Ухвала

від 24.06.2015 по справі 11/240

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/800/66489/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013

у справі № 11/240

за позовом Українського головного орендного державного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва "Укрбудрозвідування" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2008 року Підприємство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 25.01.2008 № 0001002302/0 та № 0000992302/0.

Справа розглядалася судами неодноразово. Так, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.07.2013 прийняті у справі судові акти скасовано в частині визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.01.2008 № 0001002302/0 з направленням справи в цій частині на новий розгляд з метою перевірки порядку обчислення Підприємством балансової вартості орендованих основних фондів та визначення витрат платника на поліпшення орендованого майна.

За наслідками нового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013, позов задоволено; податкове повідомлення-рішення від 25.01.2008 № 0001002302/0 визнано протиправним та скасовано.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що амортизаційні нарахування на вартість орендованого платником цілісного майнового компелксу та витрати на його поліпшення підлягають відображенню в податковому обліку орендаря - позивача у справі.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що оскільки передача об'єкта основних фондів в оперативний лізинг не змінює балансової вартості груп основних засобів орендодавця та орендаря, то у останнього не виникає право на врахування витрат на поліпшення цих основних фондів, а також їх амортизації при визначенні оподатковуваного доходу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку з питання дотримання Підприємством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 по 30.06.2007, оформлену актом від 12.01.2008 № 8/23-2/02497737.

Під час цієї перевірки відповідачем виявлено, зокрема, те, що Підприємство при розрахунку 10 % ліміту витрат на поліпшення основних фондів, які можуть бути віднесені до валових витрат відповідно до підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», врахувало до сукупної балансової вартості основних фондів балансову вартість орендованих основних фондів (цілісного майнового комплексу).

Крім того, Інспекція не визнала право позивача на амортизаційні нарахування на орендовані основні фонди з огляду на відсутність у Підприємства як орендаря витрат на придбання (виготовлення) орендованого державного майна.

Наведене стало підставою для прийняття Інспекцією оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким Підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 160 654 грн. (у тому числі 110 027 грн. за основним платежем та 50627 грн. за штрафними санкціями).

Абзацом першим пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) лізингову (орендну) операцію визначено як господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. При цьому зазначеною нормою передбачено, що операції з лізингу (оренди) цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним законодавством.

Таким законодавчим актом є Закон України «Про оренду державного та комунального майна», в силу частини третьої статті 23 якого амортизаційні відрахування на основні фонди і нематеріальні активи у складі орендованих цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів нараховує та залишає у своєму розпорядженні орендар, який використовує їх на відновлення орендованих основних фондів. Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить власнику орендованого майна (державі), якщо інше не передбачено договором оренди.

У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договорів оренди та додаткових угод, укладених Підприємством (орендар) та Фондом державного майна України (орендодавець), позивач отримав в оперативну оренду цілісний майновий комплекс. Орендовані основні засоби обліковуються на балансі позивача.

За умовами зазначених договорів: амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна, а також поліпшення орендованого майна (які модна відокремити, а також ті, що не можна відокремити без шкоди для майна) здійснені за рахунок цих коштів, є власністю орендодавця (абзац другий пункту 2.1 додаткової угоди від 27.12.1993 № 139); амортизаційні відрахування на орендоване майно залишаються у розпорядженні орендаря і використовуються для відновлення орендованих основних фондів; поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань, є власністю держави (пункти 4.1, 4.2 договору від 11.05.2006 № 3123).

Наведене свідчить на користь висновку про те, що амортизація основних фондів та нематеріальних активів, які входять до складу орендованого цілісного майнового комплексу державного підприємства, є ідентичною амортизації власних основних фондів, а тому суми амортизаційних відрахувань за зазначеними основними фондами та нематеріальними активами мають визначатися та нараховуватися відповідно до вимог пункту 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Балансова вартість такого цілісного майнового комплексу включається до сукупної балансової вартості основних фондів орендаря, зокрема, при розрахунку 10 % ліміту витрат на поліпшення основних фондів, які згідно з підпунктом 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 названого Закону можуть бути віднесені до валових.

Про правильність такого висновку свідчить і подальше вдосконалення законодавцем правового регулювання спірних відносин шляхом відображення у Податковому кодексі України правила, за яким амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних засобів (пункт 144.1 статті 144), при цьому до придбання прирівнюються операції з отримання основних засобів у разі отримання їх в оренду у складі цілісного майнового комплексу відповідно до Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (підпункт 146.17.2 пункту 146.17 статті 146).

Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт» до Шосткинської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, та в силу вимог частини першої статті 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає обов'язковому врахуванню судами при застосуванні наведених законодавчих норм.

З урахуванням викладеного суди цілком обґрунтовано визнали незаконним донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та правомірно задовольнили даний позов.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено. У зв'язку з цим підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 у справі № 11/240 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько