Україна» від засновника ОСОБА_1 зг. договору. без ПДВ».

Із протоколу №8 Загальних зборів Учасників ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» від 11.04.2014 року(а.с.24-27) вбачається, що слухали пропозицію ОСОБА_4 - представника позивача, яка просила включити до порядку денного наступне питання: «У зв'язку з виходом зі складу учасників ОСОБА_2 ОСОБА_1 розглянути питання про повернення належної йому частки в статутному капіталі ОСОБА_2, яка складає 25 відсотків та у грошовому виразі становить 88 229,60 грн. та розглянути питання про повернення грошової суми позики еквівалентної 12000, 00 Євро». Однак вимоги про повернення грошової суми позики еквівалентної 12000, 00 Євро не було включено у порядок денний.

Згідно п.5.1.1.12 Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, укладеного 15.06.2012 року на території республіки Польща у м.Лодзь укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Інхем Полонія»(а.с.46-51) передбачалось, що продавець протягом 30 днів з моменту укладення даного договору надасть ОСОБА_2 позику в розмірі 12000,00 Євро (двадцять тисяч євро 00 євроцентів) строком до 31.12.2015 р. при чому протягом періоду до 31.12.2013 р. будуть виплачуватись лише відсотки, а основна сума буде сплачена частинами протягом період з 01.01.2014 р. по 31.12.2015 р.

Отже, не вбачається, що відповідачем ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» було безпідставно отримано грошові кошти від позивача ОСОБА_1.

Як свідчить аналіз матерiалiв справи, відповідач набув майно(гроші) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, а тому суд приходить до висновку, що між сторонами міститься договірні відносини.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. З Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є , зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Закону.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Таким чином, той факт, що, договір сторонами укладено у формі, яка не відповідає вимогам закону, не свідчить про те, що він не є укладеним. Разом з тим, правила ст. 1212 ЦК України застосовуються тоді, коли майно передано на виконання юридично ще не укладеного договору.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Як вище зазначалось, що аналіз матерiалiв справи свідчить, що відповідач набув майно(грошові кошти) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

За таких обставин, ураховуючи, що доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання не надано, суд приходить до висновку про безпідставність посилань позивача та його представника на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач та його представник як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-88цс13.

Згідно правового висновку Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122 цс 14, стаття 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом вимог ст. 11 ЦПК України, тільки позивач має право визначати підставу позову. ОСОБА_1 підставою позову зазначив саме ст. 1212 ЦК України, обґрунтував свої позовні вимоги з посиланням на безпідставність набуття коштів відповідачем.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Виходячи із цього принципу, суд не може за власною ініціативою збирати докази або робити інші процесуальні дії, направлені на збирання доказів, а лише оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, що збільшений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю В«Будхімеко УкраїнаВ» , третя особа: ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Інхем Полонія» про повернення безпідставно отриманих коштів з урахуванням індексу інфляції, стягнення індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі, а тому слід відмовити у позові.

Керуючись ст.ст. 3, 4,10,11, 27, 31,57-60, 88, 169,209,212-215,218 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю В«Будхімеко УкраїнаВ» , третя особа: ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Інхем Полонія» про стягнення грошових коштів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Мартинишин М.О.