Ухвала

від 15.06.2015 по справі 826/5287/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2015 року м. Київ К/800/5949/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 року

у справі № 826/5287/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2013 року у справі № 826/5287/13-а позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 28.03.2013 року № 0000272210, № 0000282210.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами позапланової документальної невиїзної перевірки ПАТ «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток під час взаємовідносин з ТОВ «Інвестбудпроект» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року відповідачем складено акт від 07.03.2013 року № 875/22-114/4737111, яким встановлено порушення пп. 138.1.1 п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 52 480, 00 грн., п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 50 000, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.03.2013 року № 0000282210, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 65 600, 00 грн., № 0000272210, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 62 500, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу, що правочини укладені між позивачем та його контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв'язку з правомірним формуванням позивачем даних податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «Інвестбудпроект».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених господарських операцій, а лише фіксують господарські операції позивача з його контрагентом.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного: датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Пунктом 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно із пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Інвестбудпроект» згідно укладених договорів про виконання будівельних робіт.

На підтвердження виконання умов договору № 31 від 31.10.2011 року позивачем надано акт приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, виписки по рахунку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суми зазначені в акті приймання виконаних будівельних робіт, податкових накладних та виписках по рахунку не співпадають. Матеріалами справи не підтверджується виконання умов договору щодо дефектного акту (дефектної відомості).

Встановлено, що позивачем не доведено зв'язку виконаних робіт по установці вентиляторів, мийок та електричних плит у квартирах (зазначені в акті приймання виконаних будівельних робіт) до робіт зазначених у договорі.

На підтвердження виконання умов договору № 2 від 05.01.2012 року позивачем надано акт приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, договірну ціну, дефектний акт, локальний кошторис, підсумкова відомість ресурсів до локального кошторису, поточні ціни матеріальних ресурсів, виписки по рахунку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що договірна ціна, надана позивачем, складена 05.12.2011 року на будівництво, що здійснюється у 2011 році, локальний кошторис на покрівлю складений в поточних цінах станом на 05.12.2011 року та дефектний акт складений на ремонт покрівлі диспетчерської. Доказів того, що вказані документи мають відношення до договору позивачем не надано. Матеріали справи не містять доказів виконання деяких умов договору № 2 від 05.01.2012 року, а саме: відсутні рахунки-фактури та докази створення комісії, яка перевіряє якість та приймає виконані роботи.

На підтвердження виконання умов договору № 01/03/01 від 01.03.2012 року позивачем надано акт приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, виписки по рахунку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що суми зазначені в акті приймання виконаних будівельних робіт, податкових накладних та виписках по рахунку не співпадають. Матеріали справи не містять доказів виконання окремих пунктів договору, а саме: локального кошторису, що, в свою чергу, не дає можливим встановити обсяги виконаних робіт.

Таким чином, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що реальність виконання ТОВ «Інвестбудпроект» будівельних робіт згідно вищевказаних договорів матеріалами справи не підтверджується.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження виконання договірних зобов'язань з ТОВ «Інвестбудпроект», колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку по вказаному контрагенту.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.08.2013 року у справі № 826/5287/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук