Постанова

від 23.06.2015 по справі 910/1057/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 року Справа № 910/1057/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Грейц К.В., суддів :Бакуліної С.В. (доповідач), Глос О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПриватного підприємства "Ескалібур" на постановувід 16.03.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 910/1057/14 господарського суду міста Києва за позовомДержавної архітектурно-будівельної інспекції України доПриватного підприємства "Ескалібур" прозобов'язання вчинити певні дії

в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача: від відповідача:Грищук М.В. (довіреність № 40-702-10/3006 від 03.04.2015) Сікачьов С.М. (довіреність від 12.01.2015) В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Пінчук В.І.) від 18.12.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Коршун Н.М., судді - Алданова С.О., Дикунська С.Я.) від 16.03.2015, у справі № 910/1057/14 позов задоволено; зобов'язано відповідача знести самочинно збудовану двоповерхову будівлю з прибудовою, яка розташована за адресою: Парк культури і відпочинку "Гідропарк" у Дніпровському районі міста Києва (ресторан "Лотос"), кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:66:149:0064; стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 1 218 грн судового збору.

В касаційній скарзі та додаткових поясненнях до неї відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ч.1, ч.7 ст.376 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду та в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ПП "Ескалібур" про зобов'язання відповідача знести самочинно збудовану двоповерхову будівлю з прибудовою, яка розташована в Парку культури і відпочинку "Гідропарк" у Дніпровському районі міста Києва (ресторан "Лотос"), кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:66:149:0064 (надалі - об'єкт). Позовні вимоги вмотивовані посиланням на те, що позивачем в ході перевірок встановлено факт істотного порушення відповідачем будівельних норм і правил в процесі будування об'єкту, а саме: будівельні роботи виконано з порушенням встановленого законом порядку, без документа, що надає право на виконання будівельних робіт та затвердженої проектної документації. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ст.ст.50, 51, 91, ч.ч.1, 7 ст.376 Цивільного кодексу України, ст.ст.34, 38, 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Задовольняючи позовні вимоги суди виходили із того, що оскільки встановлено, що спірний об'єкт є самочинним будівництвом, будівельні роботи з будівництва двоповерхової будівлі з прибудовою, яка розташована на Броварському проспекті, 10-Б в Парку культури і відпочинку "Гідропарк" у Дніпровському районі міста Києва (ресторан "Лотос") були здійснені відповідачем без отримання відповідних дозвільних документів, що є істотним порушенням будівельних норм та правил, а також відповідачем не виконано приписи Інспекції від 01.08.2013 та 15.10.2013, Інспекція державного архітектурного контролю у м. Києві як контролюючий орган з питань дотримання містобудівного законодавства, будівельних норм і правил, мала достатні правові підстави для звернення до суду з позовом про зобов'язання відповідача знести самовільно збудовану будівлю; відповідач на даний час не здійснив ніяких відповідних дій щодо отримання документів, які надають йому право на виконання будівельних робіт по зазначеному об'єкту; договір оренди земельної ділянки, що зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів від 26.03.2010 за №66-6-00556, не підтверджує наявність у відповідача дозволу на проведення будівельних робіт двоповерхової будівлі з прибудовою, яка розташована на Броварському проспекті, 10-Б в Парку культури і відпочинку "Гідропарк" у Дніпровському районі міста Києва (ресторан "Лотос"), та не підтверджує те, що вказана будівля була прийнята в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

Проте повністю погодитись з такими висновками не можна з огляду на таке.

Будівництво об'єктів нерухомості являє собою взаємопов'язану діяльність різних суб'єктів права, які поєднані єдиною метою, спрямованою на безпосереднє забезпечення та створення об'єкта будівництва, яка включає різні аспекти і етапи будівництва.

Порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: Земельним кодексом України; ЦК України; законами України: "Про основи містобудування", "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про архітектурну діяльність", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про екологічну експертизу", "Про охорону культурної спадщини"; Порядком видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 року №103, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.07.2011 року за №902/19640.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно із частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва зазначені в цих пунктах особи можуть вимагати від особи, яка здійснила самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення його перебудови власними силами або за її рахунок, приведення земельної ділянки у попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту вищевказаної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України та статті 1 ГПК України.

Так, відповідно до частини першої статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У справі, яка переглядається, судами не встановлено, що об'єкт нерухомості збудований відповідачем на земельній ділянці, що була відведена у встановленому порядку для цієї мети, проте встановлено факт користування земельною ділянкою під ним на підставі договору оренди землі, зареєстрованим у встановленому законом порядку.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог особи, яка не є власником земельної ділянки, на якій зведено об'єкт нерухомості, суди не встановили, яким чином порушуються права зазначеної особи, хоча для правильного застосування статей 376, 386, 391 ЦК України встановлення цього факту є обов'язковим.

Крім того, за змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил право на звернення до суду з вимогою про знесення самочинного будівництва має відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. При цьому, якщо можливо провести відповідну перебудову самочинного будівництва, суд може постановити рішення про зобов'язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести таку перебудову.

Відповідно до положень статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені в приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та (або) якщо перебудова об'єкта є неможливою.

Розглядаючи зазначені вимоги відповідно до вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК України, суди повинні встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкта та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Ухвалюючи рішення про зобов'язання відповідача знести самочинно збудований об'єкт, суди виходили з того, що цей об'єкт збудований без документів, що надають право на виконання будівельних робіт, та затвердженої проектної документації, а тому не може відповідати державним стандартам, нормам і правилам, що встановлюють комплекс якісних та кількісних показників і вимог, які регламентують розробку й реалізацію містобудівної документації. При цьому суди посилалися на те, що орган державного архітектурно-будівельного контролю видав відповідні приписи, зокрема, про заборону експлуатації зазначеного об'єкту та про його знесення, вимоги яких не були виконані відповідачем, однак не врахували, що у обох приписах відсутні посилання на порушення конкретних державних стандартів, їх істотність, на порушення суспільних інтересів, як відсутні і посилання на неможливість перебудови.

Розглянувши спір у порядку господарського судочинства, суди залишили поза увагою, що позивач - інспекція державного архітектурно-будівельного контролю - звернувся до суду як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення архітектурно-будівельного контролю у зв'язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва, містобудування та архітектури, та не перевірив, чи не є відносини між сторонами публічно-правовими та чи підлягає зазначений спір вирішенню в порядку господарського судочинства.

Адже пунктом 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 №439/2011, визначено, що Державна архітектурно-будівельна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до пункту 3 вказаного Положення основними завданнями Державної архітектурно-будівельної інспекції України є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю, контролю у сфері житлово-комунального господарства, у тому числі здійснення в межах своїх повноважень державного контролю за дотриманням законодавства, стандартів, нормативів, норм, порядків і правил із зазначених питань.

Саме такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі №6-137цс14.

Обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини справи, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини та правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні; рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що судами попередніх інстанцій не розглянуто у порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, не проаналізовано правовідносини сторін, невірно застосовано законодавство, що регулює спірні правовідносини, внаслідок чого висновки за наслідками розгляду даного спору не є законними та обґрунтованими.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 8 , п.3 ч.1 ст.111 9 , ст.111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Ескалібур" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у справі №910/1057/14 - скасувати.

Справу № 910/1057/14 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий-суддя К.Грейц

Судді С.Бакуліна

О.Глос