Постанова

від 02.07.2015 по справі 910/21599/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2015 р. Справа№ 910/21599/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Зубець Л.П.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Греськів З.Г. - довіреність № 132/03 від 05.06.2015;

від відповідача 1: Козачук М.О. - довіреність № 12 від 21.08.2013;

від відповідача 2: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Ю.Ф.Сі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015

у справі № 910/21599/14 (головуючий суддя - Ващенко Т.М., судді: Трофименко Т.Ю., Домнічева І.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"

до 1. Приватного акціонерного товариства "Ю.Ф.Сі"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бат Трейд Ліга"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Екосистема"

про стягнення 2 287 776,36 доларів США, що еквівалентно 29 532 431,46 грн.,

У судовому засіданні 02.07.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Ю.Ф.Сі" (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бат Трейд Ліга" (далі - відповідач 2) про солідарне стягнення 2 287 776,36 доларів США заборгованості, а саме: заборгованість за основною сумою кредиту - 2 000 000,00 доларів США, що еквівалентно 25 817 586,00 грн.; заборгованість за процентами - 87 506,85 доларів США, що еквівалентно 1 129 607,82 грн.; пеня за прострочення сплати кредиту - 159 671,23 доларів США, що еквівалентно 2 061 162,85 грн.; пеня за прострочення сплати процентів - 8 066,65 доларів США, що еквівалентно 104 130,71 грн.; 3 % річних - 22 531,63 доларів США, що еквівалентно 290 856,15 грн.; штраф за невиконання п. 4.2.6. кредитного договору (неподання до Банку щоквартальної фінансової звітності (ф. № 1, Ф. № 2) - 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 129 087,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем 1 зобов'язань за кредитним договором, зокрема, в частині щомісячної сплати процентів за користування кредитними коштами, а також щодо своєчасного та повного повернення кредиту. Тоді як відповідачем 2 не виконані зобов'язання майнового поручителя, через що позивач просить стягнути вищезазначені суми солідарно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість у розмірі 2 287 776,36 доларів США, що еквівалентно 29 531 019,90 грн. (з яких: заборгованість за основною сумою кредиту становить - 2 000 000,00 доларів США, що еквівалентно 25 816 352,00 грн.; заборгованість за процентами - 87 506,85 доларів США, що еквівалентно 1 129 553,82 грн.; пеня за прострочення сплати кредиту - 159 671,23 доларів США, що еквівалентно 2 061 064,34 грн.; пеня за прострочення сплати процентів - 8 066,65 доларів США, що еквівалентно 104 125,74 грн.; 3 % річних - 22 531,63 доларів США, що еквівалентно 290842,45 грн.; штраф за невиконання п. 4.2.6. кредитного договору - 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 129 081,76 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПрАТ "Ю.Ф.Сі" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, неправомірно застосував положення ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин, а також не дослідив, що позивачем не доведено факту надання кредитних коштів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2015 апеляційну скаргу відповідача 1 прийнято до провадження та призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя - Власов Ю.Л., судді - Станік С.Р., Корсакова Г.В. та призначено до розгляду на 24.03.2015.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2015 у зв'язку з перебуванням головуючого судді (судді - доповідача) Власова Ю.Л. на лікарняному, здійснено повторний автоматичний розподіл справи № 910/21599/14.

Згідно довідки про повторний автоматичний розподіл справи між суддями, апеляційну скаргу відповідача 1 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В., яка прийняла справу до свого провадження та ухвалою від 12.05.2015 призначила до розгляду на 21.05.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2015, зокрема було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Екосистема" (далі - третя особа).

Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема, на 02.07.2015; справа слухалася різними складами суду.

Так, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2015 у зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відрядженні, змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Сулім В.В., Зубець Л.П., яка прийняла справу до свого провадження та ухвалила дану постанову.

У судовому засіданні 02.07.2015 представник відповідача 1 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення місцевого суду скасувати. Крім того, через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав клопотання про залучення у справі третіх осіб, в якому просив залучити у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача наступних фізичних осіб: Захарова В.О., Калістратова О.В., Куценко О.Л., Набока В.В. Зазначене клопотання обґрунтоване тим, що зазначені фізичні особи виступали іпотекодержателями за іпотечним договором, яким забезпечувалося виконання зобов'язань за кількома кредитними договорами, укладеними між позивачем та відповідачем 1.

Згідно ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011, № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу 12 Господарського процесуального кодексу України" згідно з частиною першою статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом 12 ГПК України. Таким чином, норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім зазначеного у статті 27 ГПК України права залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Розглянувши клопотання відповідача 1, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки стороною не було обґрунтовано, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки вищезазначених фізичних осіб. Так, предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за кредитним договором № 34-07-840-К від 22.11.2007 (а не звернення стягнення на предмет іпотеки або застави). При цьому з наданої до клопотання копії іпотечного договору не вбачається, що цим договором забезпечується виконання відповідачем 1 зобов'язань за кредитним договором № 34-07-840-К від 22.11.2007, оскільки в п. 1 іпотечного договору визначено ряд інших кредитних договорів, які були укладені між позивачем та відповідачем 1, тоді як кредитний договір № 34-07-840-К від 22.11.2007 у вказаному переліку не міститься.

Враховуючи викладене, клопотання відповідача 1 про залучення третіх осіб не підлягає задоволенню, зокрема, через недоведеність та необґрунтованість такого клопотання в розумінні ст. 27 ГПК України.

Представник позивача у судовому засіданні 02.07.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги, з підстав, викладених у письмових поясненнях на апеляційну скаргу. Зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На огляд суду надав оригінали документів, пов'язаних з предметом спору.

Представники відповідача 2 та третьої особи у судове засідання 02.07.2015 не з'явилися, про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, направленням на їх адресу копії вищезазначеної ухвали від 04.06.2015.

Так, ухвала Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 (яка була надіслана рекомендованими листами відповідачу 2 та третій особі саме на адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як місцезнаходження даних юридичних осіб) повернулася до суду з поміткою «за закінченням терміну зберігання» (так само, як і раніше направлені процесуальні документи).

В свою чергу, ч. 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (далі - Постанова Пленуму) встановлює, що належною адресою є адреса, яка повідомлена суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Так, пункт 3.9.1. Постанови Пленуму визначає, що в разі, якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно частини 3 пункту 3.12. Постанови Пленуму неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі „Смірнова проти України").

Крім того, представник позивача наполягав на розгляді апеляційної скарги за відсутності представників відповідача 2 та третьої особи, зважаючи на тривалий строк розгляду справи в судах обох інстанцій, а також посилаючись на значний термін невиконання відповідачем 1 зобов'язань за кредитним договором.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на тривалий строк розгляду справи в судах обох інстанцій, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників відповідача 2 та третьої особи, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.11.2007 року між Акціонерним банком "Брокбізнесбанк", який було перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк", (далі - банк) та Закритим акціонерним товариством "Ю.Ф.СІ.", яке було перейменоване на Приватне акціонерне товариство "Ю.Ф.СІ." (далі - позичальник) був укладений кредитний договір № 34-07-840-К (далі - договір).

Згідно з п. 1.1. договору, банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит), на умовах, визначених цим договором; кредит надається в сумі 2 000 000,00 доларів США; термін користування кредитом до 20 листопада 2009 року включно; процентна ставка за користування кредитом - 12 відсотків річних.

Пунктом 1.2. договору визначено, що кредит надається позичальнику на наступні цілі: для здійснення оплат за контрактами № 17 від 15.02.2006 р. та № 20 від 30.05.2007 р.

Згідно з пунктами 2.1. та 2.1.1. договору, видача кредиту на цілі, визначені п. 1.2. цього договору, здійснюється у безготівковій формі на підставі заяви позичальника та платіжного доручення; видача кредиту здійснюється виключно після підписання договорів, які забезпечують виконання зобов'язань за цим договором.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що моментом (днем) надання кредиту вважається день перерахування грошових коштів на відповідні рахунки, визначені в заяві позичальника.

Згідно з п. 2.4. договору, повернення кредиту здійснюється шляхом здійснення платежу на позичковий рахунок, відкритий банком позичальнику, в строки не пізніше 20.11.2009 р.

За умовами п. 2.5. договору, проценти нараховуються в межах терміну користування кредитом, що визначений п. 1.1.2. цього договору, на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом, із розрахунку 360 днів в році та календарної кількості днів в місяці. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту і не враховується день погашення Кредиту.

У відповідності до п. 2.6. договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісячно з 27 по 30/31 число поточного місяця за період з дня перерахування з позичкового рахунку позичальника грошових коштів на його поточний або інший вказаний позичальником рахунок по 26 число включно місяця, в якому надано кредит.

Згідно з п. 2.7. договору, проценти за поточний календарний місяць позичальник сплачує на рахунок, вказаний банком, до 7 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення (у тому числі дострокового) строкової заборгованості за кредитом в повному обсязі.

Пунктом 2.8. договору визначено, що моментом (днем) повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки банку кредиту, процентів, комісій, неустойки, визначених цим договором.

Якщо цей день не є банківським днем, то платіж повинен бути здійснений не пізніше наступного банківського дня. При цьому проценти за кредитом нараховуються та сплачуються також і за період від дня, що не є банківським, до наступного банківського дня.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що пунктом 2.9. договору сторони обумовили, що погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості:

- в першу чергу погашається прострочена заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом (якщо прострочення буде мати місце);

- в другу чергу погашається строкова заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом;

- в третю чергу погашається прострочена заборгованість по поверненню кредиту (якщо прострочення буде мати місце);

- в четверту чергу погашається строкова заборгованість по поверненню кредиту;

- в п'яту чергу погашається заборгованість по сплаті комісій;

- в шосту чергу погашається заборгованість за неустойкою, у випадку її нарахування банком;

- в сьому чергу погашаються інші витрати банку.

Розділом 3 договору визначені права та обов'язки банку.

У відповідності до п. 3.2.2. договору, в термін до 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання банком заяви позичальника про видачу або в інший термін, визначений сторонами, перерахувати кредит на поточний рахунок позичальника або інший вказаний позичальником рахунок на підставі його письмової заяви.

Згідно з п. 4.2.1. договору, позичальник зобов'язаний здійснювати своєчасне повернення кредиту, сплачувати нараховані проценти, використати кредит за цільовим призначенням та виконувати всі свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Згідно з п. 8.1. договір набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання зобов'язань за цим договором.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що умови договору неодноразово змінювалися, укладенням сторонами відповідних додаткових угод. В тому числі неодноразово змінювалася процента ставка за користування кредитними коштами, термін дії договору, тощо.

Так, додатковою угодою № 12 від 20.06.2011 передбачено, що починаючи з 20.06.2011 р. відсоткова ставка за користування кредитними коштами встановлюється у розмірі 13 відсотків річних.

Додатковою угодою № 13 від 14.05.2012 р. продовжено строк поверненян кредитних коштів до 21.05.2014 р.; п. 2.4 викладено у новій редакції (графік повернення кредиту); п. 2.1.2. викладено у новій редакції (щодо забезпечення).

Додатковою угодою № 21 від 14.10.2013 передбачено: нову редакцію п. 2.4. (щодо повернення кредиту); доповнено кредитний договір п. 4.2.11 (вимоги до звітності позичальника); доповнено кредитний договір п. 4.2.12 (вимоги про необхідність надання документів щодо нерухомості, переданої Банку в іпотеку); збільшення процентної ставки на 2 процентні пункти з 01.04.2014 р. до виконання умов, що передбачені п. 4.2.12. кредитного договору № 34-07-840-К від 22.11.2007.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ "Брокбізнесбанк" свої зобов'язання за кредитним договором щодо надання кредитних коштів виконало в повному обсязі, надавши позичальнику за його заявою, грошові кошти у розмірі 2 000 000,00 доларів США.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість доводів апелянта про те, що позивачем не було доведено факту надання кредиту, оскільки такий факт безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, платіжним дорученнями № 60 від 26.11.2007, меморіальним валютним ордером № 012 від 26.11.2007, розпорядженням відділу по обслуговуванню рахунків в іноземних валютах, виписками з банківських рахунків позичальника (оригінали яких неодноразово оглядалися в судових засіданнях, при цьому заперечень сторін щодо оригіналів таких документів не заявлялося).

В свою чергу, як було вищезазначено, пунктом 2.3. договору передбачено, що моментом (днем) надання кредиту вважається день перерахування грошових коштів на відповідні рахунки, визначені в заяві позичальника. Крім того, протягом усього періоду існування спірних правовідносин позичальником частково погашалася заборгованість за кредитним договором, з цільовим призначенням платежів саме за користування кредитними коштами. Наведене свідчить про безпідставність доводів апелянта щодо відсутності доказів видачі кредитних коштів.

Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивач зазначав, що відповідач 1 свої зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів належним чином не виконав, у зв'язку з чим в нього виникла заборгованість станом на 29.09.2014, зокрема, в розмірі 2 000 000,00 доларів США, які становлять суму кредиту, та 87 506,85 грн. доларів США - процентів за користування кредитом.

Так, судом першої інстанції правомірно встановлено, що позивач направив на адресу відповідача 1 лист-претензію (вих. № 1019/3/046-кв від 02.06.2014 р.) з вимогою погасити заборгованість. Однак, відповідач 1 залишив дану претензію без відповіді та реагування, що не заперечується самим апелянтом.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що між ПАТ "Брокбізнесбанк" (кредитор) та ТОВ "Бат Трейд Ліга" (поручитель) було укладено договір поруки № 21-11-980-KL-Р від 26.12.2013 р. (далі - договір поруки), відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боргових зобов'язань позичальником - ПрАТ "Ю.Ф.СІ." за кредитним договором.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що договором поруки забезпечуються вимоги банку щодо сплати позичальником (в тому числі повного виконання) його боргового зобов'язання у розмірі, валюті, строки та порядку, встановленому кредитним договором. Зокрема договором поруки забезпечуються вимоги банку щодо: повернення суми кредиту, наданої позичальнику згідно кредитного договору (п. п. (а) п. 1.2. договору поруки); сплата процентів за користування кредитом за кредитним договором здійснюється у розмірі, валюті, строки та порядку, передбачені кредитним договором (п. п. (б) п. 1.2. договору поруки); сплата пені, штрафу, неустойки у випадку невиконання та/або неналежного виконання позичальником боргових зобов'язань, передбачених умовами кредитного договору (п. п. (в) п. 1.2. договору поруки).

Пунктом 1.6. договору поруки передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язань, передбачених кредитним договором, поручитель та боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до п. 1.7. договору поруки, гарантією поручителя є те, що поручитель підтверджує, що він ознайомлений з положеннями кредитного договору № 34-07-840-К від 22.11.2007 р. цілком розуміє їх зміст, умови та згоден виступити поручителем за борговим зобов'язанням позичальника.

У зв'язку з наявністю простроченої заборгованості за кредитним договором та настанням строку повернення кредитних коштів в повному обсязі, на виконання п. 3.1. договору поруки, банк направив поручителю 10.06.2014 р. вимогу про усунення порушення (вих. № 1177/1/046-кв.) щодо погашення заборгованості за кредитним договором. Однак, поручитель залишив дану вимогу без відповіді та реагування.

За таких обставин ПАТ "Брокбізнесбанк" звернулось з позовом до ПрАТ "Ю.Ф.Сі" та ТОВ "Бат Трейд Ліга" про солідарне стягнення 2 287 776,36 доларів США, що еквівалентно 29 532 431,46 грн., з яких:

- заборгованість за основною сумою кредиту - 2 000 000,00 доларів США, що еквівалентно 25 817 586,00 грн.;

- заборгованість за процентами - 87 506,85 доларів США, що еквівалентно 1 129 607,82 грн.;

- пеня за прострочення сплати кредиту - 159 671,23 доларів США, що еквівалентно 2 061 162,85 грн.;

- пеня за прострочення сплати процентів - 8 066,65 доларів США, що еквівалентно 104 130,71 грн.;

- 3 % річних - 22 531,63 доларів США, що еквівалентно 290 856,15 грн.;

- штраф за невиконання п. 4.2.6. Кредитного договору (неподання до банку щоквартальної фінансової звітності (ф. № 1, Ф. № 2) - 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 129 087,93 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем 1 умов кредитного договору, а також у зв'язку з невиконанням відповідачем 2 (як майнового поручителя) умов договору поруки, позовні вимоги є обґрунтованими, а відтак солідарному стягненню з відповідачів підлягає заявлена сума позову в доларах США. Разом з цим, місцевий господарський суд зазначив про невірне визначення гривневого еквіваленту заборгованості, у зв'язку з чим зробив власний перерахунок та задовольнив позовні вимоги частково.

З приводу наведеного суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що позивачем доведено факт видачі кредиту, при цьому відповідачами не надано доказів повного або часткового повернення кредитних коштів, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині того, що солідарному стягненню з відповідачів підлягає заборгованість за основною сумою кредиту, яка становить 2 000 000,00 доларів США.

В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи той факт, що відповідачем 1 не надано доказів сплати нарахованих процентів за користування кредитними кощтами у розмірі 87 506,85 доларів США, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позову в цій частині.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, правомірним є висновок місцевого господарського суду про те, що відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Так, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта в частині того, що неправомірним є нарахування на зобов'язання, сума якого виражена в іноземній валюті індексу інфляції, який встановлюється для національної валюти України - гривні гривневого еквіваленту. Разом з цим, позивачем не було заявлено до стягнення суми інфляційних втрат, тоді як застосовано положення ст. 625 ЦК України виключно в частині права нарахування 3% річних за користування відповідачем 1 коштами, належними до сплати кредиторові, що є правомірною дією в даному випадку та не суперечить приписам законодавства в цій частині (аналогічна правова позиція викладена в розділах 4-5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14).

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок 3% річних, наданий позивачем та взятий до уваги місцевим господарським судом та дійшов висновку про те, що даний розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним, а відтак суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в частині стягнення 3% річних у сумі 22 531,63 доларів США.

В статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

В частині 6 статті 231 ГК України вказано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 7.1. кредитного договору передбачено, що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за кредитом та/або комісій банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі подвійної процентної ставки, що визначена п. 1.1.3. цього договору, від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення. При розрахунку неустойки приймаються: рік - 365 днів, місяць - рівний календарній кількості днів.

Відповідно до п. 7.2. договору, у разі виявлення фактів нецільового використання кредиту (в повному обсязі або частково) банк має право нараховувати позичальнику неустойку у розмірі 10 (десять) відсотків від суми кредиту, використаного не за цільовим призначенням.

Разом з цим, позивач правомірно розрахував розмір пені з застосуванням подвійної облікової ставки НБУ при обчисленні пені, оскільки процента ставка, яка передбачена умовами договору перевищує розмір облікової ставки НБУ, тоді як статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок пені за прострочення сплати кредиту, наданий позивачем та взятий до уваги місцевим господарським судом та дійшов висновку про те, що даний розрахунок є обґрунтованим, арифметично вірним, здійснений з дотриманням вимог законодавства та порядку нарахування штрафних санкцій, а відтак суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в частині стягнення пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 159 671,23 доларів США.

Крім того, позивачем була нарахована пеня за прострочення сплати процентів у сумі 8 066,65 доларів США, яка також була стягнута солідарно з відповідачів судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині того, що згідно умов договору, а також відповідно до вимог чинного законодавства позивач мав право на нарахування пені за прострочення сплати процентів. Разом з цим, судом першої інстанції не було враховано, що відповідач 1 подав заяву про застосування строку позовної давності, в якій просив застосувати позовну давність до вимог щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення оплати процентів (т. 1, а.с. 222).

