Ухвала

від 03.06.2015 по справі 826/10036/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року м. Київ К/800/59149/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представників позивача - Дубініна М.П., Красінова Г.О.

представника відповідача - Анголенко О-М.В.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Здраво" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у справі № 826/10036/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Здраво" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Здраво" (далі - ТОВ "ТД "Здраво") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2014 року № 0006202208 та № 0006212208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року та ухвалено нову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ТД "Здраво" з питань визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податків по взаємовідносинам із ТОВ "СК "Вардат сервіс" за період з 01 січня 2013 року по 01 березня 2014 року, за результатами якої складено акт від 10 червня 2014 року №222/1-22-08/38040207 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), що призвело до заниження позивачем податку на прибуток за 2013 рік у сумі 120 418,00 грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 126 756,00 грн. за березень 2013 року - січень 2014 року.

На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2014 року №0006202208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 150 523, 00 грн., з яких за основним платежем 120 418, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 30 150, 00 грн. та №0006212208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 158 445, 00 грн., з яких за основним платежем 126 756, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 31 689, 00 грн.

Вирішуючи спір по суті та приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять копії первинних документів по спірним господарським операціям з контрагентом, які містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реальності здійснення господарських операцій, а тому, податковим органом безпідставно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів і обґрунтувань, які б спростовували висновки контролюючого органу.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступних мотивів.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (далі - Закон) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "СК "Вардат сервіс" укладено договір поставки від 01 березня 2013 року №3/1, згідно з яким постачальник зобов'язується поставляти пакувальні матеріали, матеріали господарського споживання, а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах цього договору.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій, позивачем надано копії наступних первинних документів: податкових накладних, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, виписок з банківських рахунків.

При цьому, в обгрунтування ділової мети з придбання товару, позивач зазначив, що використовував його у власній госродарській діяльності, на підтверлдення чого надав копії актів списання матеріалів, підписаних членами відповідної комісії.

Отже, фактичне здійснення вищезазначеної господарської операції підтверджується належними первинними документами, на підставі яких позивач формував податковий кредит.

Крім того, доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який дійшов правильного висновку про те, що операції позивача з ТОВ "СК "Вардат сервіс" здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними, належним чином оформленими, первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Здраво" задовольнити, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у справі № 826/10036/14 - скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: