Ухвала

від 23.06.2015 по справі 616/718/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

---

Провадження: № 22-ц-/790/2803/15 Головуючий: 1 інстанції Справа: № 616/718/14-ц ОСОБА_1 Категорія: договірні Доповідач: Даниленко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,

за участю секретаря: Каменської Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» на рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» до Фермерського господарства «Богатир» та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року позивач - Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 Аваль» (далі: ПАТ «ОСОБА_2 Аваль») звернувся до суду з позовом, в подальшому уточненим, у якому вказував на те, що 19 квітня 2012 року між банківською установою та позичальником - Фермерським господарством «Богатир» було укладено Кредитний договір № 010/350589/69644, згідно якого останньому на умовах строковості, платності, забезпеченості та цільового використання - поповнення обігових коштів та ведення поточної фінансово-господарської діяльності, а саме: - придбання ПММ, засобів захисту рослин, мінеральних добрив, запасних частин, насіння, оплати за електроенергію, виплати заробітної плати, було надано кредит у сумі 400 000,00 грн., з кінцевим строком його повернення 12 квітня 2013 року та сплатою щомісячних процентів за користування кредитними коштами в розмірі 20 % річних.

За умовами зазначеного Кредитного договору позичальник - ФГ «Богатир» зобов’язався погашати заборгованість за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитними коштами щомісячними платежами згідно з обумовленим сторонами графіком погашення кредитної заборгованості.

При цьому, з метою забезпечення виконання позичальником - ФГ «Богатир» своїх договірних зобов’язань за вказаним Кредитним договором, того ж дня, тобто 19.04.2012 року, між ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» та відповідачем ОСОБА_3 був укладений Договір поруки № 12/С21-115-0-2/146, згідно якого останній поручився перед кредитором за виконання позичальником у повному обсязі узятих на себе кредитних зобов’язань та взяв на себе солідарну з ним відповідальність за їх невиконання.

Банківська установа - ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» свої договірні зобов’язання за Кредитним договором № 010/350589/69644 від 19.04.2012 року виконала в повному обсязі, надавши позичальнику ФГ «Богатир» кредитні кошти у вищезазначеному розмірі.

Однак, позичальник - ФГ «Богатир» узяті на себе зобов’язання належним чином не виконав та в порушення умов кредитного договору запозичені грошові кошти в установлений договором строк банківській установі не повернув, у зв’язку з чим утворилась значна кредитна заборгованість, розмір якої станом на 03.09.2014 року становить 161 809,69 грн. та складається з простроченої заборгованості за кредитом - 112 195,74 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами - 24 957,34 грн., та пені в сумі 24 656,61 грн., нарахованої банком за порушення позичальником своїх договірних зобов’язань щодо своєчасного погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що позичальник - ФГ «Богатир», як і його поручитель ОСОБА_3 добровільно повертати банківській установі запозичені грошові кошти не бажають, позивач - ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» просив суд у примусовому порядку стягнути з відповідачів ФГ «Богатир» та ОСОБА_3, як солідарних боржників, на його користь кредитну заборгованість за Кредитним договором № 010/350589/69644 від 19.04.2012 року в загальному розмірі 161 809,69 грн., а також судові витрати, понесені ним по справі, що пов’язані зі сплатою судового збору.

Представник відповідача - ФГ «Богатир» у судове засідання суду першої інстанції не з’явився, хоча господарство було належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи.

Представник відповідача ОСОБА_3 заявлені до нього банківською установою вимоги не визнав, посилаючись на те, що порука останнього припинила свою дію на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, позаяк як кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, забезпеченого порукою, не пред’явив вимоги до поручителя.

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» задоволено частково.

Стягнуто з відповідача - ФГ «Богатир» на користь ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» заборгованість за Кредитним договором № 010/350589/69644 від 19.04.2012 року в загальному розмірі 161 809,69 грн.

При цьому судом першої інстанції вирішено й питання судових витрат по справі, а саме: стягнуто з відповідача - ФГ «Богатир» на користь ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» 1 618,10 грн. судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду.

У задоволенні решти заявлених позивачем - ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» вимог судом першої інстанції відмовлено.

Не погодившись частково із таким рішенням районного суду, позивач - ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» в апеляційній скарзі просить змінити це судове рішення в частині, що стосується відмови у задоволенні його позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості за Кредитним договором № 010/350589/69644 від 19.04.2012 року з поручителя ОСОБА_3, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені банківською установою вимоги в повному обсязі, стягнувши існуючу кредитну заборгованість в солідарному порядку з обох відповідачів.