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від від 29.05.2013 N 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» роз'яснено, що у разі, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Так, Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10).

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду з позовної заявою 03.10.2014 року (що підтверджується відбитком штемпеля поштового відділення зв'язку на конверті, т. 1, а.с. 85), а відтак вимоги позивача про стягнення пені за прострочення сплати процентів, нарахованої за період з 09.01.2009 по 16.08.2013, не підлягають задоволенню (враховуючи застосування позовної давності в 1 рік за заявою відповідача 1). Разом з цим, пеня у період з 16.08.2013 по 16.12.2013 стороною не нараховувалася. Таким чином, задоволенню підлягає пеня, яка була нарахована позивачем з 16.12.2013 по 28.09.2014, а саме 8004,42 доларів США, стягнення якої є обґрунтованим та не порушує вимоги законодавства в частині строку позовної давності.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідачів штраф за невиконання п. 4.2.6. кредитного договору (неподання до банку щоквартальної фінансової звітності (ф. № 1, Ф. № 2) у розмірі 10 000,00 доларів США.

Так, пунктом 4.2.6. договору визначено, що позичальник зобов'язується надавати банку всі необхідні документи для здійснення перевірки цільового використання кредиту, аналізу фінансового стану позичальника, зокрема, щоквартально до 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному кварталі (в тому числі баланс (форму № 1), звіт про фінансові результати (форму № 2), щорічно до 20 лютого наступного за звітним роком надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному році (в тому числі баланс (форму № 1), звіт про фінансової результати (форму № 2), а також в строк до 7 числа поточного місяця надавати банку довідки з інших банків, в який у позичальника відкриті поточні рахунки та/або існує кредитна заборгованість, про фактичні обороти і стан заборгованості (по сумі кредиту, процентам та штрафним санкціям) за попередній місяць, а також інші документи на вимогу банку.

У відповідності до п. 7.3. договору, банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 0,5 відсотків від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п. 4.2.6., 4.2.7. цього договору за кожний факт порушення.

Неустойки, передбачені цією статтею договору, підлягають сплаті на письмову вимогу банку за реквізитами, вказаними банком (п. 7.5. договору).

Доказів належного виконання п. 4.2.6. договору та своєчасного надання передбаченого цим пунктом переліку документів відповідачем 1 надано не було. Разом з цим, в матеріалах справи наявний лист позивача № 1645/046-нв, від 18.11.2014, в якому відповідачу було запропоновано в найкоротший термін виконати умови п. 4.2.6. договору та надати банку відповідний перелік документів. Отримання даної вимоги відповідачем 1 підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 244) та не заперечується апелянтом. Разом з цим, доказів того, що відповідач 1 відреагував на зазначену вимогу та своєчасно надав витребувані банком документи матеріали справи не містять, що свідчить про порушення позичальником п. 4.2.6 договору, а відтак є підставою для нарахування штрафу, передбаченого п. 7.4. договору.

Разом з цим, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 27.04.2012 по справі № 3-24гс12, правовий висновок у якій є обов'язковим для суду апеляційної інстанції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України).

Перевіривши розрахунок суми штрафу, яка була заявлена позивачем за невиконання п. 4.2.6. кредитного договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, оскільки сума 10 000,00 доларів США є 0,5 % від суми від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом (2 000 000,00 доларів США), що відповідає порядку та умовам нарахування штрафу згідно п. 7.3. договору. Виключних підстав для зменшення розміру штрафних санкцій суд апеляційної інстанції під час перегляду рішення місцевого господарського суду не встановив.

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні розрахунку позивач у відповідності до ч. 4 ст. 55 ГПК України застосував гривневий еквівалент іноземної валюти.

Судом першої інстанції правомірно було встановлено, що при здійсненні розрахунку позивач припустився помилок, щодо визначення заборгованості у гривневому еквіваленті, оскільки невірно застосував курс Національного Банку України за 1 долар США станом на 29.09.2014 р. (день здійснення розрахунку). При розрахунку було застосовано курс у розмірі 12,908793 грн. за 1 долар США, який мав місце 26.09.2014 р., тоді як 29.09.2014 р. курс НБУ за 1 долар США становив - 12,908176 грн.

З огляду на наведене, судом апеляційної інстанції було виконано власний розрахунок гривневого еквіваленту заборгованості за кредитним договором (з урахуванням часткового задоволення позовних вимог), відповідно до якого заборгованість за основною сумою кредиту становить - 2 000 000,00 доларів США, що еквівалентно 25 816 352,00 грн.; заборгованість за процентами - 87 506,85 доларів США, що еквівалентно 1 129 553,82 грн.; пеня за прострочення сплати кредиту - 159 671,23 доларів США, що еквівалентно 2 061 064,34 грн.; пеня за прострочення сплати процентів - 8004,42 доларів США, що еквівалентно 103 322,46 грн.; 3 % річних - 22 531,63 доларів США, що еквівалентно 290842,45 грн.; штраф за невиконання п. 4.2.6. кредитного договору (неподання до банку щоквартальної фінансової звітності (ф. № 1, Ф. № 2) - 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 129 081,76 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача 1 підлягає задоволенню частково, оскільки суд першої інстанції безпідставно не застосував строк позовної давності та неправомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення 62,23 доларів США (що еквівалентно 803,28 грн.) пені за прострочення сплати процентів за заявлені позивачем періоди, що призвело до прийняття неправильного рішення у цій частині (ч. 1 п. 4 ст. 104 ГПК України) та є підставою для його часткового скасування. В частині солідарного стягнення з відповідачів в дохід Державного бюджету України судового збору у розмірі 73080,00 грн. рішення місцевого суду слід залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги пропорційно відшкодовуються відповідачу 1 за рахунок позивача в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Ю.Ф.Сі" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі № 910/21599/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі № 910/21599/14 в частині задоволення позову про стягнення 62,23 доларів США (що еквівалентно 803,28 грн.) пені за прострочення сплати процентів скасувати з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині.

3. В решті задоволення позову про солідарне стягнення з Приватного акціонерного товариства "Ю.Ф.СІ." (02140, м. Київ, проспект М. Бажана, 10-А, код ЄДРПОУ 33780390) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Бат Трейд Ліга" (04050, м. Київ, вулиця Білоруська, 28, код ЄДРПОУ 38465585) на користь Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (03057, м. Київ, проспект Перемоги, 41, код ЄДРПОУ 19357489) заборгованості у розмірі 2 287 714 (два мільйони двісті вісімдесят сім тисяч сімсот чотирнадцять) доларів США 13 центів США, що еквівалентно 29 530 216 (двадцять дев'ять мільйонів п'ятсот тридцять тисяч двісті шістнадцять) грн. 62 коп. (з яких: заборгованість за основною сумою кредиту становить - 2 000 000,00 доларів США, що еквівалентно 25 816 352,00 грн.; заборгованість за процентами - 87 506,85 доларів США, що еквівалентно 1 129 553,82 грн.; пеня за прострочення сплати кредиту - 159 671,23 доларів США, що еквівалентно 2 061 064,34 грн.; пеня за прострочення сплати процентів - 8 004,42 доларів США, що еквівалентно 103 322,46 грн.; 3 % річних - 22 531,63 доларів США, що еквівалентно 290842,45 грн.; штраф у розмірі 10 000,00 доларів США, що еквівалентно 129 081,76 грн.), а також стягнення в дохід Державного бюджету України судового збору у розмірі 73080,00 грн. рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 у справі № 910/21599/14 залишити без змін. Апеляційну скаргу в цій частині залишити без задоволення.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (03057, м. Київ, проспект Перемоги, 41, код ЄДРПОУ 19357489), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного акціонерного товариства "Ю.Ф.СІ." (02140, м. Київ, проспект М. Бажана, 10-А, код ЄДРПОУ 33780390) 0,99 (дев'яносто дев'ять копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/21599/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 03.07.2015 року.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді Л.П. Зубець

В.В. Сулім