Рішення

від 18.06.2015 по справі 182/1671/15-ц

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/1671/15-ц

Провадження № 2/0182/1677/2015

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18.06.2015 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

В складі : головуючого судді Бабаніної В.А.

При секретарі Нагаєвій Н.О.

З участю прокурора Колодяжного І.Д., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2- ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нікополі цивільну справу за позовом Нікопольського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Нікопольського міськог нотаріального округу ОСОБА_5, приватне підприємство „ Нікопольська приватна пивоварняВ» про визнання недійсним договору дарування.

встановив:

Нікопольський міжрайонний прокурор звернувся з названою позовною заявою у якій вказує, що заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду по справі №182/3311/13-ц від 17.05.2013 року за ОСОБА_2 визнано право власності на самочинно збудовану будівлю «Т» за адресою: Дніпропетровська область м. Нікополь, вул. Г.Чорнобиля, 102/2.

На підставі вказаного судового рішення 08.07.2013 державним реєстратором Державної реєстраційної служби України ОСОБА_6 прийнято рішення №3742906 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на будівлю «Т» за адресою: Дніпропетровська область м. Нікополь, вул. Г.Чорнобиля, 102/2.

В подальшому, 09.12.2013 заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду по справі №182/3311/13-ц від 17.05.2013 оскаржено Нікопольським міжрайонним прокурором до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31.03.2014 року рішення Нікопольського міськрайонного суду від 17.05.2013 року скасовано, в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Проте, в ході розгляду судом апеляційної скарги Нікопольського міжрайонного прокурора по справі №182/3311/13-ц, приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 21.02.2014 за №125 посвідчено договір дарування ОСОБА_2 громадянці ОСОБА_4 1/2 частки будівлі «Т» за адресою: м. Нікополь, вул. Героїв Чорнобиля, 102/2. Цього ж дня 21.02.2014 р. на підставі договору дарування від 21.02.2014 р. приватним нотаріусом ОСОБА_5 за індексним номером 11110194 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Згідно ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення

Відповідно до ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Згідно ч. 2 ст. 377 Цивільного кодексу України розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

В порушення вказаних вимог, правовстановлюючі документи, що посвідчують право власності або користування ОСОБА_2 на земельну ділянку під вказаною будівлею відсутні, кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв’язку з переходом права власності на частину будівлі, в договорі дарування не зазначений.

ОСОБА_2 не набув права власності на самочинно збудоване майно, а тому не може здійснювати розпорядження ним, у тому числі відчужувати за договором дарування.

Приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 договір дарування ОСОБА_2 ОСОБА_4 1/2 частки будівлі «Т» за адресою: м. Нікополь, вул. Героїв Чорнобиля, 102/2 №125 від 21.02.2014 та №128 від 24.02.2014 посвідчено за відсутності оформлених правоустановлюючих документів на землю та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Прокурор просить визнати недійсним договір дарування ОСОБА_2 громадянці ОСОБА_4 1/2 частки будівлі «Т» за адресою: м. Нікополь, вул. Героїв Чорнобиля, 102/2, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 21.02.2014 р. за №125.відповідно до ч.1 ст.215,ч.1 ст.203 ЦК України.

Судові витрати по справі стягнути з відповідачів.

В судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Преставник Нікопольської міської ради позовні вимоги підтримала та просить позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, вважає, що Нікопольський міжрайонний прокурор безпідставно та в порушення діючого законодавства звернувся до суду з даним позовом, так як він не наділений правом звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, якому не надано повноважень виконавчої влади.

Крім того, вважає, що на час укладання договору дарування ОСОБА_2. правомірно набув право власності на на будівлю „ТВ» по вул. Г.Чорнобиля в м. Нікополі Дніпропетровської області та правомірно скористався своїм правом щодо відчуження належної йому будівлі, оскільки рішення суду на той момент скасовано не було. В задоволенні позову просит відмовити.

Відповідач ОСОБА_4 належним чином повідомлена про час і місце слухання справи, в судове засідання не зВ»явилась. Зважаючи на те що вона повторно не зВ»явилася в судове засідання, суд за згодою позивача та відповідно до вимог ч. 4 ст. 169 ЦПК України, вирішив справу без її участі на підставі наявних у ній даних та доказів.

Треті особи : Приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в судове засідання не зВ»явився. Приватне підприємство „ Нікопольська приватна пивоварняВ» свого представника в суд не направила.

Заслухавши пояснення представників сторін, які з’явилися в судове засідання, дослідивши письмові докази суд приходить до наступного.

Як встановлено судом 21 лютого 2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 приватним нотаріусом Нікопольськог міського округу ОСОБА_5 був посвідчений договір дарування на ? частку будівлі „ТВ» по вулиці Героїв Чорнобиля 102/2 та зареєстровано право власності на ? будівлі „ТВ» в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ( а.с.9-13).

ОСОБА_2 набув право власності на вказану будівлю на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2013 року за його позовом до приватного підприємства „Нікопольська приватна пивоварняВ» , третя особа виконавчий комітет Нікопольської міської ради про визнання права власності ( а.с.6).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року була задоволена апеляційна скарга прокурора Нікопольської міжрайонної прокуратури, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2013 року скасовано. У задоволені позовних вимог ОСОБА_7 до приватного підприємства „Нікопольська приватна пивоварняВ» , третя особа виконавчий комітет Нікопольської міської ради про визнання права власності, відмовлено ( а.с.7-8).

Рішеннями Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року встановлено, що позивачем здійснено самочинне будівництво будівлі „ТВ» на земельній ділянці що не була йому відведена для цієї мети.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_2 протиправно та в порушення діючого законодавства набув у власність будівлю „ТВ» яка знаходиться за адресою вулиця Героїв Чорнобиля 102/2 м. Нікополі Дніпропетровської області, ? частку якої він в подальшому відчужив на користь ОСОБА_4

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України.

Аналогічна позиція міститься в абз. 1 п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» від 6 листопада 2009 року за № 9, яким передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 в момент укладення договору дарування ОСОБА_4 ? частки будівлі „ТВ» по вул. Героїв Чорнобиля 102/2 м. Нікополі Дніпропетровської області, не набув належних підстав для розпорядження спірною будівлею, суд приходить висновку що даний правочин вчинений ним з порушенням чинного законодавства, та є недійсними з моменту його вчинення, оскільки суперечить вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Суд не може взяти до уваги доводи ОСОБА_3, який є представником відповідача ОСОБА_2 в тій частині, що на час укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_2 правомірно набув право власності на будівлю „ТВ» по вул. Героїв Чорнобиля 102/2 в м. Нікополі Дніпропетровської області та правомірно скористався своїм правом щодо відчуження належної йому будівлі , з наступних підстав.

Так, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2014 року було встановлено, що будівля „ТВ» по вул. Героїв Чорнобиля 102/2 це самовільно збудована будівля на земельній ділянці на яку ОСОБА_2 не мав жодних прав . Відповідно до ч.ч. 1,2,3 ст 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруду, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього. Тому рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2013 року було скасовано та в позові ОСОБА_2 про визнання права власності на будівля „ТВ» по вул. Героїв Чорнобиля 102/2 в м. Нікополі відмовлено.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В той же час доказів, які б спростовували позовні вимоги Нікопольського міжрайонного прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Нікопольської міської ради відповідачем не надано.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу статей 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює ОСОБА_8 безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Так, відповідно до поняття термінів, визначених у ст. 1 Закону України „Про місцеве самоврядування в УкраїніВ» , представницький орган місцевого самоврядування - це виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та Закону України „Про місцеве самоврядування в УкраїніВ» створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України „Про місцеве самоврядування в УкраїніВ» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Виходячи з аналізу наведених вище норм та положень ч.ч. 1 і 3 статті 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в УкраїніВ» сільська, селищна, міська ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно статті 11 частин 1, 2 Закону України „Про місцеве самоврядування в УкраїніВ» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Згідно ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

У мотивувальній частині та пункті 2 резолютивної частини рішенням Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року по справі № 3-рп/99 було визначено поняття „органу, уповноваженому державною владою здійснювати відповідні функції у спірних відносинахВ» , під яким потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надане повноваження органу виконавчої влади.

Враховуючи те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та з урахуванням норми права, визначеної у ст. 45 ЦПК України, рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 суд приходить висновку, що оскільки Конституційний Суд України не обмежив представництво прокурора в інтересах органу самоврядування в особі виконавчого органу влади, що не тотожне з поняттям виконавчого комітету ради, прокурор правомірно та відповідно до вимог діючого законодавства звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів держави в особі Нікопольської міської ради.

Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4 підлягають стягненню на користь держави судові витрати в розмірі 121грн.80 коп. з кожного

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10,11,14,15,57,60,61,88,212,213-215,217 ЦПК України, 203,215,236, 376,377 ЦК України, ст.ст. 83,116, 120 Земельного кодексу України, Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, суд

вирішив:

Визнати недійсним договір дарування ОСОБА_2 ОСОБА_9 ОСОБА_10 ? частки будівлі „ ТВ» за адресою м. Нікополь, вул.Героїв Чорнобиля,102/2 посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу ОСОБА_11 21 02.2014 року за № 125

Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 121 грн.80 коп. з кожного на користь держави

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня проголошення.

Особи які були учасниками справи і не були присутні у судовому засіданні під час розгляду справи, можуть подати апеляцію протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення через Нікопольський міськрайоний суд.

Суддя: ОСОБА_8