В обґрунтування своєї скарги апелянт - ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» посилається на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» про стягнення з відповідача ОСОБА_3, як поручителя позичальника - ФГ «Богатир», кредитної заборгованості за Кредитним договором № 010/350589/69644 від 19.04.2012 року, безпідставно послався на пропуск позивачем шестимісячного строку для звернення до суду з вимогою до поручителя, не звернувши уваги на те, що відповідно до п. 6.9 Договору поруки № 12/С21-115-0-2/146 від 19.04.2012 року до всіх правовідносин, пов’язаних з укладанням та виконанням цього Договору, застосовується строк позовної давності тривалістю 5 років, а згідно п. 7.2 цього Договору поруки він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов’язань, забезпечених порукою.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду в оскаржуваній його частині у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір в частині позовних вимог ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» щодо стягнення з відповідача ОСОБА_3, як поручителя позичальника - ФГ «Богатир», кредитної заборгованості за Кредитним договором № 010/350589/69644 від 19.04.2012 року, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Відмовляючи в задоволенні зазначених позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що кредитор ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» пропустив шестимісячний строк від дня настання строку виконання основного зобов’язання для пред’явлення вимоги до поручителя ОСОБА_3, а відтак порука останнього припинила свою дію на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Судова колегія погоджується з таким висновком районного суду, оскільки цей висновок відповідає матеріалам справи та ґрунтується на законі.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 главою 71 Цивільного кодексу України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави «Позика, кредит, банківський вклад», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у статті 1054 Цивільного кодексу України.

За змістом положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Загальні умови виконання зобов’язань передбачені ст. 526 ЦК України. Згідно цієї правової норми зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч . 1 ст. 530 ЦК України, в разі якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правові наслідки порушення зобов’язання та відповідальність за його порушення визначені у Главі 51 ЦК України.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне) виконання (ст. 610 ЦК України).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття третьою особою на себе обов’язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов’язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником шляхом відшкодування у грошовій формі того, що не було виконане боржником.

Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов’язання (як правило, грошового).

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як встановлено по справі, 19 квітня 2012 року між ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» та позичальником - Фермерським господарством «Богатир» було укладено Кредитний договір № 010/350589/69644, згідно якого останньому на умовах строковості, платності, забезпеченості та цільового використання було надано кредит у сумі 400 000,00 грн., з кінцевим строком його повернення 12 квітня 2013 року та сплатою щомісячних процентів за користування кредитними коштами в розмірі 20 % річних.

За умовами зазначеного Кредитного договору позичальник - ФГ «Богатир» зобов’язався погашати заборгованість за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитними коштами щомісячними платежами згідно з обумовленим сторонами графіком погашення кредитної заборгованості.

При цьому, з метою забезпечення виконання ФГ «Богатир» своїх договірних зобов’язань за вказаним Кредитним договором, того ж дня, тобто 19.04.2012 року, між ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» та відповідачем ОСОБА_3 був укладений Договір поруки № 12/С21-115-0-2/146, згідно якого останній поручився перед кредитором за виконання позичальником у повному обсязі узятих на себе кредитних зобов’язань та взяв на себе солідарну з ним відповідальність за їх невиконання.

Банківська установа - ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» свої договірні зобов’язання за Кредитним договором № 010/350589/69644 від 19.04.2012 року виконала в повному обсязі, надавши позичальнику ФГ «Богатир» кредитні кошти у вищезазначеному розмірі.

Однак, позичальник - ФГ «Богатир» узяті на себе зобов’язання не виконав та в установлений договором строк запозичені грошові кошти банківській установі не повернув. При цьому заборгованість останнього за вказаним кредитним договором станом на 03.09.2014 року становить 161 809,69 грн.

Згідно із ч. 4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст.251 та ч.2 ст.252 ЦК України).

З договору поруки № 12/С21-115-0-2/146 від 19.04.2012 року, укладеного між ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» та відповідачем ОСОБА_3, вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (п. 7.2) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч.1 ст. 251 та ч.1 ст. 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків, тобто присічних строків, які не поновлюються та не подовжуються.

У кредитному договорі № 010/350589/69644 від 19.04.2012 року, укладеному між ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» та позичальником - Фермерським господарством «Богатир»ВАТ, кінцевий строк виконання основного зобов’язання чітко визначений - строком повного погашення кредиту є 12 квітня 2013 року.

За таких обставин у ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» виникло право пред’явити вимогу до поручителя ОСОБА_3 про виконання порушеного боржником зобов’язання щодо своєчасного повернення кредиту, починаючи з 12.04.2013 року, протягом наступних шести місяців.

Однак, з позовом до суду про стягнення з відповідача ОСОБА_3, як поручителя позичальника - ФГ «Богатир», заборгованості за Кредитним договором № 010/350589/69644 від 19.04.2012 року ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» звернувся лише у жовтні 2014 року, тобто поза межами шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов’язання, установленого Кредитним договором, а відтак суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зазначених позовних вимог ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», оскільки на час звернення позивача до суду з вимогою до поручителя ОСОБА_3 порука останнього вже припинила свою дію на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» про те, що відповідно до п. 6.9 Договору поруки № 12/С21-115-0-2/146 від 19.04.2012 року до всіх правовідносин, пов’язаних з укладанням та виконанням цього Договору, застосовується строк позовної давності тривалістю 5 років, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки як зазначалося вище, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк для звернення кредитора з вимогою до поручителя про виконання забезпеченого порукою зобов’язання, не є строком позовної давності, а є преклюзивним строком, який встановлений законом та не може бути змінений (зменшений чи збільшений) за угодою сторін.

Інші доводи апеляційної скарги ПАТ «ОСОБА_2 Аваль», що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з рішенням районного суду в оскаржуваній його частині, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору в зазначеній частині не спростовують, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з огляду на викладене, та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 Аваль» - відхилити.

Рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 10 лютого 2015 року в оскаржуваній його частині - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: