Постанова

від 24.06.2015 по справі 2а/0570/3928/2012

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/800/21749/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.03.2013

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013

у справі № 2а/0570/3928/2012

за позовом державного підприємства "Макіїввугілля" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 05.10.2011 № 0000502330.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.03.2013, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013, позов задоволено з тих мотивів, що реальність господарських правовідносин між позивачем та приватним підприємством «Укрстандарт-2009» (далі - ПП «Укрстандарт-2009») підтверджується документально, тоді як Інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки установленим у рамках здійснення контрольно-перевірочних заходів обставинам, які свідчать про неможливість виконання розглядуваних поставок задекларованим контрагентом (ПП «Укрстандарт-2009») та підтверджують номінальне оформлення спірних операцій виключно з метою отримання позивачем сприятливих податкових наслідків.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства щодо підтвердження відомостей від особи, яка мала правові відносини з платником податків приватним підприємством «Укрстандарт-2009» (далі - ПП «Укрстандарт-2009») за січень, березень 2011 року, оформлену аутом від 21.09.2011 № 5101/23-3/3244295.

Під час цієї перевірки податковим органом виявлено, що у перевіреному періоді позивачем та названим контрагентом було укладено ряд договорів, умовами яких передбачено виконання ПП «Укрстандарт-2009» поставок позивачеві давальницької сировини на переробку, які, за висновком Інспекції, не опосередковувалися реальним виконанням. На підтвердження цього відповідач посилається на: відсутність у платника товарно-супровідних документів на підтвердження транспортування металопродукції у процесі виконання цих операцій, сертифікатів якості (паспортів) на вказаний товар; наявність у ПП «Укрстандарт-2009» ознак фіктивного суб'єкта господарювання, який не перебуває за місцезнаходженням, відсутності у нього майна, основних засобів та трудових ресурсів для провадження фактичної господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок, порушення порядку звітування до контролюючого органу.

На підставі цього Інспекція, дійшовши висновку про те, що господарські операції з передачі позивачеві давальницької сировини на переробку у рамках господарських правовідносин з ПП «Укрстандарт-2009» фактично не здійснювалися, а подані платником первинні документи спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами і формальне дотримання податкового законодавства, прийняла податкове повідомлення-рішення від 05.10.2011 № 0000502330, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 1 198 115 грн. із застосуванням 1 грн. штрафу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту пов'язуються з виконанням операцій з поставки товару (робіт, послуг) платникові.

Втім, вирішуючи даний спір по суті, суди досліджували порядок виконання операцій з передачі ПП «Укрстандарт-2009» металопродукції позивачеві на відповідальне зберігання, які взагалі не охоплювалися предметом податкової перевірки та не виступали підставою для оспорюваного донарахування. Адже, як вбачається зі змісту акта перевірки, мотивом для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення став факт завищення позивачем податкового кредиту на 1198114,97 грн. за операціями з одержання у ПП «Укрстандарт-20092 металопродукції на переробку, а не заниження Підприємством податкового зобов'язання за наслідками поставки цьому контрагентові послуг з відповідального зберігання.

Незрозумілим є і висновок судів при аналізі порядку відображення у податковому обліку позивача операцій з одержання від ПП «Укрстандарт-2009» металопродукції як давальницької сировини на переробку.

Так, досліджуючи рух активів у процесі виконання цих операцій, суди встановили, що фактична передача позивачеві сировини на переробку засвідчена договорами, накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, сертифікатами якості виробленої продукції, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст, вартість розглядуваних операцій та підтверджують їх виконання.

У той же час суди залишили поза увагою те, що передання сировини в межах договору на її переробку не передбачає передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі, а тому не є постачанням у розумінні підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України. Отже, передання давальницької сировини виконавцю та одержання від нього виготовленої продукції не передбачає будь-яких податкових наслідків з ПДВ; за фактом поставки послуг з переробки у виконавця (у даному разі - у позивача) виникають податкові зобов'язання з ПДВ.

Отже, оскільки конструкція правовідносин у рамках виконання договору з передачі замовником виконавцеві давальницької сировини на переробку не передбачає виникнення у податковому обліку виконавця податкового кредиту, то висновок судів про правомірність відображення Підприємством податкового кредиту за цими операціями є невірним. Право на податковий кредит виникло у позивача лише за операціями з придбання у ПП «Укрстандарт-2009» відходів від переробки металопродукції, тобто у сумі 10776,75 грн. (арк. 20 акта перевірки).

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувані судові акти та відмовити у задоволенні відповідної частини позовних вимог.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити Інспекцію її правонаступником - Макіївською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Керуючись статтями 55, 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Замінити Макіївську об'єднану державну податкову інспекцію Донецької області Державної податкової служби її правонаступником - Макіївською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

2. Касаційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області задовольнити частково.

3. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.03.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 у справі № 2а/0570/3928/2012 змінити в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 05.10.2011 № 0000502330 в частині нарахування грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 1 187 338 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними санкціями.

У цій частині позову відмовити.

4. В решті постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.03.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 у справі № 2а/0570/3928/2012 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після її направлення особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько